АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
Справа № 22-ц/796/1885/2014
Головуючий у 1 інстанції: Тітов М.Ю.
Доповідач: Гаращенко Д.Р.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 січня 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва у складі:
головуючого - судді Гаращенка Д.Р.
суддів - Ратнікової В.М., Борисової О.В.
при секретарі - Мурга М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та представника ОСОБА_2 - адвоката ОСОБА_3 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 11 листопада 2013 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення коштів, -
ВСТАНОВИЛА:
17 квітня 2013 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, у якому просила стягнути з них солідарно на свою користь грошові кошти у розмірі 67 141, 20 грн., що станом на 12 квітня 2013 року до офіційного курсу НБУ становить 8 400 дол. США, і вирішити питання про розподіл судових витрат. Свої вимоги обґрунтовувала тим, що 07 липня 2011 року ОСОБА_1 отримала у борг від неї грошові кошти в сумі 3000 доларів США, що станом на 12 квітня 2013 року відповідно до офіційного курсу НБУ становить 23 979 грн. ОСОБА_1 зобов'язалася щомісячно сплачувати без урахування основної суми боргу грошові кошти в сумі 270 доларів США на термін дії розписки. 07 липня 2011 року було укладено договір поруки, відповідно до якого поручитель ОСОБА_2 зобов'язалася солідарно відповідати перед нею за виконання ОСОБА_1 своїх обов'язків, взятих на себе відповідно до розписки від 07 липня 2011 року. Борг ОСОБА_1 зобов'язана була повернути в повному обсязі до 07 липня 2012 року, однак свої зобов'язання не виконала.
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 11 листопада 2013 року позов ОСОБА_4 задоволено частково і стягнено з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 солідарно на користь ОСОБА_4 49 876, 32 грн. та 498, 76 грн. судових витрат; в задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
21 листопада 2013 року ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу на вказане рішення, у якій, посилаючись на порушення норм матеріального права, просила суд його змінити і відмовити в стягненні щомісячної грошової винагороди солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у розмірі 25 897, 32 грн. Свої вимоги обґрунтовувала тим, що відповідно до Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» надання позики фізичній особі на визначений строк і під процент вважається фінансовою послугою, надавати яку можуть фінансові установи і фізичні особи-підприємці. Також апелянт вказала, що ОСОБА_4 не є суб'єктом, який надає фінансові послуги, а тому не може вимагати сплату процентів за користування наданими у борг коштами. Додатково апелянт вказала, що обов'язку сплачувати відсотки за користування позикою на себе не брала, а лише зобов'язалася щомісячно сплачувати винагороду, а тому ст. 1048 ЦК України до спірних правовідносин сторін застосована бути не може.
21 листопада 2013 року представник ОСОБА_2 - адвокат ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу на вказане рішення, у якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просив його змінити і відмовити у стягненні суми боргу з ОСОБА_2 солідарно з ОСОБА_1 у розмірі 49 876, 32 грн. і судових витрат у розмірі 498, 76 грн. Свої вимоги обґрунтовував тим, що порука ОСОБА_2 є такою, що припинилася на підставі ч. 4 ст.559 ЦК України, оскільки протягом року з дня настання строку виконання основного зобов'язання ОСОБА_4 не пред'явила вимоги до ОСОБА_2 як поручителя.
У судовому засіданні представник ОСОБА_2 - адвокат ОСОБА_3 апеляційні скарги підтримав та просив суд її задовольнити.
Представник ОСОБА_4 за довіреністю - ОСОБА_5 апеляційні скарги просив відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
ОСОБА_1 у судове засідання не з'явилася, була належним чином повідомлена про день, час та місце апеляційного розгляду, тому розгляд справи за апеляційними скаргами проведено за її відсутності на підставі ч. 2 ст. 305 ЦПК України.
Вислухавши доповідь судді Гаращенка Д.Р., пояснення осіб, які беруть участь у справі та з'явилися у судове засідання, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів прийшла до наступного.
Судом першої інстанції правильно встановлено, що 07 липня 2011 року ОСОБА_1 склала розписку, у якій вказала, що отримала у борг у ОСОБА_4 грошові кошти у розмірі 3 000 дол. США, які зобов'язалась повернути у повному обсязі до 07 липня 2012 року. Також ОСОБА_1 зобов'язалася щомісячно сплачувати ОСОБА_4 грошову винагороду у розмірі 270 дол. США до 07 липня 2012 року.
Того ж дня в забезпечення виконання зобов'язань за договором позики між ОСОБА_2 (поручитель), ОСОБА_1 (боржник) та ОСОБА_4 (кредитор) був укладений договір поруки, відповідно до п. 1.1. якого поручитель зобов'язалася солідарно відповідати перед кредитором за виконання боржником зобов'язань, в'язких на себе відповідно до розписки від 07 липня 2011 року на загальну суму 3 000 дол. США, а також взятих зобов'язань по сплаті грошових коштів в сумі 270 дол. США щомісячно.
Також судом першої інстанції було правильно встановлено, що ОСОБА_1 взяті на себе зобов'язання не виконувала, у встановлений строк борг не повернула, грошову винагороду щомісячно не сплачувала.
Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції керувався ст.ст. 6, 526, 530, ч. 4 ст. 559, ч. 1 ст. 1046, ч. 2 ст. 1047, ч. 1 ст. 1049 ЦК України та виходив з того, що ОСОБА_1 у встановлений строк борг не повернула, щомісячно грошову винагороду за користування позикою не сплачувала, а тому з неї та з ОСОБА_2 як з поручителя підлягає стягненню сума боргу у розмірі 49 876, 32 грн.
Колегія суддів не в повній мірі погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Згідно з ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).
З огляду на зазначене, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 суми боргу та шомісячної грошової винагороди відповідно до заявлених нею вимог.
Відповідно до постанови Верховного Суду України від 18 липня 2012 року, прийнятої за результатами розгляду заяви про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 грудня 2011 року у справі про стягнення коштів за договором позики, договір позики як загальна договірна конструкція є підставою для виникнення правовідносин, учасниками яких є будь-які фізичні або юридичні особи, оскільки ЦК України не містить жодного виключення як щодо суб'єктного складу, так і щодо права на одержання від позичальника процентів від суми позики, розмір яких і порядок їх одержання встановлюється договором (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).
Таким чином, слід дійти висновку, що Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» є спеціальним нормативним актом, який регулює відносини спеціальних суб'єктів - учасників ринку фінансових послуг, і не поширюється на всіх інших юридичних і фізичних осіб - суб'єктів договору позики, правовідносини яких регулюються нормами ст. ст. 1046 - 1048 ЦК України.
Враховуючи зазначене, посилання апелянта на Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та відсутність у ОСОБА_4 права вимагати сплати відсотків за користування позикою є необґрунтованими.
Відхиляючи посилання апелянта на те, що вона лише зобов'язалася щомісячно сплачувати винагороду, а не відсотки, а тому ст. 1048 ЦК України до спірних правовідносин сторін застосована бути не може, колегія суддів виходить з того, що за своїм змістом відсотки за користування позикою є винагородою позикодавця.
Відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.
Пунктом 8.1 договору поруки встановлено, що договір поруки набуває сили з моменту його підписання і діє до 07 липня 2012 року, але в будь-якому випадку до повного виконання взаєморозрахунків між сторонами.
Судом першої інстанції було вірно встановлено обставини припинення договору поруки на момент звернення до суду з позовом, однак помилково стягнено з поручителя заборгованість за договором поруки, оскільки будь-яких доказів звернення до поручителя з вимогою виконання зобов'язання до моменту припинення договору поруки суду не надано.
З огляду на викладене, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає відхиленню, апеляційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката ОСОБА_3 - задоволенню, рішення Оболонського районного суду м. Києва від 11 листопада 2013 року - скасуванню в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_2 з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Керуючись ст.ст. 208, 303-305, п. 2 ч. 1 ст. 307, ст.ст. 313-314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката ОСОБА_3- задовольнити.
Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 11 листопада 2013 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_4 про стягнення з ОСОБА_2 солідарно з ОСОБА_1 49 876, 32 грн. і судових витрат у розмірі 498, 76 грн. - скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити ОСОБА_4 у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення однак може бути оскаржене протягом 20 днів з дня набрання ним законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий
Судді