Справа № 727/8287/13-к

Провадження № 1-кп/727/245/13

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 грудня 2013 року Шевченківський районний суд м.Чернівці в складі:

головуючого судді - Яреми Л.В.

при секретарі - Гуцул Т.В.

за участю сторін кримінального провадження:

прокурора - Чорнея В.С.

потерпілого - ОСОБА_1

законного представника потерпілого - ОСОБА_2

потерпілого - ОСОБА_3

представника потерпілого - ОСОБА_4

обвинуваченого - ОСОБА_5

захисника - ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження по обвинуваченню ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_4, уродженця м.Чернівці, українця, громадянина України, з середньою освітою, неодруженого, непрацюючого, мешканця АДРЕСА_1, раніше судимого:

- 22 травня 2003 року Ленінським районним судом м.Чернівці за ст.ст.185 ч.3, 69, 189 ч.2, 190 ч.2, 75 КК України до 2 років позбавлення волі з іспитовим строком на 2 роки;

- 08 грудня 2003 року Шевченківським районним судом м.Чернівці за ст.ст.190 ч.2, 185 ч.3, 69, 70, 71 КК України до 2 років 6 місяців позбавлення волі, звільнений умовно-достроково 22 липня 2005 року, невідбутий строк 7 міс. 13 днів;

-22 лютого 2006 року Шевченківським районним судом м.Чернівці по ст.ст.190 ч.2, 71 КК України до 2 років 7 місяців позбавлення волі;

- 16 січня 2009 року Шевченківським районним судом м.Чернівці за ст.186 ч.2 КК України до 4 років позбавлення волі;

- 20 травня 2013 р. Шевченківським районним судом м.Чернівці за ст.395 КК України до 2 місяців арешту;

- 01 серпня 2013 р. Шевченківським районним судом м.Чернівці за ст.ст.185 ч.2, 190 ч.2, 186 ч.2 КК України до 4 років 1 місяця позбавлення волі;

-06 листопада 2013 року Глибоцьким районним судом Чернівецької області за ст.190 ч.2 КК України до одного року позбавлення волі;

в скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ст.186 ч.2 , ст.289 ч.2 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

Обвинувачений ОСОБА_5, достовірно знаючи, що біля автосервісу «Кристал», що по АДРЕСА_3, знаходиться належний ОСОБА_3 легковий автомобіль марки «ВАЗ-21140», 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, вартістю 50000 грн., який був транспортований в зазначене місце після аварії та залишений для проведення ремонтних робіт, 17 січня 2013 року незаконно, повторно, заволодів вказаним транспортних засобом. Для цього ОСОБА_5, скориставшись допомогою ОСОБА_7 та ОСОБА_8, яким ОСОБА_5 повідомив неправдиві відомості про належність автомобіля саме йому та які не були обізнані про злочинні наміри останнього, підшукали покупця на даний автомобіль, після чого 17 січня 2013 року приблизно о 16-00 год. вказані особи, будучи переконаними ОСОБА_5 у правомірності своїх дій, за допомогою викликаного автоевакуатора транспортували зазначений транспортний засіб до покупця, а отримані від продажу кошти передали ОСОБА_5, який розпорядився ними на власний розсуд, чим завдав потерпілому ОСОБА_3 матеріальної шкоди на вказану суму.

