ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" лютого 2014 р. Справа № 917/1464/13

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Черленяк М.І., суддя Бондаренко В.П. , суддя Ільїн О.В.

при секретарі Деппа-Крівіч А.О.,

за участю представників :

позивача - Данілова Н.Н.

відповідача - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. №155П/1-12) на рішення господарського суду Полтавської області від 26 вересня 2013 року у справі №917/1464/13

за позовом Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства "Полтаватеплоенерго", м. Полтава,

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, м. Полтава,

про визнання укладеним договору, -

ВСТАНОВИЛА:

В липні 2013 року Полтавське обласне комунальне виробниче підприємство теплового господарства "Полтаватеплоенерго" звернулось до господарського суду Полтавської області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, в якій просило визнати укладеним договір №3567 між позивачем та відповідачем в редакції позивача, що направлений відповідачу з пропозицією за №9-01-01/1259.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 26 вересня 2013 року у справі №917/1464/13 (суддя Кльопов І.Г.) позов задоволено повністю. Визнано укладеним договір №3567 між Полтавським обласним комунальним виробничим підприємством теплового господарства "Полтаватеплоенерго" та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 в редакції запропонованій позивачем. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на користь Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства "Полтаватеплоенерго" 1147,00 грн. судового збору.

Відповідач з рішенням місцевого господарського суду не погодився та подав до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду Полтавської області від 26 вересня 2013 року у справі №917/1464/13 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі та стягнути з позивача 1147 грн. оплачених відповідачем витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви, а також просить покласти на позивача витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на те, що рішення суду першої інстанції прийнято при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права. Крім того, відповідач зазначає, що не був належним чином повідомленими про час і місце проведення судового засідання в господарському суді Полтавської області. Також вказує на те, що була відсутня домовленість сторін щодо всіх істотних умов договору та деякі з істотних умов. До того ж, на думку відповідача, позивачем при зверненні до суду було обрано неналежний спосіб захисту своїх прав.

Позивач надав відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому зазначає, що рішення є законним, обґрунтованим та прийнятим з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Посилається на те, що відповідач був належним чином повідомленим про місце та час розгляду справи. Крім того, зазначає, що проект договору містить істотні умови, а спосіб захисту його прав є належним. Позивач просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а рішення господарського суду Полтавської області від 26 вересня 2013 року у справі №917/1464/13 залишити без змін.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу у відповідності до вимог статті 101 ГПК України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, зважаючи на наступне.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 26 березня 2013 року комісією в складі представників ПОКВПТГ "Полтаватеплоенерго" було проведено перевірку системи теплопостачання нежитлового приміщення кафе «Shade» по АДРЕСА_2, за результатами якого було складено акт перевірки системи теплопостачання від 26.03.2013 р. (а.с.17).

Перевіркою встановлено, що дане кафе розміщено в підвальному приміщенні житлового будинку. Через приміщення кафе проходять транспортні трубопроводи системи опалення житлових будинків по вул. Жовтнева. Частина трубопроводів теплопостачання зашита оздоблювальними матеріалами з вентиляційними отворами. Вищевказані житлові будинки отримують теплову енергію від котельні ПОКВПТГ "Полтаватеплоенерго" по вул. Інтернаціональній, 5.

У відповідності до ч. 1 ст. 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Частиною 2 статті 275 Господарського кодексу України встановлено, що відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.

19 березня 2013 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 зверталась до заступника директора Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства "Полтаватеплоенерго" із заявою, в якій просила укласти договір на теплопостачання приміщення кафе, розташованого за адресою м. Полтава. АДРЕСА_2, загальною площею 146,6 кв.м. (а.с.12).

Відповідно до ч. 2 ст. 181 Господарського кодексу України проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках.

30 квітня 2013 року позивач листом №09-01-01/1259 звернувся до відповідача з пропозицією щодо укладання договору на теплопостачання приміщення кафе «ІНФОРМАЦІЯ_1» по АДРЕСА_2 та повідомив ФОП ОСОБА_3, що направляє 2 примірника договору №3567 від 2013 року на відпуск теплової енергії у вигляді гарячої води. Позивач просив розглянути договір і один примірник, підписаний і скріплений печаткою, повернути на адресу позивача в термін встановлений чинним законодавством (а.с.8).

Згідно із ч. 3 ст. 181 Господарського кодексу України сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору.

Як стверджує позивач, відповідач ухилився від розгляду проекту договору в редакції запропонованій позивачем, його підписання та здійснення процедури узгодження можливих розбіжностей в тексті договору, що стало підставою для захисту інтересів ПОКВПТГ "Полтаватеплоенерго" в судовому порядку.

У відповідності до ч. 3 ст. 179 Господарського кодексу України укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Згідно із ч. 3 ст. 24 Закону України «Про теплопостачання» основним обов'язком споживача теплової енергії, зокрема, є своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії.

Положеннями ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що споживач зобов'язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору.

Таким чином, враховуючи, що існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору на постачання теплової енергії, а матеріали справи свідчать, що відповідач є споживачем такої енергії, яку постачає позивач, однак, ухиляється від укладання договору, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо задоволення позовної вимоги про визнання укладеним договору №3567 між Полтавським обласним комунальним виробничим підприємством теплового господарства "Полтаватеплоенерго" та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3.

В своїй апеляційній скарзі відповідач зазначає, що з таким висновком місцевого господарського суду не погоджується, зокрема, з тих підстав, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту його прав.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

В частині 2 статті 16 Цивільного кодексу України та в частині 2 статті 20 Господарського кодексу України зазначено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів.

Однак, ч. 3 ст. 16 Цивільного кодексу України передбачає, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Аналогічне положення закріплено і в ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України.

Згідно із ч. 1 ст. 187 Господарського кодексу України спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом.

У пункті 9.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23 березня 2012 року №6 «Про судове рішення» передбачено, що у рішенні про спонукання укласти договір господарські суди повинні зазначати умови, на яких сторони зобов'язані укласти договір, з посиланням на поданий позивачем проект цього договору, наприклад: "Вважати договір (найменування договору) укладеним на умовах поданого (найменування позивача) проекту цього договору", а в разі необхідності - з викладенням у рішенні умов (пунктів) договору повністю або в певній частині.

Отже, твердження відповідача про невірне обрання позивачем способу захисту його прав є необґрунтованим та не відповідає положенням чинного законодавства.

Відповідач стверджував також, що в договорі №3567 на відпуск теплової енергії, який пропонував укласти позивач, відсутні істотні умови договору, а саме ціна та об'єм послуг, щодо яких відсутня домовленість сторін.

Згідно із ч. 1 ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода (ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу України).

Пунктом 15 договору №3567 на відпуск теплової енергії, у редакції запропонованій позивачем передбачено, що обсяг теплової енергії, який постачається споживачу в розрахунковому періоді, визначається теплопостачальною організацією розрахунковим способом відповідно до теплового навантаження об'єктів (згідно СНиП 2.04.05-91 «Отопление, вентиляция и кондиционирование») з урахуванням середньомісячної температури зовнішнього повітря, визначеної згідно СНиП 2.01.01-82 (Строительная климатология) та наведений в п.3 додатку «Розрахунок обсягу теплової енергії», який є невід'ємною частиною даного договору.

Для розрахунку теплового навантаження об'єктів позивачем було розроблено Методику розрахунку теплового навантаження на опалення вбудовано-прибудованих приміщень в житлові будинки та Методику розрахунку теплового потоку на потреби гарячого водопостачання бюджетних та госпрозрахункових установ (а.с.111-112).

Формула визначення теплового навантаження на опалення вбудовано-прибудованих приміщень, яка зазначена в Методиці розрахунку теплового навантаження на опалення вбудовано-прибудованих приміщень в житлові будинки, визначена згідно з ДБН В.2.5-39:2008 «Теплові мережі» та з урахуванням показника, зазначеного у додатку 25 СНіП 2.04.05-91 «Опалення, вентиляція та кондиціонування» - 63 Вт/кв.м.

Методика розрахунку теплового потоку на потреби гарячого водопостачання бюджетних та госпрозрахункових установ здійснена з урахуванням додатку К ДБН В.2.5-39:2008 «Теплові мережі».

Порушення законодавства про захист економічної конкуренції, у відповідності до рекомендаційних роз'яснень, наданих Полтавським обласним територіальним відділенням Антимонопольного комітету України листом №2/6013 від 20.10.2011 р., в даних Методиках не вбачається (а.с.113).

Положеннями ч. 6 ст. 276 Господарського кодексу України передбачено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених/визначених відповідно до вимог закону.

Відповідно до п. 17 договору розрахунки за відпущену теплову енергію проводяться відповідно до тарифів, встановлених уповноваженим органом та діючих на період постачання теплової енергії, на підставі виконаних розрахунків відповідно до теплових навантажень. Вартість 1 Гкал - 802,18 грн.(без ПДВ), 962,62 грн. (з ПДВ) для потреб інших споживачів.

Постановою Національної комісії регулювання ринку комунальних послуг України №81 від 30.09.2011 р. було установлено ПОКВПТГ "Полтаватеплоенерго" тарифи на теплову енергію для потреб бюджетних та інших установ 802,18 грн. без ПДВ за 1 Гкал (а.с.109).

Таким чином, у договорі №3567 на відпуск теплової енергії, в редакції позивача, наявні такі істотні умови як об'єм послуг, що надаються споживачу (обсяг теплової енергії) та ціна (тариф) таких послуг, які встановлені у відповідності із вимогами норм чинного законодавства, тому твердження відповідача є необґрунтованим та безпідставним.

Твердження ж відповідача стосовно того, що договір №3567 на відпуск теплової енергії є неукладеним, не відповідає дійсності, оскільки стаття 181 Господарського кодексу України передбачає загальний порядок укладання господарських договорів, а договір на постачання теплової енергії має певні особливості, зокрема, як зазначалось вище, є обов'язковим для укладання тому, що відпуск теплової енергії без оформлення такого договору не допускається.

Крім того, відповідач стверджував, що не був належним чином повідомлений про час та місце розгляду даної справи, в зв'язку чим оскаржуване рішення було прийнято за його відсутності.

З матеріалів справи вбачається, що позивач направляв відповідачу пропозицію про укладення договору та копію позовної заяви за адресою: АДРЕСА_1, оскільки така адреса є місцем проживання ОСОБА_3, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 15.08.2013 р. (а.с.41).

Суд першої інстанції направляв також на вказану адресу ухвалу про порушення провадження у справі №917/1464/13 від 18.07.2013 р., а також ухвали про відкладення розгляду справи від 30.07.2013 р., ухвалу про виправлення описки від 31.07.2013 р. та ухвалу про відкладення розгляду справи від 10.09.2013 р., які повернулись в зв'язку із закінчення терміну зберігання.

Пунктом 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Враховуючи, що господарським судом Полтавської області було виконано вимоги частини першої статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України, твердження відповідача про його неналежне повідомлення про час та місце розгляду справи є необґрунтованими та такими, що не заслуговують на увагу.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на той факт, що ухвала Харківського апеляційного господарського суду від 17.01.2014 р. про прийняття апеляційної скарги відповідача до провадження та про призначення її розгляду на 04.02.2014 р. також була направлена рекомендованим листом за адресою: АДРЕСА_1, й була повернута підприємством після закінчення строку зберігання поштового відправлення (а.с.118-120).

Однак, це не завадило відповідачу бути повідомленим про час та місце розгляду його апеляційної скарги та направити свого представника в судове засідання 04.02.2013 р.

В апеляційній скарзі відповідач стверджував, що витрати по сплаті судового збору були покладені на нього судом першої інстанції безпідставно, в зв'язку з чим, просив зобов'язати позивача відшкодувати йому 1147,00 грн. витрат по сплаті судового збору в суді першої інстанції.

Проте, згідно із ч. 1 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони.

Також пунктом 4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 №7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» передбачено, що судовий збір у справах зі спорів, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, покладається на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття обґрунтованих пропозицій другої сторони.

Таким чином, місцевим господарським судом за результатами розгляду справи було правомірно стягнено з відповідача 1147,00 грн. витрат по сплаті судового збору.

З огляду на зазначені обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що позовна вимога Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства "Полтаватеплоенерго" про визнання договору №3567 на відпуск теплової енергії укладеним між ним та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3, є правомірною та обґрунтованою.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що заперечення відповідача, викладені в апеляційній скарзі, позбавлені фактичного та правового обґрунтування, не відповідають як матеріалам справи, так і нормам чинного законодавства, тоді як господарським судом першої інстанції в повній мірі з'ясовані та правильно оцінені обставини у справі та ухвалене ним рішення є законним та обґрунтованим, у зв'язку з чим підстав для його скасування та задоволення апеляційної скарги колегія суддів не вбачає.

Враховуючи, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, покладення витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги на позивача є безпідставним.

Керуючись статтями 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 26 вересня 2013 року у справі №917/1464/13 залишити без змін.

Повна постанова складена 06 лютого 2014 року.

Головуючий суддя Черленяк М.І.

Суддя Бондаренко В.П.

Суддя Ільїн О.В.