РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

__________________________________________________________________

Справа №: 22-ц/191/136/14Головуючий суду першої інстанції:Кіт М.В.

Доповідач суду апеляційної інстанції:Самойлова О. В.

"21" січня 2014 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в м. Феодосія у складі:

головуючого суддіСамойлової О.В.,

СуддівАвраміді Т.С., Приходченко А.П.,

При секретаріБогданович О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8 про усунення перешкод в користуванні квартирою та виселення та за зустрічним позовом ОСОБА_7, ОСОБА_8 до ОСОБА_6 про усунення перешкод у користуванні квартирою, за апеляційними скаргами ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 на рішення Керченського міського суду АР Крим від 04 грудня 2013 року,

В С Т А Н О В И Л А:

У липні 2013 року ОСОБА_6 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_7, ОСОБА_8, в якому, з урахуванням уточнень, просив суд зобов'язати відповідачів не чинити перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1 та забезпечити йому доступ до житлової кімнати квартири площею 19,8 кв.м, звільнити квартиру від належних ОСОБА_7 речей, що знаходяться в кімнаті 19,8 кв.м, металевих дверей, які знаходяться в коридорі квартири, виселити з квартири АДРЕСА_1 відповідача ОСОБА_8

Позовні вимоги мотивовані тим, що через неправомірні дії ОСОБА_7 позивач позбавлений можливості користуватися квартирою, ? частина якої належить йому на праві власності. ОСОБА_7 створила умови, неможливі для його проживання у квартирі: встановила на вхідній двері новий замок і чинить йому перешкоди у вільному доступу у квартиру; зробила ремонт у кімнаті площею 19,8 кв.м. та вселила у квартиру свого чоловіка ОСОБА_8 Також позивач зазначає, що відповідачі в кімнаті площею 19,8 кв.м встановили двері, які закривають на ключ, встановили свої меблі, що виключає його можливість вільно користуватися кімнатою, у зв'язку із чим він звернувся до суду.

Не погодившись із позовом, відповідачі ОСОБА_7 і ОСОБА_8 звернулися до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_6, в якому, з урахуванням уточнень, просили суд зобов'язати відповідача не чинити перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1; звільнити житлову кімнату площею 12,5 кв.м від меблів, що прийшли в непридатність, старих килимів, мотлоху, очистити прилеглий до неї балкон від побутового непотребу, встановити нові замки на вхідні двері; провести капітальний ремонт другої половини квартири, а саме: житлової кімнати площею 12,5 кв.м, коридору, ванни і туалету; присікти дії ОСОБА_6, заборонивши йому виражатися нецензурною лайкою, провокувати скандали, загрожувати,ображати, ритися в їх особистих речах; також виділити в користування співвласникам квартири по ? частки кухні, що становить 6,9 кв.м для використання і установки меблів; розглянути варіанти сумісного користування квартирою і визначити в користування ОСОБА_6 кімнату 12,5 кв.м з балконом 2,34 кв.м з виплатою компенсації за 3 кв.м з розрахунку балансової вартості квартири 52389 грн. в сумі 3000 грн., при цьому встановлені ними в кімнаті 12,5 кв.м нові балконні двері (склопакети) вартістю 3000 грн. залишити в користуванні ОСОБА_6; за ОСОБА_7 залишити в користуванні кімнату площею 19,8 кв.м або визначити порядок, при якому в користування одному із співвласників передати кімнату 12,5 кв.м з балконом 2,34 кв.м з виділенням площі в 3 кв.м вздовж стіни кімнати для можливого перенесення стіни або встановлення перегородки, розташованої в кімнаті 19,8 кв.м.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_7 є власником ? частки АДРЕСА_1, власником ? частки квартири є її брат ОСОБА_6, квартиру вони отримали в порядку спадкування після смерті матері, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2. Квартира потребувала ремонту. Позивачі усно домовилися із ОСОБА_6, що відремонтують квартиру, поселяться і в подальшому виплатять йому ? частку її вартості. З 2009 року вони почали капітальний ремонт та в цілому відремонтували кухню і кімнату площею 19,8 кв.м. ОСОБА_6 участі в ремонті квартири не приймає та не приймав. У зв'язку із постійними провокаціями скандалів, погрозами, лайками та пошкодженням майна з боку ОСОБА_6, між сторонами склалися неприязні стосунки, тому вони були вимушені звернутися до суду.

