№ справа:124/6408/13-кГоловуючий суду першої інстанції:Федоренко Евеліна Робертівна

№ провадження:11-кп/190/681/13Доповідач суду апеляційної інстанції:Крючков І. І.

_________________________________________________________________________________

А П Е Л Я Ц І Й Н И Й С У Д

А В Т О Н О М Н О Ї Р Е С П У Б Л І К И К Р И М

_ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"22" жовтня 2013 р. м. Сімферополь

Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

Головуючого судді -Трясуна Ю.Р.,

Суддів -Крючкова І.І., Радіонова І.І.,

при секретарі -Кравець А.В.,

за участю прокурора - Сулейманової Д.Н., захисника - ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сімферополі матеріали кримінального провадження № 12013130390003138 за обвинуваченням ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 186 КК України з апеляційною скаргою захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого на вирок Центрального районного суду м. Сімферополя АР Крим від 06 серпня 2013 року яким:

ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1, родженця м. Дудінка Красноярського краю РФ, росіянина, громадянина України, із середньо-спеціальною освітою, одруженого, маючого на утриманні трьох малолітніх дітей, працевлаштованого та працюючого в ТОВ «Альцеста» на посаді пічника, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, раніше неодноразово судимий, в останнє засуджений вироком Київського районного суду м. Сімферополя АР Крим від 16.02.2012 року за ст.309 ч.1 КК України до 2 років позбавлення волі, на підставі ст.75 КК України звільнений від відбуття покарання з іспитовим строком 2 роки,

було засуджено:

за ч. 2 ст. 186 КК України до чотирьох років та шести місяців позбавлення волі,

на підставі ч. 1 ст. 71 КК України до призначеного покарання частково приєднано покарання яке призначено вироком Київського районного суду м. Сімферополя АР Крим від 16 лютого 2012 року та за сукупністю вироків остаточно визначене покарання у вигляді п'яти років та шести місяців позбавлення волі.

Колегія суддів,

В С Т А Н О В И Л А:

Згідно вироку суду, ОСОБА_7, 08.07.2013 року приблизно о 17 годині 50 хвилин, знаходячись у приміщенні магазину «Кімерія», який розташований за адресою: м. Сімферополь, вул. Пушкіна 24/25, вступив у злочинну змову з ОСОБА_8, спрямовану на відкрите викрадення чужого майна, після чого, діючи спільно і узгоджено, за єдиним з ОСОБА_8, злочинним наміром, керуючись корисливими спонуканнями, по заздалегідь розподіленим ролям, ОСОБА_8, підійшов до прилавку магазину, правою рукою схопивши сувенірну статуетку «Жаба» вартістю 75 грн., поклав її під вдягнену на ньому футболку. В цей час ОСОБА_7 підійшов до прилавку та правою рукою схопив сувенірну статуетку «Будда» вартістю 15 грн., яку тримав в руках. Продовжуючи реалізовувати свої злочинні дії, діючи за єдиним умислом з ОСОБА_7, ОСОБА_8, не реагуючи на прохання потерпілої ОСОБА_9 покласти статуетку на місце, вийшов з приміщення магазину «Кімерія» та зник у невідомому напрямку. В цей час ОСОБА_7, відволікаючи потерпілу ОСОБА_9, залишався у приміщенні магазину. Приблизно через декілька хвилин, переконавшись, що ОСОБА_8 залишив приміщення магазину «Кімерія», ОСОБА_7, поклавши сувенірну статуетку «Будда» у кишеню одягнених на ньому шортів, вийшов з приміщення магазину. Таким чином ОСОБА_7 сумісно з ОСОБА_8 відкрито викрали майно, що належить потерпілій ОСОБА_9, чим заподіяли матеріальну шкоду на загальну суму 90 грн.

В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_6, не оспорюючи доведеність винуватості, правильності кваліфікації дій ОСОБА_7 за ч.2 ст.186 КК України, просить вирок суду першої інстанції в частині призначеного ОСОБА_7 покарання змінити та застосувати положення ч.1 ст. 69 КК України.

Свої доводи апелянт мотивує тим, що при призначені покарання обвинуваченому, суд не в повній мірі врахував данні про особу обвинуваченого і призначив йому надто суворе покарання, окрім цього не було враховано таку пом'якшуючу обставину як добровільне відшкодування матеріальної та моральної шкоди потерпілій.

Заслухавши доповідача, захисника обвинуваченого, який підтримав свою апеляційну скаргу та просив її задовольнити, прокурора, який просив апеляційну скаргу захисника залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, дослідивши матеріали кримінального провадження та перевіривши доводи, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів, а згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого.

Із матеріалів кримінального провадження вбачається, що суд першої інстанції, вирішуючи питання про призначення ОСОБА_7 покарання, в повній мірі врахував тяжкість та обставини вчиненого ним кримінального правопорушення, дані про його особу, щире каяття у скоєному та активне сприяння розкриттю злочину. Обставиною, що обтяжує покарання, суд визнав вчинення злочину у стані алкогольного сп'яніння. З урахуванням зазначеного, суд прийшов до висновку про можливість виправлення засудженого лише в умовах ізоляції від суспільства.

Беручи до уваги обставини кримінального правопорушення та особу обвинуваченого, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції, про можливість виправлення ОСОБА_7 в умовах ізоляції від суспільства, належним чином вмотивованими.

Доводи апелянта про те, що моральна та матеріальна шкода заподіяна обвинуваченим відшкодована ним у повному обсязі, не може бути взято до уваги, оскільки як вбачається із розписки потерпілої, вона претензій морального та матеріального характеру до обвинуваченого немає, матеріальна шкода їй відшкодована у повному обсязі. Разом з тим, та обставина, що потерпіла немає до обвинуваченого претензій морального характеру, свідчить про, що моральна шкода потерпілій не спричинена, а не про те, що її відшкодовано.

Також не може бути взято до уваги і те, що обвинувачений при вчинені кримінального правопорушення не вчиняв насильницькі дії, оскільки кваліфікуючою ознакою, в даному випадку виступає вчинення кримінального правопорушення за попередньою змовою групою осіб.

Безпідставним є також посилання апелянтом на те, що суд при призначенні покарання не врахував, що обвинувачений не скривався від слідства, зробив добровільну заву про скоєння кримінального правопорушення, відмовився від послуг захисника, дав згоду на застосування норм ч.3 ст. 349 КПК України, оскільки дані посилання, в даному випадку, не можуть бути підставою для пом'якшення покарання.

Доводи апелянта про неврахування при призначені покарання тих обставин, що обвинувачений має постійне місце роботи, позитивну характеристику з місця проживання та роботи, не може свідчити про порушення судом першої інстанції ст. 65 КК України.

На думку колегії, той факт, що на утриманні обвинуваченого є троє малолітніх дітей, непрацездатна сестра та мати 1939 року народження, не є підставою для скасування вироку в частині призначеного ОСОБА_7 покарання, оскільки судом першої інстанції призначено покарання близьке до мінімальної розміру, передбаченого санкцією ч. 2 ст. 186 КК України.

Посилання апелянта на те, що обвинувачений перебуває на обліку у тубдиспансері і суд цю обставину не взяв до уваги є помилковим, оскільки відповідно до матеріалів кримінального провадження, а саме відповіді в.о. завідуючої поліклініки КРУ ПТД №1 Козикіної В.И., ОСОБА_7 стояв на обліку у КРУ ПТД №1 з листопада 2001 року по жовтень 2002 рік, однак з жовтня 2002 року поліклініку не відвідував, окрім цього із заяви самого обвинуваченого вбачається, що він перебував на обліку з 2001 року у зв'язку із хворобою туберкульозу, тобто понад 11 років назад (а.с. 28).

Враховуючи викладене, а також те, що ОСОБА_7 раніше неодноразово судимий: вироком Залізничного районного суду м. Сімферополя АР Крим від 18.09.1991 року за ч.2 ст.206, ч. 3 ст.81, ст.42 КК України до 3-х років 6 місяців позбавлення волі; вироком Залізничного районного суду м. Сімферополя АР Крим від 19.01.1995 року за ч.2 ст.140, ч.3 ст.142, ст.42 КК України до 6 років 6 місяців позбавлення волі; вироком Залізничного районного суду м. Сімферополя АР Крим від 24.01.2003 року за ч.2 ст.153, ч.2 ст.156, ч.1 ст.263, ст.70 КК України до 5 років позбавлення волі; вироком Київського районного суду м. Сімферополя АР Крим від 16.02.2012 року за ст.309 ч.1 КК України до 2 років позбавлення волі, на підставі ст.75 КК України звільнений від відбуття покарання з іспитовим строком 2 роки, колегія суддів підстав для пом'якшення призначеного покарання ОСОБА_7 та застосування до нього положень ст. 69 КК України не вбачає.

Відповідно до ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції вправі вийти за межі апеляційних вимог, якщо цим не погіршується становище обвинуваченого.

Колегією суддів встановлено, що зазначаючи формулювання обвинувачення, суд у вироку вказує на те, що ОСОБА_7 скоїв кримінальне правопорушення вступивши в злочинну змову з ОСОБА_8

Відповідно до постанови прокурора від 24.07.2013 року з кримінального провадження, матеріали за фактом вчинення ОСОБА_8 кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 186 КК України були виділені, для проведення додаткової перевірки (а.с. 62), а тому, посилання суду на ОСОБА_8 як на особу, що скоїла 08.07.2013 року в змові із ОСОБА_7 відкрите викрадення чужого майна підлягає виключенню з мотивувальної частини вироку, замінивши її посиланням на скоєння кримінального правопорушення іншою особою, матеріали відносно якої виділені з кримінального провадження.

Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 - залишити без задоволення.

Вирок Центрального районного суду м. Сімферополя АР Крим від 06 серпня 2013 року відносно ОСОБА_7 - у порядку ст. 404 КПК України змінити, виключивши з мотивувальної частини вироку посилання на ОСОБА_8 як на особу, що скоїла 08.07.2013 року в змові із ОСОБА_7 відкрите викрадення чужого майна, замінивши її посиланням на скоєння кримінального правопорушення іншою особою, матеріали відносно якої виділені з кримінального провадження.

В решті вирок Центрального районного суду м. Сімферополя АР Крим від 06 серпня 2013 року відносно ОСОБА_7 - залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженим у той же строк з дня вручення йому копії ухвали.

С У Д Д І:

Трясун Ю.Р. Крючков І.І. Радіонов І.І.