Обвинувачений ОСОБА_5 03 березня 2013 року приблизно о 18-00 годині, перебуваючи біля гімназії №4, що по вул.Щепкіна, 2 в м.Чернівці, повторно, переслідуючи корисливу мету, направлену на відкрите заволодіння мобільним телефоном, підійшов до неповнолітнього ОСОБА_1 та під вигаданим приводом взяв у останнього мобільний телефон марки «Нокія Х-200», вартістю 800 грн., з якого ОСОБА_5 вийняв сім-карту, яку повернув ОСОБА_1, після чого відкрито заволодів зазначеним мобільним телефоном, пішовши з ним з місця вчинення злочину, незважаючи на прохання потерпілого повернути майно та розпорядився ним на власний розсуд, чим завдав ОСОБА_1 матеріальної шкоди на 800 гривень.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_5 вину в скоєнні злочинів за ст. 186 ч.2, ст. 289 ч.2 КК України визнав повністю, суду показав, що йому було відомо, що автомобіль марки «ВАЗ-21140», який був після аварії з технічними пошкодженнями та знаходився на території автосервісу, що по АДРЕСА_3, належить потерпілому ОСОБА_3. Дійсно він сказав ОСОБА_8 та ОСОБА_7, що треба продати даний автомобіль, бажано за 2000 доларів США. Також ОСОБА_8 та ОСОБА_7 повідомив неправдиву інформацію, що даний автомобіль належить йому. ОСОБА_8 подзвонив і сказав, що у нього є покупець, треба під'їхати, щоб все вирішити. Він відповів, що не може, сказав ОСОБА_8, щоб продавали без нього, а потім вони зустрінуться. Потім приїхав і забрав 1000 гривень за автомобіль, а іншу 1000 гривень залишив хлопцям, як подяку за роботу. Цивільний позов потерпілого на суму 35955 гривень визнає повністю. По епізоду грабежу визнає вину, оскільки дійсно він попросив у потерпілого ОСОБА_1 телефон марки «Нокія Х-200», забрав і пішов в напрямку університету, при цьому потерпілий просив повернути телефон. Продав даний телефон на ринку за 300 гривень. Шкода не відшкодована.

Незважаючи на повне визнання вини обвинуваченим ОСОБА_5 його вина доведена показами потерпілих, свідків та письмовими доказами.

Потерпілий ОСОБА_3 в судовому засіданні показав, що йому належить автомобіль«ВАЗ-21140», який був розбитий після аварії 06 грудня 2012 року та транспортований в автосервіс по АДРЕСА_3 , власником якого є батько обвинуваченого. Між ними була домовленість, що автомобіль будуть ремонтувати і він постоїть на території автосервісу. 19 січня 2013 року він розмовляв по телефону з батьком обвинуваченого, який запитав у нього, чи він забрав автомобіль, після чого він викликав міліцію. Дозволу продавати автомобіль він не давав. Бажав відремонтувати даний автомобіль та їздити. Досудове слідство встановило, що даним автомобілем заволодів обвинувачений. Підтримує цивільний позов і просить стягнути з ОСОБА_5 на його користь 35955 гривень.

Неповнолітній потерпілий ОСОБА_1, допитаний в присутності законного представника ОСОБА_2, в судовому засіданні показав, що 03 березня 2013 року приблизно о 18-00 годині, він з другом перебували на території гімназії №4, що по вул.Щепкіна, 2 у м.Чернівці, де до них підійшли двоє чоловіків, один з яких був обвинувачений. Поводили вони себе агресивно, демонстрували свою силу, наколки. Обвинувачений відвів його в сторону, представився працівником міліції і сказав потерпілому, щоб той дав йому свій мобільний телефон для перевірки, чи той не є краденим. Він дав обвинуваченому свій мобільний телефон марки «Нокія Х-200», вартістю 800 грн. Обвинувачений витягнув з телефону сім-картку і віддав потерпілому, а телефон поклав собі в кишеню і почав відходити до компанії. Він просив обвинуваченого повернути телефон. Обвинувачений пропонував інший телефон. Потім ще декілька раз просив повернути телефон, але обвинувачений через 10 хвилин пішов в невідомому напрямку.

Свідок ОСОБА_7 суду показав, що у нього є знайомий ОСОБА_8, який повідомив, що його знайомий ОСОБА_5 продає автомобіль «ВАЗ-21140» на запчастини, на автомобілі є колеса, які можуть підійти до його автомобіля «Деу Ланос». На даний автомобіль він знайшов покупця, саме про це просив ОСОБА_5 ОСОБА_8. 17 січня 2013 року за проханням ОСОБА_5, він з ОСОБА_8 на евакуаторі перевезли цей автомобіль на АДРЕСА_2 , де за нього ОСОБА_13 дав 2000 гривень, а він особисто зняв колеса з автомобіля і забрав собі. Гроші забрав ОСОБА_8 для передачі ОСОБА_5. Про те, що даний автомобіль не належить ОСОБА_5 він не знав. Йому говорив ОСОБА_8, що автомобіль належить ОСОБА_5.

Свідок ОСОБА_10 суду показала, що ОСОБА_8 її син, який в даний час знаходиться на заробітках в Росії. Їй відомо зі слів сина, що ОСОБА_5 запропонував сину продати автомобіль, який належить йому. Вона особисто чула розмову сина з ОСОБА_5, коли той просив його викликати евакуатор та відвезти автомобіль до покупця. Її син заказав евакуатор, сказав при цьому своє прізвище, свій телефон. Перезвонив ОСОБА_5, що евакуатор він заказав, щоб той приїхав, а ОСОБА_5 сказав, що він не зможе під'їхати. Він потім буде їх десь там чекати. Син висловлював незадоволення, оскільки йому прийшлося домовлятися за евакуатор та ще й заплатити за послуги. ОСОБА_5 обіцяв сину заплатити за допомогу. Пізніше син скаржився, що він крутився, допомагав, а виявилося, що машина не належить ОСОБА_5.

Свідок ОСОБА_11 суду показав, що йому подзвонили, що треба відремонтувати автомобіль ОСОБА_3, який був розбитий після аварії. Даний автомобіль доставили евакуатором АДРЕСА_3 на початку грудня 2012 року. Передня частина автомобіля була повністю розбита, він сказав ОСОБА_3, що такі роботи він не робить, треба шукати майстра. Автомобіль стояв на вулиці, його замело снігом. В один з днів у січні 2013 року прийшов, а автомобіля немає, думав, що забрав ОСОБА_3.

Свідок ОСОБА_12 суду показав, що у нього є гараж у кооперативі АДРЕСА_2, в даному гаражі проводяться ремонтні роботи ОСОБА_13. 23 січня 2013 року він дозволив працівникам міліції оглянути гараж, в якому були виявлені запчастини автомобіля марки «ВАЗ-21140». Даний автомобіль придбав у когось ОСОБА_13 і розпилив кузов на частини.

Свідок ОСОБА_13 суду показав, що він займається ремонтом автомобілів у гаражі, який розташований по АДРЕСА_2. У нього був знайомий по імені ОСОБА_7, якому він раніше ремонтував автомобіль. В середині січня ОСОБА_7 йому передзвонив і повідомив, що його знайомий продає автомобіль ВАЗ-21140 після аварії на запчастини. Він погодився купити даний автомобіль за 2000 гривень. 17 січня 2013 року ОСОБА_7 з хлопцем привезли автомобіль на евакуаторі, розгрузили його, він їм передав 2000 гривень. ОСОБА_7 забрав з даного автомобіля колеса. На наступний день він розібрав автомобіль на запчастини, а кузов розпилив. Про те, що вказаний автомобіль викрадений йому не було відомо.

Вина обвинуваченого ОСОБА_5 також підтверджується наступними доказами, дослідженими в судовому засіданні, які суд визнає належними і допустимими:

-протоколом слідчого експерименту від 29.08.2013 року та фототаблицею до нього, згідного якого ОСОБА_8 показав обставини щодо знаходження та погрузки автомобіля (а.с. 56-58);

-протоколом слідчого експерименту від 30.08.2013 року та фототаблицею до нього, згідного якого ОСОБА_7 показав обставини щодо знаходження та погрузки автомобіля (а.с. 64-66);

-протоколом пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 29.08.2013 року, згідно якого ОСОБА_1 впізнав особу , яка забрала його мобільний телефон і яка зображена на фотознімку під №4 - ОСОБА_5( а.с.101);

-протоколом проведення слідчого експерименту від 29 серпня 2013 року та фото таблицею до нього, згідно якого ОСОБА_1 розповів про події з приводу викрадення його телефону( а.с.103-105).

Таким чином, суд приходить до висновку, що вина підсудного доведена повністю, дії обвинуваченого ОСОБА_5 кваліфіковані вірно за ст.289 ч.2 КК України, як незаконне заволодіння транспортним засобом, вчинене повторно та за ст.186 ч.2 КК України, як відрите викрадення чужого майна (грабіж), вчинений повторно.

При призначенні покарання, суд у відповідності з вимогами ст.65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу обвинуваченого, обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.

Зокрема, суд враховує, що скоєні обвинуваченим злочини належить до категорії тяжких злочинів.

Обставинами, що пом'якшують покарання у відповідності до ст. 66 КК України, суд визнає - визнання вини обвинуваченим.

Обставин, що обтяжують покарання у відповідності до ст. 67 КК України, не встановлено.

При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_5 суд враховує, що він раніше неодноразово судимий, по місцю проживання характеризується посередньо, на обліках в наркодиспансері та облпсихлікарні не перебуває, стан його здоров'я, а також те, що шкода завдана потерпілим не відшкодована.

Беручи до уваги, що обвинувачений є особою раніше неодноразово судимою, вчинив злочини в період не знятої та не погашеної судимості, що свідчить про його схильність до вчинення аналогічних суспільно-небезпечних діянь, суд вважає, що виправлення обвинуваченого не можливе без ізоляції від суспільства, покарання належить призначити у вигляді позбавлення волі, що буде необхідним і достатнім для його виправлення, перевиховання та попередження нових злочинів.

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної шкоди підлягає задоволенню, оскільки вина обвинуваченого ОСОБА_5 повністю доведена.

В порядку ст.100 КПК України підлягає вирішенню питання речових доказів.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 371-376, 395 КПК України , суд,-

ЗАСУДИВ:

ОСОБА_5 визнати винним в скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ст.186 ч.2, ст.289 ч.2 КК України і призначити йому покарання:

за ст.186 ч.2 КК України у вигляді - 4 років позбавлення волі;

за ст.289 ч.2 КК України у вигляді - 5 років позбавлення волі без конфіскації майна.

На підставі ч.1 ст.70 КК України за сукупністю злочинів шляхом часткового складання призначених покарань призначити остаточне покарання ОСОБА_5 у вигляді 5 ( п'яти) років 6 місяців позбавлення волі.

На підставі ст. 70 ч.4 КК України за сукупністю злочинів до призначеного покарання частково приєднати невідбуту частину покарання за вироком Шевченківського районного суду м.Чернівці від 01 серпня 2013 року та невідбуту частину покарання за вироком Глибоцького районного суду Чернівецької області від 06 листопада 2013 року і остаточно призначити ОСОБА_5 покарання у вигляді 6 ( шести) років позбавлення волі.

Міру запобіжного заходу до вступу вироку в законну силу ОСОБА_5 залишити тримання під вартою.

Строк відбуття покарання рахувати з 18 квітня 2013 року.

Цивільний позов ОСОБА_3 задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 у рахунок відшкодування матеріальної шкоди 35955 (тридцять п'ять тисяч дев'ятсот п'ятдесят п'ять) гривень.

Речові докази по справі - 4 колеса «Нордмастер», «Піреллі» та «Нодмастер» , які зберігаються в камері схову Шевченківського РВ УМВС України в Чернівецькій області згідно квитанції №2649 - повернути потерпілому ОСОБА_3 за належністю.

Речові докази - вузли та агрегати легкового автомобіля «ВАЗ_21140», які залишені на зберіганні ОСОБА_12, повернути ОСОБА_3 за належністю.

Вирок може бути оскаржено протягом 30 діб починаючи з дня його проголошення до апеляційного суду Чернівецької області через Шевченківський районний суд м. Чернівці.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.

СУДДЯ ЯРЕМА Л.В.