ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2014 року м. Львів Справа № 9104/17785/10

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Рибачука А.І.,

суддів - Клюби В.В., Яворського І.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської ради на постанову Млинівського районного суду Рівненської області від 30 листопада 2009 року по справі № 2-а-636/09 за позовом ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської ради про визнання неправомірними дій та стягнення недоотриманої допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 30 червня 2009 року звернулася до суду з позовом до управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської ради, в якому просила визнати неправомірними дії відповідача щодо нарахування та виплати допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, стягнути з відповідача на її користь суму недоотриманої допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку за період з липня 2007 року по квітень 2009 року в розмірі 8650.00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовувала посиланням на норму статті 15 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми».

Постановою Млинівського районного суду Рівненської області від 30 листопада 2009 року вказаний позов задоволено частково, визнано протиправною відмову відповідача щодо нарахування та виплати позивачу допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року в розмірі одного прожиткового мінімуму на дитину віком до 6 років щомісячно, зобов'язано відповідача провести нарахування та виплату позивачу допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року в розмірі одного прожиткового мінімуму на дитину віком до 6 років щомісячно з врахуванням виплачених сум. В решті позову відмовлено.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій покликається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Просить скасувати постанову суду першої інстанції і прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позову.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує посиланням на те, що суд першої інстанції задовольняючи частково позов не врахував факт пропуску позивачем річного строку звернення до суду, встановленого статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України, на застосуванні якого наполягав відповідач, що відповідно до статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог за 2007 рік.

Крім цього, 22 січня 2014 року відповідачем надіслано до суду уточнену апеляційну скаргу, однак, така, з врахуванням вимог статті 193 Кодексу адміністративного судочинства України, судом апеляційної інстанції до уваги не береться, оскільки подана з пропуском строку на апеляційне оскарження.

Особи, які беруть участь в справі, в судове засідання не з'явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, тому на підставі пункту 2 частини 1 статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як видно з матеріалів справи, ОСОБА_1 є особою, яка не застрахована в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, а відтак, на неї поширюється норма статті 15 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми».

Допомога по догляду за дитиною до досягнення трирічного віку їй призначена з 28 липня 2006 року по 19 травня 2009 року та виплачувалась в 2007 році в розмірі, передбаченому статтею 56 Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік», а в 2008-2009 роках в розмірі, передбаченому статтею 15 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» з урахуванням вимог Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року № 1751.

Розглядаючи спір по суті заявлених вимог, суд першої інстанції не врахував вимоги частини 2 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

В даному випадку позивач дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права з моменту отримання допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

До суду позивач звернулася лише 30 червня 2009 року, тобто позовні вимоги до 29 червня 2008 року заявлені з пропуском строку звернення до суду, встановленого частиною 2 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України без наведення обставин щодо поважності причин його пропуску.

Відповідно до статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

Отже, встановивши, що позовні вимоги за період до 29 червня 2008 року заявлені до суду після спливу річного строку звернення до суду, встановленого статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України, та без викладу обставин, які б свідчили про поважність причин їх пропуску, а відповідач в свою чергу наполягав на застосування наслідків пропуску вказаного строку, суд першої інстанції повинен був в задоволенні вказаного позову в цій частині відмовити.

Щодо позовних вимог, що заявлені позивачем в межах строку звернення до суду, то суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Статтею 46 Конституції України громадянам гарантовано право на соціальний захист, що включає, зокрема, право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створення мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до статті 15 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» допомога надається у розмірі, що дорівнює різниці між прожитковим мінімумом, встановленим для працездатних осіб, та середньомісячним сукупним доходом сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців, але не менше 130 гривень.

На виконання Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» Кабінет Міністрів України постановою від 27 грудня 2001 року № 1751 затвердив Порядок призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми.

Відповідно до пункту 22 Порядку допомога виплачується у розмірі, що дорівнює різниці між: з 1 січня 2008 року - 50 відсотками, з 1 січня 2009 року - 75 відсотками прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, та середньомісячним сукупним доходом сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців, але не менше як 130 гривень.

Разом з тим згідно зі статтею 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» у 2009 році допомога призначається і здійснюється в розмірах і порядку, визначених Кабінетом Міністрів України.

Зазначена норма закону неконституційною не визнавалась.

Відповідно до статті 51 Бюджетного кодексу України розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та провадять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань. Недотримання учасником бюджетного процесу встановленого цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами порядку виконання бюджету згідно зі статтею 116 зазначеного Кодексу визнається правопорушенням.

З огляду на викладене, виплата передбаченої статтею 15 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку у 2008-2009 роках здійснюється у розмірах і порядку, визначених Порядком призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року № 1751 (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).

За наведених обставин суд приходить до висновку, що судом першої інстанції допущено порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, що відповідно до пункту 4 статті 202 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування оскаржуваної постанови та ухвалення нового рішення.

Керуючись статтями 160, 195, 196, 197, 202, 205, 207, 254 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської ради задовольнити.

Постанову Млинівського районного суду Рівненської області від 30 листопада 2009 року по справі № 2-а-636/09 - скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської ради про визнання неправомірними дій та стягнення недоотриманої допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання ухвали в повному обсязі, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий: А.І. Рибачук

Судді В.В. Клюба

І.О. Яворський