УКРАЇНА
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 211/204/13-ц 22-ц/774/286/К/14
Провадження 22-ц/774/286/К/14 Головуючий в суді першої
Справа № 214/204/13-ц інстанції - Сарат В.О.
Категорія № 44 (4) Доповідач - Ляховська І.Є.
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 лютого 2014 року м. Кривий Ріг
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі :
головуючого - судді Ляховської І.Є.,
суддів - Барильської А.П., Михайлів Л.В.,
при секретарі - Булах К.А.,
за участю - позивача ОСОБА_2 та її
представника ОСОБА_3, представника
відповідачів ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5, ОСОБА_6 на рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 21 листопада 2013 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_6, ОСОБА_5 (третя особа - Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області) про усунення перешкод в користуванні житловою квартирою та вселення та зустрічним позовом ОСОБА_5, ОСОБА_6 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та зняття з реєстраційного обліку, -
ВСТАНОВИЛА:
У січні 2013 року ОСОБА_2 звернулась до суду з даним позовом до ОСОБА_5, а згодом і до ОСОБА_6, в обґрунтування якого зазначила, що вона зареєстрована та проживала у квартирі, належній на праві власності відповідачу, з яким у березні 1995 року уклала шлюб. У листопаді 2012 року між нею та відповідачем відбулась сварка і вона вимушена була залишити квартиру. Через два дні, повернувшись до квартири, позивач не змогла потрапити до неї, оскільки відповідачем було змінені замки. Вважає, що, оскільки вона зареєстрована в квартирі, там знаходяться її речі та спільне майно, то має право на проживання в ній. Змінюючи та доповнюючи позовні вимоги, позивачка ОСОБА_2 просила суд усунути перешкоди у здійсненні її права на користування житловою квартирою АДРЕСА_1 шляхом примусового вселення її у вказане жиле приміщення, зобов'язати відповідачів не чинити перешкоди позивачу в користуванні вищезазначеної квартири та стягнути з відповідачів на користь позивача 118,40грн. судових витрат.
У березні 2013 року ОСОБА_5 звернувся до суду із зустрічною позовною заявою та просив визнати позивачку такою, що втратила право на користування житловим приміщенням у належній йому квартирі, посилаючись на те, що остання не проживає в ній з 17 листопада 2012 року за власним бажанням, а 17 грудня 2012 року вивезла спільно нажиті речі за місцем іншого жилого приміщення.
Ухвалою Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 05 серпня 2013 року до участі у справі залучено в якості співвідповідча ОСОБА_6, яка разом із відповідачем ОСОБА_5, уточнивши позовні вимоги в останній редакції від 31 жовтня 2013 року, та посилаючись на те, що ОСОБА_6 стала новим власником спірної квартири на підставі договору-дарування, укладеного між нею та ОСОБА_5, просили усунути перешкоди у здійсненні ОСОБА_6 права користування та розпорядження своїм майном, квартирою АДРЕСА_1; визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право користування вищезазначеною квартирою; доручити Головному управлінню Державної міграційної служби України в Дніпропетровської області зняти ОСОБА_2 з реєстраційного обліку квартири АДРЕСА_1 та стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 114,70грн. судового збору.
Рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 21 листопада 2013 року позов ОСОБА_2 задоволено, їй усунуто перешкоди у здійсненні права на користування житловою квартирою АДРЕСА_1 шляхом примусового вселення її у вказане жиле приміщення; зобов'язано ОСОБА_6 та ОСОБА_5 не чинити перешкоди позивачу в користуванні вищезазначеною квартирою та стягнуто з відповідачів на користь позивача 118,40грн. судових витрат. ОСОБА_5, ОСОБА_6 відмовлено в задоволенні їх позовних вимог.
В апеляційній скарзі відповідачі ОСОБА_6 та ОСОБА_5 ставлять питання про скасування рішення суду та ухвалення нового про задоволення їх позовних вимог та відмову в позові ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, на їх думку, суд дійшов помилкового висновку про те, що вони створювали позивачці перешкоди в користуванні спірної квартирою, оскільки ОСОБА_2 у зв'язку з утворенням нової сім'ї 17 листопада 2012 року, забравши свої особисті речі, добровільно виїхала до місця проживання її співмешканця. Даний факт підтверджується численними доказами, які є наявними в матеріалах справи та спростовують показання свідків, якими взагалі не надано ніяких пояснень щодо виїзду ОСОБА_2 із спірної квартири. Крім того, суд залишив поза увагою, що шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 розірвано, а відповідач ОСОБА_6 є новим власником даної квартири, що свідчить про припинення права позивачки на користування квартирою, оскільки вона не є членом сім'ї жодного з відповідачів. Крім того, відповідачі та їх представник ОСОБА_4 не були ознайомленні з уточненою позивною заявою ОСОБА_2 в останній редакції від 01 листопада 2013 року.
У письмових запереченнях позивач ОСОБА_2 просить апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду залишити без змін.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_2 та відповідач ОСОБА_5 з 03 березня 1995 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано 27 березня 2013 року.
Згідно свідоцтва про право власності на житло від 14 червня 1996 року та договору дарування від 26 березня 1997 року ОСОБА_5 на праві приватної власності належала квартира АДРЕСА_1 (а.с.50,51), в якій позивачка зареєстрована з 13 вересня 1996 року до теперішнього часу та проживала до листопада 2012 року (а.с.4; а.с.6).
Згідно договору дарування від 10 червня 2013 року квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_5 подарував своїй матері ОСОБА_6 (а.с.105,106).
Спір між сторонами виник з приводу права користування ОСОБА_2 квартирою АДРЕСА_1, яка на даний час на праві власності належить ОСОБА_6
Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивачка ОСОБА_2 має право користуватись спірним житлом, у зв'язку з чим вселив її у квартиру та відмовив в задоволенні зустрічних позовних вимог.
Колегія суддів не може погодитись з таким висновком з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам судове рішення не відповідає, оскільки суд не встановив фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, при цьому порушив норми як процесуального, так і матеріального права.
Відмовляючи в задоволенні зустрічних позовних вимог відповідачки ОСОБА_6, суд першої інстанції виходив з того, що перехід права власності на квартиру до іншої особи не може бути підставою для припинення права користування житловим приміщенням членами сім'ї попереднього власника, яке у них існувало.
Такий висновок не ґрунтується на матеріалах справи та нормах житлового та цивільного законодавства.
Об'єктом власності особи може бути, зокрема, житловий будинок, садиба, квартира.
Права власника житлового будинку, квартири визначені ст.. 383 ЦК України та ст.. 150 Житлового кодексу України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.
Обмеження чи втручання в право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.
Відповідно до ч.1 ст.156 ЖК України (з урахуванням положень ч. 1 ст. 405 ЦК) члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири) в обсязі, визначеному відповідно до угоди з власником.
Аналіз змісту вказаних правових норм свідчить про те, що право члена сім'ї власника будинку (квартири) користуватися цим житлом існує лише за наявності у власника права приватної власності на це майно.
Із зазначеного слід дійти висновку, що виникнення права членів сім'ї власника будинку (квартири) на користування цим житлом та обсяг цих прав залежить від виникнення у власника житла права власності на нього, а отже, припинення права власності особи на квартиру припиняє право членів її сім'ї на користування цим будинком.
Передбачаючи право власника житлового будинку (квартири) на відчуження цих об'єктів, закон не передбачив при переході прав і обов'язків попереднього власника до нового власника в частині збереження права користування житлом членів сім'ї колишнього власника у випадку зміни власника будинку (квартири) (на відміну від договору найму (оренди) житла - ст..ст. 810, 814 ЦК).
Частина 4 ст. 156 ЖК України передбачає збереження такого права користування житлом лише для членів сім'ї, які припинили сімейні відносини з власником будинку (квартири), при умові збереження права власності на житло цього ж власника, тобто при незмінності власника майна.
Суд першої інстанції не зважив на ці положення, внаслідок чого безпідставно відмовив відповідачці ОСОБА_6, яка є новим власником спірної квартири та ніколи не була членом сім'ї ОСОБА_2, про що і зазначала у свій зустрічній позовній заяві, у задоволенні її вимог про усунення перешкод в користуванні житлом та визнання ОСОБА_2 такою, що втратила право користування належною їй квартирою, та вселив позивачку у спірну квартиру.
