ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
30 січня 2014 року м. Київ К/9991/62807/12
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
Головуючого: Маслія В.І. (суддя-доповідач)
Суддів: Розваляєвої Т.С.,
Черпіцької Л.Т.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за касаційною скаргою Чернігівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06 вересня 2012 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Чернігівобленерго» до Чернігівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України про визнання протиправним та скасування рішення,
в с т а н о в и л а:
У квітні 2012 року ПАТ «Чернігівобленерго» звернулось до суду з позовом до Чернігівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України про визнання протиправним та скасування рішення від 22.02.2012 року № 74-РШ по справі № 02-05/74-2011.
Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 26.04.2012 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.12.2012 року, позовні вимоги задоволено: визнано протиправним та скасовано рішення Адміністративної колегії Чернігівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 22.02.2012 року № 74-РШ по справі № 02-05/74-2011.
Не погоджуючись із вказаними рішеннями судів попередніх інстанцій, Чернігівське обласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України оскаржило їх у касаційному порядку.
У касаційній скарзі касатор просив скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій з мотивів порушення судами норм матеріального та процесуального права.
Публічне акціонерне товариство «Чернігівобленерго» заперечуючи проти касаційної скарги, просило відмовити в задоволенні касаційної скарги, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
Згідно з частиною другою статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що після звернення до Чернігівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України з заявою гр. ОСОБА_2, відповідачем у відношенні ПАТ «Чернігівобленерго» була порушена справа про порушення законодавства про захист економічної конкуренції № 02-05/74-2011. За результатами розгляду справи адміністративною колегією Чернігівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України 22.02.2012 року прийнято рішення № 74-РШ, яким встановлено, що ПАТ «Чернігівобленерго» за результатами діяльності у 2010 році та січні - липні 2011 року займало монопольне становище на ринку послуг з підключення електроустановок споживачів до власних електромереж та інших додаткових послуг, пов'язаних із ліцензованою діяльністю, в територіальних межах Чернігівської області з часткою 100 %; визнано дії ПАТ "Чернігівобленерго" щодо встановлення різної вартості на послуги з видачі договору на приєднання та технічних умов на приєднання електроустановок до власних електромереж однаковим категоріям споживачів порушенням, передбаченим пунктом 2 статті 50, пунктом 1 частини 2 статті 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції» у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку послуг з підключення електроустановок споживачів до власних електромереж та інших додаткових послуг, пов'язаних із ліцензованою діяльністю, шляхом встановлення таких цін реалізації товару (послуги), які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку; на ПАТ "Чернігівобленерго" накладено штраф у розмірі 34000,00 грн. на підставі ст. 52 ЗУ «Про захист економічної конкуренції».
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку, що рішення відповідача прийняте без повного з'ясування всіх обставин справи, а тому підлягає скасуванню.
Колегія суддів погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель, що відповідає ознакам суб'єкта владних повноважень, наведеним у пункті 7 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону України «Про захист економічної конкуренції» № 2210 розпорядження про початок розгляду справи приймається у разі виявлення ознак порушення законодавства про захист економічної конкуренції, в тому числі наслідків такого порушення.
Відповідно до статті 12 Закону України "Про захист економічної конкуренції" суб'єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо: на цьому ринку у нього немає жодного конкурента; не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб'єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар'єрів для доступу на ринок інших суб'єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин. Монопольним (домінуючим) вважається становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку товару перевищує 35 відсотків, якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції.
Відповідно до статті 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції», зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб'єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, або ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку. Зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку, зокрема, визнається: встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку; застосування різних цін чи різних інших умов до рівнозначних угод з суб'єктами господарювання, продавцями чи покупцями без об'єктивно виправданих на те причин; обумовлення укладання угод прийняттям суб'єктом господарювання додаткових зобов'язань, які за своєю природою або згідно з торговими та іншими чесними звичаями у підприємницькій діяльності не стосуються предмета договору; обмеження виробництва, ринків або технічного розвитку, що завдало чи може завдати шкоди іншим суб'єктам господарювання, покупцям, продавцям; 5) часткова або повна відмова від придбання або реалізації товару за відсутності альтернативних джерел реалізації чи придбання; 6) суттєве обмеження конкурентоспроможності інших суб'єктів господарювання на ринку без об'єктивно виправданих на те причин; 7) створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) чи усунення з ринку продавців, покупців, інших суб'єктів господарювання. Зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку забороняється і тягне за собою відповідальність згідно з законом.