Ухвалою Керченського міського суду від 04 грудня 2013 року провадження у справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 в частині позовних вимог про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом забезпечення вільного доступу до житлової кімнати площею 19,8 кв.м на підставі п. 2 ч.1 ст. 205 ЦПК України було закрито (а.с. 117). Також закрито провадження в частині позовних вимог ОСОБА_7 до ОСОБА_6 про встановлення порядку користування квартирою, а саме: виділення в користування співвласникам квартири по ? частки кухні, що становить 6,9 кв.м для використання і установки меблів; розглянути варіанти сумісного користування квартирою і визначити в користування ОСОБА_6 кімнату 12,5 кв.м з балконом 2,34 кв.м з виплатою компенсації за 3 кв.м з розрахунку балансової вартості квартири 52389 грн. в сумі 3000 грн., при цьому встановлені ними в кімнаті 12,5 кв.м нові балконні двері (склопакети) вартістю 3000 грн. залишити в користуванні ОСОБА_6; за ОСОБА_7 залишити в користуванні кімнату площею 19,8 кв.м або визначити порядок, при якому в користування одному із співвласників передати кімнату 12,5 кв.м з балконом 2,34 кв.м з виділенням площі в 3 кв.м вздовж стіни кімнати для можливого перенесення стіни або встановлення перегородки, розташованої в кімнаті 19,8 кв.м.

Рішенням Керченського міського суду АР Крим від 04 грудня 2013 року позовні вимоги ОСОБА_6 задоволені частково. Зобов'язано ОСОБА_7 та ОСОБА_8 не чинити перешкоди ОСОБА_6 у користуванні квартирою АДРЕСА_1. Усунуто перешкоди у користуванні ОСОБА_6 своєю власністю - ? часткою АДРЕСА_1 та виселено ОСОБА_8 із вказаної квартири. Зобов'язано ОСОБА_7 звільнити АДРЕСА_1 від металевої двері, що знаходиться у коридорі квартири. Стягнуто з ОСОБА_7, ОСОБА_8 на користь ОСОБА_6 витрати по оплаті судового збору у розмірі 114,70 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 1100 грн., в всього 1 214,70 грн.

В задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_7 та ОСОБА_8 відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду, позивачі за зустрічним позовом ОСОБА_8 та ОСОБА_7 подали апеляційну скаргу, в якій просять рішення суду скасувати, ухвалити нове, яким задовольнити їх позовні вимоги.

Апелянти посилаються на невідповідність висновків суду обставинам справи і зазначають, що суд, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_6 в частині виселення ОСОБА_8 дійшов до помилкового висновку щодо обґрунтованості цих вимог, оскільки свідоцтво про право на спадщину за законом ОСОБА_7 отримала раніше, ніж його отримав ОСОБА_6, вона зареєстрована у спірній квартирі з 05.04.2011 року, отже, вселення до спірної кварти її чоловіка ОСОБА_8, право якого на проживання із власником житла регламентоване ст. 383 ЦК України, ст. 150 ЖК Української РСР було здійснено на законних підставах.

Апелянти вказують на необґрунтованість рішення в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_6 щодо усунення перешкод в користуванні квартирою. Так вони зазначають, що висновки суду не відповідають дійсності та обставинам справи, оскільки ОСОБА_6 не було вказано саме яким чином йому чиняться перешкоди, не наведено жодної обставини, що саме ОСОБА_8 перешкоджає йому користуватися власністю.

Апелянти також не погоджуються із рішенням в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_6 щодо звільнення квартири від металевої двері, посилаючись на те, що вказані двері є особистою власністю ОСОБА_7 та були куплені за її власні кошти, вони не чинять ОСОБА_10 будь-яких перешкод для вільного доступу до кімнати. Також апелянти зазначають, що в подальшому вони мають намір замінити старі вхідні двері та нові металеві.

Апелянти, посилаючись на ч.2 ст. 84 ЦПК України, вказують на необґрунтованість оскаржуваного рішення в частині стягнення витрат на правову допомогу, та зазначають, що граничний розмір витрат на правову допомогу встановлюється законом, що судом залишено поза увагою.

