УКРАЇНА
Господарський суд
Житомирської області
_________________________________________
______________________________________________________________________
10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Від "28" січня 2014 р. Справа № 906/1637/13
Господарський суд Житомирської області у складі:
судді Ляхевич А.А.
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1;
ОСОБА_2, адвокат, ордер серія ЖТ №10705 від 31.10.2013 р., витяг з договору №3/10/2013 про надання правової допомоги від 24.10.2013р.,
від відповідачів:
1) ТзОВ "Геозвягель":
ОСОБА_4, керівник, витяг з ЄДРЮО та ФОП серії АЄ №926423 від 04.01.2012 р.;
Філімончук Г.М., довіреність №92 від 28.11.2013р.;
2) Фізичної особи ОСОБА_6: не з'явився,
розглянув у відкритому судовому засіданні в м.Житомирі справу
за позовом ОСОБА_1 (м.Київ)
до
1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Геозвягель" (Житомирська область, м.Новоград-Волинський)
2) Фізичної особи ОСОБА_6 (Житомирська область, м.Новоград-Волинський)
про визнання недійсним договору позики від 30.01.2013р. та застосування наслідків недійсності правочину
ОСОБА_1 (м.Київ) звернувся до господарського суду Житомирської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Геозвягель" (м.Новоград-Волинський) та ОСОБА_6 (м.Новоград-Волинський) про визнання недійсним договору позики від 30.01.2013р. та застосування наслідків недійсності правочину.
Ухвалою господарського суду Житомирської області від 11.11.2013р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі №906/1643/13 та призначено її розгляд на 05.12.2013р.
25.11.2013р. на адресу суду повернулась неврученою ухвала суду про порушення провадження у справі, направлена першому відповідачу - ТзОВ "Геозвягель", з довідкою поштового відділення щодо причини повернення "За закінченням терміну зберігання". Водночас, 05.12.2013р. через діловодну службу суду від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Геозвягель" за довіреністю надійшло клопотання про перенесення дати розгляду справи (вх.№19574 від 05.12.2013р.), у зв'язку з неможливістю участі у справі повноважного представника, зважаючи на зайнятість у іншому судовому процесі.
Від другого відповідача по справі 20.11.2013р. до суду повернулась неврученою ухвала суду про порушення провадження у справі, надіслана другому відповідачу по справі - ОСОБА_6 (без довідки пошти щодо причин повернення).
В засідання суду 05.12.2013р. представники відповідачів не з'явились, вимог ухвали суду про порушення провадження у справі щодо надання письмових доказів по справі не виконали.
В судовому засіданні 05.12.2013р. представник позивача ОСОБА_2 подав клопотання (вх.№19688/13 від 05.12.2013р.) про залучення ОСОБА_6 до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спрору, та припинення провадження щодо вказаної особи як другого відповідача по справі. Клопотання мотивоване тим, що відповідачем по справі, окрім ТзОВ "Геозвягель" та стороною оскаржуваного правочину є фізична особа, працівник ТзОВ "Геозвягель" ОСОБА_6, що не узгоджується з вимогами ст.1 ГПК України. Посилаючись на положення ст.27 ГПК України, позивач вважає, що вказану особу слід долучити до участі у справі як третю особу, оскільки рішення з даного господарського спору може вплинути на її права та обов'язки щодо однієї із сторін.
Представник позивача подав також письмове клопотання про витребування доказів (вх.№19692/13 від 05.12.2013р.).
За таких обставин, судом винесено ухвалу від 05.12.2013р. про відкладення розгляду справи на 19.12.2013р., в якій також вирішено заявлені позивачем клопотання та мотивовано висновки суду щодо них. Зокрема, за результатом розгляду клопотання позивача, залучено фізичну особу ОСОБА_6 (АДРЕСА_1) до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, з виключенням вказаної особи зі складу відповідачів по справі.
12.12.2013р. від Новоград-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів Житомирської області на запит щодо витребування необхідних для розгляду справи документів, з супровідним листом надійшла засвідчена належним чином копія Акту про результати позапланової виїзної документальної перевірки ТОВ "Геозвягель" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2012р. по 30.06.2013р. №628/22-00/37808277 від 26.09.2013р. з додатками 1,2,3,4. Вказані документи долучені до матеріалів справи.
19.12.2013р. через діловодну службу суду клопотання представника позивача ОСОБА_2, в якому останній просить не розглядати клопотання від 05.12.2013 р. та вважати його відкликаним.
В судовому засіданні 19.12.2013 р. представники позивача пояснили, що в даному клопотанні йдеться про заявлене 05.12.2013р. клопотання про залучення ОСОБА_6 до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спрору, та припинення провадження щодо вказаної особи як другого відповідача по справі. Представники позивача просили не розглядати вказане клопотання та вважати його відкликаним, оскільки вважають, що фізична особа ОСОБА_6 все таки має бути відповідачем у даній справі. Представники позивача пояснили, що оскільки не отримали письмової ухвали про залучення за їх клопотанням ОСОБА_6 до участі у справі як третьої особи, то вважають вказане клопотання не вирішеним судом.
Як встановлено судом в засіданні суду 19.12.2013р., представники позивача не отримували ухвалу суду від 05.12.2013 р. та не знайомі з її змістом; представник відповідача також зазначив, що зі змістом ухвали суду від 05.12.2013р. по справі №906/1637/13 не знайомий. У зв'язку з чим судом було надано можливість сторонам з матеріалів справи ознайомитись з ухвалою суду від 05.12.2013р. та зняти, за необхідності фотокопії даного документу.
Представник позивача ОСОБА_7 подав заяву (клопотання), за яким просить залучити ОСОБА_6 в якості відповідача у справі (вх.№20566/13). Представники позивача надали пояснення з приводу мотивів даного клопотання, зокрема, вважають, що вказана фізична особа, уклавши оспорюваний у справі договір, набула господарської процесуальної дієздатності, а отже, має реалізовувати процесуальні права та обов'язки в господарському суді. Представники вважають,що ОСОБА_6 як контрагент за оспорюваним договором має виступати у даній справі саме в якості другого відповідача, а клопотання про залучення її в якості третьої особи вважають помилково поданим. Представники вказали також про уточнення адреси ОСОБА_6, оскільки в додатку 7 до акту зазначено іншу адресу вказаної особи.
Представник відповідача в засіданні суду подав письмову заяву про продовження строку розгляду вказаної справи та відкладення розгляду справи для надання можливості подати відзив по справі, заперечення, а також виконати інші вимоги ухвал суду (вх.№20648/13).
Надаючи пояснення по суті спору, представники позивача підтримали позовні вимоги у повному обсязі та просили позов задовольнити.
Представник відповідача ТОВ "Геозвягель" заперечив проти позовних вимог ОСОБА_1, вважає, що вони безпідставно обґрунтовані порушенням корпоративних прав позивача на управління товариством, оскільки оспорювання укладених товариством договорів стосується господарської діяльності товариства, проте, не управління.
Розглянувши клопотання позивача про залучення ОСОБА_6 в якості відповідача у справі, суд прийняв до уваги, що саме позивач визначає особу та/або осіб, яким пред'являє позовну вимогу, тобто, відповідача (відповідачів) (ст.21 ГПК України), тому визнав за можливе залучити фізичну особу ОСОБА_6 до участі у справі в якості другого відповідача, з одночасним виключенням зі складу третіх осіб по справі та виніс з даного приводу ухвалу від 19.12.2013р.
У відповідності до ст.24 ГПК України, господарський суд за наявністю достатніх підстав має право до прийняття рішення залучити за клопотанням сторони або за своєю ініціативою до участі у справі іншого відповідача. Про залучення іншого відповідача чи заміну неналежного відповідача виноситься ухвала, і розгляд справи починається заново.
Враховуючи задоволення клопотання позивача щодо залучення фізичної особи ОСОБА_6 до участі у справі як другого відповідача, з одночасним виключенням вказаної особи зі складу третіх осіб по справі, зважаючи на клопотання відповідача про відкладення розгляду справи для надання додаткових доказів по справі та клопотання про продовження процесуального строку вирішення спору, ухвалою суду від 19.12.2013р. розгляд справи відкладено на 14.01.2014 р.
В судове засідання 14.01.2014р. другий відповідач фізична особа ОСОБА_6 та/або її представник не з'явились, хоча про час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином.
Представники позивача в судовому засіданні 14.01.2014р. позовні вимоги підтримали в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві та письмових поясненнях по справі (вх.№ 521/14 від 14.01.2014 р., а.с.73-75).
Представники позивача усно в засіданні суду та у письмових поясненнях, зокрема, наголосили, що якщо договір містить умову (пункт) про підписання його особою, яка діє на підставі статуту підприємства чи іншого документа, що встановлює повноваження зазначеної особи, то це свідчить про обізнаність іншої сторони даного договору з таким статутом (іншим) документом у частині, яка стосується відповідних повноважень. Тому фізичні особи, які підписали оспорюваний правочин були обізнані з обмеженням повноважень (компетенції) директора ТзОВ "Геозвягель" ОСОБА_4, тим самим порушили корпоративні права позивача на управління товариством.
Представники першого відповідача проти позову заперечили в повному обсязі з підстав, викладених у письмових поясненнях по справі (вх.№ 522/14 від 14.01.2014р., а.с.76-78).
Представник першого відповідача Філімончук Г.М. пояснив, що між ТзОВ "Геозвягель" та фізичною особою ОСОБА_6 30.01.2013р. було укладено договір позики, визначена сума позики була повернута в строки передбачені відповідними пунктами договору, ці обставини підтверджуються видатковим касовим ордером від 30.01.2013 р. та прибутковим касовим ордером № 758 від 01.08.2013 р.
Заслухавши пояснення учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, враховуючи неявку в засідання суду представника другого відповідача та з метою подання до справи додаткових доказів, ухвалою суду від 14.01.2014р. було відкладено розгляд справи на 28.01.2014 р.
В судовому засіданні 28.01.2014р. ОСОБА_1 подав пояснення (вх.№1371, а.с.132), в яких, посилаючись на п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", зазначив, що виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а недля визнання правочину недійсним. Вважає, що наслідки недійсності правочину призводять до відновлення порушеного корпоративного права учасника товариства на управління.
Представник позивача та позивач в засіданні суду підтримали позовні вимоги у повному обсязі та просять їх задовольнити. Вважають, що фактичне виконання договору позики не спростовує факту недійсності даного договору, оскільки: по-перше, вказаний договір укладено з перевищенням повноважень особи, якою підписано договір від імені товариства; по-друге, схвалення вказаного договору, як це передбачено статутом та Господарським кодексом України, а саме, погодження вищим органом управління - загальними зборами товариства, не відбулося.
Представники першого відповідача ТзОВ "Геозвягель" в судовому засіданні проти позову та доводів позивача заперечили, вважають позов безпідставним та просять відмовити у його задоволенні.
Представник другого відповідача фізичної особи ОСОБА_6 в судове засідання не з'явився. Про причини неявки в суд ОСОБА_6 не повідомила, вимог ухвал суду не виконала.
Слід зазначити, що судом вживались всі необхідні заходи щодо належного повідомлення другого відповідача про розгляд справи, дату, час та місце судових слухань: ухвали суду надсилались фізичній особі ОСОБА_6 за відомими суду адресами: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2. Ухвала суду від 05.12.2013р., направлена другому відповідачу за адресою: АДРЕСА_1, повернулась на адресу суду 16.01.2014р. неврученою, з відміткою пошти "За закінченням терміну зберігання". Водночас, адресована ОСОБА_6 ухвала суду від 14.01.2014р. про відкладення справи на 28.01.2014р. надіслана рекомендованим листом на адресу: АДРЕСА_2, вручена адресату 21.01.2014р., що підтвердило відстеження пересилання поштових відправлень на сайті Укрпошти, за результатом пошуку виконаних операцій щодо відправлення №1000213006839 (а.с.130,131).
Згідно роз'яснень, наданих Вищим господарським судом України у п.3.9 Постанови Пленуму ВГС України №18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", згідно яких розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.
Як зазначено у п.3.9.1 вищезазначеної Постанови Пленуму ВГСУ, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. Там же зазначено, що в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Крім того, письмових заяв, повідомлень суду щодо поважності причин відсутності представника другого відповідача в судових засіданнях до суду не надходило.
Відповідно до абз.1 п.3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 26.12.2011р. №18 визначено, що у випадку нез'явлення в засідання представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Враховуючи наведене, а також, запобігаючи невиправданому затягуванню розгляду спору по справі, суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи по суті в судовому засіданні 28.01.2014р. без участі представника другого відповідача.
Заслухавши пояснення присутніх учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, господарський суд
ВСТАНОВИВ:
З матеріалів справи вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Геозвягель" засноване фізичними особами учасниками ОСОБА_4 та ОСОБА_1 (Статут, а.с.83-90).
Як зазначено в пункті 8.1. Статуту ТОВ "Геозвягель", для забезпечення діяльності товариства за рахунок вкладів учасників створюється статутний капітал у розмірі 2000,00грн. Частка кожного з учасників складає 50%, що становить 1000,00грн.
Звернувшись з позовом у даній справі ОСОБА_1 стверджував, що, як стало йому відомо у вересні 2013 року з Акту про результати позапланової виїзної документальної перевірки ТОВ "Геозвягель" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2012 по 30.06.2013 №628/22-00/37808277 від 26.09.2013 (а.с.40-60), директор ТОВ "Геозвягель" укладає правочини з перевищенням наданих йому повноважень. Посилаючись на положення п.16.3. Статуту товариства та відомості з Єдиного державного реєстру, згідно яких директор ТОВ "Геозвягель" уповноважений приймати рішення про укладення правочинів на суму, що не перевищує 50% статутного капіталу товариства, тобто 1000,00 грн., вважає, що укладення директором товариства правочинів на суму більше 1000,00грн. потребує рішення його Вищого органу - загальних зборів учасників товариства.
Зокрема, оспорює в даному позові договір позики від 30.01.2013р. між ТОВ "Геозвягель" (перший відповідач) та найманим працівником ОСОБА_6 (другий відповідач) на загальну суму 10000,00грн., вказуючи, що укладений даний договір директором товариства з перевищенням наданих йому повноважень, чим порушено корпоративні права позивача на управління, а також право на отримання доходів від господарської діяльності товариства.
Згідно поданих до справи письмових пояснень, позивач, також, вказує, що укладення директором товариства договорів безвідсоткових позик суперечить меті діяльності ТзОВ "Геозвягель", порушує порядок розподілу його прибутку. Вважає, що фізичні особи, які підписали оспорюваний правочин, були обізнані з обмеженням повноважень (компетенції) директора ТОВ "Геозвягель" ОСОБА_4, тим самим порушили корпоративні права учасника ОСОБА_1 на управління товариством та діяльністю товариства.
Посилаючись на п."і" ч.5 ст. 41, ст. 58-59 ЗУ "Про господарські товариства", ч.ч.1,3 ст.92, ст.143, ч.2 ст.203, ст.ст.215-216 ЦК України, п.п.16.1, 16.3 Статуту товариства, позивач просить суд визнати недійсним укладений між відповідачами договір позики від 30.01.2013р. та застосувати реституцію (шляхом стягнення з найманого працівника ОСОБА_6 суму 10000,00 грн.).
Розглянувши питання про законність та обґрунтованість позовних вимог господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для його задоволення, враховуючи наступне.
31.01.2013 року Товариством з обмеженою відповідальністю "Геозвягель" (позикодавець) в особи директора ОСОБА_4, що діє на підставі Статуту, з одного боку, і ОСОБА_6 (позичальник), укладено договір позики (а.с.79), за умовами якого позикодавець надає позичальнику безпроцентну поворотну споживчу позику на власні потреби в розмірі, встановленому п.2.1. даного договору, а позичальник зобов'язаний повернути позику позикодавцю в повному обсязі. Сума споживчої позики згідно п.2.1. договору становить 10000,00грн.
Відповідно до п.3.1. договору, видача позики здійснюється в касі позикодавця і оформляється видатковим касовим ордером не пізніше 01 лютого 2013р.
Датою повернення позики є 30 січня 2014 року (п.4.1. договору).
За змістом пункту 5.2. договору, сума позики підлягає поверненню шляхом її зарахування на поточний рахунок позикодавця чи внесення до каси підприємства.
У відповідності до п.7.1. договору, даний договір набуває чинності з моменту надання позикодавцем суми позики позичальнику й діє до повного виконання позичальником своїх зобов'язань за договором.
Як свідчать матеріали справи, згідно видаткового касового ордеру (а.с.81) 30.01.2013р. ОСОБА_6 було видано безвідсоткову позику у розмірі 10000,00 грн.
01.08.2013р. грошові кошти в сумі 10000,00 грн. в якості повернення позики було повернуто в касу ТзОВ "Геозвягель" відповідно до прибуткового касового ордеру №758 (а.с.82), що відповідає умовам договору позики, передбаченим п.5.2 договору, свідчить про виконання позичальником своїх зобов'язань за договором позики та про припинення 01.08.2013 р. дії даного договору.
Слід зазначити, що перевірку взаємовідносин відповідачів, у тому числі, за укладеним договором позики від 30.01.2013 року проведено Новоград-Волинською ОДПІ Головного управління Міндоходів у Житомирській області Міністерства доходів і зборів України, про що складено акт від 26.09.2013р. №628/22-00/37808277 (а.с.40-60). Жодних зауважень чи виявлених порушень щодо оспорюваного у справі договору позики в акті не зазначено.
З огляду на те, що підставами для визнання недійсним договору позики та застосування наслідків недійсності даного договору позивач вказує порушення його права як учасника товариства на участь в управлінні справами товариства та на отримання дивідендів, суд приймає до уваги таке.
Згідно ч.1 статті 167 Господарського кодексу України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.
У відповідності до статті 116 Цивільного кодексу України учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом, зокрема: брати участь в управлінні товариством у порядку, визначеному в установчому документі, крім випадків, встановлених законом; брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди); одержувати інформацію про діяльність товариства у порядку, встановленому установчим документом. Учасники господарського товариства можуть також мати інші права, встановлені установчим документом товариства та законом.
Аналогічні права передбачені ст.10 Закону України "Про господарські товариства" та п.3.1. Статуту товариства.
Згідно зареєстрованого 05.12.2011р. Статуту ТзОВ "Геозвягель" та витягу з ЄДР, учасниками Товариства з обмеженою відповідальністю "Геозвягель" є ОСОБА_4 та ОСОБА_1, із частками у статутному капіталі товариства 50%. При цьому, ОСОБА_4 є директором ТОВ.
У відповідності до ч.1 ст.92 Цивільного кодексу України, юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.
Згідно ч.3 ст.92 Цивільного кодексу України, орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.
Вищим органом товариства є загальні збори учасників. Вони складаються з учасників товариств або призначених ними представників. Загальні збори мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у числі і з тих, що передані загальними зборами до компетенції виконавчого органу (п.15.1, п.15.7 Статуту).
Відповідно до п.15.8 Статуту, загальні збори скликаються не рідше двох разів на рік. Позачергові загальні збори скликаються головою товариства у разі неплатоспроможності товариства, а також у будь-якому іншому випадку, якщо цього потребують інтереси товариства в цілому, зокрема, якщо виникає загроза значного скорочення статутного капіталу. Загальні збори повинні також скликатися на вимогу виконавчого органу.
Пунктом 15.10. Статуту товариства встановлено, що питання, віднесені до виключної компетенції загальних зборів, не можуть бути передані для вирішення виконавчому органу товариства.
Згідно п.16.1 Статуту, виконавчим органом товариства є директор, який обирається загальними зборами учасників безстроково та здійснює поточне керівництво його діяльністю і є підзвітним загальним зборам. Зазначене відповідає приписам ч.1 ст.62 Закону України "Про господарські товариства".
Суд наголошує, що у відповідності до п.16.2. Статуту, директор вирішує усі питання діяльності товариства, за винятком тих, що належать до виключної компетенції загальних зборів. Директор підзвітний загальним зборам і організовує виконання їх рішень. Директор діє від імені товариства в межах, встановлених законодавством та цим Статутом. Директор товариства без довіреності діє від імені товариства та представляє товариство у всіх державних органах, установах та організаціях.
В пункті 16.3. Статуту визначено повноваження директора, згідно яких останній має право, зокрема, приймати рішення про укладення правочинів, у тому числі договорів застави, продажу основних засобів товариства, кредитні договори, тощо, на суму, що не перевищує 50% статутного капіталу товариства. Витягом з ЄДР за №985558 від 04.11.2013р. (а.с.10-11) також підтверджується, що ОСОБА_4 як керівник товариства приймає рішення про укладання правочинів, в тому числі договорів застави, продажу основних засобів товариства, кредитні договори тощо, на суму, що не перевищує 50% статутного капіталу товариства.
Згідно п.8.1. Статуту товариства, для забезпечення діяльності останнього за рахунок вкладів учасників створюється статутний капітал у розмірі 2000,00 гривень.
Отже, п.16.3 Статуту дійсно встановлено обмеження на укладення директором правочинів на суму до 1000,00грн.
Водночас, підпунктом 6 п.15.10. Статуту визначено, що до виключної компетенції Загальних зборів належить прийняття рішення про укладення правочинів на суму, що перевищує 50 відсотків балансової вартості активів товариства за даними останньої фінансової звітності.
З аналізу викладеного вбачається, що у разі укладення правочинів на суму більше 50% балансової вартості активів товариства за даними останньої фінансової звітності повинно прийматись рішення загальних зборів, проте, в інших випадках, згідно абз.2 п.16.2 Статуту, директор одноособово вирішує всі питання діяльності товариства, за винятком тих, які відносяться до виключної компетенції загальних зборів.
Згідно Акту Новоград-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції від 26.09.2013р. №628/22-00/37808277 "Про результати позапланової виїзної документальної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю "Геозвягель" з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012р. по 30.06.2013р." (а.с.40-60), балансова вартість активів ТОВ "Геозвягель" станом на 01.01.2013р. склала 221700,00грн. Тобто, у 2013 році до компетенції загальних зборів товариства належало прийняття рішення про укладення правочину у розмірі понад 110850,00грн.
У даному випадку, оспорюваний договір позики укладено на суму 10000,00грн., яка перевищує 50% статутного капіталу товариства, однак, не перевищує 50 відсотків балансової вартості активів товариства, а отже, укладення договору на вказану суму згідно положень п.п.6 п.15.10. Статуту не віднесено до виключної компетенції загальних зборів.
З урахуванням викладеного, а також, змісту пункту 16.2. Статуту товариства, за яким директор вирішує усі питання діяльності товариства, за винятком тих, що належать до виключної компетенції загальних зборів, суд дійшов висновку, що саме положення даного пункту Статуту заповнюють прогалину та врегульовують розбіжності між положеннями пункту 16.3. Статуту та підпункту 6 пункту 15.10. Статуту, а отже, безпосередньо визначають межі повноважень директора, зокрема, при укладенні правочинів.
Слід зазначити, що право загальних зборів учасників приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, в тому числі і з тих, що передані загальними зборами до компетенції виконавчого органу як право управління товариством, є абсолютним. Однак, позивач не довів, зокрема, і те, що рішення про укладення оспорюваного договору мали приймати позачергові загальні збори учасників товариства, оскільки цього потребували інтереси останнього.
Таким чином, не знайшли свого підтвердження доводи позивача про те, що прийнявши рішення про укладення договору позики, директор ТОВ "Геозвягель" вирішив питання, що належить до виключної компетенції загальних зборів учасників товариства.
Разом з тим, з огляду на доводи, викладені у позовній заяві, слід також зазначити, що нормами п."і" ч.5 ст.41 та ст.59 Закону України "Про господарські товариства" до компетенції загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю віднесено затвердження договорів, укладених на суму, що перевищує вказану в статуті товариства. Водночас, Статут Товариства з обмеженою відповідальністю "Геозвягель" не містить положень щодо затвердження укладених директором договорів.
При цьому, за приписами ч.2 ст.207 Цивільного кодексу України правочини від імені юридичної особи підписуються особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
В контексті змісту цієї правової норми та положень ст.16 Статуту ТОВ "Геозвягель" директор є тією особою, яка підписує правочини від імені юридичної особи та скріплює його печаткою, незалежно від того, який орган (загальні збори чи виконавчий орган) прийняв рішення про вчинення такого правочину.
Вимоги частини 2 статті 203 Цивільного кодексу України про те, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності та частини 3 статті 92 Цивільного кодексу України про те, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи виступає від її імені, зобов'язана не перевищувати своїх повноважень, поширюються виключно на виконавчий орган товариства з обмеженою відповідальністю, оскільки загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що передані загальними зборами до компетенції виконавчого органу (ст.98 ЦК України, ст.59 Закону України "Про господарські товариства", п.15.7 Статуту).
З огляду на зазначене, укладення договору позики директором узгоджується з приписами ч.1 ст.638 ЦК України та не суперечить вимогам ч.3 ст.92 ЦК України.
Враховуючи наведене, зміст п.16.2 Статуту товариства, те, що прийняття загальними зборами рішення для укладення оспорюваного договору чи його затвердження Статутом товариства та законодавством в імперативному порядку не передбачено, а також те, що на дату звернення з позовом до суду загальні збори, на розгляд яких ставилося б питання про затвердження спірного договору, не проводилися, викладені у позовній заяві та поясненнях по справі позивачем обставини не можуть свідчити про порушення його корпоративних прав на управління товариством.
Крім того, визнання недійсним оспорюваного договору позики, зобов'язання за яким у сторін припинено у зв'язку з їх виконанням, в даному випадку, не впливає на права позивача на управління товариством, а отже, не спричинить їх відновлення.
За таких обставин, не знайшли свого підтвердження доводи позивача про те, що прийняття рішення про укладення договору позики від 30.01.2013р. директором ТОВ "Геозвягель" без рішення загальних зборів учасників товариства є порушенням корпоративних прав учасника на управління.
Стосовно посилань позивача на те, що укладання директором ТОВ "Геозвягель" оспорюваного договору позики від 30.01.2013 р. суперечить меті діяльності товариства, порушує порядок розподілу прибутку товариства та впливає на права учасника щодо отримання доходів від господарської діяльності товариства (дивідендів), суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до п.6.1 статуту ТОВ "Геозвягель", метою діяльності товариства є отримання прибутку від господарської діяльності Товариства.
Предметом діяльності товариства, зокрема, є діяльність у сфері інжинірингу, геології та геодезії, надання послуг технічного консультування в цих сферах, надання інших інформаційних послуг, землеоціночні роботи та всі види землевпорядних робіт та робіт із землеустрою, оформлення та укладення кредитних договорів, здійснення благодійної діяльності, розробка та впровадження екологічних програм, всі інші напрямки діяльності, не заборонені чинним законодавством України (довідка з ЄДР, п.6.2 Статуту).
Отже, з огляду на наведені у Статуті напрямки діяльності товариства, висновки позивача про суперечність оскаржуваного договору меті діяльності товариства суд вважає завчасними. Суд також, зауважує, що всупереч доводам позивача, за результатами перевірки, зафіксованими в акті від 26.09.2013р. №628/22-00/37808277, порушень в діяльності товариства не встановлено.
Статтею 14 Статуту ТОВ "Геозвягель" (яка кореспондується зі ст.15 Закону України "Про господарські товариства") прибуток товариства утворюється з надходжень від господарської діяльності після покриття матеріальних та прирівняних до них витрат і витрат на оплату праці. З балансового прибутку товариства вносяться передбачені законодавством України податки та інші платежі до бюджету. Чистий прибуток, одержаний після зазначених розрахунків, залишається у повному розпорядженні товариства і розподіляється між його учасниками пропорційно розмірам часток у Статутному капіталі чи іншим чином відповідно до рішення загальних. Право на отримання частки прибутку пропорційно частці кожного з учасників мають особи, які є учасниками товариства на початок строку виплати дивідендів.
Відповідно до пункту "д" частини 5 та частини 6 статті 41 Закону України "Про господарські товариства", затвердження річних результатів діяльності акціонерного товариства, порядку розподілу прибутку, строку та порядку виплати частки прибутку (дивідендів) належить до виключної компетенції загальних зборів.
З протоколів загальних зборів учасників ТОВ "Геозвягель" (а.с.93-109) вбачається та сторонами не заперечувалось, що у 2012 році загальними зборами приймались рішення про виплату дивідендів, які були повністю виплачені у розмірі 252000,00грн. Наведене також підтверджується актом перевірки Новоград-Волинської ОДПІ від 26.09.2013р. №628/22-00/37808277 (а.с.40-60). Однак у 2013 році таке рішення загальними зборами не приймалось, відповідно - дивіденди не виплачувались.
Таким чином, оскільки на дату звернення позивача до суду загальними зборами товариства не було визначено порядок розподілення прибутків товариства (виплати дивідендів учасникам товариства) за 2013 рік і при цьому отримана за оспорюваним договором сума позики була повернута у 2013 році, безпідставними є твердження позивача, що укладення цього договору порушує порядок розподілу прибутку товариства та права позивача на отримання прибутку від господарської діяльності товариства (дивідендів).
Прийняття директором товариства рішення щодо надання позики за оспорюваним договором не порушує корпоративних прав позивача; договір укладений в межах поточної господарської діяльності, і не зменшує обсягу майна товариства.
Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизначення або оспорювання. Під захистом слід розуміти дії уповноваженої особи, а також діяльність органів та осіб, які у передбаченому законом порядку зобов'язані вжити заходів до поновлення порушеного, оспорюваного чи невизнаного цивільного права, особу, яка такі права порушує.
Статтею 1 ГПК України встановлено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, мають право звернутися до господарського суду згідно із встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
За змістом ч.3 ст.215 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину (абз.5 п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними").
Враховуючи обґрунтування позовних вимог порушенням корпоративних прав та інтересів позивача, останній звернувся до суду як учасник товариства, тобто заінтересована особа.
Як зазначено в абз.2 п.3.5 Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004р. №18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) одним із способів захисту інтересів є визнання правочину недійсним.
Поняття "охоронюваний законом інтерес" наведено у Рішенні КСУ від 01.12.2004р. №18-рп/2004, відповідно до якого вказане поняття необхідно розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо неопосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, при якому воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб'єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Зазначені вище чинні норми права передбачають необхідність доведення наявності порушень прав і інтересів позивача відповідачем при його звернені з позовом до господарського суду.
Таким чином, згідно зі ст.ст.15,16 ЦК України, ст.1 ГПК України, необхідною умовою для задоволення позову є наявність факту порушення або оспорювання прав та інтересів позивача у справі, на захист яких і спрямовано звернення з позовом до суду. При цьому, позовні вимоги повинні знаходиться у взаємозв'язку з порушенням права або інтересу, тобто забезпечувати захист та відновлення порушеного права у встановлений законом спосіб. Аналогічні приписи містяться і в ст.20 Господарського кодексу України.
Також приписами пункту 11 Постанови №13 Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008р. "Про практику розгляду судами корпоративних спорів" передбачено, що вирішуючи спір по суті, господарський суд, в першу чергу, повинен встановити наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов, а також з'ясувати наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорювання.
З огляду на викладене, навіть встановлення у даному спорі факту недотримання приписів ч.2 ст.203, ст.215 ЦК України не може бути підставою для задоволення вимог позивача щодо визнання договору недійсним за відсутності порушення його корпоративних прав.
У даному випадку, порушення прав позивача укладенням оспорюваного договору останнім не доведено та судом згідно поданих до справи доказів не встановлено, а тому у задоволенні вимоги про визнання недійсним договору позики, суд відмовляє.
Cтосовно застосування наслідків недійсності договору, суд враховує, що позивач не є стороною оспорюваного договору позики, тому обраний ним спосіб захисту порушеного права шляхом застосування реституції не призведе до захисту порушеного права, навіть якби судом було встановлено факт такого порушення, оскільки застосування наслідків недійсності угоди (реституція) не поширюється на права позивача (не сторони договору).
Крім того, як уже зазначалось, договір позики від 30.01.2013р. на час звернення з позовом до суду виконаний у повному обсязі та припинив свою дію, що, у будь-якому випадку, унеможливлює застосування реституції за вказаних обставин.
З огляду на викладене, вимога про застосування наслідків недійсності оспорюваного у даному позові правочину, яка є похідною в даному спорі, задоволенню не підлягає.
Відповідно до статей 33 та 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень належними та допустимими у справі доказами.
Згідно ч.1 ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Враховуючи вищевикладене, позивачем не доведено, що відповідачами було порушено його корпоративні права внаслідок укладення оспорюваного договору, а тому підстави для задоволення позову у суду відсутні. Позовні вимоги з підстав, зазначених у позовній заяві, задоволенню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, господарський суд,-
ВИРІШИВ:
У позові відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено: 31.01.14
Суддя Ляхевич А.А.
віддрук.прим.:
1 - до справи
2 - позивачу (реком.)
3 - представнику відповідача ТзОВ "Геозвягель" Філімончуку Григорію Миколайовичу (11700, Житомирська обл., м.Новоград-Волинський, вул.Шевченка,54, прохідна ТОВ "Сільмаш", 3 поверх) (прост.)
4 - відповідачу фізичній особі ОСОБА_6 (АДРЕСА_2)(реком.)