Пунктом 2 ч. 1 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції" визначено, що порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції є зловживання монопольним (домінуючим) становищем.
Для виявлення ознак монопольного становища відповідно до п. 2 Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку, затвердженої розпорядженням Антимонопольного комітету України від 5 березня 2002 року N 49-р, Антимонопольний комітет України проводить наступні дії:
- встановлює об'єкти аналізу щодо визначення монопольного (домінуючого) становища, а саме суб'єкта господарювання (групи суб'єктів господарювання), конкретний товар (продукцію, роботи, послуги), який випускається, постачається, продається, придбавається (споживається, використовується) цим (цими) суб'єктом (субєктами) господарювання;
- складає перелік товарів (робіт, послуг), щодо яких має визначатися монопольне (домінуюче) становище суб'єкта господарювання і які мають ознаки одного товару, товарної групи;
- складає перелік основних продавців (постачальників, виробників), покупців (споживачів) товарів (товарних груп);
- визначає товарні межі ринку;
- визначає територіальні (географічні) межі ринку;
- встановлює проміжок часу, стосовно якого має визначатися становище суб'єктів господарювання на ринку - визначає часові межі ринку;
- визначає обсяги товару, який обертається на ринку;
- розраховує частки суб'єктів господарювання на ринку;
- складає перелік продавців (постачальників, виробників), покупців (споживачів) товару (товарної групи) - потенційних конкурентів, покупців, які можуть продавати (постачати, виробляти), придбавати (споживати, використовувати) той самий або/та аналогічний товар (товарну групу) на ринку;
- визначає бар'єри вступу на ринок та виходу з ринку для суб'єктів господарювання, які продають (постачають, виробляють), придбавають (споживають, використовують) або можуть продавати (постачати, виробляти), придбавати (споживати, використовувати) той самий або/та аналогічний товар (товарну групу) на ринку.
Згідно з положеннями п. 6 ч. 1 ст. 14 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» постійно діюча адміністративна колегія Антимонопольного комітету України має повноваження проводити дослідженя ринку, визначати межі товарного ринку, а також становище, в тому числі монопольне (домінуюче), суб'єктів господарювання на цьому ринку та приймати відповідні рішення (розпорядження).
Тобто, відповідно до зазначеного Закону, при прийнятті Колегією рішення про визнання становища суб'єкта господарювання на певному ринку монопольним, Колегії необхідно провести власне дослідження такого ринку.
Проте, як встановлено судами попередніх інстанцій, рішення відповідач прийняв без проведення власного дослідження, зазначивши в ньому, що ПАТ "Чернігівобленерго" займає монопольне становище на ринку послуг з підключення електроустановок споживачів до власних електромереж та інших додаткових послуг, пов'язаних із ліцензованою діяльністю, в територіальних межах Чернігівської області з часткою 100%.
За приписами ст.1 Закону, ринок товару (товарний ринок), це сфера обороту товару (взаємозамінних товарів), на який протягом певного часу і в межах певної території є попит і пропозиція.
Так, в оскаржуваному рішенні зазначено, що товарними межами ринку у даному випадку є послуги з підключення електроустановок споживачів до електромереж.
У зв'язку з цим слід зазначити, що п.п. 5.1 п.5 Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку, затвердженої розпорядженням Антимонопольного комітету від 05.03.2002 № 49-р, встановлено, що товарні межі ринку визначаються шляхом формування групи взаємозамінних товарів (товарних груп), у межах якої споживач за звичайних умов може легко перейти від споживання одного товару до споживання іншого.
Формування групи взаємозамінних товарів (товарних груп) здійснюється із переліку товарів, які мають для продавців (постачальників, виробників), покупців (споживачів, користувачів) ознаки одного (подібного, аналогічного) товару (товарної групи), за показниками взаємозамінності, якими зокрема є:
подібність призначення, споживчих властивостей, умов використання тощо;
подібність фізичних, технічних, експлуатаційних властивостей і характеристик, якісних показників тощо;
наявність спільної групи споживачів товару (товарної групи);
відсутність суттєвої різниці в цінах;
взаємозамінність товарів (товарної групи) з точки зору їх виробництва, тобто здатності виробників запропонувати нові товари на заміну існуючих.
Відповідно до довідки Чернігівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 25 жовтня 2011 року № 03-04/4593, станом на 25.10.2011 до Переліку суб'єктів природних монополій Чернігівської області, затвердженого розпорядженням Голови відділення від 01.06.2005 № 14 та погодженого Головою Антимонопольного комітету України 11.10.2005, включено як таке, що займає монопольне становище ПАТ «Чернігівобленерго» на регіональному ринку передачі електричної енергії місцевими (локальними) електромережами в межах області з часткою 100 %».
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про електроенергетику», передача електричної енергії - господарська діяльність, пов'язана з транспортуванням електричної енергії за допомогою електричних мереж на підставі договору.
Проте, транспортування електроенергії і підключення електроустановок споживачів не є тотожними видами діяльності.
Крім того, як встановлено судами, на території здійснення ліцензованої діяльності ПАТ «Чернігівобленерго» (а саме, на території Чернігівської області), крім позивача, існує 695 власників технологічних електричних мереж, що підтверджує той факт, що приєднання можуть здійснювати і інші власники електромереж, які жодним чином не обмежені у доступі до ринку надання послуг з приєднання, бар'єри для доступу на даний ринок послуг інших суб'єктів господарювання відсутні.
Отже, ПАТ «Чернігівобленерго» не є таким, що займає монопольне (домінуюче) становище, а відповідно до нього не може бути застосована ст. 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції».
Стосовно доводів про встановлення різної вартості на послуги з видачі договору на приєднання електроустановок до власних електромереж однаковим категоріям споживачів, колегія зазначає наступне.
Відповідно до п. 3.2.1. Методики розрахунку калькуляція вартості виконання додаткових робіт (послуг) визначається за формою N 1 додатка 2 і погоджується відповідним територіальним представництвом НКРЕ.
На виконання положень Методики розрахунку, вартість вищезазначених послуг розрахована у калькуляції, яка погоджена Чернігівським ТП НКРЕ 7 травня 2010 року.
Нові калькуляції з видачі технічних умов на приєднання до договору на приєднання електроустановок затверджено Чернігівським ТП НКРЕ з лютого 2012 року.
Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що на час видачі гр. ОСОБА_2 Технічних умов, позивач керувався калькуляціями, затвердженими у передбаченому порядку Державним органом, на який законодавством України покладено обов'язок здійснювати регулювання відносин в електроенергетиці. Зазначені калькуляції не були визнані недійсними у встановленому законом порядку, не були скасовані Державним органом, що їх погодив та були чинними на момент надання Товариством послуг Замовнику, а тому порушення чинного законодавства з боку ПАТ «Чернігівобленерго» відсутні.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій про те, що відповідачем в установленому законом порядку не доведено достатніх та допустимих доказів наявності в діях ПАТ «Чернігівобленерго» ознак порушення законодавства про захист економічної конкуренції при наданні послуг підключення електроустановок споживачів до електромереж.
Виходячи з вищенаведеного, колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли вірних висновків щодо задоволення позовних вимог, а тому підстав для зміни або скасування зазначених судових рішень колегія суддів не вбачає.
Відповідно до ст. 224 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчинення процесуальних дій.
Керуючись ст.ст. 222, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
у х в а л и л а:
Касаційну скаргу Чернігівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України - залишити без задоволення.
Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06 вересня 2012 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судді: