Справа № 638/8925/13-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.02.2014 Дзержинський районний суд м. Харкова

у складі головуючого судді Хайкіна В.М.

при секретарі Шептуха В.М.

за участю судового розпорядника Мірошниченко В.О.

з участю представника позивача ОСОБА_2

з участю представника відповідача ОСОБА_3

з участю представника третьої особи ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом фізичної особи підприємця ОСОБА_5 до ОСОБА_6, третя особа ОСОБА_7, про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири,-

ВСТАНОВИВ:

В червні 2013 року позивач звернувся до Дзержинського районного суду м.Харкова з позовом до ОСОБА_6, третя особа ОСОБА_7, про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, в якому просить визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири від 28.12.2006 року, укладений між ОСОБА_7, діючої від імені Фізичної особи підприємця ОСОБА_5 та ОСОБА_6, зареєстрований у реєстрі за № 9256, приватним нотаріусом ОСОБА_8, предметом якого є квартира АДРЕСА_1, стягнути з відповідача на користь позивача витрати по сплаті судового збору.

Зазначені позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 13.12.2006 року між ФОП ОСОБА_5 та ОСОБА_7 укладено договір про надання послуг, згідно якого на ОСОБА_7 покладено обов»язок продажу квартири АДРЕСА_1 вартістю не нижче 1 млн. 010 000 грн., що належала на праві приватної власності ФОП ОСОБА_5 До вказаного договору долучався додаток у вигляді висновку оцінювача щодо вартості даної квартири. У зв'язку з вказаним ФОП ОСОБА_5 надала ОСОБА_7 довіреність з правом продажу даного нерухомого майна, яка посвідчена приватним нотаріусом ОСОБА_9 13.12.06 за №4034.

В судовому засідання представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, не заперечував проти їх задоволення.

Представник третьої особи в судовому засіданні не заперечував проти задоволення позовних вимог.

Суд, вислухавши пояснення сторін по справі, дослідивши матеріали справи та докази, наведені в обґрунтування позову, вважає, що позовні вимоги законні, обґрунтовані та підлягають задоволенню з наступних підстав.

13.12.2006 року між ФОП ОСОБА_5 та ОСОБА_7 укладено договір про надання послуг, згідно якого на ОСОБА_7 покладено обов»язок продажу квартири АДРЕСА_1 вартістю не нижче 1 млн. 010 000 грн., що належала на праві приватної власності ФОП ОСОБА_5 До вказаного договору долучався додаток у вигляді висновку оцінювача щодо вартості даної квартири. У зв'язку з вказаним ФОП ОСОБА_5 надала ОСОБА_7 довіреність з правом продажу даного нерухомого майна, яка посвідчена приватним нотаріусом ОСОБА_9 13.12.06 за №4034.

Протягом 2006-2013 років у ОСОБА_5 склалися скрутні сімейні обставини, через які ОСОБА_5 взагалі не цікавилася у ОСОБА_7 про стан виконання їх домовленостей щодо продажу квартири.

У квітні 2013 року ОСОБА_5 самостійно знайшла потенціального покупця на дану квартиру, оскілки їй терміново необхідні були значні кошти на лікування. Враховуючи вказане ОСОБА_5 перед продажем вирішила перевірити стан даної квартири у зв'язку з чим приїхала з міста Куп'янська до міста Харкова.

Відвідавши дану квартиру, ОСОБА_5 з»ясувала, що в квартирі проживає ОСОБА_6, який їй повідомив про наступне.

Зі слів ОСОБА_6, 28.12.2006 року його подруга та знайома ОСОБА_7 діючи від імені Фізичної особи підприємця ОСОБА_5 продала йому дану квартиру за 60 000 грн.

Як пояснив ОСОБА_6 до продажу йому вказаної квартири ОСОБА_7 показувала йому висновок оцінювача, згідно якого вартість квартири складала 1 млн. 010 000 грн. При цьому перед продажем квартири ОСОБА_7 домовилася з ОСОБА_6 про те, що вона продає останню за такою низькою ціною у рахунок їх гарних відносин та за умови якщо ОСОБА_6 надасть можливість їй та/або її знайомим безкоштовно, постійно проживати у даній квартирі після продажу. ОСОБА_7 також домовилася з ОСОБА_6 про те, що останній не розповість про обставини укладення ними даного договору нікому, оскільки це в його інтересах оскільки він фактично придбав квартиру на 950 тис. грн. дешевше від реальної ціни.

Зі слів ОСОБА_6 після придбання ним даної квартири його відносини з ОСОБА_7 погіршилися. Також ОСОБА_6 поскаржився ОСОБА_5 на те, що фактично у складі квартири йому були продані нежилі приміщення №IV та №IV-а, які непридатні для проживання та які не були предметом договору.

У травні 2013 року ОСОБА_5 звернулася до ОСОБА_7 з вимогою пояснити вказану ситуацію, на що остання підтвердила інформацію ОСОБА_6 та добавила, що в неї склалася тяжка життєва ситуація, яка саме не пояснила. На підтвердження своєї порядності ОСОБА_7 намагалася повернути ОСОБА_5 60 тис. грн. отримані від продажу квартири та 40 тис. грн. як моральну компенсацію за дану ситуацію. Також ОСОБА_7 пояснила, що дані кошти вона не повертала раніше через те, що намагалася їх примножити та повернути більшу суму. Внаслідок даної обставини як пояснила ОСОБА_7 вона не повідомляла ОСОБА_5 протягом 2006-2013 років про факт продажу квартири, а також внаслідок череди смертей рідних та хвороб, що відбувалися у ОСОБА_5, щоб не погіршився стан здоров'я останньої.

ОСОБА_5 відмовилася отримати дані гроші від ОСОБА_7, у зв'язку з тим, що вважає дії останньої неправомірними, а укладений нею договір таким що підлягає визнанню недійсним з наступних підстав.

Відповідно до вимог статті 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою.

Відповідно до вимог статті 232 Цивільного кодексу України правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним.

Відповідно до пункту 22 постанови Пленум Верховного Суду України, від 06.11.2009, № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» для визнання правочину недійсним на підставі статті 232 ЦК необхідним є встановлення умислу в діях представника: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявність домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя. При цьому не має значення, чи одержав учасник такої домовленості яку-небудь вигоду від здійснення правочину, чи правочин був вчинений з метою завдання шкоди довірителю.

Виходячи з викладеного, вищевказаний договір купівлі-продажу квартири від 28.12.06 підлягає визнанню недійсним.

Окремою підставою для визнання вказаного правочину недійсним є те, що згідно чинного законодавства фізична особа підприємець не може бути власником нерухомого майна, а отже і вчиняти правочини щодо його відчуження.

Так, згідно листа Мін'юсту від 11.01.2007, № 19-32/2 "Роз'яснення порядку реєстрації прав власності на об'єкти нерухомого майна залежно від форм власності» встановлено наступне.

Суб'єктом права приватної власності відповідно до статті 325 Цивільного кодексу України є фізичні особи.

Цивільним кодексом України встановлено, що до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин (стаття 51).

Цивільний кодекс України передбачає, що учасниками цивільних відносин та суб'єктами права власності є фізичні особи (частина перша статті 2 та частина перша статті 318). Він не розрізняє такого суб'єкта права власності як фізична особа-підприємець, набуття такого статусу дозволяє лише здійснювати господарську діяльність.

Даний факт підтверджується пунктами 2.4, 6.2.2., 8.1. Тимчасовим положенням про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженим наказом Міністерства юстиції України N 7/5 від 07.02.2002 згідно якого звернутися за реєстрацією права власності на нерухоме майно та отримати свідоцтво на право власності можуть виключно фізичні особи або юридичні особи.

Таким чином, право власності на нерухоме майно може реєструватись тільки за фізичною особою, а не за фізичною особою-підприємцем.

У зв'язку з вказаним фізична особа-підприємець яка згідно вказаних вимог законодавства не може бути власником нерухомого майна, не має права укладати правочини щодо його відчуження.

Крім цього, згідно вказаного договору продана не тільки квартира, а й нежитлові приміщення №IV та №IV-а, що не були предметом договору.

Оскільки згідно рішення Господарського суду Харківської області №13772/5-29 від 21.11.06 визнано право власності на квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 205,2 кв.м. та на нежитлові приміщення №IV та №IV-А, які включені у дану площу.

Відповідно до вимог статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Згідно зі статтею 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Перебіг позовної давності щодо вимог про визнання правочинів недійсними обчислюється не з моменту вчинення правочину, а відповідно до частини першої статті 261 ЦК - від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Виходячи з викладеного є достатні факти та підстави вважати, що укладений договір купівлі-продажу квартири від 28.12.06 укладений між ОСОБА_7 діючої від імені Фізичної особи підприємця ОСОБА_5 та ОСОБА_6 підлягає визнанню недійсним, у зв'язку з численними порушеннями чинного законодавства.

Керуючись ст.ст. 3, 15, 79, 81, 113, 118-120, 123, 208, 215 ЦПК України, ст.ст. 203, 207, 215, 216, 232 ЦК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов фізичної особи підприємця ОСОБА_5 до ОСОБА_6, третя особа ОСОБА_7 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири - задовольнити.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири від 28.12.2006 року, укладений між ОСОБА_7, діючої від імені Фізичної особи підприємця ОСОБА_5 та ОСОБА_6, зареєстрований у реєстрі за № 9256, приватним нотаріусом ОСОБА_8, предметом якого є квартира АДРЕСА_1.

Стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 витрати по сплаті судового збору в сумі 114 грн. 70 коп.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Харківської області через Дзержинський районний суд м. Харкова шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10-ти днів з дня його проголошення. У разі, якщо рішення ухвалено без участі особи, яка його оскаржує, апеляційна скарга подається протягом 10-ти днів з дня отримання його копії.

Головуючий: