ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Кіровоградської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 лютого 2014 рокуСправа № 9/42

Господарський суд Кіровоградської області у складі колегії суддів: головуючого судді Шевчук О.Б., суддів Глушкова М.С. та Поліщук Г.Б., розглянув у відкритому судовому засіданні справу № 9/42

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Гарант-Цукор", м. Кіровоград

до товариства з обмеженою відповідальністю "Промислово заготівельне підприємство", м. Кіровоград

про визнання недійсним договору відповідального зберігання,

представники сторін участі у судовому засіданні не брали.

Товариством з обмеженою відповідальністю "Агро-Гарант-Цукор" (надалі - ТОВ "Агро-Гарант-Цукор") подано позов про визнання недійсним договору відповідального зберігання №1/07-08 від 02.07.2008, за умовами якого зберігач (товариство з обмеженою відповідальністю "Агро-Гарант-Цукор") зобов'язався надавати довірителю (товариству з обмеженою відповідальністю "Промислово заготівельне підприємство" (надалі - ТОВ "Промислово заготівельне підприємство") послуги по прийманню, збереженню і відвантаженню приналежному довірителеві товару на складах зберігача (адреса: Кіровоградська область, м. Новоукраїнка, вул. Промислова,1).

Крім того, позивачем було подано заяву про вихід за межі позовних вимог та визнання недійсним правочину щодо набуття відповідачем права власності на 1200 тонн цукру-піску.

Ухвалою суду від 19.04.2010 порушено провадження у справі, справу призначено до судового розгляду, від сторін витребувано необхідні для розгляду справи докази.

В подальшому, на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладався ухвалами від 11.05.2010, 21.05.2010, 07.07.2010, 15.07.2010, 30.07.2010, а в судових засіданнях 14.07.2010 та 13.08.2010 оголошувались перерви до 15.07.2010 та 16.08.2010 відповідно.

Ухвалою від 16.08.2010 було зупинено провадження у справі № 9/42 у зв'язку з надсиланням матеріалів до слідчих органів.

Після усунення обставин, що зумовили зупинення провадження у справі, ухвалою господарського суду від 26.12.2013 провадження у даній справі поновлено та продовжено розгляд справи колегією у складі трьох суддів.

Обґрунтовуючи свої вимоги, щодо визнання недійсним договору №1/07-08 від 02.07.2008, позивач послався на те, що даний договір укладений сторонами без наміру створити правові наслідки, тобто вчинений лише для виду. За висновком позивача, укладаючи даний договір, відповідач не мав у своєму володінні 1200 тонн цукру-піску.

В своїх поясненнях, в ході судового розгляду даної справи, представник позивача послався на те, що жодних правовідносин з відповідачем у товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Гарант-Цукор" не було, договір відповідального зберігання №1/07-08 від 02.07.2008 (т.1, а.с.8-9, 94-95) та акт прийому-передачі від 02.07.2008 (т.1, а.с.10, 96) керівником товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Гарант-Цукор" не підписувався. Згідно пояснень представника позивача не підписувалась керівником позивача і видаткова накладна №АГ-0000088 від 02.07.2008 (т.1, а.с.93), по якій позивач нібито відвантажив відповідачу цукор-пісок в кількості 1200 тонн на загальну суму 4320000 грн.

27.01.2014 до господарського суду надійшли письмові пояснення позивача, у яких останній послався на ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області від 12.12.2013 у справі №11/781/903/13, яка на його думку підтверджує певні факти, що мають значення для вирішення даного спору і є обов'язковою для господарського суду в силу вимог статті 35 Господарського процесуального кодексу України.

Так, показаннями в районному суді свідка ОСОБА_1 встановлено, що в 2006-2007 роках він працював директором ТОВ "Промислово заготівельне підприємство", засновником якого був ОСОБА_2 Керівництво діяльністю товариства здійснював ОСОБА_2, а він займався лише закупівлею цукрового буряку за рахунок коштів виданих йому ОСОБА_2 За час роботи ОСОБА_1 на посаді директора на балансі ТОВ "Промислово заготівельне підприємство" ніколи не перебував цукор-пісок і власними коштами це підприємство ніколи не володіло. Кошти, за рахунок яких відбувалась закупівля цукрового буряку, перераховувалися товариству ТОВ "Агро-Гарант-Цукор". Він (ОСОБА_1), як директор ТОВ "Промислово заготівельне підприємство", ніколи не передавав ТОВ "Агро-Гарант-Цукор" на зберігання цукор-пісок і ніколи не підписував документів щодо передачі цукру-піску на передачу.

За висновком представника позивача, встановлені ухвалою апеляційного суду Кіровоградської області від 12.12.2013 у справі №11/781/903/13 факти, в сукупності з наявними в матеріалах справи доказами, свідчать про те, що ТОВ "Промислово заготівельне підприємство" ніколи не володіло цукром-піском та не передавало його на зберігання ТОВ "Агро-Гарант-Цукор", у зв'язку з відсутністю права власності на нього, а також у зв'язку з неукладенням відповідного договору зберігання та акта приймання-передачі.

З огляду на те, що договір відповідального зберігання №1/07-08 від 02.07.2008 не укладався, позивач просить припинити провадження у справі на підставі статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно усних пояснень представника позивача, наданих у судовому засіданні 30.01.2014, останній просить припинити провадження у справі, в зв'язку з відсутністю предмету спору. Крім того, представник позивача, в даному судовому засіданні не підтримав заяву про вихід за межі позовних вимог та не конкретизував який саме правочин, щодо набуття відповідачем права власності на 1200 тонн цукру-піску, підлягає визнанню недійсним, тому дана заява не приймається до розгляду господарським судом.

Відповідач, в своїх запереченнях, які містяться в матеріалах справи (т.2, а.с.1-2), позов не визнав, вважає його безпідставним, просить в задоволені позову відмовити в повному обсязі.

У судовому засіданні 30.01.2014 представник відповідача не заперечив проти клопотання позивача про припинення провадження у справі, в той же час не погодився з доводами останнього щодо встановлення ухвалою апеляційного суду Кіровоградської області від 12.12.2013 у справі №11/781/903/13 того факту, що відповідач не володів цукром-піском та не укладав спірного договору №1/07-08 від 02.07.2008.

У судовому засіданні 30.01.2014 оголошувалась перерва до 12 год. 00 хв. 03.02.2014 на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, які брали участь у судовому засіданні 30.01.2014, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

02.07.2008 між ТОВ "Агро-Гарант-Цукор" (зберігач) та ТОВ "Промислово заготівельне підприємство" (довіритель) укладено договір відповідального зберігання №1/07-08 (надалі - договір).

Пунктами 1.1. - 1.4. договору встановлено, що предметом договору є послуги, що надаються зберігачем довірителеві по прийманню, збереженню і відвантаженню приналежного довірителю товару на складах зберігача (Кіровоградська область, м. Новоукраїнка, вул. Промислова, 1). Найменування, кількість, ціна за одиницю, загальна вартість переданого на збереження товару зазначено в додаткових угодах, що є невід'ємною частиною даного договору. Даний товар знаходиться на збереженні в приміщеннях зберігача, з моменту його передачі довірителем в кількості 1200 тонн, по ціні за одну тонну - 3600,00 грн. У період дії даного договору право власності на товар залишається за довірителем.

Відповідно до пунктів 4.1. та 4.2. договору даний договір набирає сили з моменту його підписання і діє протягом одного календарного року. Договір вважається автоматично продовженим на наступний термін в один календарний рік, якщо жодна зі сторін не виявить бажання його припинити і не повідомить іншу сторону за три тижні до закінчення дії даного договору.

За умовами пунктів 2.2.1. та 2.2.2. договору довіритель зобов'язується: передати зберігачу на збереження товар у кількостях, зазначених у п. 1.3. договору. Кількість прийнятого на збереження товару визначається згідно актів прийому-передачі підписаних двома сторонами; у п'ятиденний термін з моменту закінчення дії даного договору оплатити послуги зберігача по прийманню, збереженню, відвантаженню товару по виставленим зберігачем рахункам.

Із наданих суду копій договору вбачається, що він підписаний сторонами та скріплений печатками.

Із змісту акта прийому-передачі від 02.07.2008 вбачається, що цукор-пісок кількістю 1200 тонн переданий відповідачем позивачу.

Вирішуючи даний спір господарський суд враховує положення статті 215 Цивільного кодексу України, частина 1 якої передбачає, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною 5 статті 203 цього кодексу передбачено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

В силу вимог статті 234 Цивільного Кодексу України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином, є фіктивним.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто сторони, укладаючи його, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Такий правочин завжди укладається умисно. При цьому ознака фіктивності повинна бути властива діям обох сторін правочину.

Як визначено в пункті 3.11. постанови пленуму Вищого господарського суду № 11 від 19.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" фіктивний правочин (стаття 234 ЦК України) є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. Таким може бути визнаний будь-який правочин, в тому числі нотаріально посвідчений. Якщо сторонами не вчинено ніяких дій на виконання фіктивного правочину, господарський суд приймає рішення лише про визнання фіктивного правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін.

У розгляді відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.

Однак, позивачем, в порушення вимог статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України не доведено та не підтверджено належними доказами того, що укладаючи спірний договір сторони діяли без наміру створення правових наслідків.

Посилання позивача на обставини, зазначені в ухвалі апеляційного суду Кіровоградської області від 12.12.2013 у справі №11/781/903/13 не мають преюдиційного значення та не можуть бути враховані господарським судом, оскільки, як зазначається в частині 3 статті 35 Господарського процесуального кодексу України, лише вирок суду у кримінальному провадженні, що набрав законної сили, є обов'язковим для господарського суду при вирішенні спору з питань, чи мали місце певні дії та ким вони вчинені, а зазначеною ухвалою вирок Ленінського районного суду м. Кіровограда від 02.09.2013 скасовано.

До того ж, ухвалою апеляційного суду Кіровоградської області від 12.12.2013 у справі №11/781/903/13 не встановлювались факти щодо укладення/неукладення спірного договору або його фіктивності.

Крім того, господарський суд враховує положення п. 2.6. постанови пленуму Вищого господарського суду № 11 від 19.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено (договір, який не укладено).

Зокрема, не вважаються вчиненими правочини (укладеними господарські договори), в яких (за якими) відсутні передбачені законом умови, необхідні для їх укладення (не досягнуто згоди за всіма істотними для даного правочину умовами).

Укладений між сторонами спірний договір за своєю правовою природою є договором зберігання.

Відповідно до частини 1 статті 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання (ч.1 ст. 947 ЦК України).

Таким чином, однією з істотних умов договору зберігання є плата за зберігання.

Як вбачається із змісту пункту 2.2.2. спірного договору, сторонами передбачено обов'язок довірителя вносити плату за послуги зберігача по прийманню, збереженню та відвантаженню товару, однак розміру цієї плати сторонами в договорі не передбачено.

В силу вимог частини 1 статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відсутність у спірному договорі однієї з істотних умов (плати за зберігання) свідчить про його неукладеність.

Оскільки спірний договір відповідального зберігання №1/07-08 від 02.07.2008 є неукладеним, в задоволені позову слід відмовити, у зв'язку з чим клопотання позивача про припинення провадження у справі не підлягає задоволенню.

На підставі статті 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі покладаються на позивача.

Керуючись ст. 33, 34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржене протягом десяти днів з дня його підписання до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Кіровоградської області.

Копії ухвали направити: товариству з обмеженою відповідальністю "Агро-Гарант-Цукор" за адресою: м. Кіровоград, вул. Комарова, 64; ліквідатору товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Гарант-Цукор" арбітражному керуючому Коноплі А.М. за адресою: АДРЕСА_1 товариству з обмеженою відповідальністю "Промислово заготівельне підприємство" за адресою: 25014, м. Кіровоград, вул. Тургенєва, буд. 65.

Повне рішення складено 06.02.2014

Головуючий суддя О.Б. Шевчук

Суддя М.С.Глушков

Суддя Г.Б.Поліщук