РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

__________________________________________________________________

Справа №: 22-ц/191/32/14Головуючий суду першої інстанції:Кисельов Є.М.

Доповідач суду апеляційної інстанції:Самойлова О. В.

"04" лютого 2014 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в м. Феодосія у складі:

головуючого суддіСамойлової О.В.,

СуддівАвраміді Т.С., Приходченко А.П.,

При секретаріБогданович О.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, третя особа - Кримське республіканське підприємство «Вода Криму» про стягнення матеріальної та моральної шкоди, зобов'язання вчинити певні дії, за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Керченського міського суду АР Крим від 29 серпня 2013 року,

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2012 року ОСОБА_6 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_7, ОСОБА_8, в якому, з урахуванням уточнень, просила суд стягнути з відповідачів солідарно матеріальну шкоду у розмірі 11708 грн. та моральну шкоду в сумі 5000 грн., зобов'язати відповідачів усунути перешкоди у користуванні нею водопроводом шляхом видимого від'єднання від водопровідної труби діаметром 25 мм на вул. Холмогорській та приведення місця підключення у первісний стан; зобов'язати відповідачів викорчувати дерево грецького горіху, що розташоване на відстані чотирьох метрів від капітальної стіни жилого будинку АДРЕСА_1 та викорчувати кущі, розташовані на відстані, менш одного метра від сітки - рабиці, встановленої між земельними ділянками сусідніх домоволодінь АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2; зобов'язати відповідачів знести самовільно збудований сарай, розташований поблизу буд. № АДРЕСА_2.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачка є власницею домоволодіння АДРЕСА_1. Сусідній будинок АДРЕСА_2 по вказаній вулиці належить на праві власності відповідачам, які незаконно приєдналися до труби водопостачання, яку за свої кошти встановила позивачка згідно технічних умов та вимог архітектурно-планувального завдання. Відповідач ОСОБА_7 самочинно побудував на межі, з боку стіни будинку позивачки сарай, який у ніч з 12 на 13 вересня 2012 року рухнув на стіну будинку позивача, чим пошкодив стіну будинку та спричинив великі збитки. Крім того, на земельній ділянці відповідачів ростуть кущі і дерево грецького горіха, які перешкоджають позивачу у користуванні її власністю, оскільки ростуть з порушенням нормативних вимог і також руйнують належний їй будинок.

Рішенням Керченського міського суду АР Крим від 29 серпня 2013 року позовні вимоги ОСОБА_6 задоволено частково. Зобов'язано ОСОБА_8 видалити зелені насадження - дерево грецького горіху, яке росте на земельній ділянці домоволодіння АДРЕСА_2 на відстані 4 метри від стіни житлового будинку літ. «А» домоволодіння АДРЕСА_1 та кущі, що розташовані на відстані менш, ніж один метр від межі між земельними ділянками зазначених домоволодінь АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Додатковим рішенням Керченського міського суду від 30 жовтня 2013 року позовні вимоги ОСОБА_6, щодо зобов'язання відповідачів знести самовільно збудований сарай, розташований поблизу буд. АДРЕСА_2 залишено без задовлення.

Не погодившись із рішенням суду від 29.08.2013 року, позивач ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення майнової та моральної шкоди скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги в цій частині задовольнити в повному обсязі.

На думку апелянта, висновок суду про те, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження протиправної поведінки відповідачів та наявності причинного зв'язку між цією поведінкою та шкодою, що спричинена майну позивачки, не відповідає обставинам справи, оскільки відповідно до ст. 614 ЦК України, особа вважається не винуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Апелянт також зазначає, що відповідно до норм ст. 319 ЦК України власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, однак відповідач ОСОБА_8, реалізуючи своє право власності, не вжив необхідних заходів, допустив будівництво, а з часом і руйнування самочинної побудови, тому ОСОБА_8 як власник майна повинен утримувати його у належному стані і нести відповідальність за спричинену ним шкоду.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення позивачки, відповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, відмовний матеріал № 2277, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Згідно з частиною 1 статті 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Рішення Керченського міського суду від 29.08.2013 року не оскаржується в частині відмови у задоволенні позовних вимог про зобов'язання відповідачів усунути перешкоди у користуванні позивачкою водопроводом шляхом видимого від'єднання від водопровідної труби діаметром 25 мм на вул. Холмогорській та приведення місця підключення у первісний стан, а тому не переглядається судом апеляційної інстанції у зазначеній частині. Не оскаржується також додаткове рішення від 30.10.2013 року про зобов'язання відповідачів знести самовільно збудований сарай, а тому відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України також не підлягає перегляду судом апеляційної інстанції. Підстави для застосування ч. 3 ст. 303 ЦПК України відсутні.

Відповідно до статей 213, 214 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відмовляючи в задоволенні вимог позивачки в частині стягнення з відповідачів майнової та моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка не довела суду наявність підстав для відшкодування такої шкоди всупереч вимогам ч.1 ст. 60 ЦПК України, відповідно до якої кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів повністю погодитися не можу, оскільки місцевий суд дійшов них в наслідок неправильного застосування норм матеріального і процесуального права і на підставі неповно з'ясованих обставин.

Місцевим судом правильно встановлено те, що ОСОБА_6, яка раніше (на час укладення договору) мала прізвище ОСОБА_6, є власником жилого будинку АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 06.12.1989 року, посвідченого державним нотаріусом Другої Керченської державної нотаріальної контори Кручко В.Н., зареєстрованого у реєстрі за № 3187 (а.с. 15-16). Також позивачці на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку від 06.05.2008 року (а.с. 27) належить земельна ділянка площею 0,0604 га, що розташована за вищевказаною адресою.

Відповідач ОСОБА_8 є власником ? частки будинку та відповідної частки господарсько-побутових будівель та споруд, що знаходяться у АДРЕСА_2, розташовані на земельній ділянці площею 598 кв. м, на підставі договору дарування частки жилого будинку від 27.11.1999 року, за реєстром № 3-6331 (а.с. 130).

Суд першої інстанції вважав доведеним те, що правовстановлюючі документи на другу половину зазначеного будинку відсутні, свідоцтво на право на спадщину у вигляді ?? частки вказаного будинку після смерті власників отримано не було, тому ОСОБА_7, який проживає у будинку, але не має на нього правовстановлюючого документу, не повинен відповідати за позовом ОСОБА_6

Однак, до такого висновку місцевий суд дійшов на підставі не повно з'ясованих обставин по справі із порушенням вимог статей 212-213 ЦПК України, статті 10 ЦПК України, яка передбачає обов'язок суду сприяти всебічному і повному з'ясуванню обставин справи.

З матеріалів наданої на запит Апеляційного суду АР Крим інвентарної справи на будинок АДРЕСА_2 слідує, що зазначений будинок належав ОСОБА_10 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, посвідченого Другою Керченською державною нотаріальною конторою 17 серпня 1994 року за реєстром № 1-1017 та на підставі свідоцтва про право власності, посвідченого Другою Керченською державною нотаріальною конторою 17 серпня 1994 року за реєстром № 1-1016 та зареєстрованих в БТІ м. Керч 29.09.1999 року за № 5537а. На підставі договору дарування частки житлового будинку від 27.11.1999 року ОСОБА_10 подарувала ? частку будинку ОСОБА_8

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_10 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 12.12.2003 року. 07 червня 2004 року Першою Керченською державною нотаріальною конторою заведена спадкова справа № 547 після смерті ОСОБА_10, копія якої витребувана судом апеляційної інстанції за клопотанням відповідача. З матеріалів спадкової справи вбачається, що ОСОБА_7 - син померлої ОСОБА_10 07.06.2004 року звернувся із заявою до Першої Керченської державної нотаріальної контори про прийняття спадщини після матері, спадкова справа зареєстрована у Спадковому реєстрі 18.06.2004 року. Відповідно до ст.ст. 1269, 1270 ЦК України ОСОБА_7 подав заяву про прийняття спадщини у визначений законом строк, отже прийняв спадщину.

Крім того, з відомостей, наданих начальником Керченського міського відділу ГУ ДМС України в АР Крим 23.01.2014 року слідує, що у будинку № АДРЕСА_2 зареєстровані: ОСОБА_7 з 1967 року по теперішній час, ОСОБА_8 - з 2000 року по теперішній час. Отже, на час смерті спадкодавця ОСОБА_10 відповідач ОСОБА_7 був зареєстрований в будинку і проживав разом із спадкодавцем, що відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК України також, крім подання ним заяви до нотаріальної контори, свідчить про прийняття спадщини ОСОБА_7 Останній не відмовлявся від прийняття спадщини та не був усунений від права на спадкування.

Частина 5 ст. 1268 ЦК України передбачає, що незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. Отримання спадкоємцем, який отримав спадщину, свідоцтва про право на спадщину відповідно до статті 1296 ЦК України є правом, а не обов'язком спадкоємця. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Оскільки ОСОБА_7 відповідно до вищезазначених норм права прийняв спадщину після смерті ОСОБА_10 у вигляді ? частки будинку № АДРЕСА_2 із відповідною часткою господарських будівель, постійно проживає та зареєстрований у домоволодінні, то відсутні підстави для його звільнення від відповідальності за шкоду, спричинену відповідачці в наслідок неналежного утримання указаного будинку.

В судовому засіданні при розгляді справи судом апеляційної інстанції сторонами не заперечувався факт того, що 12 вересня 2012 року кам'яний сарай літ. «Д», розташований на території будинку № АДРЕСА_2 та межує із територією домоволодіння АДРЕСА_1, повалився на стіну належного позивачці будинку літ. «А». Зазначений факт також підтверджується матеріалами перевірки, що містяться у відмовному матеріалі № 2277 2-го відділу Керченського МУГУ МВС України в АР Крим за заявою ОСОБА_6, який оглянутий судом апеляційної інстанції в судовому засіданні.

Колегія суддів не приймає доводи апелянта стосовно того, що сарай літ. «Д», який впав на стіну її будинку і спричинив пошкодження, є самовільним і підлягає знесенню, оскільки вони спростовуються матеріалами інвентарної справи на будинок № АДРЕСА_2 та правовстановлюючими документами (договір дарування та свідоцтво про право власності), з яких слідує, що сарай літ. «Д» входить до складу домоволодіння і не зазначений як самочинна забудова.

З висновків судової будівельно-технічної експертизи № 320 - 6 від 04.02.2013 року, вбачається, що в будівельних конструкціях несучої стіни і в обробці приміщень житлового будинку літер «А», розташованого за адресою АДРЕСА_1 є пошкодження і дефекти.Характер їх розташування співпадає з місцем динамічного удару від кам'яної стіни сараю, що повалилася та розташованого на сусідньому домоволодінні АДРЕСА_2. Також зафіксовані пошкодження в кладці стіни і в обробці приміщення кухні, які розташовані в стороні від кам'яної стіни сараю, що повалилася, але знаходяться навпроти дерева грецького горіха висотою більше 7 м, який росте на відстані 4-х метрів від житлового будинку. Сукупно виявлені обставини указують на те, що причиною виникнення пошкоджень і дефектів в будівельних конструкціях несучої стіни і в обробці приміщень житлового будинку літер «А», розташованого за адресою АДРЕСА_1, став динамічний удар від кам'яної стіни сараю, що повалилася, сусіднього домоволодіння АДРЕСА_2, а також постійний тиск кореневої системи дерева грецького горіха, висотою більше 7 м, яке росте на земельній ділянці домоволодіння АДРЕСА_2 на відстані 4 м від стіни житлового будинку.

Вартість необхідних ремонтно - відновлювальних робіт в житловому будинку літ. «А» в домоволодінні АДРЕСА_1 для усунення шкоди, спричиненої внаслідок обвалу стіни сараю та тиску кореневої системи дерева на несучу стіну будинку літ. «А» складає 11708 грн.

Крім того, експертом встановлено, що відстань між зеленими насадженнями, розташованими на земельній ділянці домоволодіння АДРЕСА_2 і будівлею житлового будинку літ. «А» і господарськими спорудами, які знаходяться за адресою АДРЕСА_1 не відповідають нормативним вимогам.

В судовому засіданні при розгляді справи судом апеляційної інстанції відповідач ОСОБА_8 пояснив, що виконав частково рішення Керченського міського суду і спилив дерево грецького горіху, але він не згодний із сумою, яка визначена експертом для проведення ремонтних робіт сусіднього будинку. При цьому, відповідачем всупереч вимог ст. 60 ЦПК України не надані докази, які б спростовували вартість визначених експертом ремонтних робіт, необхідних для відновлення стану стіни будинку, належного позивачці.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 року, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Згідно статті 41 Конституції України використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства. Аналогічні положення містяться в частинах 4, 5 статті 319 ЦК України, відповідно до яких власність зобов'язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства.

Згідно статті 151 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності жилий будинок (квартиру), зобов'язані забезпечувати його схоронність, провадити за свій рахунок поточний і капітальний ремонт, утримувати в порядку при домову територію. Відповідно до вимог статті 177 ЖК України громадяни зобов'язані забезпечувати схоронність жилих приміщень, бережно ставитися до санітарно-технічного та іншого обладнання, до об'єктів благоустрою, додержувати правил утримання жилого будинку і при домової території, правил пожежної безпеки. Статтею 179 ЖК України встановлено, що користування будинками (квартирами) у тому числі і приватного житлового фонду, їх утримання здійснюється з обов'язковим додержанням Правил користування приміщеннями жилих будинків і прибудинковими територіями, які затверджуються КМ України, положеннями яких встановлено зобов'язання власника проводити ремонт - комплекс ремонтно-будівельних робіт, який передбачає систематичне та своєчасне підтримання експлуатаційних якостей та попередження передчасного зносу конструкцій і інженерного обладнання.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, відповідачі, як власники домоволодіння, покладені на них вищенаведеними нормами закону зобов'язання виконували неналежним чином, не здійснювали догляд за станом будівлі і розташованих на території домоволодіння кущів та дерева, чим проявили недбалість, в результаті чого спричинена шкода власнику сусіднього домоволодіння.

З урахуванням викладених обставин, колегія суддів вважає, що доводи апелянта стосовно того, що відповідачами не доведено вжиття ними всіх заходів для запобігання спричинення шкоди власнику будинку АДРЕСА_1, заслуговують на увагу.

За правилами статті 1166 ЦК України, що регламентує загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду, майнова шкода,завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується у повному обсязі особою, яка її завдала.

Отже, підставою цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди є правопорушення, яке включає в себе: шкоду, протиправне діяння або бездіяльність особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними та вину заподіювача шкоди.

У правовідносинах по відшкодуванню шкоди діє презумпція заподіювача шкоди, а відповідачі не довели відсутності своєї вини, яка виразилася у бездіяльності, позивачка, навпаки довела протиправність бездіяльності відповідачів щодо зруйнування належного ним сараю, розмір спричиненої її майну шкоди і причинний зв'язок між ними.

Виходячи з практики Європейського суду про те, що суди повинні парийматьи рішення відповідно до прав людини і мотивація повинна бути виписана у відповідності з принципами верховенства прав людини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції залишив поза увагою порушення прав ОСОБА_6, як власника домоволодіння АДРЕСА_1.

За змістом статей 3, 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Право власника на відшкодування завданої йому шкоди передбачено ч. 3 ст. 386 ЦК України.

У зв'язку з викладеним, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що позивачкою не доведено наявність підстав для відшкодування їй шкоди, оскільки він зроблений з порушенням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до п.4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про відшкодування майнової шкоди.

На думку колегії суддів, позовні вимоги ОСОБА_6 про солідарне стягнення з відповідачів спричиненої їй шкоди, сума якої визначена у висновку експерта від 04.02.2013 року і складає 11708 грн., підлягають задоволенню. З урахуванням положень ст. 1190 ЦК України, яка визначає солідарну відповідальність осіб за шкоду, завдану їх спільними діями або бездіяльністю, з відповідачів ОСОБА_7 та ОСОБА_8 солідарно підлягає стягненню на користь ОСОБА_6 майнова шкода в сумі 11708,00 грн.

Разом з тим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення вимог позивачки про стягнення з відповідачів моральної шкоди з мотивів недоведеності спричинення їй такої шкоди, оскільки такий висновок узгоджується з обставинами справи та відповідає вимогам статей 23, 1167 ЦК України, роз'ясненням, що містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди».

Позивачкою не надано достовірних, належних доказів, які б відповідали вимогам статей 57, 58 ЦПК України в обґрунтування вимог про стягнення моральної шкоди, а тому, колегія суддів вважає безпідставними доводи апелянта стосовно спричинення їй відповідачами моральної шкоди в сумі 5000,00 грн.

Відповідно до статті 316 ЦПК України, апеляційний суд при ухваленні рішення вирішує питання про розподіл судових витрат.

З урахуванням вимог статті 88 ЦПК України, з відповідачів на користь ОСОБА_6 підлягають стягненню понесені останньою і документально підтверджені судові витрати (судовий збір, витрати, пов'язані з проведенням судової експертизи) пропорційно до розміру задоволених позовних вимог в сумі 1029,28 грн., з кожного - по 514,64 грн.

На підставі наведеного і керуючись, статтею 303, пунктом 2 частини 1 статті 307, пунктами 1, 4 частини 1 статті 309, статтями 314, 316 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Керченського міського суду АР Крим від 29 серпня 2013 року задовольнити частково.

Рішення Керченського міського суду АР Крим від 29 серпня 2013 року в частині відмови у задоволенні вимог ОСОБА_6 про стягнення з ОСОБА_7, ОСОБА_8 матеріальної шкоди та в частині стягнення з ОСОБА_8 судових витрат і судового збору - скасувати. Ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_6 про стягнення матеріальної шкоди задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_7, ОСОБА_8 солідарно на користь ОСОБА_6 у відшкодування матеріальної шкоди 11708 (одинадцять тисяч сімсот вісім) грн. 00 коп.

Стягнути з ОСОБА_7, ОСОБА_8 на користь ОСОБА_6 судові витрати в сумі по 514 (п'ятсот чотирнадцять) грн. 64 коп. з кожного.

В решті рішення Керченського міського суду АР Крим від 29 серпня 2013 року залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржено до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Судді:

О.В.Самойлова Т.С. Авраміді А.П. Приходченко