30.01.2014

НАХІМОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

Справа № 765/7578/13-ц

№ 2/765/282/2014

Кат.45

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(повний текст)

30 січня 2014 року Нахімовський районний суд м. Севастополя в складі:

головуючого - судді Пекарініної І.А.

при секретарі - Лахіні Д.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Севастополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ подружнього майна та визнання права власності на ? частку подружнього майна,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 просить суд визнати за нею право власності на ? частку квартири АДРЕСА_1, мотивуючі свої вимоги тим, що з 20 квітня 1991 року по 24 жовтня 2013 року перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі. У період шлюбу 10 грудня 1997 року сторонами була придбана та зареєстрована на ім'я відповідача квартира АДРЕСА_1. Оскільки вказане майно було придбане подружжям у період шлюбу, позивач має право на 1/2 частку квартири, однак, вищевказаний договір купівлі-продажу був зареєстрований на Південній Товарній Біржі «ТОМ-НЕКСТ», а тому позивач не має можливості посвідчити право на свою частку у спільному подружньому майні нотаріально.

В судовому засіданні позивач вимоги позову підтримала у повному обсязі, просила суд їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, про дату та місце судового розгляду сповіщався згідно вимог ст. 74 Цивільного процесуального кодексу України, у зв'язку з чим, враховуючи думку позивача, відповідно до ст. 169 ч.4 ЦПК України, визнаючи наявні матеріали про права і взаємостосунки сторін достатніми, суд знаходить можливим розглянути справу у відсутність відповідача та ухвалити рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 224 ЦПК України.

Суд, вислухавши пояснення позивача, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.

Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 20 квітня 1991 року, який було розірвано 24 жовтня 2013 року, про що свідчить свідоцтво про розірвання шлюбу, видане 24.10.2013 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану Нахімовського районного управління юстиції у м. Севастополі.

Судом також встановлено, що відповідач є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 10 грудня 1997 року, зареєстрованого на Південній товарній Біржі «ТОМ-НЕКСТ» за реєстраційним номером Н/1-39.

Згідно реєстраційного напису БТІ Севастопольської міської державної адміністрації на договорі купівлі-продажу квартири від 10 грудня 1997 року, зазначена у договорі квартира АДРЕСА_1 зареєстрована БТІ м. Севастополя на праві приватної власності за ОСОБА_2, що записано в реєстрову книгу 61 доп стр. 34, під реєстровим № 1180 від 10 грудня 1997 року.

Таким чином, судом встановлено, що зазначений договір купівлі-продажу квартири від 10 грудня 1997 року відповідно до вимог ст.15 Закону України «Про товарну біржу» зареєстрований на Південній товарній Біржі «ТОМ-НЕКСТ» за реєстраційним номером Н/1-39.

Після виконання обов'язків покупця позивачу були передані усі документи і він переоформив на себе усі реєстраційні документи по зазначеній квартирі, здійснивши державну реєстрацію на своє ім'я в БТІ м. Севастополя.

Разом з тим, зазначений договір не був посвідчений нотаріусом, як це було передбачено ст.47 Цивільного кодексу України 1963 року, чинного на час укладення угоди.

Згідно п.4 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України, Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.

Згідно зі ст.47 Цивільного кодексу України 1963 року, нотаріальне посвідчення правочину є обов'язковим лише у випадках, вказаних у законі. Недодержання у цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність правочину з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу. Якщо одна із сторін повністю або частково виконала правочин, який потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального посвідчення правочину, суд вправі на вимогу сторони, яка виконала правочин визнати правочин дійсним. В цьому разі наступне нотаріальне оформлення правочину не вимагається.

Згідно п.13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9, вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма частини другої статті 220 ЦК не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 та 640 ЦК пов'язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін.

Однак, оскільки реєстрація права власності на квартиру АДРЕСА_1 за договором купівлі-продажу від 10 грудня 199 року, укладеному на Південній товарній Біржі «ТОМ-НЕКСТ» між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, яка є членом заначеної Біржі, вже була проведена в БТІ м. Севастополя і реєстрація права власності не була оскаржена, тому є всі підстави стверджувати, що договір купівлі-продажу від 10 грудня 1997 року був виконаний у повному обсязі.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що ОСОБА_2 є належним власником нерухомого майна з 10 грудня 1997 року.

Відповідно до ч.1 ст.60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружіні та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заработку (доходу).

Згідно з ч.1,2 ст. 70 Сімейного кодексу України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до ч.1 ст. 319 ЦК України, власник вправі розпоряджатися своїм майном на власний розсуд і вчиняти будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до ч.3 ст. 368 ЦК України, майно набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 3 ст. 372 ЦК України передбачено, що у разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Таким чином, суд визнає, що майно було спільно набуте сторонами за час шлюбу, у зв`язку з чим позовні вимоги позивача слід задовольнити, визнавши за ОСОБА_1 право власності на ? частку квартири, зменшив при цьому частку відповідача ОСОБА_2 в квартирі з цілої до 1/2.

На підставі ст.ст. 47, 227 Цивільного кодексу України 1963 року, ч.2 ст. 60, ч.1,2 ст. 70, ч.1,2 ст. 71 Сімейного Кодексу України, ст.16, ч.2 ст.220, ч.1 ст. 319, ч.3 ст.368, 372 Цивільного Кодексу України, керуючись ст.ст.10, 11, 60, 88, 209, 212, 214-215, 218, 224-226 Цивільного процесуального Кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити.

Поділити майно, яке є спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2.

У порядку поділу спільної сумісної власності подружжя, визнати за ОСОБА_1 право власності на ? частку квартири АДРЕСА_1, зменшив при цьому частку відповідача ОСОБА_2 в квартирі АДРЕСА_1 з цілої до 1/2.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Рішення може бути оскаржене позивачем до Апеляційного суду міста Севастополя через Нахімовський районний суд міста Севастополя протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Суддя /підпис/

З оригіналом згідно.

Суддя Нахімовського районного

суду м. Севастополя І.А. Пекарініна