Не погодившись з рішенням суду, позивач за первісним позовом ОСОБА_10 також подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду в частині відмови в задоволенні його позовних вимог про звільнення кімнати 19,8 кв.м в АДРЕСА_1 від меблів скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення цих позовних вимог. Крім того, апелянт просить рішення в частині виселення ОСОБА_8 викласти в наступній редакції: «усунути перешкоди в користуванні ОСОБА_6 його власністю та виселити ОСОБА_8 із квартири АДРЕСА_1».

На думку апелянта, таке формулювання рішення має суперечності, так в першій частині рішення йдеться про те, що відповідачі не повинні чинити перешкоди в користуванні квартирою, оскільки спірна квартира не поділена, є об'єктом спільної часткової власності та між сторонами не визначений порядок користування квартирою, а в другої частині рішення йдеться про користування ? часткою квартири, тому рішення суду в частині виселення ОСОБА_8 повинно бути викладено в іншій редакції.

Апелянт також не погоджується із рішенням суду в частині відмови в задоволенні його позовних вимог про звільнення кімнати площею 19,8 кв.м від меблів та зазначає, що ОСОБА_7 заставила кімнату своїми речами, чим позбавила його можливості користуватися кімнатою у повній мірі. Також, на думку апелянта, суд, ухвалюючи таке рішення фактично закріпив одноособове право ОСОБА_7 на користування квартирою.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, дослідивши матеріали цивільної справи № 2/107/267/13, вислухавши пояснення сторін, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_6 підлягає відхиленню, а апеляційна скарга ОСОБА_7, ОСОБА_8 - частковому задоволенню.

Згідно з частиною 1 статті 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Рішення Керченського міського суду від 04.12.2013 року не оскаржується в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_7 та ОСОБА_8 про зобов'язання ОСОБА_6 провести капітальний ремонт другої половини квартири, а саме: житлової кімнати площею 12,5 кв.м, коридору, ванни і туалету; присікти дії ОСОБА_6, заборонивши йому виражатися нецензурною лайкою, провокувати скандали, загрожувати,ображати, ритися в їх особистих речах, а тому відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України не підлягає перегляду судом апеляційної інстанції. Підстави для застосування ч. 3 ст. 303 ЦПК України відсутні.

Відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_6 та ОСОБА_7 є співвласниками двокімнатної квартири АДРЕСА_1. На підставі свідоцтв від 24.03.2011 року та 12.04.2011 року про право на спадщину за законом кожному з них належить по ? частки вказаної квартири (а.с.4-5,60).

З 05 квітня 2011 року в квартирі зареєстрована ОСОБА_7 (а.с. 58 звор.).

У добровільному порядку сторони не можуть дійти згоди щодо користування квартирою з цього приводу між ними склалися неприязні стосунки.

Відповідно до ст. 41 Конституції України,ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Згідно вимог ст. ст. 16, 386 ЦК України власник має право звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що є адекватним змісту порушеного права, який ураховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право.

ОСОБА_7 у листопаді 2013 року зверталася до суду із позовом до ОСОБА_6 про визначення порядку користування квартирою, а ОСОБА_6 звертався із зустрічним позовом до ОСОБА_7 про усунення перешкод у користуванні житлом.

Рішенням Керченського міського суду від 28 березня 2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду АР Крим в м. Феодосія від 19 червня 2013 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_7 про встановлення порядку користування квартирою було відмовлено, частково задоволений позов ОСОБА_6 та усунуті перешкоди у користуванні ОСОБА_6 своєю власністю - ? часткою АДРЕСА_1, ОСОБА_7 зобов'язана передати ключ від середнього замка вхідної двері, привести в житловий стан жилу кімнату площею 12,5 кв.м та прилеглий до неї балкон, шляхом звільнення від будівельного сміття, звільнити кухню та ванну кімнату від встановлених нею меблів та побутової техніки, забезпечити вільний доступ до жилої кімнати 19,8 кв.м (а.с.8-12).

З технічних паспортів сторін на квартиру АДРЕСА_1 вбачається, що спірна квартира складається з двох жилих кімнат площею 19,8 кв.м., та 12,5 кв.м., кухні площею 6,9 кв.м., туалету - 1,2 кв.м., ванної кімнати площею 2,6 кв.м., коридору - 8,9 кв.м., вбудованої шафи площею 0,8 кв.м., балкона площею 0,7 кв.м. Загальна площа квартири складає 53,4 кв.м., жила площа - 32,3 кв.м.

В судовому засіданні при розгляді справи судом апеляційної інстанції сторони визнали, що фактично у спірній квартирі проживають ОСОБА_7 та її чоловік ОСОБА_8, вони займають кімнату площею 19, 8 кв.м, де знаходяться належні їм речі. ОСОБА_6 пояснив, що він має ключі від вхідної двері квартири, має вільний доступ, бажає користуватися квартирою тимчасово, для того, щоб випити на кухні із товаришами пиво та поспати після цього, він постійно проживає та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 про зобов'язання ОСОБА_7 та ОСОБА_8 не чинити перешкоди у користуванні квартирою шляхом звільнення її від належних відповідачам речей, що знаходяться у кімнаті площею 19,8 м.кв, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_6 та ОСОБА_7 є співвласниками квартири, вони мають право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону, ОСОБА_7 проживає у спірній квартирі та має право користуватися меблями, необхідними їй для проживання, а ОСОБА_6 не може зловживати своїми правами власника та обмежувати права іншого власника у користуванні майном.

З таким висновком суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають обставинам справи та засновані на законі.

У Конституції України закріплено основні правові принципи регулювання відносин власності. Відповідно до ст. 13 Конституції, власність не повинна використовуватися на шкоду суспільству і людини. Ця норма не лише покладає на власника обов'язки, а й вказує на його зобов'язання. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства. Власність зобов'язує.

Доводи апелянта ОСОБА_6 стосовно скасування рішення суду в частині відмови у задоволенні його позовних вимог щодо зобов'язання ОСОБА_7 звільнити квартиру від меблів, є необґрунтованими, а тому не приймаються колегією суддів, вони свідчать про наявність між співвласниками квартири неприязне них стосунків і зловживання ОСОБА_6 своїми правами власника на шкоду іншого співвласника.

Також не приймаються колегією суддів доводи апелянтів ОСОБА_7 та ОСОБА_8 щодо безпідставної відмови судом у задоволенні їх вимог про зобов'язання ОСОБА_6 звільнити кімнату площею 12,5 кв.м від старих меблів, оскільки рішенням Керченського міського суду від 28 березня 2013 року, що набрало законної сили, обов'язок передати ОСОБА_6 ключ від середнього замка вхідної двері, привести у жилий стан кімнату площею 12, 5 кв.м та прилеглий до неї балкон шляхом звільнення від будівельного сміття покладено на ОСОБА_7 Крім того, при розгляді справи судом апеляційної інстанції, сторони по справі не заперечували той факт, що старі меблі та будівельне сміття з кімнати вивезені.

Одночасно, колегія суддів вважає такими, що заслуговують на увагу, доводи апелянтів ОСОБА_7 та ОСОБА_8 стосовно того, що металеві двері, які знаходяться у квартирі і які самовільно демонтував ОСОБА_12, знявши з питлів, не можуть заважати останньому користуватися квартирою, оскільки, як встановлено судом першої інстанції і підтверджено сторонами при розгляді справи судом апеляційної інстанції, металеві двері були встановлені у дверному пройомі між коридором та кімнатою площею 19,8 кв.м, вони зняті ОСОБА_6 і знаходяться біля стіни у коридорі квартири. З технічного паспорту на спірну квартиру слідує, що між кімнатою № 3 площею 19,8 кв.м та коридором № 1 площею 8,9 кв.м передбачена наявність двері (а.с. 6-7), отже, висновок місцевого суду стосовно того, що вказані двері перешкоджають вільному користуванню коридором квартири, не відповідає обставинам справи.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 року, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

На підставі вказаних норм права, колегія суддів вважає порушеними права ОСОБА_7 на користування власністю у зв'язку із зобов'язанням її судом першої інстанції звільнити квартиру від металевої двері, яка є її власністю, що визнається сторонами.

Також колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апелянтів ОСОБА_7 та ОСОБА_8 стосовно того, що суд безпідставно зобов'язав їх не чинити перешкоди ОСОБА_6 у користуванні квартирою, оскільки ОСОБА_6 не доведено наявність таких перешкод, він має ключ від вхідної двері, має вільний доступ до квартири, про що ОСОБА_6 підтвердив при розгляді справи судом апеляційної інстанції. Всупереч вимог статей 10, 60 ЦПК України ОСОБА_6 не надані належні та допустимі докази в обґрунтування своїх вимог, на що суд першої інстанції уваги не звернув і вважав встановленими обставини щодо створення перешкод ОСОБА_6 у користуванні квартирою з боку ОСОБА_7 та ОСОБА_8, у зв'язку із чим рішення суду в цій частині підлягає скасуванню відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 308 ЦПК України.

