РІШЕННЯ

                                                     ІМЕНЕМ       УКРАЇНИ

3 вересня 2008 р.                            Ленінський районний суд м. Харкова

у складі:

головуючого - судді Лазарєва А.В.

при секретарі Клименко О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Харкові справу № 2-1134/08 за позовом ОСОБА_1до ДП „Харківський метрополітен”, 3-я особа: начальник електродепо „Московське” Волков Олександр Валер”євич про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення компенсації за час вимушеного прогулу, а також стягнення премії,  -

                                                               ВСТАНОВИВ:

          ОСОБА_1. звернувся до суду з позовною заявою, просить поновити його на роботі машиністом електропоїзду ДП „Харківський метрополітен”, мотивуючи тим, що на метрополітені створилася виробнича ситуація, небезпечна для його життя і здоров”я та пасажирів метрополітену і він відмовився від дорученої роботи / перевезення пасажирів/ до усунення порушень з охорони праці, що відповідає вимогам ст. 6 Закону України „Про охорону праці”. З 20 листопаду 2007 р. він не став виконувати обов”язки машиніста, але всі робочі години постійно знаходився на території електродепо „Московське” ДП „Харківський метрополітен”. Незважаючи на це, він наказом від 17 грудня 2007 р. був звільнений з роботи за п. 4 ст. 40 КЗпП України за прогули без поважних причин. Просить визнати його звільнення незаконним, поновити  на роботі, стягнути з відповідача на його користь компенсацію за весь час вимушеного прогулу, а також премію за фактично відпрацьований час у листопаді 2007 р..

          Сторони у судове засідання явилися.

          Позивач і представник позивача позовні вимоги підтримали і дали пояснення аналогічні позовній заяві.

          Представник позивача також пояснив, що  24 серпня 2007 р. позивач  вступив до первинної профспілкової організації вільної профспілки залізничників України Харківського метрополітену / ВПЗУХМ/.  Він обраний заступником голови профкому на дільниці експлуатації №2. Як член профспілки і машиніст позивач зіткнувся з тим, що адміністрацією ДП „Харківський метрополітен” грубо порушувалось законодавство з охорони праці. Зокрема, на підприємстві не вівся щоденний облік робочого часу, не складався графік роботи і відпочинку локомотивних бригад на обліковий період. Вищезазначене підтверджується листом начальника відділу контролю за додержанням законодавства про працю територіальної державної інспекції праці в Харківській області від 24 січня 2008 р. за №01-19-289. Відповідачем було порушено загальну тривалість щотижневого відпочинку, який не може скорочуватися до 43 годин. На підприємстві не дотримувались строки надання перерви на особисті потреби, час нічного відпочинку всередині зміни на деяких маршрутах не відповідав нормативному, були відсутні графіки змінності машиністів, а машиністи попереджувались про наступну зміну під підпис лише в нарядах. Перевіркою територіальної державної інспекції праці у Харківській області було встановлено, що відповідачем систематично порушувались умови колективного договору в частині оплати праці: взагалі не виплачувались 205 годинної тарифної ставки / окладу/ за кожну годину роботи з 18-00 до 22-00 при багатозмінному режимі роботи. На підприємстві відсутні санітарно-оздоровчі перерви, які входять до робочого часу згідно з розробленим Положенням, затвердженим Наказом №395 від 25 липня 2007 р., відбулося суттєве зниження часу / більш ніж у 2 рази/ на прийом та здачу рухомого складу без відповідного нормування, що порушує правила технічної експлуатації / ПТЕ/ та створює суттєву життю пасажирів та позивачу особисто. На підприємстві відсутні профілактично-медичні заклади, які мають мету попередження професійних захворювань працівників метрополітену, для чого раніше використався санаторій профілакторій „Дубовий Гай”. Були ліквідовані всі їдальні та буфети, що призвело до неповноцінного харчування працівників метрополітену. У відповідача відсутня ліцензія на будівництво та експлуатацію підземних споруд, не пов”язаних з видобутком корисних копалин. Враховуючи численні порушення чинного законодавства з боку  відповідача і те, що цим були порушені законні права і інтереси позивача, 20 листопада 2007 р. позивач був вимушений написати заяву про звільнення  його з роботи за п. 3 ст. 38 КЗпП України. Того ж дня в. о. начальнику депо „Московське” наложив на заяву резолюцію, згідно якої позивачем не надано доказів про порушення трудового законодавства на підприємстві або порушень умов колективного договору, тому невихід позивача на роботу буде розцінюватися ним як прогул. 29 листопада 2007 р. позивач   подав відповідачу заяву з роз”ясненням порушень трудового законодавства, які допускає адміністрація підприємства і просив зберегти за ним робоче місце, а також середній заробіток до усунення вищезазначених порушень. Незважаючи на це позивач був звільнений за прогули без згоди на те профспілки.

      Представник відповідач і 3-я особа проти позову заперечували і пояснили, що  позивач, дійсно звернувся із заявою про звільнення у відповідності до ст. 38 п. 3 КЗпП України, мотивуючи тим, що адміністрація порушує ст. ст. 249, 250 КЗпП України / обов”язок власника щодо створення умов для діяльності профспілок, відрахування коштів підприємствами, установами, організаціями первинним профспілковим організаціям на культурно-масову, фізкультурну та оздоровчу роботу/ та п. п. 2.9, 3.5, 9.1, 9.9, 9.12  колективного договору. Позивачу було роз”яснено про безпідставність його претензій і такого звільнення, а також  роз”яснено, що його невихід на роботу буде вважатися прогулом. Позивач був відсутній на роботі з 22 листопада по 14 грудня 2007 р., тому і був звільнений за ст. 40 п. 4 КЗпП України за прогули. Відсутність позивача на роботі була зафіксована відповідними актами. Дійсно профспілковий комітет ВПЗУХМ не надав згоду на звільнення позивача за прогули, але на нараді ДП „Харківський метрополітен” така відповідь ВПЗУХМ була визнана необґрунтованою і позивач був звільнений за прогули.

       Вислухавши пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, суд вважає, що у задоволенні позову необхідно відмовити з  наступних підстав.

       Позивач працює в електродепо „Московське” ДП „Харківський метрополітен” з 1995 р., машиністом електропоїзду - з 1999 р..

       24 серпня 2007 р. він вступив до первинної профспілкової організації вільної профспілки залізничників України ДП „ Харківський метрополітен”, обраний заступником голови ПК на дільниці експлуатації №2.

       20 листопада 2007 р. позивач звернувся до в. о. начальника електродепо „Московське” Волкова О.В. із заявою про звільнення з роботи згідно п. 3 ст. 38 КЗпП України з виплатою вихідної матеріальної допомоги, у зв”язку з порушеннями ст. ст. 249, 250 КЗпП України / не сприяння власником або уповноваженим ним органом створенню умов для діяльності первинних профспілкових організацій і не відрахування підприємством коштів профспілковій організації на культурно-масовую, фізкультурную та оздоровчу роботу/, а також п. п. 2.9, 3.5, 9.1, 9,9, 9.12 умов колективного договору, які передбачають відповідно необхідність:   запрошення  представників профкому на наради, на яких розглядаються випадки виробничих упущень та притягнення працівників до відповідальності; перегляд тарифних ставок і посадових окладів працівників при кожному підвищенні розміру мінімальної заробітної плати; неприпустимість втручання адміністрації у діяльність профспілкового комітету, обмеження прав профкому або перепону щодо їх здійснення; забезпечення при наявності письмових заяв працівників, які є членами профспілки, щомісячного і безоплатного утримання із заробітної плати профкому членських внесків,  а також коштів на оздоровчу, культурно-масову і фізкультурну роботу.

      20 листопада 2007 р. позивач ознайомився з резолюцією на своєї заяві від

Волкова О.В. про те, що його вимоги про звільнення за ст. 38 п. 3 КЗпП України не відповідають чинному законодавству, а невихід на роботу буде вважатися прогулом

       23 листопада 2007 р. Волков О.В. звернувся до ВПЗУХМ з поданням на дачу згоди на звільнення позивача з роботи за ст. 40 п. 4 КЗпП України, оскільки той був відсутній на роботі 22 і 23 листопада 2007 р. без поважних причин.

      7 грудня 2007 р. профспілковий комітет ВПЗУХМ, розглянувши подання адміністрації, не дав згоду на звільнення позивача за ст. 40 п. 4 КЗпП України.

      13 грудня 2007 р. на нараді  ДП „Харківський метрополітен”  ненадання згоди на звільнення позивача  профкому ВПЗУХМ  було визнано необгрунтованим і прийнято рішення про звільнення позивача з роботи на підставі ст. 40 п. 4 КЗпП України за прогули.

      Після цього наказом №352-к від 17 грудня 2007 р. позивач був звільнений з роботи згідно ст. 40 п. 4 КЗпП України  за прогули з 22 листопада по 14 грудня 2007 року.

      Позивач наполягав на тому, що у період з 21 листопада до 17 грудня 2007 р. обов”язки машиніста, визначені посадовою інструкцією, він не виконував, проте у вказаний період знаходився на території електродепо „Московське” і це не може розцінюватися як прогул.

        Як на підтвердження знаходження на території підприємства позивач посилався на акти, складені ним на іншими машиністами, які разом з ним відмовилися від виконання трудових обов”язків.

        З пояснень представника ДП „Харківський метрополітен” вбачається, що урахування робочого часу машиністів депо „Московське” здійснювалось нарядами. Робочий час машиністів ненормований, вони працюють у будь-який час доби. Про те, коли конкретно повинен був виходити на роботу машиніст, він ознайомлювався за 3 дні. Після фактичного виходу на роботу і проходження медичного огляду, машиніст розписувався у наряді, що і було підтвердженням виконанням ним у цей день трудових обов”язків.

         Виходячи з викладеного суд вважає, що позивачем не доведено присутність його на роботі з 21 листопада до 17 грудня 2007 р., оскільки робоче місце у ці дні він не займав, до ёвиконання трудових обов”язків не приступав. Документи, складені в порядку передбаченому законом з метою урахування робочого часу, не свідчать про присутність ОСОБА_1на робочому місці у вказаний період.

         Акти, складені особами, що не мають повноважень по урахуванню робочого часу працівників депо „Московське”, не можуть бути належним доказом по справі.

          З урахуванням викладеного, суд вважає відсутність позивача на роботі прогулом.

         На підтвердження поважності  позивач посилався на порушення норм трудового законодавства та умов охорони праці з боку відповідача. При цьому посилався на висновки перевірок, проведених державними контрольними органами.

          Однак з наданих суду матеріалів таких перевірок, а саме протоколу №13 засідання Ради територіального Управління Держгірпромнагляду від 23 листопада 2007 р., листа начальника відділу контролю за додержанням законодавства про працю Територіальної державної інспекції праці в Харківській області, листа Харківського міжрайонного транспортного прокурора не вбачається, що відповідачем порушені права або погіршені умови праці саме позивача, як машиніста електродепо „Московське”.

      Що стосується законності звільнення позивача за ініціативою адміністрації незважаючи на відсутність згоди профспілкового комітету судом встановлено наступне.

      Відповідно ч. 7 ст. 43 КЗпП України, рішення профспілки про відмову в наданні згоди на  розірвання трудового договору має бути обґрунтованим. У разі, коли в рішенні немає обґрунтування відмови у згоді на звільнення, роботодавець має право звільнити працівника без згоди профспілкового органу. Таке ж положення міститься і у ст. 39 Закону України „Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності”.

       Як вбачається з протоколу №14 від 14 грудня 2007 р. засідання профкому ВПЗУХМ, відмова у наданні згоди на звільнення ОСОБА_1не є обґрунтованою і за таких

обставин адміністрація депо „Московське” мала право звільнити позивача без згоди профкому.

       За правилами п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк може бути розірвано власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу / в тому числі робочого дня/ без поважних причин.

        На підставі викладеного, суд вважає, що у відповідача були підстави для звільнення ОСОБА_1у відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України. При звільненні відповідачем додержано порядок звільнення.

         З огляду на вказане, суд вважає, що позивачем не доведені ті обставини, на які він посилається як на підстави позову, а тому у задоволенні позову необхідно відмовити.  

      Керуючись ст. ст. 88, 212-215 ЦПК України, ст. ст. 40 п. 4, 43, 235 КЗпП України суд, -

                                                                   ВИРІШИВ:

      У задоволенні позову відмовити.

      Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Заява про апеляційне оскарження може бути подана до апеляційного суду Харківської області протягом 10 днів з дня проголошення цього рішення, а апеляційна скарга - протягом 20 днів після подачі заяви.

                                                                     Суддя