Головуючий у 1 інстанції - Кравченко Н.О.

Суддя-доповідач - Сіваченко І.В.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 лютого 2014 року справа №437/14293/13-а приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Сіваченка І.В.

суддів Шишова О.О., Попова В.В.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Департаменту з питань праці та соціального захисту населення Луганської міської ради на постанову Ленінського районного суду м. Луганська від 04 грудня 2013 року у справі № 437/14293/13-а за позовом ОСОБА_2 до Департаменту з питань праці та соціального захисту населення Луганської міської ради про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

17.09.2013 року позивач звернулась до суду з позовом до Департаменту з питань праці та соціального захисту населення Луганської міської ради (далі - Департамент) про визнання неправомірними дії відповідача щодо відмови перерахувати та виплатити державну допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та зобов'язати здійснити перерахунок та виплату з відповідача на користь ОСОБА_2 допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 22 грудня 2011 року по день винесення рішення.

Постановою Ленінського районного суду м. Луганська від 04 грудня 2013 року позов задоволено: визнано неправомірними дії Департаменту щодо відмови перерахувати та виплатити державну допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та зобов'язано здійснити донарахування та виплату ОСОБА_2 допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, виходячи з розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом для дітей віком до 6 років на відповідний період, з 17 березня 2013 по 29 листопада 2013 року, з урахуванням проведених виплат.

Відповідач з таким судовим рішення не погодився та подав апеляційну скаргу, в якій просив постанову суду першої інстанції скасувати в зв'язку з порушенням норм матеріального та процесуального права, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що відповідно до ст. 15 Закону України від 21.11.1992 № 2811-ХІІ «Про державну допомогу сім`ям з дітьми» (далі - Закон № 2811-ХІІ) позивач має право на допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку у розмірі, що дорівнює різниці між прожитковим мінімумом, встановленого для працездатних осіб, та середньомісячним сукупним доходом сім`ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців, але не менше 130 гривень.

Сторони в судове засідання не прибули, про час, дату та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, тому за приписами п.2 ч.1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС) України суд апеляційної інстанції розглядає справу у порядку письмового провадження.

Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивач є матір'ю ОСОБА_3, народженого ІНФОРМАЦІЯ_1 року, що підтверджено свідоцтвом про народження (а.с.10).

Позивач у зв`язку з народженням дитини перебуває на обліку у Департаменті та отримує допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку у розмірі 130 грн. щомісяця без врахування сукупного доходу сім'ї, як незастрахована особа.

Вищенаведені обставини, встановлені судом першої інстанції, перевірені і знайшли своє підтвердження при апеляційному розгляді справи.

Законом № 2811-ХІІ передбачено, що цей закон відповідно до Конституції України встановлює гарантований державою рівень матеріальної підтримки сімей з дітьми шляхом надання державної грошової допомоги з урахуванням складу сім'ї, її доходів та віку дітей і спрямований на забезпечення пріоритету державної допомоги сім'ям з дітьми у загальній системі соціального захисту населення.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до інших законодавчих актів України» ст. 15 Закону № 2811-ХІІ викладено в наступній редакції: «Допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається у розмірі, що дорівнює різниці між прожитковим мінімумом, встановленим для працездатних осіб, та середньомісячним сукупним доходом сім`ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців, але не менше 130 гривень». Проте відповідно до Прикінцевих положень Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік» Розділ І цього Закону набирає чинності з 01.01.2008 року і діє по 31.12.2008 року. Отже, з 01.01.2009 року ст. 15 Закону № 2811-ХІІ відновила попередню редакцію, відповідно до якого допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається у розмірі встановленого законом прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років.

Прожитковий мінімум (відповідно до ст. 1 Закону України «Про прожитковий мінімум») - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Згідно ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2013 рік» прожитковий мінімум для дітей віком до 6 років складає з 1 січня - 972 гривні.

Оскільки ані Законом України «Про Державний бюджет України на 2013 рік», ані іншими законами не встановлювалось на 2013 рік іншій, ніж у Законі № 2811-ХІІ розмір допомоги, спірні відносини регулюються Законом № 2811-ХІІ, а положення Постанови КМУ № 1751 від 27.12.2001 року в тій частині, в якій воно суперечить названому закону, застосовуватись не може. Отже, у відповідача наявний обов'язок здійснювати виплату державної допомоги в розмірі, передбаченому Законом № 2811-ХІІ.

Тобто, своїми діями Відповідач порушив права позивача на гарантовану державою матеріальну підтримку материнства та належний соціальний захист, який гарантується державним соціальним забезпеченням, що має забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму.

Відповідно до статті 1 зазначеного закону, громадяни України, в сім'ях яких виховуються та проживають неповнолітні діти, мають право на державну допомогу у випадках та на умовах, передбачених цим Законом та іншими законами України. Іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, а також особи, яких визнано в Україні біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, мають право на державну допомогу нарівні з громадянами України на умовах, передбачених цим Законом, іншими законами або міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Така правова позиція викладена і в постанові Верховного Суду України від 25 грудня 2012 року у справі № 21-410а12.

Згідно частини першої статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України (цією статтею Кодекс доповнено Законом України від 06.07.2010 № 2747-IV) рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Тобто, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, не впливають на правильність цих висновків, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду не вбачається.

Керуючись ст.ст. 195-196, п.1 ч.1 ст. 198, ст. 200, п.1 ч.1 ст. 205, ст. 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Департаменту з питань праці та соціального захисту населення Луганської міської ради - залишити без задоволення.

Постанову Ленінського районного суду м. Луганська від 04 грудня 2013 року у справі № 437/14293/13-а за позовом ОСОБА_2 до Департаменту з питань праці та соціального захисту населення Луганської міської ради про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий: І.В.Сіваченко

Судді: О.О.Шишов

В.В.Попов