ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"28" січня 2014 р. Справа № 5021/1407/12
Колегія суддів у складі: головуючий суддя Черленяк М.І., суддя Бондаренко В.П. , суддя Ільїн О.В.
при секретарі Деппа-Крівіч А.О.,
за участю представників:
позивача - Єфременко О.О.
відповідача - Приходько Д.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. №3970С/1-12) на рішення господарського суду Сумської області від 26 листопада 2013 року у справі №5021/1407/12
за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ,
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумитеплоенерго", м. Суми,
про стягнення 32291252 грн. 02 коп.,
ВСТАНОВИЛА:
У вересні 2012 року Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до господарського суду Сумської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумитеплоенерго", в якій, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 27.09.2013 р., просило стягнути з відповідача суму боргу у розмірі 27601713,98 грн., 246279,26 грн. інфляційних витрат, 2244888,72 грн. пені, 800084,04 грн. 3% річних, 64380,00 грн. судового збору.
Рішенням господарського суду Сумської області від 29 січня 2013 року у справі №5021/1407/12 (суддя Зражевський Ю.О.) в частині стягнення 27601713 грн. 98 коп. основного боргу - провадження у справі припинено. В іншій частині позову - відмовлено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумитеплоенерго" на Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" позивача 64380 грн. 00 коп. судового збору.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 02 квітня 2013 року у справі №5021/1407/12 (головуючий суддя Шевель О.В., судді Бородіна Л.І, Лакіза В.В.) апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишено без задоволення. Рішення господарського суду Сумської області від 29 січня 2013 року у справі №5021/1407/12 залишено без змін.
Постановою Вищого господарського суду України від 11 липня 2013 року у справі №5021/1407/12 касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" задоволено частково, рішення господарського суду Сумської області від 29.01.2013 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 02.04.2013 року у справі № 5021/1407/12 в частині відмови в позові скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд до господарського суду Сумської області. В решті постанову Харківського апеляційного господарського суду від 02.04.2013 року у справі № 5021/1407/12 залишено без змін.
Рішенням господарського суду Сумської області від 26 листопада 2013 року у справі №5021/1407/12 (суддя Зайцева І.В.) позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумитеплоенерго" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 2244888 грн. 72 коп. пені, 246279 грн. 26 коп. інфляційних витрат, 800084 грн. 04 коп. 3% річних, 4527 грн. 04 коп. судового збору. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в доход державного бюджету України 3082 грн. 00 коп. судового збору.
Відповідач з рішенням місцевого господарського суду не погодився та подав до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду Сумської області від 26 листопада 2013 року у справі №5021/1407/12 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.
В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на те, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права. Крім того, зазначає, що обов'язок відповідача з проведення остаточного розрахунку за надані послуги залежить від документального оформлення сторонами наданих послуг за договором, а саме від дати складання акту приймання-передачі природного газу.
Позивач письмово відзиву на апеляційну скаргу відповідача не надав.
Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу у відповідності до вимог статті 101 ГПК України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню, зважаючи на наступне.
Як вбачається із матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 30 вересня 2011 року між Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сумитеплоенерго" (покупець) було укладено договір №14/2279/11 на купівлю-продаж природного газу (т.І а.с.13-18).
Згідно із ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору (ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до п. 1.1. договору продавець (позивач) зобов'язувався передати у власність покупцю (відповідачу) у 4 кварталі 2011 року та 2012 році імпортований природний газ, для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням та релігійними організаціями, а покупець зобов'язувався приймати та оплачувати газ на умовах цього договору.
Газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням та релігійними організаціями (п.1.2.).
Згідно із п. 2.1. продавець передає покупцеві з 01 жовтня 2011 року по 31 грудня 2012 року газ в обсязі до 142 700,00 тис. куб. м.
Обсяги газу, що планується передати за цим договором, можуть змінюватись сторонами протягом місяця продажу в установленому порядку. Допускається відхилення місячного обсягу переданого газу в розмірі (плюс/мінус 5 відсотків) від узгодженого сторонами згідно з п. 2.1 цього договору планованого обсягу продажу газу без коригування планового обсягу (п.2.1.1. та 2.1.2.).