На думку колегії суддів, заслуговують на увагу і доводи апелянтів ОСОБА_7 та ОСОБА_8 стосовно того, що місцевим судом порушені норми матеріального права при задоволенні вимог ОСОБА_6 про усунення перешкод у користуванні ОСОБА_6 квартирою і виселення ОСОБА_8

Ухвалюючи рішення про задоволення вимог ОСОБА_6 в частині усунення перешкод у користуванні ним ? часткою квартири та виселення ОСОБА_8 із спірної квартири, місцевий суд виходив з того, що ОСОБА_8 вселився у квартиру без згоди ОСОБА_6, його проживання створює перешкоди власнику ОСОБА_6 у користуванні належною йому часткою у квартирі, тому на підставі статей 109 ЖК України та 391 ЦК України ОСОБА_8 підлягає виселенню.

З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів не погоджується, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Частина 1 статі 383 ЦК України передбачає, що власник квартири має право використовувати приміщення для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має право використовувати його для промислового виробництва. Аналогічне положення міститься у статті 156 ЖК України, де також визначено право члена сім'ї власника квартири користуватися жилим приміщенням нарівні з власником квартири. До членів сім'ї власника квартири належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу.

Зі змісту статті 3 СК України слідує, що сім'я є первинним та основним осередком суспільства. Сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Як слідує з матеріалів справи, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 знаходяться у зареєстрованому шлюбі з 03.11.1976 року (а.с. 58-59), отже ОСОБА_8 є членом сім'ї співвласника спірної квартири ОСОБА_7

Висновок суду про те, що проживання відповідача ОСОБА_8 у квартирі створює перешкоди ОСОБА_6 у користуванні його власністю, на думку колегії суддів, є припущенням, оскільки позивачем не надані відповідні докази на підтвердження своїх вимог, навпаки, в судовому засіданні при розгляді справи судом апеляційної інстанції ОСОБА_6 пояснив, що має доступ до квартири, але його не влаштовує те, що ОСОБА_7 з чоловіком зробили ремонт, завезли свої меблі та мешкають у кімнаті площею 19,8 кв.м, а йому пропонують користуватися кімнатою 12,5 кв.м, де ремонт відсутній.

Між тим, згідно ст.ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Таким чином, право користування житлом набувають члени сім'ї власника житла за фактом набуття статусу члена його сім'ї. Необхідною умовою виникнення зазначеного сервітуту є спільне проживання членів сім'ї з власником житла та ведення спільного господарства.

Суд першої інстанції, задовольняючи вимоги ОСОБА_6 про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом виселення ОСОБА_8, не врахував зазначених положень статті 405 ЦК України, не перевірив наявність чи відсутність перешкод позивачу у безперешкодному користуванні жилим приміщенням, внаслідок чого ухвалив рішення, яке не відповідає вимогам статті 213 ЦПК України.

Виходячи з практики Європейського суду про те, що суди повинні приймати рішення відповідно до прав людини і мотивація повинна бути виписана у відповідності з принципами верховенства прав людини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції залишив поза увагою порушення прав ОСОБА_7, як власника квартири, на проживання в квартирі разом із чоловіком.

Оскільки судом встановлено, що спірна квартира є двокімнатною, житловою площею 32,3 кв.м, фактично квартирою користуються і постійно проживають в ній ОСОБА_7 та ОСОБА_8, що має статус члена сім'ї власника, які займають одну кімнату, ОСОБА_6 має вільний доступ до квартири, має ключ від вхідної двері, спірне жиле приміщення не є місцем його постійного проживання, колегія суддів вважає, що обом власникам квартири не чиняться перешкоди у користуванні нею, вони лише відповідно до ч. 1 ст. 358 ЦК України повинні дійти згоди для здійснення права спільної часткової власності з ціллю уникнення суперечностей.

