УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №: 22-ц/191/148/14Головуючий суду першої інстанції:Собєщанська Н.В.

Доповідач суду апеляційної інстанції:Романова Л. В.

"27" січня 2014 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в м.Феодосія у складі:

головуючого-судді:Романової Л.В.,

суддів:Моісеєнко Т.І., Редько Г.В.,

при секретарі:Мартиненко М.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до магазину «Фокстрот», Товариства з обмеженою відповідальністю «Наш сервіс», третя особа - Керченській міський центр зайнятості, про стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, відшкодування матеріальної та моральної шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_6 та його представника на рішення Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 03 грудня 2013 року,

В С Т А Н О В И Л А:

В червні 2013 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до магазину «Фокстрот», ТОВ «Наш сервіс» про стягнення заробітної плати за період з жовтня 2012 р. по червень 2013 р., середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, грошової компенсації за невикористану відпустку. Надалі доповнив вимоги та просив також відшкодувати матеріальну шкоду у розмірі 1340 грн., моральну шкоду, розмір якої визначив у 5000 грн.

Позов мотивовано тим, що він має статус безробітного та перебуває на обліку у Керченському міському центрі зайнятості, отримує допомогу по безробіттю. Останнім місцем роботи позивача за трудовою книжкою було Управління житлово-комунального господарства, де він працював за трудовим договором до 11.09.2012 р. У жовтні 2012 р. позивач проходив безоплатне стажування у магазині «Фокстрот» в м. Керч по вул. Сенна, 1, в період якої подав письмову заяву про прийом на роботу з 24.10.2012 р., але на роботу не вийшов та в магазині «Фокстрот» не працював, відповідно з наказом про прийом на роботу ознайомлений не був, запис у трудовій книжці внесена не була. Перебуваючи на обліку у Керченському міському центрі зайнятості, 17.06.2013 від інспектора Центру зайнятості йому стало відомо, що він значиться працюючим з 24.10.2012 р. в ТОВ «Наш сервіс» м. Києва, та згідно за даними реєстру персональних карток отримує заробітну плату, тому виплату допомоги по безробіттю було зупинено. Позивач вважає, що він має право отримати заробітну плату, оскільки значився працюючим у ТОВ «Наш сервіс», також має право на розрахунок при звільненні, виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку, а також грошову компенсацію за невикористану відпустку.

Доповнюючи позовні вимоги, позивач вважав, що йому завдана матеріальна шкода у розмірі 1340 грн., яка дорівнює сумі, яку позивач не доотримав як допомогу по безробіттю за липень-серпень 2013 року у зв'язку з припиненням вказаних виплат; вимоги про відшкодування моральної шкоди у розмірі 5000 грн. позивач обґрунтовував тим, що виявлені обставини щодо з'ясування його працевлаштування до магазину «Фокстрот» стали причиною для відмови роботодавцями у його прийомі на работу, зокрема Банком «Руський стандарт». Позивач зазначав, що оскільки постраждали його честь, гідність та ділова репутація винними діями відповідачів, він має право вимагати грошової компенсації його моральних страждань.

Рішенням Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 03.12.2013 у задоволенні позову ОСОБА_6 відмовлено повністю.

Не погодившись з рішенням суду, позивач ОСОБА_6 з представником ОСОБА_7 звернулися з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на його незаконність, упередженість суду, невідповідність висновків обставинам справи, порушують питання про скасування рішення суду першої інстанції.

Апелянти зазначають, що судом при розгляді справи не з'ясовано кому виплачувалась нарахована ТОВ «Наш сервіс» за жовтень 2012 - січень 2013 р. заробітна плата, з якої утримувались податки та збори, не прийнято до уваги докази матеріальних збитків позивача у вигляді недоотриманої допомоги по безробіттю. Також судом першої інстанції проігнорований факт звернення позивача з заявою про порушення кримінального провадження за фактом шахрайства робітниками ТОВ «Наш сервіс» та не надано правової оцінки доводам позивача на підтвердження вимог відшкодування моральної шкоди приниженням його честі, гідності та ділової репутації. Крім того, суд допустив упередженість у вирішенні справи, прийнявши сторону відповідачів, про що свідчать відмови у задоволенні неодноразових заяв про відвід судді. Апелянти просять скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення за заявленими позивачем вимогами.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно вимог частини 1 статті 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довів існування між ним та відповідачем ТОВ «Наш сервіс» трудових правовідносин з огляду на таке.

