ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
36000, м. Полтава, вул.Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04.02.2014 р. Справа №917/2279/13
За позовом Приватного акціонерного товариства "Інформаційні комп'ютерні системи", м. Київ
до Публічного акціонерного товариства "АвтоКраз", м. Кременчук
про стягнення грошових коштів у сумі 4767,55 грн.
Суддя Мацко О.С.
Представники:
від позивача: не з'явився.
від відповідача: Філатова О.П., довіреність №5 від 02.01.2014 р.
У судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини рішення та повідомлено дату складання повного рішення згідно ст.85 ГПК України
СУТЬ СПРАВИ: Розглядається позовна заява про стягнення 4767,55 грн. - заборгованість за переданий товар згідно накладної СКм-9090 від 19.05.2010 р.
Позивач, повідомлений належним чином про час та місце розгляду справи, про що свідчить поштове повідомлення про вручення попередньої ухвали суду, в засідання суду не з'явився та на адресу суду надіслав письмові пояснення та заперечення на заяву про застосування позовної давності, просив судове засідання провести без його участі.
Відповідач в судовому засіданні проти позову заперечував з мотивів, зазначених у письмових запереченнях (а.с. - 88-89) та заяві про застосування строків позовної давності, зокрема посилається на те, що згідно норм Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України), звернення позивача до суду з відповідним позовом відбулося після спливу даного строку.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши подані сторонами докази, суд встановив:
На підставі усної домовленості між закритим акціонерним товариством «Інформаційні комп'ютерні системи» (яке згідно з рішенням загальних зборів акціонерів було перейменовано на Приватне акціонерне товариство «Інформаційні комп'ютерні системи», державну реєстрацію змін найменування було здійснено 11 березня 2011 року за номером реєстраційного запису 1 073 105 0026 000417) та відповідачем про поставку товару, позивач поставив відповідачеві, а відповідач прийняв товар на загальну суму 4767,55 грн. згідно накладної СКм-9090 від 19.05.2010 року (копія накладної в матеріалах справи, арк.спр. 7, оригінал оглянуто у судовому засіданні).
Товар був отриманий відповідальною особою Покупця ОСОБА_2 на підставі Довіреності серії ЯЛХ №716734 від 19 травня 2010 року.(а.с.- 8).
Як стверджує позивач, грошові кошти за отримані матеріали відповідачем сплачені не були. У зв'язку з цим позивачем 22.10.2013 року було направлено відповідачу вимогу про оплату поставленого товару протягом 7 днів з дати отримання вимоги у розмірі 4767,55 грн. Вимога була отримання відповідачем 23 жовтня 2013 року, що підтверджується підписаною представником відповідача транспортною накладною №13799772 (а.с. - 9-11). Таким чином, як зазначає позивач у позовній заяві, відповідач мав здійснити оплату заборгованості до 30 жовтня 2013 року включно.
Як вбачається з матеріалів справи, 01 листопада 2013 року позивачем було направлено претензію вих. №10177 з вимогою оплатити поставлений згідно накладної №СКм-9090 від 19.05.2010 року товар на суму 4 767,55 грн., яка була отримана відповідачем 04.11.2013 року згідно транспортної накладної №13799303 (а.с. - 12-13). Але, як зазначає позивач, станом на 13.11.2013 року відповіді від відповідача не надходило, оплати заборгованості здійснено не було.
Виходячи з викладеного, позивач заявляє до стягнення 4767,55 грн.
При прийнятті рішення суд виходить з наступного:
Предметом даного спору є матеріально-правова вимога про стягнення з відповідача заборгованості за товар.
Згідно ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Згідно ст. 206 ЦК України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.
Статтею 181 ГК України передбачено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
З огляду на фактичні правовідносини, які склалися між сторонами, суд встановив, що сторонами по справі був вчинений правочин, який за своєю суттю є договором купівлі-продажу, згідно якого, в силу ст. 655 ЦК України, продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно норм цивільного та господарського законодавства договір купівлі-продажу є оплатним, тобто при набуванні речі у власність, покупець сплачує продавцеві вартість (ціну) речі, яка обумовлена договором, зобов'язуючим, що обумовлено взаємним виникненням у кожної із сторін прав та обов'язків, а саме, зобов'язання продавця передати покупцю річ та право вимоги оплати і зобов'язання покупця сплати вартість отриманої речі та право її вимоги. Даний договір є консенсуальним, оскільки права та обов'язки виникають вже в момент досягнення ними угоди за всіма істотними умовами. Отже, змістом договору купівлі - продажу є ті умови, з приводу яких сторони досягли згоди.
Відповідно до вимог ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно повинно бути виконане у встановлений строк (термін). Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Як зазначає позивач, відповідно до досягнутої домовленості між сторонами про поставку товару згідно накладної СКм-9090 від 19.05.2010 року не було визначено порядок та умови оплати поставленого товару відповідачем.
Відповідно до п. 1.7 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.
Суд вважає, що в даному випадку строк, з якого у відповідача виникло зобов'язання з оплати, слід рахувати з наступного дня за днем прийняття товару, а саме з 20.05.2010 р.
За обставин, викладених вище, дослідивши та оцінивши надані сторонами докази, суд дійшов до висновку, що права та інтереси позивача дійсно порушені і позовні вимоги про стягнення 4767,55 грн. вартості товару є обґрунтованими, підтверджуються належними та допустимими доказами.
Відповідачем подано заяву №161/18-84 від 13.01.2014 р. про застосування до спірних правовідносин позовної давності (а.с. - 91-92).
Згідно ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. У відповідності до положень ч. 3, 4ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Відповідно до абз. 3 п. 4.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. №10, за зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання (абзац другий частини п'ятої статті 261 ЦК України), тобто після закінчення: або передбаченого частиною другою статті 530 ЦК України семиденного строку від дня пред'явлення вимоги; або передбаченого іншим актом цивільного законодавства чи договором іншого пільгового строку, в який боржник має виконати зобов'язання. Виняток з цього правила становлять випадки, коли із закону або з договору випливає обов'язок негайного виконання зобов'язання: у такому разі перебіг позовної давності починається від дня пред'явлення вимоги кредитором.
Як вбачається з матеріалів справи порушення прав позивача відбулося 20.05.2010 року, саме з цієї дати слід починати відрахування строку перебігу позовної давності, а отже строк позовної давності, протягом якого позивач мав право звернутися з вимогою про стягнення основного боргу сплив 20.05.2013 року. Позивачем не було заявлено про визнання поважними причин пропуску позовної давності.
Заперечення позивача на заяву про застосування позовної давності, в яких він посилається на те, що позивач керуючись ст. 530 ЦК України має право вимагати виконання зобов'язання в будь-який час і відповідно обов'язок здійснити оплату у відповідача виник з моменту отримання вимоги від 22.10.2013 р. про оплату поставленого товару суперечать приписам, які наведені в п. 1.7 п. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» та не беруться судом до уваги, як необґрунтовані.
Матеріалами справи доведено, що позивачем пропущено строк позовної давності щодо стягнення з відповідача 4767,55 грн. основного боргу по накладній №СКм-9090 від 19.05.2010 року. За даних обставин, суд вважає, позовні вимоги позивача в цій частині такими, що заявлені поза межами строку позовної давності і тому відмовляє у їх задоволені.
Відповідно до статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно зі статтею 33 цього ж Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову, та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст.34 ГПК України).
Частиною 1 ст.43 ГПК України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, а згідно ч. 2 цієї ж статті ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Згідно положень ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
За викладеного, застосовуючи основні конституційні засади судочинства, принцип верховенства права, виходячи з фактичних обставин справи, з'ясування природи дійсних правовідносин між сторонами у даному спорі та чинного законодавства України, яке повинно застосовуватися до них при вирішенні спору, господарський суд дійшов до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
На підставі матеріалів справи та керуючись статтями 32, 33,43,49,82-85 ГПК України, суд, -
В И Р І Ш И В :
У задоволенні позовних вимог відмовити
Повне рішення складено 10.02.2014 р.
Суддя О.С. Мацко