Доводи ОСОБА_7 стосовно того, що, оскільки нею внесено на депозитний рахунок суду 3000 грн., як компенсація вартості 3-х кв.м ОСОБА_6, то відповідно до ст. 358 ЦК України вона має право на отримання у власність кімнати площею 19,8 кв.м, колегія суддів вважає безпідставними з огляду на норми статті 11 ЦПК України, яка передбачає, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Як слідує з матеріалів справи, ОСОБА_7 не заявляла вимог про виділ в натурі своє частки у праві власності на квартиру та виплату компенсації у рахунок її вартості, вона обґрунтувала свої позовні вимоги тим, що спірна квартира є її постійним місцем проживання, а ОСОБА_6 перешкоджає їй у користуванні нею.

Правила ч. 3 ст. 358, ст. 364 ЦК України, на які посилається апелянт, застосовуються у разі, якщо співвласник внаслідок неможливості виділення його частки у праві спільної часткової власності на майно погоджується із припиненням свого права на цю частку в обмін на виплату компенсації її вартості.

Відповідно до статті 364 ЦК України власник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання. У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, й у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державної реєстрації. Договір про виділ у натурі частки з нерухомого спільного майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Аналогічні положення щодо здійснення права спільної часткової власності закріплені у статті 358 ЦК України.

Визначення порядку користування майном та виділення його в натурі є самостійними взаємовиключними предметами позову, які визначають різні правові наслідки щодо права на це майно для його співвласника. У разі виділення майна в натурі право на частку у праві спільної часткової власності співвласника припиняється. У такому випадку співвласнику, який бажає виділу, сплачується матеріальна компенсація вартості його частки.

При визначенні порядку користування майном співвласнику виділяється у користування майно відповідно до розміру його частки у ньому. При цьому співвласник продовжує володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що сторони по справі не позбавлені можливості реалізувати свої права власників нерухомого майна в іншій спосіб.

При таких обставинах, колегія судів дійшла висновку про те, що рішення Керченського міського суду АР Крим від 04 грудня 2013 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8 про зобов'язання не чинити перешкоди у користуванні квартирою, усунення перешкод у користуванні квартирою, виселення, зобов'язання звільнити квартиру від металевої двері, стягнення судових витрат підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні вказаних позовних вимог ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8 Рішення міського суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8 про звільнення квартири від належних відповідачам речей та в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_7, ОСОБА_8 до ОСОБА_6 про зобов'язання відповідача не чинити перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1; звільнення житлової кімнати площею 12,5 кв.м від речей, очистити прилеглий до неї балкон, встановити нові замки на вхідні двері; провести капітальний ремонт другої половини квартири, а саме: житлової кімнати площею 12,5 кв.м, коридору, ванни і туалету; присікти дії ОСОБА_6, заборонивши йому виражатися нецензурною лайкою, провокувати скандали, загрожувати,ображати, ритися в їх особистих речах - залишити без змін.

Неправильне застосування судом норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи та недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав доведеними, потягло за собою прийняття рішення, яке не можна повністю визнати заснованим на законі, тому на підставі пунктів 2, 3, 4 частини 1 статті 309 ЦПК України рішення суду першої інстанції підлягає частковому скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у відповідній частині.

Оскільки у задоволенні позовних вимог сторонам відмовлено, то відповідно до вимог ч. 5 ст. 88 ЦПК України, відсутні підстави для розподілу судових витрат.

На підставі наведеного і керуючись, статтею 303, пунктом 2 частини 1 статті 307, пунктами 2, 3, 4 частини 1 статті 309, статтями 314, 316 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Керченського міського суду АР Крим від 04 грудня 2013 року відхилити.

Апеляційну скаргу ОСОБА_7, ОСОБА_8 на рішення Керченського міського суду АР Крим від 04 грудня 2013 року задовольнити частково.

Рішення Керченського міського суду АР Крим від 04 грудня 2013 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8 про зобов'язання не чинити перешкоди у користуванні квартирою, усунення перешкод у користуванні квартирою, виселення, зобов'язання звільнити квартиру від металевої двері, стягнення судових витрат - скасувати. Ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні вказаних позовних вимог ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8.

Рішення Керченського міського суду АР Крим від 04 грудня 2013 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8 про звільнення квартири від належних відповідачам речей та в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_7, ОСОБА_8 до ОСОБА_6 - залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржено до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Судді:

О.В.Самойлова Т.С. Авраміді А.П. Приходченко