УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №: 22-ц/191/116/14Головуючий суду першої інстанції:Українець Л.І.

Доповідач суду апеляційної інстанції:Романова Л. В.

"13" січня 2014 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в м.Феодосія у складі:

головуючого-судді:Романової Л.В.,

суддів:Моісеєнко Т.І., Авраміді Т.С.,

при секретарі:Хоружій О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про відшкодування моральної шкоди, завданої злочином, за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на заочне рішення Ленінського районного суду Автономної Республіки Крим від 07 серпня 2013 року,

ВСТАНОВИЛА:

В травні 2013 р. позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_7 про відшкодування моральної шкоди, завданої спричиненням злочину, розмір якої визначив в сумі 200000 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 24.07.2010 відповідач, який є сином позивача, спричинив йому тілесні ушкодження середньої тяжкості, за що був засуджений вироком Ленінського районного суду АР Крим від 16.11.2010 за ст. 122 ч.1 Кримінального кодексу України, з призначенням покарання у вигляді обмеження волі. На підставі ст.75 КК України відповідач був звільнений від відбування покарання з випробуванням, строком на 1 рік.

В результаті завданих тілесних ушкоджень позивач знаходився 18 днів на стаціонарному лікуванні в лікарні, далі проходив амбулаторне лікування. До остаточного одужання він постійно відчував фізичний біль та страждання при операціях та медичних процедурах. Оскільки перелом був у щелепі, позивач не міг нормально харчуватися, та окрім фізичного болю, відчував душевні страждання, турбувався за стан свого здоров'я та ймовірність залишитись інвалідом. Особливе страждання позивачеві спричиняло те, що відповідач є його рідним сином. Позивач просив стягнути з відповідача грошову компенсацію моральної шкоди, завданої спричиненням злочинних дій, яку він оцінив у 200000 грн.

Заочним рішенням Ленінського районного суду Автономної Республіки Крим від 07 серпня 2013 р. позов ОСОБА_6 частково задоволено, на користь позивача стягнуто з ОСОБА_7 у відшкодування моральної шкоди 4000 грн. Також з відповідача в дохід держави стягнуто судовий збір в сумі 114,70 грн.

Ухвалою Ленінського районного суду АРК від 17 жовтня 2013 р. в рішення суду внесені виправлення в частині стягнення судового збору. Зокрема, з відповідача стягнуто на користь ОСОБА_6 судовий збір у розмірі 229,40 грн.; 0,60 грн. з оплаченого судового збору звернено в дохід держави.

Ухвалою Ленінського районного суду АРК від 19 листопада 2013 р. заяву ОСОБА_7 про скасування заочного рішення залишено без задоволення.

Відповідачем рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не оскаржено.

На заочне рішення позивач ОСОБА_6 в загальному порядку звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення норм процесуального та матеріального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушує питання про його скасування, та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Апелянт в апеляційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції не мотивував висновків, визначаючи суму 4000 грн., яка підлягає відшкодуванню, та чому саме таку суму суд вважає достатньою. Вважає, що суд першої інстанції не врахував, що дії відповідача були навмисні, не прийнято до уваги ступінь тяжкості тілесних ушкоджень, а також те, що тілесні ушкодження нанесені людині похилого віку (69 років), що відповідно до ст.67 КК України є обставиною, що обтяжує покарання. Також апелянт посилається, що судом не враховано доводів позивача, що в результаті нанесених тілесних ушкоджень позивач проходив тривале стаціонарне і амбулаторне лікування, не мав можливості нормально харчуватись. При цьому, відчуваючи фізичний біль, не міг повноцінно відпочивати та вести звичний спосіб життя. Крім того, апелянт зазначає, що відповідач, який є його сином, жодного разу не навідався до нього в лікарню, не вибачився за свої протиправні дії, при цьому фактично не поніс покарання за злочин.

Відповідач в своїх запереченнях зазначав, що маючи судимість, він не має змоги працевлаштуватися та відшкодувати визначений сумом розмір моральної шкоди в 4000 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення апелянта, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, оглянувши матеріали кримінальної справи № 1-384/10, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Згідно вимог ч.1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що підстави для цивільно-правової відповідальності підтверджені належними та допустимими доказами; позивач має право на відшкодування моральної шкоди, що завдана неправомірними діями відповідача, оскільки наявність вини встановлена вироком суду, що набрав законної сили. При цьому, тілесні ушкодження кваліфіковані як ушкодження середньої тяжкості, вказані обставини не підлягають доказуванню відповідно до ст. 61 ч.4 ЦПК України. Проте сума грошового відшкодування моральної шкоди у розмірі 200000 грн., на яку заявлений позов, суд визнав завищеною.

З такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають вимогам закону та матеріалам справи.

Як правильно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, відповідача було засуджено за вироком Ленінського районного суду АР Крим від 16.11.2010 за ст. 122 ч.1 КК України, за умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, яке не є небезпечними для життя, але спричинило тривалий розлад здоров'я. В кримінальному провадженні цивільний позов потерпілим не заявлявся. Відповідача було засуджено до покарання у вигляді обмеження волі на 1 рік та на підставі ст.75 КК України звільнено від відбування покарання з випробуванням, строком на 1 рік, з встановленням обов'язків на період випробувального терміну.

Як вбачається з матеріалів справи, вирок суду ніким з учасників процесу в апеляційному та касаційному порядку не оскаржувався. Постановою Ленінського районного суду АР Крим від 23.11.2011 засудженого ОСОБА_7 було звільнено від призначеного за вироком Ленінського районного суду АР Крим від 16.11.2010 покарання. Зазначена постанова набрала законної сили (а.с.183).

Статтею 23 ч.1 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає, зокрема, у фізичному болю, душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. Згідно зі ст. 1168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.

Частина 4 ст. 61 ЦПК України фактично позбавляє особу, вина якої встановлена вироком у кримінальній справі можливості спростувати її наявність. Вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, обов'язковий для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок суду, з питань чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Частиною 3 статті 23 ЦК України встановлено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Також Пленум Верховного Суду України в постанові № 4 від 31 березня 1995 року з наступними змінами та доповненнями «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (п.9) містить роз'яснення, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог та вважає, що суд першої інстанції дотримався зазначених вимог закону та виходячи з принципів розумності, виваженості та справедливості, дійшов вірного висновку, що сума в розмірі 4000 грн. буде достатньою для компенсації понесених позивачем втрат немайнового характеру, оскільки розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.

Посилання апелянта на те, що суд першої інстанції не прийняв до уваги ступінь тяжкості тілесних ушкоджень та навмисність злочинних дій відповідача; обтяжуючу покарання обставину, що тілесні ушкодження нанесені людині похилого віку, колегія суддів вважає неспроможними та такими, що не можливо прийняти до уваги, оскільки зазначені обставини були предметом встановлення та перевірки при розгляді кримінальної справи, зокрема умисність дій та ступінь тяжкості тілесних ушкоджень були враховані при кваліфікації злочину; відповідно до ст.67 ч.1 п.6 КК України вироком не визнано обставиною, що обтяжує покарання те, що тілесні ушкодження нанесені людині похилого віку. При цьому вирок суду потерпілим (позивачем у цій справі) не оскаржувався.

Зазначене свідчить, що на даний час вказані обставини не можуть бути враховані. Посилання апелянта, що відповідач є його сином, правового значення не мають і на законність оскаржуваного рішення не впливають.

Згідно зі ст.ст. 10, 31 ЦПК України сторони мають рівні процесуальні права та обов'язки, в тому числі і рівні права щодо подання доказів.

При вирішенні цивільних справ суд виходить з поданих сторонами доказів. Згідно з принципом змагальності сторін у цивільному судочинстві кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог і заперечень, крім обставин, які не підлягають доказуванню, що встановлено статтями 60, 61 ЦПК України.

Наведені в апеляційній скарзі доводи на необґрунтованість визначеного розміру моральної шкоди, а також те, що відповідач не поніс покарання, колегія суддів вважає неспроможними та такими, що не відповідають матеріалам справи, не спростовують висновків суду, тому на увагу не заслуговують.

Посилання апелянта на те, що відповідач продовжує відносно нього протиправні дії, із спричиненням тілесних ушкоджень, що також спричиняє йому моральні страждання, не підтверджено у встановленому законом порядку та відповідно до вимог ч.1 ст. 303 ЦПК України, на законність ухваленого рішення не впливає.

Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення судова колегія дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для його зміни чи скасування.

Відповідно до ст. 308 ч. 1 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 303, п.1 ч.1 ст. 307, ст. ст. 308, 313-315 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 відхилити.

Заочне рішення Ленінського районного суду Автономної Республіки Крим від 07 серпня 2013 року залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.

Судді:

Романова Л.В. Моісеєнко Т.І Авраміді Т.С.