КОПІЯ

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

_____________________________________________________________________

Справа № 669/651/13-ц

Провадження № 22-ц/792/79/14

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2014 року м. Хмельницький

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Апеляційного суду Хмельницької області

в складі : головуючого -судді Баса О.Г.,

суддів : Грох Л. М., Карпусь С.А.,

при секретарі: Чебан О.М.

з участю: представників сторін

розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу ОСОБА_1 на рішення Білогірського районного суду від 14 листопада 2013 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк „Надра" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Заслухавши доповідача, пояснення учасників процесу, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів

в с т а н о в и л а :

В червні 2013 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк „Надра" звернулося до суду з вказаним позовом до відповідачів, посилаючись на те, що 13 грудня 2006 року між ПАТ КБ „Надра" та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 07/МК/2006-978, за яким банк надав йому кредит в сумі 23000 Євро на умовах сплати 13 % річних з кінцевим терміном погашення кредиту до 13 грудня 2011 року. Також в забезпечення виконання цих зобов'язань 13.12.2006 року з ОСОБА_2 було укладено договір поруки. ОСОБА_1 неналежно виконував свої зобов'язання за кредитним договором, внаслідок чого станом на 13.05.2013 року виникла заборгованість в сумі 43795 Євро, що еквівалентно за курсом НБУ 459795,16 грн., з них заборгованість по тілу кредиту - 22804,17 Євро, по процентах - 14840,09 Євро, пеня - 4268,53 Євро та штраф в сумі 1882,21 Євро, яку позивач просив стягнути в солідарному порядку з відповідачів.

Рішенням Білогірського районного суду від 14 листопада 2013 року позов задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ „Надра" 40849,29 Євро заборгованості за кредитом, в тому числі 22804, 17 Євро непогашеного кредиту, 12900,66 Євро заборгованості по відсотках, 3927,47 Євро пені та 1216,99 Євро штрафу за порушення строків повернення кредиту, що в перерахунку на національну валюту становить 438010,96 грн. та 3277,89 грн. понесених судових витрат. В решті вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати вказане рішення суду як незаконне і необґрунтоване і ухвалити нове, яким у позові відмовити. Вважає, що суд неповно з'ясував обставини, що мають значення у справі, допустив порушення норм матеріального та процесуального права, його висновки не відповідають обставинам справи. Суд помилково не застосував позовну давність за заявою представника відповідача, оскільки позивачем було пропущено строк, в межах якого він мав право звернутися до суду за захистом свого права. Вважає, що початком перебігу строку позовної давності була дата згідно графіка повернення кредиту, коли боржник повинен був сплатити, проте не сплатив черговий платіж по договору. Крім того, суд не врахував, що 30.07.2007 року приватним нотаріусом було вчинено виконавчий напис про звернення стягнення на автомобілі ОСОБА_1 (предмет застави) на погашення заборгованості за цим же кредитним договором за період з 12.01.2006 року по 26.07.2007 року в сумі 23881,27 Євро та 2512 грн., а з часу вчинення виконавчого напису сплинув і строк позовної давності. Суд неправомірно одночасно стягнув пеню і штраф за одне і те ж правопорушення, не перевірив правильності зроблених позивачем розрахунків, які є невірними.

В засіданні апеляційного суду представник апелянта підтримала апеляційну скаргу з викладених у ній мотивів.

Представник ПАТ КБ „Надра" просив відхилити апеляційну скаргу як безпідставну.

ОСОБА_2, будучи належно повідомленою, в судове засідання не з'явилася.

Заслухавши учасників процесу та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.

Відповідно до ч.1 ст.309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, а також порушення або неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

Суд першої інстанції не в повній мірі з'ясував обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги та заперечення сторін, не застосував матеріальний закон, який підлягав застосуванню, та порушив норми процесуального права, у зв'язку з чим оспорюване рішення підлягає частковій зміні та скасуванню з ухваленням нового рішення.

Встановлено, що 13 грудня 2006 року між ПАТ КБ „Надра" та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 07/МК/2006-978, за яким банк надав йому кредит в сумі 23000 Євро на умовах сплати 13 % річних з кінцевим терміном погашення кредиту до 13 грудня 2011 року. Також в забезпечення виконання цих зобов'язань 13.12.2006 року з ОСОБА_1 було укладено договір застави, предметом якого були належні йому автомобілі Renault Magnum АЕ470 р.н. НОМЕР_3 та МАЗ 64229 р.н. НОМЕР_2. Крім того, в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_2 було укладено договір поруки. ОСОБА_1 неналежно виконував свої зобов'язання за кредитним договором, і на 13.01.2007 року допустив прострочення заборгованості по ньому. 30 липня 2007 року приватним нотаріусом Хмельницького нотаріального округу ОСОБА_3 видано виконавчий напис № 3526, яким звернуто стягнення на передані в заставу автомобілі Renault Magnum АЕ470 р.н. НОМЕР_3 та МАЗ 64229 р.н. НОМЕР_2, що належать ОСОБА_1, на погашення заборгованості за період з 12.01.2007 року по 26.07.2007 року в сумі 23881,27 Євро ( з них - 22804,17 Євро заборгованості по тілу кредиту, 889,12 Євро простроченої заборгованості по процентах, 143,53 Євро пені та 44,46 Євро штрафу) та 2512 грн. Вказаний виконавчий напис звернуто до примусового виконання, в ході якого виручені внаслідок реалізації автомобілів кошти 20205,05 грн. 27.12.2011 року перераховано на користь ПАТ КБ „Надра".

Наведені обставини підтверджуються матеріалами справи і фактично не оспорюються сторонами.

Обговорюючи доводи апеляційної скарги щодо застосування позовної давності, колегія суддів виходить з того, що для її обчислення застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252 - 255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Згідно з умовами кредитного договору (п. 6.1.2.) позичальник зобов'язаний здійснювати повернення кредиту частинами (щомісячними платежами) в розмірі та в строки, визначені графіком повернення кредиту та щомісячно сплачувати проценти за користування кредитом, а також встановлено відповідальність за порушення графіку повернення кредиту та процентів за користування ним.

Оскільки умовами договору (графіком погашення кредиту) встановлені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

Таким чином, оскільки за графіком погашення кредиту та процентів повинно здійснюватись позичальником рівними частинами кожного 12 (11, 13) числа місяця, наступного за місяцем, в рахунок якого вносяться кошти, початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобов'язань.

Отже, аналізуючи умови договору сторін та зміст зазначених правових норм, позовна давність у цьому випадку обчислюється окремо по кожному простроченому платежу.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 06.11.2013 року у справі № 6-116цс13, яка є обов'язковою для усіх судів України в силу ст. 3607 ЦПК України.

Таким чином з врахуванням звернення позивача з позовом 11.06.2013 року підлягає стягненню з ОСОБА_1 в межах позовної давності згідно ст. 257 ЦК України - за період з 11.06.2010 року по 12.05.2013 року ( згідно заявлених вимог) заборгованість по тілу кредиту в сумі 8930,38 Євро (згідно графіку погашення кредиту) та заборгованість по процентах в сумі 8753,64 Євро - згідно представленого позивачем розрахунку.

При цьому не підлягає виключенню із заборгованості по процентах 1696,10 Євро, зарахованих на їх погашення 31.12.2011 року внаслідок примусового виконання виконавчого напису нотаріуса від 30.07.2007 року, яким звернуто стягнення на заставне майно в рахунок погашення заборгованості за цим кредитним договором за інший період - з 12.01.2007 року по 26.07.2007 року.

Стаття 266 ЦК України передбачає, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

За таких обставин включення для обрахування пені прострочених платежів, які мали місце поза межами позовної давності до основної вимоги, не ґрунтується на вимогах закону. Такий висновок також узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 06.11.2013 року у справі № 6-116цс13.

Умовами договору (п.п. 9.1, 9.2) передбачено застосування пені як виду цивільно-правової відповідальності за порушення позичальником строків погашення кредиту і процентів за користування ним у розмірі 0,5 % від суми прострочених зобов'язань за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

З врахуванням заборгованості по тілу кредиту та процентах, що підлягає стягненню (8930,38 та 8753,64 Євро відповідно), розмір пені, яку суд обґрунтовано відповідно до ст.ст. 11, 266, ч. 2 ст. 258 ЦК України вважав за необхідне стягнути за період з 11.06.2012 року по 12.05.2013 року, за прострочення сплати кредиту складатиме 1235,37 Євро, за прострочення сплати процентів - 1210,92 Євро, що в перерахунку по курсу НБУ складатиме 25683,11 грн.

З врахуванням наведеного рішення суду в частині стягнення заборгованості по кредиту, процентах та пені слід змінити.

Обґрунтованими є доводи апеляційної скарги щодо неправомірного одночасного стягнення пені і штрафу за одне і те ж правопорушення.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

За положеннями ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Умовами договору (п.п. 9.1, 9.2) передбачено застосування пені як виду цивільно-правової відповідальності за порушення позичальником строків погашення кредиту і/чи процентів за користування ним.

У той самий час згідно з пунктом 9.2. кредитного договору сторонами передбачена сплата штрафу як виду цивільно-правової відповідальності за те ж правопорушення: порушення строків повернення кредиту та/чи сплати відсотків за користування ним.

За таких обставин доводи апелянта в частині неправильного застосування судом вимог ст. 61 Конституції України і ст. 549 ЦК України та покладення на нього подвійної цивільно-правової відповідальності одного і того ж виду за одне і те саме порушення договірного зобов'язання знайшли своє підтвердження.

Приймаючи до уваги фактичні обставини справи та норми закону, позовні вимоги про стягнення 1882,21 Євро, що еквівалентно 19760,99 грн. штрафу задоволенню не підлягають, оскільки одночасне стягнення пені і штрафу призведе до притягнення відповідача до подвійної цивільно-правової відповідальності одного і того ж самого виду за одне й те саме правопорушення, відтак рішення суду в цій частині підлягає скасуванню.

Апеляційна скарга не містить доводів на спростування висновків суду щодо відмови в позові в частині решти вимог.

Рішення суду в цій частині ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.

Відповідно до ч.ч.1, 5 ст. 88 ЦПК України пропорційно до задоволеної частини позову підлягає стягненню з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача 2113,44 грн. понесених судових витрат, тому рішення суду в частині розподілу судових витрат підлягає зміні.

Керуючись ст. ст. 307, 309, 316, 317, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Білогірського районного суду Хмельницької області від 14 листопада 2013 року в частині стягнення заборгованості по кредиту, процентах та пені, судових витрат - змінити, в частині стягнення штрафу - скасувати.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк „Надра" 8930,38 Євро заборгованості по кредиту, 8753,64 Євро заборгованості по процентах, 25683,11 грн. пені, а також понесені судові витрати в сумі 2113,44 грн.

В решті рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуюча: /підпис/

Судді: /підписи/

З оригіналом згідно: суддя апеляційного суду Л.М.Грох

_________________________________________________________________________

Головуюча в першій інстанції Герасимчук Н.П. Провадження № 22-ц/792/79/14

Доповідач Грох Л.М. Категорія 19, 27