Стосовно позовних вимог ОСОБА_6 про доручення Головному управлінню Державної міграційної служби України в Дніпропетровської області зняти ОСОБА_2 з реєстраційного обліку спірної квартири, то такі вимоги не можуть бути задоволені.
Частиною першою ст. 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначено у ч. 2 ст. 16 ЦК України.
Зокрема, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.
Водночас, відповідно до ст.. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11 грудня 2003року,зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.
Отже, відповідачка ОСОБА_6, позовні вимоги якої задоволені, має звернутись у встановленому законом порядку до органу реєстрації з питанням зняття ОСОБА_2 з реєстрації на підставі рішення суду.
Що стосується зустрічних позовних вимог ОСОБА_5, то колегія суддів не знаходить підстав для їх задоволення, але не може погодитись із мотивами, за яких суд першої інстанції відмовив у їх задоволенні.
Так, звертаючись до суду, ОСОБА_5 просив визнати відповідачку такою, що втратила право користування житлом у зв'язку з її вибуттям на інше постійне місце проживання (ст. 107 ЖК).
Відмовляючи в задоволенні позову, районний суд не погодився із його доводами та виходив із того, що припинення права користування житлом повинно відбуватися згідно з вимогами статей 405, 406 ЦК України, зокрема сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення або через відсутність особи понад один рік у спірному житловому приміщенні.
Між тим, суд першої інстанції залишив поза увагою, що відповідач ОСОБА_5, реалізувавши своє право власності на спірну квартиру та подарувавши її своїй матері ОСОБА_6, позбавився права вимагати від позивачки ОСОБА_2 усунення перешкод у користуванні ним спірною квартирою за будь-яких підстав, тому є неналежним позивачем у зустрічному позові до ОСОБА_2
Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає за необхідне рішення суду в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_2 та відмови в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_6 скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_2 та часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_6, а саме усунути перешкоди у здійсненні нею права користування та розпорядження майном та визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право користування спірною квартирою. У задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_6 необхідно відмовити, а рішення суду в частині відмови в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 - змінити в частині мотивів відмови в задоволенні позову.
Згідно ст.. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
Відповідно до вимог ч. 5 ст.. 88 ЦПК України якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Як убачається із обставин справи, позовні вимоги позивачки ОСОБА_2 та зустрічні позовні вимоги відповідача ОСОБА_5 залишені без задоволення, тому понесені ними судові витрати не підлягають відшкодуванню.
Відповідачка ОСОБА_6 судові витрати не понесла.
У зв'язку з цим рішення суду в частині розподілу судових витрат необхідно скасувати та відмовити ОСОБА_2 і ОСОБА_5 у стягненні судових витрат.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 309 ч.1 п. 3, 4, ст..ст. 313, 314, 316 ЦПК України колегія суддів, -
ВИРІШИЛА :
Апеляційну скаргу ОСОБА_5, ОСОБА_6 задовольнити частково.
Рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 21 листопада 2013 року скасувати в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_2 та ухвалити в цій частині нове рішення.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_6, ОСОБА_5 про усунення перешкод в користуванні квартирою АДРЕСА_1 та вселення відмовити.
Рішення суду в частині відмови в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_6 до ОСОБА_2 скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Усунути перешкоди у здійсненні ОСОБА_6 права користування та розпорядження майном та визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1.
У задоволенні позову ОСОБА_6 до ОСОБА_2 про доручення Головному управлінню Державної міграційної служби України в Дніпропетровської області зняти ОСОБА_2 з реєстраційного обліку квартири АДРЕСА_1 відмовити.
Рішення суду в частині відмови в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 до ОСОБА_2 змінити в частині мотивів відмови в задоволенні позову.
Рішення суду в частині розподілу судових витрат скасувати та відмовити ОСОБА_2 і ОСОБА_5 у стягненні судових витрат.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Повне рішення складено 06 лютого 2014 року.
Головуючий: І.Є.Ляховська
Судді : А.П.Барильська
Л.В.Михайлів