У відповідності до п.5.1. ціна (граничний рівень ціни) на природний газ для теплопостачальних підприємств та послуги з його транспортування установлюється Національною комісією регулювання електроенергетики України (НКРЕ).
Пунктом 5.2. передбачено, що ціна за 1000 куб. м. газу становить 1 091,00 грн. крім того ПДВ - 20%, всього з ПДВ - 1309,20 грн.
Відповідно до ст. 631 Цивільного кодексу України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права та виконати обов'язки відповідно до договору.
Пунктом 11.1. передбачено, що цей договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і діє в частині поставки реалізації газу з 01 жовтня 2011 року до 31 грудня 2012 року, а в частині проведення розрахунків за газ та послуг його транспортування - до повного погашення заборгованості.
Положеннями ст. 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У відповідності із п.3.3. приймання - передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу.
17 жовтня 2011 року сторони договору №14/2279/11 на купівлю-продаж природного газу від 30.09.2011 року склали акт приймання-передачі природного газу для надання населенню та релігійним організаціям послуг з опалення та гарячого водопостачання, відповідно до якого Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" передала, а Товариство з обмеженою відповідальністю "Сумитеплоенерго" прийняло імпортований природний газ в період з 01 жовтня 2011 р. по 13 жовтня 2011 р. в обсязі 2500,00 тис. куб. м. на суму 3273000,00 грн. (т.І а.с.22).
З матеріалів справи вбачається, що аналогічні акти приймання-передачі було складено між позивачем та відповідачем також:
31.10.2011 р. щодо приймання-передачі природного газу для виробництва теплової енергії, яка споживається релігійними організаціями у жовтні 2011 року в обсязі 2,206 тис. куб. м. на суму 2888,09 грн. (т.І а.с.23);
31.10.2011 р. щодо приймання-передачі природного газу для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням та релігійними організаціями в період з 14 жовтня 2011 р. по 31 жовтня 2011 р. в обсязі 6913,752 тис. куб. м. на суму 9051484,12 грн. (т.І а.с.24);
30.11.2011 р. щодо приймання-передачі природного газу для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням у листопаді 2011 року в обсязі 11459,415 тис. куб. м. на суму 15002666,11 грн. (т.І а.с.25);
30.11.2011 р. щодо приймання-передачі природного газу для виробництва теплової енергії, яка споживається релігійними організаціями у листопаді 2011 року в обсязі 14,202 тис. куб. м. на суму 18593,25 грн. (т.І а.с.26);
31.12.2011 р. щодо приймання-передачі природного газу для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням у грудні 2011 року в обсязі 12463,767 тис. куб. м. на суму 16317563,75 грн. (т.І а.с.27);
30.12.2011 р. щодо приймання-передачі природного газу для виробництва теплової енергії, яка споживається релігійними організаціями у грудні 2011 року в обсязі 14,437 тис. куб. м. на суму 18900,92 грн. (т.І а.с.28).
Позивач зазначає, що поставив відповідачу протягом жовтня - грудня 2011 року, а відповідач прийняв природний газ в обсязі 30870,279 тис. куб. м. на загальну суму 43685096,24 грн.
Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором не встановлено інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (ст. 692 Цивільного кодексу України).
Згідно із п. 6.1. договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця наступного за місяцем поставки газу.
Відповідно до п. 3.4. договору не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов'язується надати продавцеві підписані та скріплені печатками покупця та газорозподільного (газотранспортного) підприємства три примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа зобов'язується повернути покупцеві та газорозподільному (газотранспортному) підприємству по одному примірнику оригіналу акта, підписаного уповноваженим представником та скріпленого печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.
Положеннями ст. 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
За приписами ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Станом на дату подання позову відповідач частково розрахувався за поставлений природний газ, а саме сплатив позивачеві лише 16083382,26 грн. та заборгував 27601713,98 грн.
В ст. 610 Цивільного кодексу України зазначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або неналежне виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Як встановлено судом першої інстанції, відповідач під час судового провадження по справі повністю розрахувався за поставлений природний газ сплативши 27601713,98 грн. заборгованості, що не заперечувалось позивачем.
Враховуючи наведене, рішенням господарського суду Сумської області від 29 січня 2013 року у справі №5021/1407/12 в частині стягнення 27601713,98 грн. основного боргу провадження було припинено відповідно до п. 1-1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 02 квітня 2013 року у справі №5021/1407/12 та постановою Вищого господарського суду України від 11 липня 2013 року у справі №5021/1407/12 рішення господарського суду Сумської області 29 січня 2013 року у справі №5021/1407/12 в частині припинення провадження у справі було залишено без змін.
Також позивачем було заявлено вимоги про стягнення з відповідача 2244888,72 грн. пені, 246279,26 грн. інфляційних витрат та 800084,04 грн. 3% річних.
Місцевий господарський суд при прийнятті рішення дійшов висновку, що вищевказані вимоги є обґрунтованими, в зв'язку з чим з відповідача підлягає стягненню пеня у розмірі 2244888,72 грн., інфляційні витрати в сумі 246279,26 грн. та 3% річних в розмірі 800084,04 грн.
Проте, колегія суддів не погоджується з вищевикладеними висновками місцевого господарського суду, оскільки вважає, що пеня, інфляційні та 3% річних нараховані позивачем без врахування умов договору та фактичних правовідносин, що склалися між сторонами. Такий висновок суду апеляційної інстанції ґрунтується на наступному.
Відповідно до п.7.1. договору за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених чинним законодавством України, а також цим договором.
Згідно із ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України, право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Предметом неустойки, згідно зі ст. 551 Цивільного кодексу України, може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
У відповідності з п. 7.2. договору у разі невиконання покупцем, тобто відповідачем, умов пункту 6.1. цього договору, він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю (позивачу), крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.
Згідно із ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України учасник господарських відносин зобов'язаний у разі невиконання або неналежного виконання ним господарського зобов'язання сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня).
Колегія суддів звертає увагу, що у п.6.1. договору сторони передбачили, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця наступного за місяцем поставки газу.
Однак, згідно із п. 3.4. договору не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов'язується надати продавцеві підписані та скріплені печатками покупця та газорозподільного (газотранспортного) підприємства три примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа зобов'язується повернути покупцеві та газорозподільному (газотранспортному) підприємству по одному примірнику оригіналу акта, підписаного уповноваженим представником та скріпленого печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.
Таким чином, аналіз змісту наведених пунктів дає підстави дійти висновку, що сторони узгодили такий порядок проведення розрахунків, відповідно до якого відповідач не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, має надати позивачу належно оформлений акт приймання-передачі, а позивач не пізніше 8-го числа повинен повернути відповідачу один примірник оригіналу акта приймання передачі, після чого відповідач до 14-го числа мав здійснити остаточний розрахунок за фактично переданий газ.
Колегія суддів, аналізуючи зміст договору, бере до уваги однакове для всього змісту договору значення слів і понять та загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів, а також здійснює порівняння вищевказаних пунктів договору зі змістом інших його частин, усім його змістом та намірами сторін.
Отже, колегія суддів приходить до висновку, що вищенаведені пункти договору є взаємопов'язаними, оскільки своєчасне підписання уповноваженим представником позивача, скріплення печаткою акта приймання-передачі та його своєчасне повернення відповідачу дає змогу останньому здійснити своєчасний та остаточний розрахунок за поставлений газ.
Такий розрахунок відповідач мав здійснити на підставі первинних документів, в даному випадку актів приймання-передачі.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Згідно із ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Колегія суддів вважає, що зобов'язання відповідача щодо оплати поставленого газу виникло після прийняття ним від позивача товаророзпорядчих документів на нього, що узгоджується з положеннями статті 692 Цивільного кодексу України та пункту 3.4. договору.
Матеріали справи свідчать, що позивач підписував вищезазначені акти, скріплював своєю печаткою та повертав відповідачу несвоєчасно.
Так, акти приймання-передачі природного газу від 17.10.2011 року, від 31.10.2011 року та повернулись відповідачу 24.11.2011 року за вхідним №3394, про що свідчить штамп вхідної кореспонденції (т.ІІ а.с.40-42).
Акти приймання-передачі природного газу від 30.11.2011 року відповідач отримав 30.12.2011 року за вхідним №3840, а від 31.12.2011 року - 26.01.2012 року за вхідним №308 (т.ІІ а.с.43-46).
Таким чином, позивач не довів належними доказами своєчасність повернення актів приймання-передачі відповідачу, тобто не пізніше 8-го числа місяця наступного за місяцем поставки газу, що призвело до неможливості здійснення відповідачем остаточного розрахунку за поставлений газ до 14-го числа місяця наступного за місяцем поставки газу, як того вимагає п. 6.1. договору.
Статтею 613 Цивільного кодексу України передбачено, що кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку. Кредитор також вважається таким, що прострочив, у випадках, встановлених частиною четвертою статті 545 цього Кодексу. Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора. Боржник не має права на відшкодування збитків, завданих простроченням кредитора, якщо кредитор доведе, що прострочення не є наслідком його вини або осіб, на яких за законом чи дорученням кредитора було покладено прийняття виконання. Боржник за грошовим зобов'язанням не сплачує проценти за час прострочення кредитора.
Отже, в даному випадку має місце прострочення позивача, а відповідач не є таким, що прострочив своє зобов'язання за договором, оскільки обов'язок відповідача щодо здійснення остаточного розрахунку за поставлений газ прямо залежав від своєчасного їх повернення позивачем, а зважаючи на те, що саме з вини позивача такі акти були підписані та направлені на адресу відповідача несвоєчасно, відповідач не зміг здійснити розрахунки у передбачені договором строки. Тому, що єдиною підставою для перерахування бухгалтерією ТОВ "Сумитеплоенерго" коштів за поставлений газ ПАТ «НАК «Нафтогаз України» є первинні документи, без наявності яких неможливо здійснити оплату.
Як зазначено у постанові Вищого господарського суду України від 11 липня 2013 року у справі №5021/1407/12 затримки в оформленні актів не можуть бути підставою для звільнення від відповідальності, оскільки п. 6.1. договору не пов'язує обов'язок оплати газу з їх підписанням. Наявність актів є обов'язковою лише для проведення остаточного розрахунку, який включає можливі розбіжності та коригування.
На виконання вказаних висновків суду касаційної інстанції, колегія суддів встановила, що остаточний розрахунок здійснюється на підставі актів приймання-передачі, порушення строків повернення яких унеможливило здійснення своєчасного та повного розрахунку по договору відповідачем, а відповідно і підстави для нарахування сум, які є предметом позову, відсутні.
У відповідності до статті 616 Цивільного кодексу України якщо порушення зобов'язання сталося з вини кредитора, суд відповідно зменшує розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника. Суд має право зменшити розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника, якщо кредитор умисно або з необережності сприяв збільшенню розміру збитків, завданих порушенням зобов'язання, або не вжив заходів щодо їх зменшення.
Положеннями ч. 3 ст. 219 Господарського кодексу України встановлено, що якщо правопорушенню сприяли неправомірні дії (бездіяльність) другої сторони зобов'язання, суд має право зменшити розмір відповідальності або звільнити відповідача від відповідальності.
Матеріалами справи підтверджується, що заборгованість виникла у відповідача перед позивачем через несвоєчасне перерахування державної субвенції на погашення різниці в тарифах. Після виділення бюджетних коштів відповідач одразу перерахував їх позивачу.
Крім того, позивачем не надано належних доказів на підтвердження факту користування відповідачем грошовими коштами виділеними з бюджету для погашення заборгованості.
З огляду на вищезазначені обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача пені у розмірі 2244888,72 грн., інфляційних витрат в сумі 246279,26 грн. та 3% річних в розмірі 800084,04 грн. є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, а висновки, викладені в рішенні місцевого господарського суду, не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим рішення господарського суду Сумської області від 26 листопада 2013 року у справі №5021/1407/12 підлягає скасуванню.
Керуючись статтями 99, 101, пунктом 2 статті 103, пунктами 3, 4 частини 1 статті 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу відповідача задовольнити.
Рішення господарського суду Сумської області від 26 листопада 2013 року у справі №5021/1407/12 скасувати.
Прийняти нове рішення.
В задоволенні позову відмовити.
Повна постанова складена 03 лютого 2014 року.
Головуючий суддя Черленяк М.І.
Суддя Бондаренко В.П.
Суддя Ільїн О.В.