Головуючий суду 1 інстанції - Мирошникова О.Ш
Доповідач - Маляренко І.Б.
Справа № 425/722/13-ц
Провадження № 22ц/782/5756/13
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 січня 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області у складі:
Головуючого: Маляренко І.Б.,
Суддів: Борисова Є. А., Яреська А.В.
За участю секретаря: Веселова С.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луганську цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2
на рішення Рубіжанського міського суду Луганської області від 02 грудня 2013року
за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» про визнання кредитного договору недійсним та за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_2, третя особа - Служба у справах дітей Рубіжанської міської ради Луганської області про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення, -
В С Т А Н О В И Л А:
Оскаржуваним рішенням відмовлено у задоволені позову ОСОБА_2 до Товариства з
обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» про визнання кредитного договору № 1203/1007/88-012 від 22.10.2007 року недійсним; позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_2, третя особа Служба у справах дітей Рубіжанської міської ради Луганської області, про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення зі зняттям з реєстраційного обліку - задоволено частково:
в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 1203/1007/88-012 від 22.10.2007
року, яка станом на 01.03.2013 року становила 157410.14 гривні і складається із заборгованості за кредитом у сумі 83926,50 гривні, заборгованості по процентам за користування кредитом у сумі 38515,06 гривень, пені у сумі 34968,58 гривень, звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, власником якої є ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю«Кредитні ініціативи» шляхом проведення прилюдних торгів згідно Закону України «Про виконавче провадження», із встановленням початкової ціни предмету іпотеки на
рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій; виселено ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, з квартири АДРЕСА_1
стягнуто з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» судовий збір у сумі 1688,80 гривень;
в іншій частині позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення - відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 ставиться питання про скасування рішення Рубіжанського міського суду Луганської області від 02 грудня 2013року і ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог, заявлених нею, і відмову у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», виходячи з наступного:
суд не звернув уваги на те, що спірний кредитний договір укладено без згоди органу опіки і піклування, що може бути підставою для визнання його недійсним; це ж питання повинно бути враховано судом при ухваленні рішення про відчуження нерухомого майна; суд не взяв до уваги того, що апелянта не було належним чином попереджено про наявність заборгованості і можливість виселення, оскільки нею було отримано пустого конверта; суд не взяв до уваги того, що Сведбанк припинив свою діяльність і належним відповідачем за позовом, поданим нею, є ПАТ «Дельта Банк»; резолютивна частина рішення не відповідає вимогам ст. 39 Закону України «Про іпотеку» і положенням п.4 ч.1 ст. 215 ЦПК України; суд не врахував того, що позивач у зустрічному позові вказав наступний спосіб звернення стягнення - набуття права власності на предмет іпотеки, і суд не перевірив, чи відповідає такий спосіб захисту права вимогам чинного законодавства та чи передбачений він у відповідному договорі; суд не врахував при ухваленні рішення матеріального стану апелянта і її літнього віку.
У день розгляду справи в суді апеляційної інстанції, тобто 24.01.2014 року, представник ОСОБА_2 надав суду її письмові пояснення, які фактично містять інші підстави незаконності, на думку апелянта, судового рішення, ніж ті, що були зазначені у своєчасно поданій апеляційній скарзі.
З урахуванням наведеного і вимог ч.1 ст. 300 ЦПК України, якою передбачено, що особа, яка подала апеляційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на апеляційне оскарження, колегія суддів вважає за необхідне при оцінці оскаржуваного рішення виходити з доводів апеляційної скарги, а не вищезазначених письмових пояснень.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши доповідача, пояснення представника апелянта, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і
обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга задоволенню не підлягає.
