ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
36000, м. Полтава, вул.Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30.01.2014 р. Справа №917/2314/13
За позовом Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Полтавагаз", вул. Козака, 2-а, м. Полтава, 36020
до Державного підприємства "Полтавський комбінат хлібопродуктів" державного Агентства резерву України, вул. Леніна, 69, м. Полтава, 36022
про стягнення грошових коштів у сумі 261469,65 грн.
Суддя Мацко О.С.
Представники сторін 17.12.2013 р.:
від позивача : Гречко С.І.., довіреність №248 від 19.12.2012 р.
від відповідача : Жорник А.В., довіреність №320 від 07.08.2013 р.
Представники сторін 16.01.2014 р.:
від позивача : Козаченко Т.П., довіреність №250 від 23.12.2013 р.
від відповідача : Жорник А.В. (без належним чином засвідчених повноважень).
Представники сторін 30.01.2014 р.:
від позивача : Гречко С.І.., довіреність №247 від 23.12.2013 р.
від відповідача : відсутні
У судових засіданнях 17.12.2013 р. та 16.01.2014 року було оголошено перерву згідно ст.77 ГПК України про що представники сторін були повідомлені під розписку (арк.53, 70 справи).
У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення згідно ст.85 ГПК України та повідомлено дату складання повного рішення.
СУТЬ СПРАВИ: Розглядається позовна заява про стягнення 261469,65 грн., з них: 238203,18 грн. - основна заборгованість за поставлений протягом січня - жовтня 2013 р. природний газ за договором №79г від 01.01.2013 р., 18472,52 грн. - пені та 4793,95 грн. - 3% річних.
Від позивача надійшла заява №14/8955 від 17.12.2013 р., якою він повідомляв, що відповідачем під час провадження у справі (28.11.2013 р. та 16.11.2013 р.) частково проведена оплата заборгованості за поставлений газ на суму 78966,39 грн. та просив суд припинити провадження у справі в частині стягнення даної суми (а.с. - 47). Дана заява прийнята судом, як така, що не суперечить чинному законодавству.
Після перерви, оголошеної в засіданні суду 17.12.2013 року позивач звернувся до суду із заявою про збільшення позовних вимог №14/98 від 11.01.2014 р. (а.с. 55-57). Як повідомляє позивач, при поданні позовної заяви ним не була врахована заборгованість за спожитий природний газ за листопад - грудень 2013 р. на загальну суму 153527,55 грн. В той же час, з боку відповідача в період розгляду справи здійснено часткову оплату за спожитий природний газ, а саме 24.12.2013 р. в сумі 33000,00 грн.
За даних обставин, згідно даної заяви, позивач збільшує суму позовних вимог на 120527,55 грн. основного боргу, 582,23 грн. пені та 1048,08 грн. 3% річних і просить стягнути з відповідача 304661,12 грн., з них: 279764,34 грн. основного боргу, 19054,75 грн. пені, 5842,03 грн. 3% річних.
Дана заява про збільшення позовних вимог в судовому засіданні 30.01.2014 року приймається судом до розгляду як така, що не суперечить чинному законодавству, і позовні вимоги розглядаються в новій редакції.
В судовому засіданні 30.01.2014 р. представник позивача надав заяву про припинення провадження у справі щодо стягнення основного боргу у сумі 30 000,00 грн., в зв'язку зі здійсненням відповідачем 14.01.2014 року часткової оплати боргу на дану суму.
Таким чином, позивач в судовому засіданні 30.01.2014 р. наполягає на стягненні: 249764,34 грн. основного боргу за поставлений природний газ за січень-грудень 2013 року за договором № 79г від 01.01.2013 р., 19054,75 грн. пені та 5842,03 грн. 3% річних. В частині стягнення 108966,39 грн. позивач просить припинити провадження у справі в зв'язку з проведенням відповідачем часткових проплат.
Відповідач надав відзив на позовну заяву № 487 від 11.12.2013 р., в якому визнавав позовні вимоги та повідомляв, що заборгованість утворилася в зв'язку зі скрутним матеріальним становищем комбінату.
Крім того, від відповідача надійшло клопотання №488 від 11.12.2013 р. про розстрочення заборгованості. Позивач проти задоволення даного клопотання заперечує. Суд приймає дане клопотання до розгляду.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників, дослідивши та сторін, оцінивши наявні у справі докази, суд встановив:
01.01.2013 року між сторонами було укладено Договір №79г на постачання природного газу за регульованим тарифом, згідно якого позивач постачає природний газ відповідачу в обсягах і в порядку, передбачених Договором для забезпечення потреб відповідача, а відповідач оплачує позивачу вартість газу і наданих послуг у розмірах, строках, порядку та на умовах, передбачених Договором (п.1.1 Договору) .
Пунктом 4.6. Договору встановлено, що оплата послуг з постачання газу здійснюється авансовим та /або плановими платежами із розрахунку договірного обсягу постачання газу протягом періоду оплати відповідно до додатка 2 до договору. У випадку недоплати вартості послуг з постачання газу за розрахунковий період відповідач проводить остаточний розрахунок не пізніше 5 числа місяця, наступного за розрахунковим.
Договір підписано уповноваженими представниками сторін, скріплено їх печатками (копія - арк.12-19 справи, оригінал оглянуто у засіданні).
Договір набирає чинності з дати підписання та укладається на строк до 31.12.2013 р. (п.10.1 договору).
Як вказує позивач, протягом січня - грудня 2013 р. ( в редакції заяви про збільшення позовних вимог від 17.12.2013 р.) він поставив, а відповідач прийняв газ на загальну суму 448186,32 грн., що підтверджується відповідними актами приймання-передачі природного газу ( копії актів арк. справи 23-28;65-66, оригінали оглянуті в судовому засіданні).
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач свої зобов'язання в частині оплати газу виконав частково, в зв'язку з чим заборгованість останнього на момент розгляду даної справи (в редакції заяви про збільшення позовних вимог та з урахуванням здійснених проплат, відомості про які є у розпорядженні суду на час прийняття даного рішення) складає 249764,34 грн.
Пунктом 6.2.2. Договору передбачено, що у разі порушення відповідачем строків оплати, передбачених розділом 4 Договору, із відповідача стягується пеня в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
На підставі п.6.2.2. договору, позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 19054,75 грн. пені та на підставі ст. 625 ЦК України 5842,03 грн. 3% річних (в редакції заяви про збільшення позовних вимог від 17.12.2013 р.).
При винесенні рішення суд виходив з наступного:
Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України). Відповідно до ст.631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права та виконати обов'язки відповідно до договору.
У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно ст.526 ЦК України зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах ставляться.
Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем у справі виникли зобов'язання з договору постачання, за яким в силу ст. 712 ЦК визначено, що продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ст.265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, встановлених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. ст. 612 ЦК України).
Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.
Частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ст.546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі (ст.547 ЦК України).
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст.549 ЦК України). Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ст.551 ЦК України).
З огляду на ч.6 ст.232 Господарського кодексу, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Судом перевірено методику розрахунку пені та 3% річних з використанням калькулятора ІПС "Законодавство"; за результатами перерахунку суд погоджується з тим, що стягненню з відповідача підлягає заявлена сума пені та річних (в редакції заяви про збільшення позовних вимог).
На підставі матеріалів справи, поданих сторонами доказів суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо стягнення основного боргу в сумі 249764,34 грн. є правомірними, обґрунтованими, підтверджуються належними та допустимими доказами (Договір 79г від 01.01.2013 р. на постачання природного газу за регульованими тарифами від 01.01.2013 р.; акти приймання-передачі, підписані сторонами та скріплені їх печатками; оригінали відповідних документів оглянуті судом у судовому засіданні, Акт звірки взаємних рахунків за період: січень 2013 р. - жовтень 2013 р., підписаний сторонами та скріплений їх печатками і відповідно до вимог статті 34 Господарського процесуального кодексу України приймається до уваги судом не лише в якості доказу проведення та відображення сторонами певних господарських операцій, а й доказом на підтвердження факту відпуску природного газу позивачем та наявності у відповідача боргу в зазначеній сумі) та підлягають задоволенню. Відповідач у відзиві на позовну заяву наявність боргу та його розмір визнавав.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було надано до суду письмові заяви №14/8955 від 17.12.2013 р. та 14/465 від 30.01.2014 р. якими він повідомляв, що відповідачем під час провадження у справі платіжними дорученням №672 від 28.11.2013 р. на суму 28966,39 грн. (а.с. - 51), №699 від 16.12.2013 р. на суму 50000,00 грн. (а.с. - 52), та №737 від 14.01.2014 р. на суму 30000,00 грн. (а.с.- 77) частково проведена оплата заборгованості за поставлений газ та просив суд припинити провадження у справі в частині стягнення даної суми ( 108966,39 грн.)
У зв'язку з викладеним, суд припиняє провадження у справі у цій частині на підставі п.1-1 ч.1 ст.80 ГПК України.
Від відповідача надійшло клопотання №488 від 11.12.2013 р. про розстрочення заборгованості (а.с. - 44-45). Наведені у даному клопотанні обставини в обґрунтування розстрочки боргу, зокрема, складне фінансове становище та дебіторська заборгованість державних установ не є тими винятковими обставинами, які б давали підстави для розстрочення боргу. Боржником не подано належних доказів у підтвердження того, що ним ведеться претензійно-позовна робота по стягненню дебіторської заборгованості, а сама по собі її наявність не є виключною обставиною, достатньою для розстрочки боргу по даній справі. За даних обставин, враховуючи також і заперечення позивача, суд відмовляє в задоволенні клопотання про розстрочку виконання рішення.
Відповідно до статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно зі статтею 33 цього ж Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову, та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст.34 ГПК України).
Частиною 1 ст.43 ГПК України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, а згідно ч. 2 цієї ж статті ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Згідно положень ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
За викладеного, застосовуючи основні конституційні засади судочинства, принцип верховенства права, виходячи з фактичних обставин справи, з'ясування природи дійсних правовідносин між сторонами у даному спорі та чинного законодавства України, яке повинно застосовуватися до них при вирішенні спору, господарський суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог. Судовий збір, сплачений позивачем, підлягає відшкодуванню йому за рахунок відповідача (ст.49 ГПК України).
На підставі матеріалів справи та керуючись статтями 32,33,43,49, п.1-1 ч. 1 ст. 80, 82-85 ГПК України, суд, -
В И Р І Ш И В :
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Державного підприємства "Полтавський комбінат хлібопродуктів" державного Агентства резерву України (вул. Леніна, 69, м. Полтава, 36022, код ЄДРПОУ 00952166, п/р 26005500050296 в ПАТ "Кредіагріколь банк", МФО 300614 ) на користь Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Полтавагаз" (36020, м. Полтава, вул. Козака, 2-а, п/р 2600530103545 в філії - Полтавське управління ПАТ "Державний ощадний банк України", МФО 331467, код ЄДРПОУ 03351912) - 249764,34 грн. основного боргу, 19054,75 грн. пені, 5842,03 грн. 3% річних та 6093,82 грн. судового збору.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
4. В іншій частині позову - провадження у справі припинити.
5. Відмовити в задоволенні клопотання Державного підприємства "Полтавський комбінат хлібопродуктів" державного Агентства резерву України про розстрочку виконання рішення у справі № 917/2314/13.
Повне рішення складено 03.02.2014 р.
Cуддя О.С. Мацко