Справа № 755/3913/14-ц

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" лютого 2014 р.суддя Дніпровського районного суду м. Києва Марфіна Н.В., розглянувши питання про відкриття провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «НЕВКОС» про стягнення суми заборгованості за договором, -

у с т а н о в и л а:

06.02.2014 року позивач звернувся до суду із позовом до відповідача про стягнення суми заборгованості за договором. Зокрема, позивач просить суд стягнути з ТОВ «НЕВКОС» на користь суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 20000,00 грн. посилаючись на невиконання відповідачем умов договору про надання послуг, який укладений між ТОВ «НЕВКОС» та СПД ОСОБА_1

Ознайомившись зі змістом поданої позовної заяви приходжу до висновку про те, що у відкритті провадження за даною заявою в порядку цивільного судочинства слід відмовити, з огляду на наступне.

Відповідно до положень п. 1 ч. 2 ст. 122 ЦПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства.

При вирішенні питання про відкриття провадження у справі встановлено, що однією з сторін у справі є юридична особа - ТОВ «НЕВКОС», а іншою стороною у справі є СПД ОСОБА_1, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Спір між сторонами виник з приводу виконання договору про надання послуг №24 від 01.11.2012 року укладеного між ТОВ «НЕВКОС» та СПД ОСОБА_1

Як роз'яснено у п. 3 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №3 від 01.03.2013 року «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ», суди мають виходити з того, що критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне (справи за позовами, що виникають із будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства), по-друге, суб'єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).

Відповідно до ч. 1 ст. 1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно положень п. 1 ч. 1 ст. 12 ГПК України, господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав.

Як роз'яснено у п.п. 2, 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 24.10.2011 року «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам», з огляду на приписи частини третьої статті 22 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", згідно з якими місцеві господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності, та на вимоги статей 1, 4-1, 12 ГПК господарські суди розглядають справи в порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає приписам статті 1 ГПК, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер. У вирішенні питання про те, чи є правовідносини господарськими, а спір - господарським, слід виходити з визначень, наведених у статті 3 Господарського кодексу України. Господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. Таким чином, господарські суди на загальних підставах вирішують усі спори між суб'єктами господарської діяльності.

Враховуючи викладені обставини, наведені норми чинного законодавства України та роз'яснення вищих судових інстанцій, суд приходить до висновку про те, що у відкритті провадження за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «НЕВКОС» про стягнення суми заборгованості за договором в порядку цивільного судочинства слід відмовити, оскільки вказаний спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, з огляду на суб'єктний склад сторін (юридична особа та фізична особа-підприємець), а також враховуючи, що спір між сторонами виник з приводу виконання укладеного між сторонами договору про надання послуг.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 122, 293, 294 ЦПК України, -

у х в а л и л а :

У відкритті провадження за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «НЕВКОС» про стягнення суми заборгованості за договором - відмовити.

Копію ухвали невідкладно надіслати позивачу разом з поданою позовною заявою.

Ухвала може бути оскаржена до Апеляційного суду м. Києва через Дніпровський районний суд м. Києва протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.

Суддя -