Так, статтею 213 ЦПК України встановлено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, тобто суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, повинен вирішити справу згідно із законом, ухваливши рішення на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ч.1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному
порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої
інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Як вбачається із матеріалів справи, у березні 2013 року ОСОБА_2 звернулась до суду із позовом до ПАТ «Сведбанк» про визнання недійсним кредитного договору №
І203/1007/88-012 від 22.10.2007 року, посилаючись на те, що оскаржуваний договір містить
положення, які значно погіршили її становище як споживача, ПАТ «Сведбанк», надавши кредит у доларах США, порушив норми ст. 99 Конституції України, ст. 524 ЦК України та ст. З Декрету
Кабінету Міністрів України «По систему валютного регулювання і валютного контролю» та
інших нормативних актів стосовного того, що використання банком долара США як предмету
кредитування за споживчим кредитом є внесенням в кредитний договір умови, яка є
дискримінаційною, банком не було отримано індивідуальні ліцензії для надання і одержання
резидентами кредитів в іноземній валюті та використання іноземної валюти на території
України як засобу платежу кредиту, що дає їй право вимагати визнання недійсним кредитного
договору в цілому.
У письмових запереченнях від 28.10.2013 року ОСОБА_2 додатково зазначила, що при
укладенні договору необхідно було отримання дозволу органу опіки та піклування, оскільки в
квартирі зареєстровані неповнолітні діти.
У червні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» (далі -ТОВ
«Кредитні ініціативи») звернулося до Рубіжанського міського суду Луганської області із позовом до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 1203/1007/88-012 від 22.10.2007 року у загальному розмірі 157510,14 гривень, та виселення ОСОБА_2 зі зняттям з реєстраційного обліку у житловому приміщенні, також просило стягнути з відповідача судові витрати. Свій позов ТОВ «Кредитні ініціативи» обґрунтовувало тим, що 22.10.2007 року між АКБ «ТАС-Комерцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк», та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №1203/1007/88-012, згідно з умовами якого Банк надав позичальнику кредит в сумі 12000 доларів США. В забезпечення виконання зобов'язань позичальника за вказаним кредитним договором, 22.10.2007 року було укладено договір іпотеки, предметом якого була квартира АДРЕСА_1. ОСОБА_2 неналежно виконувала взяті на себе зобов'язання щодо погашення кредиту, внаслідок чого станом на 01.03.2013 року заборгованість позичальника за кредитним договором склала в загальному розмірі 157510,14 гривень, яка складається з заборгованості за кредитом в сумі 83926,50 гривень, заборгованості по відсоткам в сумі 38615,06 гривень, пені в сумі 34968,58 гривень.
Також ТОВ «Кредитні ініціативи» в своїй позовній заяві послалося на те, що відповідно до
договорів факторингу від 28.11.2012 року ТОВ «Кредитні ініціативи» відступлено право
вимоги, в тому числі й по кредитному договору № 1203/1007/88-012 від 22.10.2007 року, а тому ТОВ «Кредитні ініціативи» є новим кредитором за вказаним кредитним договором. В зв'язку з невиконанням умов кредитного договору позичальником і виникла заборгованість по кредиту, в рахунок погашення якої позивач просив суд звернути стягнення на предмет іпотеки та виселити ОСОБА_2 зі зняттям з реєстраційного обліку у жилому приміщенні.
Ухвалою Рубіжанського міського суду Луганської області від 09.07.2013 року об'єднано в одне провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ПАТ «СВЕДБАНК» про визнання недійсним кредитного договору з цивільною справою за позовом ТОВ «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення.
Ухвалою суду від 04.09.2013 року було вирішено питання залучення ТОВ «Кредитні
ініціативи» в якості правонаступника ПАТ «Сведбанк» в порядку процесуального
правонаступництва, передбаченого ст. 37 ЦПК України.
Суд встановив, що 22.10.2007 року між АКБ «ТАС-Комерцбанк» (правонаступником
якого був ПАТ «Сведбанк») та ОСОБА_2 як позичальником, було укладено кредитний договір № 1203/1007/88-012, відповідно до умов якого Банк зобов'язався надати позичальнику грошові кошти у вигляді кредиту на споживчі цілі в розмірі 12000 доларів США на строк до 22.10.2016 року зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 11,9% річних, а позичальник зобов'язався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати свої зобов'язання у повному обсязі у передбачені договором терміни.
22.10.2007 року між АКБ «ТАС-Комерцбанк» як іпотекодержателем, та ОСОБА_2 як іпотекодавцем було укладено нотаріально посвідчений договір іпотеки, відповідно до якого, на
забезпечення виконання зобов'язань іпотекодавця перед банком, що випливають з кредитного договору № 1203/1007/88-012 від 22.10.2007 року, іпотекодавець передає в іпотеку
іпотекодержателю належне їй на праві власності майно - квартиру АДРЕСА_1, за згодою сторін предмет іпотеки оцінюється сторонами в 87500
гривень.
Факт укладення зазначених договорів та надання кредиту Банком ОСОБА_2
сторонами не оспорювався.
За таких обставин висновок суду щодо того, що Банк свої зобов'язання за кредитним
договором про надання кредиту ОСОБА_2 у сумі 12000 доларів США виконав належним
чином в обумовлений договором строк є законним і обґрунтованим.
Що стосується підстав заявленого ОСОБА_2 позову, то нею не взято до уваги наступного.
Згідно зі ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Вказана стаття
визначає правовий статус гривні, але не встановлює сферу її обігу, а статтею 192 ЦК України
передбачено, що іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку,
встановлених законом.
Отже, банк як фінансова установа, отримавши у встановленому законом порядку (ст.ст. 19,
47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банківську та генеральну ліцензії на
здійснення валютних операцій або письмовий дозвіл на здійснення операцій із валютними
цінностями, який до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій на
виконання вимог пункту 1 розділу II Закону України від 15 лютого 2011 року "Про внесення змін
до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків" є генеральною ліцензією на
здійснення валютних операцій, має право здійснювати операції з надання кредитів у іноземній
валюті (пункт 2 статті 5 Декрету про валютне регулювання.
Суд першої інстанції встановив, що АКБ «ТАС-Комерцбанк» на момент укладення
оскаржуваного кредитного договору мав банківську ліцензію та дозвіл, які давали право
банку здійснювати операції з валютними цінностями (а.с. 233-236 т. 1).
Як роз'яснив Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних
справ у п. 11 постанови Пленуму № 5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами
законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», у разі
виникнення спору щодо отримання сторонами кредитного договору індивідуальної ліцензії на
використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави (підпункт "г" пункту 4 статті 5 Декрету про валютне регулювання) суд має виходити з того, що
Національним банком України на виконання положень статті 11 цього Декрету, статті 44 Закону
України "Про Національний банк України" в межах своїх повноважень прийнято Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затверджене постановою Правління
Національного банку України від 14 жовтня 2004 року № 483 (зареєстровано у Міністерстві
юстиції України 9 листопада 2004 року № 1429/10028). Згідно з пунктом 1.5 цього Положення
використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або
отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих
операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями, який до
переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу II Закону України від 15 лютого 2011 року "Про внесення змін до деяких законів
України щодо регулювання діяльності банків" генеральною ліцензією на здійснення валютних
операцій, або генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій).
У зв'язку з наведеним суди повинні виходити з того, що надання та одержання кредиту в
іноземній валюті, сплата процентів за таким кредитом не потребують наявності індивідуальної
ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу у жодної зі
сторін кредитного договору.
Що стосується положень Закону України «Про захист прав споживачів», то в
даному випадку слід мати на увазі, що цей Закон в редакції на час укладення спірного договору не розмежовував валюту кредиту та не тлумачив виконання грошового зобов'язання у конкретній грошовій одиниці. Його ч. 1 ст. 11 було передбачено, що договір про надання споживчого кредиту
укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти
(споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у
розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з
нарахованими відсотками.
Згідно з ч. 1 ст. 156 ЖК та ч. 1 ст. 405 ЦК члени сім'ї власника житла, що проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом.
Абзацом 7 ч. 1 ст. 3 Закону "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" встановлено, що реєстрація - це внесення відомостей до паспортного документа про
місце проживання або місце перебування із зазначенням адреси житла особи та внесення цих
даних до реєстраційного обліку відповідного органу спеціально уповноваженого центрального
органу виконавчої влади з питань реєстрації.
Згідно з Примірним регламентом з оформлення документів та контролю з питань реєстрації і зняття з реєстрації місця проживання (перебування) фізичних осіб в Україні, затвердженим
наказом МВС від 03.02.2006 N 96, на підставі поданих для реєстрації місця проживання
документів уповноваженою особою органу реєстрації заповнюється 2 примірники талона
реєстрації місця проживання (додаток 11) та зносяться відповідні відомості із зазначенням адреси
житла особи до паспортного документа шляхом проставляння штампа відповідного зразка
(додаток 12).
У разі реєстрації неповнолітніх дітей до 15 років разом з батьками (одним з батьків) відомості про їх реєстрацію вносяться до талона реєстрації одного з батьків.
Згідно з п. 40 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України,
затвердженої наказом Міністерства юстиції від 03.03.2004 N 20/5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції 03.03.2004 за N 283/8882, у разі укладення правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договорів щодо поділу, обміну житлового будинку, квартири за участю осіб, над якими встановлено опіку або піклування, нотаріус перевіряє наявність дозволу органу опіки та піклування на укладення таких договорів.
Оскільки згідно зі ст. 405 Цивільного кодексу члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону - нотаріуси для встановлення факту користування нерухомим майном витребовують довідку про реєстрацію місця проживання
або місця перебування дитини за адресою майна, що відчужується або заставляється, видану
житлово-експлуатаційною організацією або іншим відповідним уповноваженим органом з питань
реєстрації. Коли з поданих документів нотаріусом установлено, що така дитина проживає за іншою адресою, ніж адреса майна, що відчужується, а також те, що така дитина не має права
власності на це майно (його частину) нотаріус має право не витребовувати згоду органів опіки та піклування на посвідчення такого правочину.
Тобто право користування майном члена сім'ї власника житла пов'язано з моментом здійснення
реєстрації за місцем проживання особи.
Таким чином, згода органів опіки та піклування необхідна лише у випадку, якщо дитина є
власником (співвласником), або має право на користування жилим приміщенням, що
відчужується.
Як встановив суд першої інстанції, неповнолітні діти ОСОБА_2 - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, на момент укладення кредитного договору та договору іпотеки від 22.10.2007 року, не були зареєстровані у квартирі, що є предметом іпотеки. ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, була зареєстрована у квартирі, що є предметом іпотеки, 22.09.2010 року, тобто після укладення кредитного договору та договору іпотеки; ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, народився після укладення договору іпотеки та кредитного договору та був зареєстрований у квартирі, що є предметом іпотеки, 04.06.2009 року (а.с. 211-213 т. 1).
Крім того, відповідно до п. 2 договору іпотеки, квартира належала іпотекодавцю на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Рубіжанського міського
нотаріального округу ОСОБА_5 11.08.2005 року за реєстром № 3552. Відповідно до п. З
договору іпотеки, іпотекодавець заявляла, що малолітні та неповнолітні особи, не мають прав користування та будь-яких інших прав на предмет іпотеки, в тому числі прав та вимог, що
підлягають державній реєстрації (а.с. 97-101 т. 1).
За таких обставин вірним вважає колегія суддів висновок суду, що за таких умов згода
органу опіки та піклування на продаж будинку під час укладення договору купівлі-продажу була не потрібна.
Про порушення основного зобов'язання і наслідки такого порушення у вигляді виселення
іпотекодавець була повідомлена іпотекодержателем 29.04.2013 року, про що свідчить наявна в
матеріалах справи фотокопія самого листа, списку поштових відправлень і фіскального чеку.
Колегія суддів погоджується з критичною оцінкою судом пояснення ОСОБА_2 щодо того, що нею від іпотекодержателя було отриманого порожнього конверта, при цьому бере до
уваги ще й ту обставину, що первісно заперечуючи проти заявленого до неї позову, ОСОБА_2 зазначала, що взагалі не отримувала будь-якої вимоги про виселення чи дострокове
погашення кредиту (а.с.125 т.1), а після надання позивачем даних про особисте отримання нею
поштового відправлення (а.с.152-153 т.1) стала наполягати на тому, що отримала порожнього
конверта (а.с.207 зв. Т.1).
Як встановив суд першої інстанції, відповідно до договору факторингу № 15 від 28.11.2012 року ПАТ «Сведбанк» - правонаступник ВАТ «Светбанк» , АКБ «ТАС Комерцбанк» відступило
право вимоги за кредитними договорами, укладеними банком та позичальниками, ТОВ
«Факторингова компанія «Вектор Плюс».
В свою чергу 28.11.2012 року ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» відступило свої права вимоги заборгованості по кредитним договорам, зазначеним у Реєстрі заборгованості боржників та у Переліку кредитних договорів забезпечення, Товариству з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», про що було укладено договір факторингу (а.с. 68-79, 169-195 т. 1).
28.11.2012 року між ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні
ініціативи було укладено договір про передачу прав за іпотечним договором, посвідчений
приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6 28.11.2012 року за
реєстром № 2189. Відповідно до п. 1 цього договору сторони домовилися, що разом з
відступленням права вимоги заборгованостей по кредитних договорах, що здійснюється на
підставі договору факторингу від 28.11.2012 року, одночасно передаються права вимоги за
іпотечними договорами, перелік яких наведено у додатку № 1 до цього договору (а.с. 80-81 т.1).
Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного
кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо
інше не встановлено договором або законом.
Вимогою про усунення порушень від 25.04.2013 року ТОВ «Кредитні ініціативи»
повідомлено ОСОБА_2 про заміну кредитора у зобов'язанні та надано вимогу про дострокове повернення кредиту, процентів за його користування та нараховану неустойку у загальному розмірі 157510.14 гривень, а також виселення протягом 30 днів з дати отримання цієї вимоги, зазначену вимогу, як уже зазначалося вище, ОСОБА_2 отримала 03.05.2013 року
Та обставина, що після укладення вищезазначених договорів ПАТ «Сведбанк» підписало договір продажу акцій українського підрозділу ПАТ «Дельта Банк», на що посилається апелянт, не є підставою для притягнення ПАТ «Дельта Банк» в якості відповідача по даній справі.
Як уже зазначалося вище, у червні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю
«Кредитні ініціативи» звернулося до Рубіжанського міського суду Луганської області із позовом до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 в рахунок погашення
заборгованості за кредитним договором № 1203/1007/88-012 від 22.10.2007 року у загальному
розмірі 157510,14 гривень, та виселення ОСОБА_2 зі зняттям з реєстраційного обліку у
житловому приміщенні, також просило стягнути з відповідача судові витрати.
Тобто, позивач не просив суд визнати за ним право власності на спірну квартиру, як на тому наполягає апелянт.
Резолютивну частину рішення складено судом відповідно до вимог Закону України «Про
іпотеку», п. 12.3.1 Договору іпотеки і роз'яснень Вищого, спеціалізованого суду України з
розгляду цивільних і кримінальних справ, викладених у постанові його Пленуму «Про практику
застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних
правовідносин» від 30.03.2012 року № 5.
В наявних у матеріалах справи поясненнях і запереченнях питання про зменшення розміру неустойки ОСОБА_2 не піднімалось.
Інших доводів, які б могли бути підставою для скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 і відмови у задоволенні позову ТОВ «Кредитні ініціативи», апеляційна скарга не містить.
На підставі викладеного судова колегія вважає оскаржуване рішення таким, що
ухвалене судом з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому
таким, що відповідно до вимог ст. 308 ЦПК України, підлягає залишенню без змін.
Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 303,307, 313-315 ЦПК України,
колегія суддів -
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити,
рішення Рубіжанського міського суду Луганської області від 02 грудня 2013року - залишити без змін.
Ухвала набирає чинності негайно, але протягом 20 днів може бути оскаржена
шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий:
Судді: