Головуючий суду 1 інстанції - Дьоміна О.П.

Доповідач - Соловей Р.С.

Справа № 430/2484/13-ц

Провадження № 22ц/782/5775/13

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 січня 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області у складі:

головуючого - судді Соловей Р.С.,

суддів Медведєвої Л.П., Пащенко Л.В.

при секретарі Арутюнян Р.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Луганську справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Станично-Луганського районного суду Луганської області від 04 грудня 2013 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ТОВ "Сільськогосподарська фірма "Агроком" про стягнення орендної плати за користування земельною ділянкою,

В С Т А Н О В И Л А:

В серпні 2013 року позивачка ОСОБА_2 звернулась з позовом, який надалі доповнила (а. с. 18),просила стягнути на її користь з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарська фірма "Агроком"(далі ТОВ "СГФ "Агроком") орендну плату за користування її земельною ділянкою у 2012 році в розмірі 2 891,63 грн., судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 229,40 грн. та витрати на правову допомогу - 400 грн.

Оскаржуваним рішенням у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено за необґрунтованістю.

Позивачка, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення, як ухвалене з порушенням норм матеріального права, висновки якого не відповідають фактичним обставинам, та новим рішенням її позов задовольнити.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ч.1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду має бути законним та обґрунтованим, тобто суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, повинен вирішити справу згідно з законом, ухваливши рішення на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Судом у справі правильно встановлені наступні фактичні обставини.

Сторони у справі уклали договір оренди земельної ділянки від 15.10.2010 р. (далі - Договір), за яким позивачка передала відповідачеві в оренду земельну ділянку площею 6,3969 га ріллі строком на 7 років; договір зареєстрований у Станично-Луганському районному реєстраційному окрузі 24.12.2010 р. (а. с. 8 - 9).

Відповідно до п. 8 вказаного договору відповідач як орендар має вносити орендну плату у натуральній та грошовій формі в розмірі 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки з урахуванням індексу інфляції.

Відмовляючи позивачці у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами у справі існують договірні відносини щодо оренди землі, в яких визначено розмір орендної плати за землю, строки і порядок її внесення. Посилання позивачки на необхідність застосування при обчислюванні орендної плати коефіцієнту індексації за 2012 рік, виходячи з показника 1,756, суд до уваги не взяв, посилаючись на те, що вказаний коефіцієнт не є індексом інфляції та його застосування договором не передбачено.

Колегія суддів погоджується з висновками суду у оскаржуваному рішенні, оскільки вони відповідають встановленим у справі фактичним обставинам та нормам матеріального права.

Пункт 8 Договору щодо розміру орендної плати відповідає приписам ч. 2 та 3 статті 21 Закону України "Про оренду землі", згідно з якими розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди; обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Не суперечить вказаний пункт Договору також положенням Указу Президента України від 19 серпня 2008 р. № 725/2008 "Про невідкладні заходи щодо захисту власників земельних ділянок та земельних часток (паїв)", якими встановлено, що розмір орендної плати має бути не менше 3 відсотків визначеної відповідно до законодавства вартості земельної ділянки.

Як передбачено ч. 1 ст. 23 Закону України "Про оренду землі" орендна плата за земельні ділянки, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, переглядається за згодою сторін.

Апелянт вважає, що орендна плата за її земельну ділянку має бути розрахована виходячи з нормативної грошової оцінки, зазначеної у витягу Головного управління Держземагентства у Луганській області від 16.04.2013 р. № 284, розрахованої з урахуванням коефіцієнта 1,756 за Методикою нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів, затвердженою постановою КМУ від 23.03.1995 р. № 213 (далі - Методика). У позовних вимогах в цій частині позивачка посилалась на п. 9 Договору.

Колегія суддів вважає вказані доводи апелянта необгрунтованими з наступних підстав.

Згідно з п. 1 Методики нормативна грошова оцінка земельних ділянок здійснюється з метою визначення розміру земельного податку, державного мита при міні, спадкуванні та даруванні земельних ділянок згідно із законом, орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також під час розроблення показників та механізмів економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель.

Згідно з абзацом 2 п. 5 Методики для врахування змін у рентному доході, який створюється при виробництві зернових культур, до показників нормативної грошової оцінки ріллі, проведеної станом на 1 липня 1995 р. (з урахуванням індексації) застосовується коефіцієнт 1,756.

Постановою КМУ от 13.12.06 г. № 1724 до Типового договору оренди землі, затверджен ого постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2004 р. № 220, внесено зміни, зокрема, до п. 10 щодо індексації: « 10. Обчислення розміру орендної плати за земель ні ділянки приватної власності здійснюється з урахуванням (без урахування) індексації (непотрібне закреслити)». Отже, застосування індексації за Методикою не є обов'язковим для всіх правовідносин з оренди земельних ділянок, що перебувають у приватній власності, та застосовуються у разі, якщо вони передбачені відповідним договором оренди.

З копії Договору оренди між сторонами, копію якого додано позивачкою до справи (а. с. 8 - 9), вбачається, що пункту 10 Типового договору за змістом відповідає пункт 9, перше речення якого викладено у наступній редакції: «Обчислення розміру орендної плати за земельні ділянки приватної власності здійснюється з урахуванням (без урахування) індексів індексації». При цьому не закреслено ані слова «з урахуванням», ані слова «без урахування», а в копії підкреслено «з урахуванням (без урахування)».

На думку колегії суддів, виходячи із змісту п. 9 Договору позовні вимоги позивачки не знайшли свого підтвердження, оскільки у вказаному пункті йдеться про індекси індексації, тобто не визначений чітко термін. Крім того, в зазначеному пункті у наданій позивачкою копії Договору щодо індексації зазначено: «з урахуванням (без урахування)», тобто жодне з формулювань не закреслено, та навпаки, всі зазначені слова підкреслені.

Отже, зазначений пункт є нечітким, та за вказаних обставин з його тексту не можна визначити, чи має застосовуватись за умовами Договору індексакція, чи ні. Судом першої інстанції обґрунтовано у оскаржуваному рішенні зазначено, що Договір, а зміни до нього сторонами не вносились.

Виходячи з викладеного, враховуючи, що позивачкою було підписано Договір з усіма його умовами, у тому числі із зазначеними в першому реченні п. 9, колегія суддів вважає позовні вимоги позивачки ОСОБА_2 такими, що не знайшли свого підтвердження, а висновки суду першої інстанції правильними щодо безпідставності застосування нормативної грошової оцінки земельної ділянки, розрахованої згідно з Методикою, до розрахунку орендної плати, належної позивачці. Оскільки вимог про стягнення орендної плати у іншому розмірі, з інших розрахунків, аніж із застосуванням індексації за Методикою, позивачка не заявляла, суд першої інстанції, не маючи повноважень виходити за межі позовних вимог, дійшов правильного висновку про відмову позивачці у задоволенні її позову.

На підставі викладеного колегія суддів вважає, що доводами апеляційної скарги висновки суду першої інстанції не спростовуються. Судом у оскаржуваному рішенні правильно визначено правовідносини між сторонами, норми матеріального права, якими вони регулюються, дано обґрунтовану оцінку доказам, висновки суду відповідають встановленим фактичним обставинам. Порушень норм процесуального права під час ухвалення оскаржуваного рішення не встановлено

Згідно із ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Безпідставним та зайвим є посилання суду першої інстанції у мотивувальній частині рішення на ст. 23 Закону України "Про плату за землю", який втратив чинність. Однак вказана обставина не впливає на правильні висновки суду у оскаржуваному рішенні.

Згідно з ч. 2 ст. 308 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Керуючись ст. ст. 307, 308 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Станично-Луганського районного суду Луганської області від 04 грудня 2013 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності з моменту проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку протягом 20 днів безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: