УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 111/3851/13-кСуддя у І-й інстанції: Казацький В.В.

Провадження №11-кп/191/295/13 Суддя-доповідач: Гриценко Ю. Ф.

19 грудня 2013 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії у складі:

головуючого-судді - Гриценка Ю.Ф.

суддів - Фаріни Н.Ю., Белоусова Е. Ф.

при секретарі - Сеттаровій У.А.

за участю прокурора - Волімбовської Т.П.

розглянувши апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_2, на вирок Ленінського районного суду Автономної Республіки Крим від 29 жовтня 2013 року, яким

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець с.Березки Кривоозерського району Миколаївської області, громадянин України, що має середню освіту, пенсіонер, зареєстрований та проживаючий за адресою: АДРЕСА_1 раніше судимий:

1) 14.10.2004 року Ленінським районним судом АР Крим за ч.ч.2,3 ст.185 КК України із застосуванням ст.75 КК України до 3 років позбавлення волі з іспитовим строком 3 роки.

2) 02.03.2005 року Ленінським районним судом АР Крим за ч.2 ст.15 ч.2 ст.185 КК України із застосуванням ст.71 КК України до 3 років 6 місяців позбавлення волі;

3) 26.06.2007 року Ленінським районним судом АР Крим за ч.3 ст.186 КК України до 4 років позбавлення волі, звільнений 01.04.2010 року умовно достроково з не відбутим строком в 1 рік 2 місяці 12 днів

визнаний винним у скоєнні злочину, передбаченого ч.3 ст.15-ч.3 ст.185 КК України та йому призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

Обрано ОСОБА_2 запобіжний захід у виді тримання під вартою до вступу вироку в законну силу.

ВСТАНОВИЛА:

Згідно вироку суду, ОСОБА_2 16 серпня 2013 року, приблизно о 18-15 годині, діючи повторно, з корисливих мотивів, реалізовуючи свій злочинний намір, направлений на таємне викрадення чужого майна, шляхом вільного доступу проник на територію домоволодіння АДРЕСА_2, де знаходячись в приміщенні гаражу таємно заволодів шліфувальною машинкою «DWT Ex-125vs», вартістю 200 грн., випрямним зарядним пристроєм, вартістю 500 грн., гідравлічним домкратом «Hydra Jack», вартістю 300 грн., однак свій злочинний намір, направлений на таємне викрадення чужого майна по незалежним від його волі обставинам довести до кінця не зміг, оскільки на місці був затриманий потерпілим ОСОБА_3. Всього ОСОБА_2 мав намір таємно викрасти у потерпілого ОСОБА_3 майно на загальну суму 1000 гривень.

В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_2 просить вирок Ленінського районного суду АР Крим скасувати, з направленням справи на новий судовий розгляд.

Апелянт вважає, що було порушено його право на захист, оскільки слідчий умовив його не користуватися послугами захисника та обманними діями вмовив його визнати пред'явлене обвинувачення.

Вважає, що оскільки його діями потерпілому не було завдано матеріальної шкоди, призначене йому покарання є занадто суворим.

Заслухавши доповідь судді, прокурора який заперечував проти задоволення апеляційної скарги та у дебатах просив вирок суду залишити без змін, вивчивши матеріали справи та дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга обвинуваченого ОСОБА_2 задоволенню не підлягає з наступних підстав:

Згідно ч.1 ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Відповідно до ч.3 ст.370 КПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом.

Згідно ч.4 ст.95 КПК України суд може обґрунтувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання та не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.

Перевіркою матеріалів кримінального провадження та технічного запису судового розгляду встановлено, що під час підготовчого судового засідання, яке відбулося 23.10.2013 року, обвинуваченому ОСОБА_2 надавалась пам'ятка про його права і обов'язки та головуючим з'ясовувалося чи всі права йому зрозумілі та чи є в нього будь яки клопотання з цього приводу, на що ОСОБА_2 пояснив що права йому зрозумілі та жодного клопотання включно як і клопотання про залучення захисника суду не надав.

Під час судового розгляду ОСОБА_2 був допитаний судом щодо обставин скоєння ним злочину, йому роз'яснювалися положення ст.63 Конституції України стосовно його права не надавати свідчень проти себе, а також з'ясовувалось чи визнає він себе винним у пред'явленому обвинуваченні, на що ОСОБА_2 винним себе визнав повністю та добровільно розповів суду про обставини вчинення ним злочину.

У зв'язку з тим, що фактичні обставини справи повністю визнавались обвинуваченим та проти них не заперечували інші учасники судового провадження, за згодою всіх сторін судового провадження судом визнано недоцільним дослідження доказів та згідно вимог ч.3 ст.349 КПК України ОСОБА_2 було роз'яснено про неможливість оскарження ним цих обставин в апеляційному порядку, що також підтверджується заявою ОСОБА_2, наявною в матеріалах кримінального провадження (а.с.42), тому враховуючи викладене, а також те, що висновки суду під час розгляду справи по суті не залежать від поведінки та свідчень обвинуваченого на стадії досудового розслідування, колегія суддів не може погодитися з доводами апелянта стосовно схилення його слідчим до визнання вини та порушення права на захист та вважає їх безпідставними.

Разом з цим, як вбачається з вироку, призначаючи покарання ОСОБА_2, суд першої інстанції в повному обсязі врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину та особу обвинуваченого, вказавши, що він скоїв замах на тяжкий злочин, має не зняту та непогашену судимість за умисний злочин проти власності, є пенсіонером. Також суд належним чином враховував пом'якшуючі покарання обставини, а саме щире каяття, відсутність обтяжуючих покарання обставин та заяву потерпілого, який не наполягав на суворому покаранні обвинуваченого та обґрунтовано призначив ОСОБА_2 покарання у виді позбавлення волі в межах мінімального строку, передбаченого санкцією ч.3 ст.185 КК України, з чим погоджується і колегія суддів, оскільки санкція вказаної статті не містить іншого виду покарання ніж позбавлення волі, а підстав для застосування до обвинуваченого положень ст.ст. 69,75 КК України не має.

З наведених підстав колегія суддів вважає, що обрані ОСОБА_2 вид та міра покарання є необхідними і достатніми для його виправлення та попередження скоєння ним нових злочинів, а відповідно підстав для задоволення апеляційних вимог в цій частині не вбачається.

Таким чином, під час апеляційного розгляду, порушень вимог кримінального та кримінального процесуального законодавства, яки тягнуть за собою скасування, або зміну вироку суду першої інстанції не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 419 КПК України,-

У Х В А Л И ЛА :

Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_2 залишити без задоволення, а вирок Ленінського районного суду АР Крим від 29 жовтня 2013 року відносно ОСОБА_2 за ознаками злочину, передбаченого ч.3 ст.15- ч.3 ст.185 КК України, - без змін.

Міру запобіжного заходу ОСОБА_2 у виді тримання під вартою залишити без змін, виключивши з резолютивної частини вироку суду речення: «Після набрання вироком законної сили запобіжний захід скасувати».

Ухвала набирає чинності негайно і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня її проголошення.

С У Д Д І:

Ю.Ф. Гриценко Н.Ю. Фаріна Е.Ф. Белоусов