АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

03680 м. Київ , вул. Солом'янська, 2-а

Апеляційне провадження № 22-ц /796/138/2014 Головуючий в суді 1 інстанції - Притула Н.Г.

Доповідач - Ящук Т.І.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2014 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого судді Ящук Т.І.

суддів Немировської О.В., Чобіток А.О.

при секретарі Лужецькій І.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 11 грудня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Київського національного університету технологій та дизайну про поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

встановила:

У жовтні 2013 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Київського національного університету технологій та дизайну, в якому просив поновити його на посаді старшого викладача кафедри конструювання та технології виробів із шкіри в КНУТД та стягнути середній заробіток за час затримки проведення розрахунку при звільненні в розмірі 4077 грн. 54 коп.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що він працював на посаді старшого викладача кафедри конструювання та технології виробів із шкіри, у червні 2013 року звертався до відповідача з проханням зберегти його посаду або заміщенням на іншу рівнозначну посаду на інших кафедрах, але на початку 2013/2014 навчального року він отримав для ознайомлення наказ щодо скорочення його посади.

Зазначав, що при звільненні було порушено Порядок наймання та звільнення педагогічних працівників закладів освіти, що є у загальнодержавній власності, а саме п. 13 (оскільки під час навчального року неможливе скорочення), проте профспілкова організація дала згоду на звільнення. Крім того, оскільки позивачу із запізненням виплатили вихідну допомогу, просить стягнути середній заробіток за час затримки проведення кінцевого розрахунку.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 11 грудня 2013 року позов задоволено частково.

Стягнуто з Київського національного університету технологій та дизайну на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 2869 грн. 38 коп. В іншій частині позову - відмовлено. Стягнуто з відповідача на користь держави судовий збір в розмірі 229 грн. 40 коп.

Не погоджуючись з рішенням, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду в частині відмови в задоволенні позову про поновлення на роботі та ухвалити нове, яким поновити його на роботі на посаді старшого викладача. Змінити рішення суду в частині стягнення середнього заробітку в розмірі 2869 грн. 38 коп. на 4077 грн. 54 коп., посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Посилається на те, що судом не було взято до уваги, що йому не було відомо про наявність наказу № 236 від 27.06.2013 року «Про зміни у штатному розписі на 2013 рік», який пішов у діловий обіг 04.07.2013 року, в той час коли він перебував у відпустці. Листів від 02.07.2013 року він не одержував. З зазначеним наказом він був ознайомлений в перші дні виходу на роботу з чергової відпустки. Вказував, що перебіг подій для нього почався з 28.08.2013 року, коли був запрошений для ознайомлення з зазначеним наказом. Крім того, судом не взято до уваги, що типовими правилами передбачено звільнення педагогічних працівників у зв'язку із скороченням обсягу роботи тільки в кінці навчального року. Також, вказував, що суд першої інстанції помилково застосував термін «робочих днів», замість «за весь час затримки», що призвело до неправильного нарахування суми заборгованості за час затримки.

В судовому засіданні апелянт підтримав апеляційну скаргу та просив задовольнити; представники відповідача вважали доводи апеляційної скарги безпідставними та просили залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Заслухавши доповідь судді Ящук Т.І., пояснення осіб, що з'явилися в судове засідання, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін і організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Статтею 49-2 КЗпП України встановлено, що про наступне вивільнення працівників попереджають персонально не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про поновлення на роботі, суд першої інстанції виходив з того, що звільнення позивача відбулось у відповідності до вимог чинного законодавства: дійсно у відповідача мало місце скорочення штату працівників; позивача було попереджено про наступне вивільнення за два місяці, переважне право на залишення на роботі у позивача відсутнє, згоди на переведення на інші запропоновані йому посади позивач не надав; профком первинної профспілкової організації надав згоду на звільнення позивача у зв'язку зі скороченням чисельності або штату працівників.

Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції доказів, колегія суддів вважає, що зазначені висновки є законними і обґрунтованими, відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону.

Як встановлено судом першої інстанції, в Київському національному університеті технологій та дизайну позивач працював з 1989 року. З серпня 2001 року ОСОБА_2 працював на підставі контракту на посаді старшого викладача кафедри конструювання та технології виробів із шкіри, контракт був укладений на період до 29.08.2006 року, в подальшому дію контракту було продовжено до 30.06.2015 року.

Пунктом 6.4 контракту передбачено умову для його розірвання - ініціатива КНУТД до закінчення строку дії на умовах, передбачених законодавством ( статті 40, 41 КЗпП України).

03.06.2013 року ОСОБА_2 звернувся з заявою до ректора університету про можливість збереження посади та ставки старшого викладача або заміну її іншою рівнозначною ставкою по інших кафедрах з урахуванням кваліфікації інженера технолога по спеціальності технологія виробів із шкіри, кваліфікації викладач правознавства по спеціальності правознавство.

02.07.2013 року позивачу було направлено відповідь про неможливість задоволення заяви у зв'язку з відсутністю вакансій.

Наказом № 236 від 27.06.2013 року «Про зміни у штатному розписі на 2013 рік» у зв'язку з приведенням у відповідність штатної чисельності професорсько-викладацького складу університету до контингенту студентів кафедри конструювання та технології виробів із шкіри та відповідно до службової записки декана ФТСМ Зубкової Л.В. було виведено із штатного розпису кафедри КТВШ університету 1 штатну одиницю старшого викладача.

У період з 01.07.2013 року по 26.08.2013 року ОСОБА_2 перебував у черговій відпустці.