Відповідно до ст. 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначеною цієї угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю і угодою сторін. Тобто власник підприємства регулює процес трудової діяльності, її організацію.

В силу ч.1 ст. 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми трудового договору є обов'язковим при укладенні трудового договору з фізичною особою.

Відповідно до п.7 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» фактичний допуск до роботи вважається укладенням трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо робота проводилася за розпорядженням чи з відома власника або уповноваженого органу.

Частиною 1 ст. 48 КЗпП України передбачено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Заробітна плата згідно зі ст. 94 КЗпП України є винагородою, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Як вбачається з матеріалів справи позивач на підставі його письмової заяви про прийняття на роботу за наказом ТОВ «Наш сервіс» був прийнятий з 24.10.2012 року на посаду провідного фахівця з сервісу (м. Керч) за сумісництвом на неповний робочий день (4 години) (а.с.56,57). Але як встановлено судом, позивач не приступив до роботи та жодного дня не працював, з наказом про прийняття на роботу ознайомлений не був, відомості до трудової книжки внесені не були. Наказом ТОВ «Наш сервіс» від 01.02.2013 скасовано наказ про прийняття ОСОБА_6 на роботу у зв'язку з тим, що останній не приступив до роботи (а.с.58). Крім того, наказом ТОВ «Наш сервіс» від 04.02.2013 відповідальні посадові особи притягнуті до дисциплінарної відповідальності (а.с.59-60).

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд дійшов вірного висновку про те, що позивач не довів, що між позивачем та роботодавцем виникли трудові відносини, тому його вимоги про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, так саме як і стягнення компенсації за невикористану відпустку не підлягають задоволенню.

Посилання апелянтів на те, що судом першої інстанції при вирішенні позовних вимог щодо відшкодування матеріальної та моральної шкоди проігноровані їх доводи та надані письмові докази, колегія суддів відхиляє з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист цивільних прав та інтересів у разі їх порушення.

Частиною 2 ст. 16 ЦК України визначено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; відшкодування моральної шкоди, тощо.

Зокрема, ч. 1 ст. 23 ЦК України передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Стаття 1 КЗпП України передбачає, що на трудові відносини поширюються норми цього Закону.

Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється ст. 2371 КЗпП України.

Стаття 2371 КзпП України передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.

За змістом указаного положення закону підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із ст. 2371 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (з відповідними змінами) роз'яснено, що відповідно до ст. 2371 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв'язку з посяганням на її трудові права та інтереси.

Положення КЗпП передбачають право працівника на відшкодування матеріальної та моральної шкоди, якщо право порушено в сфері трудових відносин.

Звертаючись до суду з позовними вимогами, позивач вважаючи, що вони виникли з трудових відносин, також додатково заявив вимоги про відшкодування матеріальної шкоди у зв'язку із недоотриманням допомоги по безробіттю, при цьому позивач посилався на неправомірність дій з боку відповідачів, обґрунтовуючи вимоги про відшкодування матеріальної шкоди положеннями Цивільного кодексу України.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відсутні правові підстави для задоволення вказаних вимог.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та на законність ухваленого рішення не впливають, а посилання на порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи колегія суддів не може прийняти до уваги, оскільки таке бачення апелянтів ґрунтується на невірному сприйнятті та тлумаченні положень закону.

Звернення позивача до правоохоронних органів про порушення кримінального провадження за фактом шахрайства для вирішення спору правового значення не має, тому посилання апелянта на зазначені обставини колегія суддів не може прийняти до уваги.

Інші доводи скарги висновків суду не спростовують.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції дана належна оцінка наданим сторонами доказами у їх сукупності, висновки суду відповідають обставинам справи, тому відсутні підстави вважати, що суд першої інстанції допустив порушення процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, яке призвело до невірного вирішення справи.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 303, п. 1 ч. 1 ст. 307, ч. 1 ст. 308, п. 1 ч. 1 ст. 314, ст. 315, ст.317 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 та його представника відхилити.

Рішення Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 03 грудня 2013 року залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржене в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.

Судді:

Романова Л.В. Моісеєнко Т.І. Редько Г.В.