УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №: 22-ц/191/159/14Головуючий суду першої інстанції:Сич М.Ю.

Доповідач суду апеляційної інстанції:Романова Л. В.

"20" січня 2014 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в м.Феодосія у складі:

головуючого-судді:Романової Л.В.,

суддів:Моісеєнко Т.І., Редько Г.В.,

при секретарі:Богданович О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Судацького міського суду АР Крим від 04 грудня 2013 року,

ВСТАНОВИЛА:

В жовтні 2013 р. ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_7 про стягнення суми заборгованості за кредитним договором.

Позов мотивовано тим, що відповідно до укладеного з відповідачем договору від 25.05.2007, ОСОБА_7 отримала грошові кошти у вигляді кредитного ліміту в сумі 2800 грн., перераховані на платіжну картку, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Договір складається з Заяви позичальника, Умов і Правил надання банківських послуг та Тарифів банку. В порушення умов договору відповідачка зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконувала, у зв'язку з чим станом на 31.08.2013 відповідачка мала заборгованість 24 244,04 грн., що складалась з заборгованості за кредитом 6708,23 грн.; заборгованості за процентами за користування кредитом 12 447,42 грн.; заборгованості по комісії 3457,72 грн.; штрафів: 500 грн. - фіксована частина та 1130,67 грн. - процентна складова. Позивач просив стягнути вказані суми та покласти на відповідача судові витрати.

Рішенням Судацького міського суду АР Крим від 04 грудня 2013 року позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_7 на користь позивача заборгованість в сумі 22613,37 грн., в т. ч. 6708,23 грн. - заборгованість за кредитом; 12447,42 грн. - заборгованість за процентами за користування кредитом; 3457,72 грн. - заборгованість по комісії. У задоволенні іншої частини вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено. Вирішено питання щодо судових витрат.

На вказане рішення суду першої інстанції ОСОБА_7 звернулась з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення норм матеріального права, порушує питання про

зміну рішення суду та зменшення розміру заборгованості, що підлягає стягненню. Апелянт вказує, що судом першої інстанції не було враховано правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду України у справі №6-116цс13 відносно строку позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору про погашення боргу частинами (щомісячними платежами), що починається стосовно кожної окремої частини, від дня, коли відбулося це порушення. Виходячи з цього, апелянт вважає, що суд повинен був стягнути нараховані проценти за користування кредитом за останні 3 роки до звернення до суду, в межах загальної позовної давності, а саме 7124,14 грн. Також апелянт зазначає, що комісія банку, яка стягнута оскаржуваним рішенням суду в розмірі 3457,72 грн. фактично не є комісією (як платна послуга банку), а за п.5.5.1. договору є санкцією за несвоєчасне виконання зобов'язань, тобто за своєю суттю є пенею, на вимоги за якою передбачена спеціальна позовна давність - 1 рік, але на час звернення позивача до суду цей строк сплив.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення представника відповідача - апелянта, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно вимог частини 1 статті 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачка не виконувала належним чином свої грошові зобов'язання перед банком за кредитним договором, тому позивач має право на стягнення заборгованості, а саме суми заборгованості за кредитом, заборгованості за процентами та комісією банку. У задоволенні вимог про стягнення неустойки (штрафів) судом відмовлено, оскільки вказані вимоги, враховуючи спеціальну позовну давність, обмежуються останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду.

Позивач з рішенням суду першої інстанції згоден та не оскаржує його.

З висновками суду погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають вимогам закону та матеріалам справи.

Судом першої інстанції правильно встановлені фактичні обставини справи, з матеріалів якої вбачається, що 25.05.2007 між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_7 був укладений кредитний договір, згідно з яким відповідачка отримала грошові кошти у вигляді кредитного ліміту в сумі 2800 грн., перераховані на платіжну картку, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Судом встановлено, що останній платіж в рахунок погашення заборгованості відповідачка здійснила 26.12.2011 р. (а.с.67).

Вказані обставини підтверджені належними доказами, які визнані сторонами.

Також, з матеріалів справи вбачається, що відповідно до умов кредитного договору (а.с.7-11) клієнт доручає банку здійснювати списання грошових коштів з рахунків клієнта, відкритих у валюті кредитного ліміту, в межах сум, що підлягають оплаті банку за цим договором, при настанні строків платежів, а також списання грошових коштів з картрахунку в разі настання строків платежів за іншими договорами клієнта (п. 4.6); при відсутності на картрахунку карти грошових коштів у розмірі, достатньому для оплати послуг банку для продовження дії карти та при відсутності надходження грошових коштів протягом 3 місяців з моменту спливу строку дії карти, банк стягує комісію за обслуговування рахунку згідно діючих тарифів. Зазначена комісія стягується банком після спливу вказаного у цьому пункті строку щомісячно (п.9.6.).

Статтею 14 ЦК України встановлено, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст.ст.1049, 1050, 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. При цьому ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

За правилами ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як встановлено судом, в результаті неналежного виконання відповідачкою умов укладеного договору утворилася заборгованість, яка згідно представленого позивачем розрахунку станом на 31.08.2013 складалась із: заборгованості за кредитом - 6708,23 грн.; заборгованості за процентами за користування кредитом - 12 447,42 грн.; заборгованості по комісії - 3457,72 грн. (а.с.3-6). Вказаний розрахунок будь-якими допустимими доказами не спростований.

В частині вимог про стягнення неустойки (штрафів), у задоволенні якої судом відмовлено, сторонами не оскаржене та судом апеляційної інстанції рішення суду в цій частині не переглядається.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно застосовані правові наслідки переривання строку позовної давності.

З матеріалів справи вбачається, що в рахунок погашення заборгованості відповідачка здійснила останній платіж 26.12.2011 р. Зазначене свідчить про визнання боржником свого боргу, відповідно - переривання строку позовної давності.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново (ч.ч. 1, 3 ст. 264 ЦК України).

Отже, до часу звернення позивача до суду загальний строк позовної давності не сплив. Доводи апелянта щодо неврахування судом першої інстанції правової позиції Верховного Суду України (справа №6-116цс13) не можна визнати обґрунтованими в даному спорі, оскільки правовідносини не є подібними.

Враховуючи викладене, судова колегія дійшла висновку, що наведені в апеляційній скарзі доводи щодо необхідності застосування загального строку позовної давності відносно вимог щодо стягнення заборгованості за процентами за користування кредитом, не засновані на законі, а тому не заслуговують на увагу.

Зазначені в апеляційній скарзі доводи, що комісія за користування кредитом, яка стягнута судом у розмірі 3457,72 грн., за своєю суттю є пенею, а не комісією, тобто платною послугою банку, що вбачається з п.5.5.1. договору, також колегією суддів не можуть прийняти до уваги, оскільки доводи апелянта суперечать умовам договору, зокрема п.9.6., саме який і було застосовано банком при нарахуванні комісії.

Таким чином, доводи апеляції не спростовують висновків суду і на законність оскаржуваного рішення не впливають.

Відповідно до ст.60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог та заперечень.

Оскільки апелянтом не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своїх заперечень в межах доводів апеляційного оскарження рішення суду, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про часткове задоволення позову, тому відсутні підстави вважати, що суд першої інстанції допустив порушення або неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 303, п. 1 ч. 1 ст. 307, ч. 1 ст. 308, п. 1 ч. 1 ст. 314, ст. 315, ст. 317 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_7 відхилити.

Рішення Судацького міського суду АР Крим від 04 грудня 2013 року залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.

Судді:

Романова Л.В. Моісеєнко Т.І. Редько Г.В.