Як правильно встановлено судом першої інстанції та вбачається із матеріалів справи, 02.07.2013 року позивачу було направлено листа за підписом начальника відділу кадрів про скорочення посади старшого викладача та необхідність прибути до відділу кадрів для ознайомлення з наказом та пропозиціями щодо переведення. Відповідно до відміток на поштовому конверті вказані листи, направлені відповідачем на домашню адресу позивача, були повернуті без вручення.

З наказом про скорочення займаної посади від 27.06.2013 року позивач ознайомився 28.08.2013 року та на листку ознайомлення вказав, що не погоджується на запропоновані йому посади асистента кафедри конструювання та технології виробів із шкіри на 0,1 ставки або чергового з режиму служби охорони університету.

16.10.2013 року профком первинної профспілкової організації відповідача надав згоду на звільнення ОСОБА_2

Наказом № 422 о.с. від 18.10.2013 року ОСОБА_2 було звільнено з посади старшого викладача факультету технологій, сервісу та моди, кафедри конструювання та технології виробів із шкіри з 31.10.2013 року у зв'язку зі скороченням чисельності або штату працівників за п. 1 ст. 40 КЗпП України. Відповідно до розписки на наказі, 31.10.2013 року позивач отримав копію наказу та трудову книжку.

Доводи апеляційної скарги позивача є аналогічними доводам, викладеним в обґрунтування позовних вимог, вони були предметом розгляду суду першої інстанції та отримали належну правову оцінку.

Судом першої інстанції правильно не прийняті до уваги посилання позивача на п. 13 Типових правил внутрішнього розпорядку для працівників державних навчально-виховних закладів, оскільки зазначеним пунктом передбачено, що звільнення педагогічних працівників може мати місце тільки в кінці навчального року у зв'язку зі скороченням обсягу роботи, тоді як тим же пунктом передбачено, що звільнення у випадках скорочення кількості або штату працівників здійснюється у відповідності з чинним законодавством.

Той факт, що звільнення відбулось під час навчального року, правового значення для вирішення спору не має, оскільки наказ про виведення із штату посади старшого викладача було прийнято 27.06.2013 року, скорочення посади старшого викладача кафедри КТВШ університету відбулось не у зв'язку зі скороченням обсягу робіт, а у зв'язку зі скороченням чисельності штатних викладачів кафедри.

Посилання апелянта на те, що він не отримував листів відповідача від 02.07.2013 року з повідомленням про скорочення його посади, - колегія суддів не приймає до уваги, такі доводи висновків суду вони не спростовують, оскільки двохмісячний термін, передбачений ст. 49-2 КЗпП України, відповідачем було дотримано, звільнення проведено через два місяці після особистого ознайомлення позивача з наказом про виведення із штатного розпису кафедри КТВШ університету 1 штатної одиниці старшого викладача та попередженням про майбутнє звільнення.

З пояснень представників відповідача встановлено, що відсутність наукового ступеня та звання не дозволили запропонувати ОСОБА_2 вищу посаду доцента. Зазначені пояснення узгоджуються із п.6.1., 6.1.2 Програми забезпечення якості підготовки фахівців у Київському національному університеті технологій та дизайну, ухваленої вченою радою університету 27.12.2012 року та наказом ректора університету за № 332 від 07.08.2012 року «Щодо заходів з підвищення якості роботи науково-педагогічного персоналу».

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про поновлення позивача на роботі є законними і обґрунтованими, оскільки звільнення ОСОБА_2 на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України відбулось із дотриманням вимог чинного трудового законодавства.

Обставини, які мають значення для вирішення справи, та які суд вважав встановленими, доведені. Норми матеріального права - ст. 21, 40, 47, 49-2, 116, 117 КЗпП України відповідно до спірних правовідносин застосовані правильно.

За змістом ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Встановивши, що відповідачем було затримано виплату вихідної допомоги при звільненні та фактично виплачено 28.11.2013 року, тобто майже через місяць після звільнення, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за період затримки - з 01.11.2013 року по 27.11.2013 року, який становить 2869 грн. 38 коп., обчислений шляхом множення середньоденної заробітної плати (151 грн. 02 коп.) на кількість робочих днів періоду затримки виплати вихідної допомоги ( 19 робочих днів).

Доводи апеляційної скарги позивача про неправильність розрахунку судом суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки зі змісту оскаржуваного рішення та матеріалів справи вбачається, що розрахунок проведений, виходячи із довідки про доходи позивача, наданої відповідачем та відповідно до вимог п. 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року.

Посилання апелянта на необхідність проведення розрахунку шляхом множення середньоденного заробітку на кількість календарних днів за весь час затримки розрахунку, а не робочих днів за цей період, колегія суддів вважає безпідставним, оскільки застосований судом порядок розрахунку передбачений п. 8 вказаної Постанови : шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Про необхідність застосування для розрахунку кількості робочих днів у розрахунковому періоді вказує Верховний Суд України у постанові №6-87цс11 від 23.01.2012 року, застосування положень якої є обов'язковим в силу ст. 360-7 ЦПК України.

Таким чином, обставин, які б дали суду апеляційної інстанції підстави для спростування вищевказаних висновків суду, апеляційна скарга відповідача не містить, в ході апеляційного розгляду також не встановлено таких обставин.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Враховуючи викладене, апеляційний суд приходить до висновку про те, що судом першої інстанції дана належна оцінка доводам сторін у сукупності з наданими сторонами доказами, висновки суду відповідають обставинам справи, доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують їх, тому підстав для скасування оскаржуваного рішення немає.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307-308, 313-317, 218 ЦПК України, колегія суддів,

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 11 грудня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий : Судді: