Справа № 354/416/13-ц

Провадження № 22-ц/779/61/2014

Категорія 27

Головуючий у 1 інстанції Гребик Л. В.

Суддя-доповідач Васильковський В.М.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 січня 2014 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Васильковського В.М.

суддів: Меленко О.Є., Проскурніцького П.І.

секретаря Бойчука Л.М.,

з участю:представника ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Яремчанського міського суду від 11 листопада 2013 року, -

в с т а н о в и л а :

у квітні 2013 року ОСОБА_3 звернувся з даним позовом, посилаючись на те, що 20.05.2012 року за договором позики позичив ОСОБА_4 240 000 грн., які останній зобов'язувався повернути йому через місяць або продати земельну ділянку площею 0,006 га. В зазначений термін відповідач кошти не повернув, від виконання взятих на себе зобов'язань ухиляється. Тому просив стягнути з нього борг за договором позики в сумі 240 000 грн.

Рішенням Яремчанського міського суду від 11 листопада 2013 року позов задоволено. Стягнуто із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором позики в сумі 240 000 грн. та 2514,70 грн. судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4 посилається на необґрунтованість рішення суду першої інстанції, порушення норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що суд, вказуючи на отримання ним від ОСОБА_3 грошових коштів в сумі 240 000 грн., не врахував, що цей факт нічим не підтверджено. Свідок ОСОБА_5 був присутній тільки при написанні розписки, яку він, апелянт, склав виключно через залежність від ОСОБА_3, але моменту передачі грошей свідок не бачив. Судом не враховано, що розписка є документом, що підтверджує факт укладення договору позики, а не факт передачі грошей. Також суд не викликав в судове засідання свідка ОСОБА_6, який міг засвідчити умови написання розписки і той факт, що між сторонами існувала усна домовленість про те, що ОСОБА_3 повинен був виконати певні послуги, які ним виконані не були. Не враховано судом і те, що в розписці не зазначено строк повернення грошей та механізм продажу вказаної земельної ділянки. Тому просить оскаржуване рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким у позові ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики в сумі 240 000 грн. відмовити.

В засіданні апеляційного суду представник ОСОБА_3 доводи апеляційної скарги заперечила. ОСОБА_4 та його представник ОСОБА_7, належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, не з'явились, що згідно ч. 2 ст 305 ЦПК України не перешкоджає розглядові справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши подані докази і доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що 20.05.2012 року ОСОБА_3 позичив ОСОБА_4 грошові кошти в сумі 240 000 грн., про що відповідач власноручно написав розписку. 08.05.2013 року позивач звернувся до відповідача про повернення суми боргу в термін до 05.06.2013 року, однак останній борг не повернув.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що розписка є одночасно документом, який підтверджує факт укладення договору позики та передачу грошей позикодавцем позичальнику. Оскільки у вказаний термін ОСОБА_4 борг не повернув, суд стягнув із нього на користь ОСОБА_3 суму боргу в розмірі 240 000 грн.

Такий висновок суду відповідає нормам матеріального права, зокрема ст. ст. 612, 1046, 1049 ЦК України.

Як вбачається з матеріалів справи, 20.05.2012 року згідно розписки ОСОБА_4 позичив у ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 240 000 грн. і взамін цих грошей зобов'язувався продати йому земельну ділянку площею 0,006 га, розташовану в АДРЕСА_1 (а. с. 8).

Згідно ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладання договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Факт одержання відповідачем грошових коштів підтверджується його письмовою розпискою від 20 травня 2012 року, оригінал якої досліджений судом.

Як видно із тексту власноручно написаної ОСОБА_4 розписки, 20 травня 2012 року він позичив у ОСОБА_3 гроші в сумі 240 000 грн. Оригінал розписки знаходиться у позивача.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Отже, між сторонами було досягнуто згоди стосовно всіх істотних умов договору позики й розписка свідчить про його укладення відповідно до вимог ст. 1046 ЦК України.

Згідно вимог ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Оскільки у визначений термін кошти не були повернуті, то суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення боргу.

Відповідно до ст. 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги про безгрошовість договору позики з посиланням на пояснення свідків, не ґрунтується на вимогах закону.

Не заслуговують на увагу і доводи апелянта про його зобов'язання продати позивачу земельну ділянку площею 0,006 га та відсутність у розписці строку повернення грошей та механізму продажу земельної ділянки.

Стаття 81 Земельного кодексу України встановлює, що громадяни набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами.

Відповідно до ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Як видно з матеріалів справи, такий договір сторонами не укладався.

За таких обставин, відповідно до ч. 2 ст. 1046 ЦК України оспорюваний договір позики є укладеним, а мотиви, якими керувався відповідач, отримуючи позику, не впливають на правову природу самого договору.

Зі змісту розписки від 20 травня 2012 року вбачається, що строк настання виконання зобов'язання сторонами не обумовлений.

ОСОБА_3 у відповідності зі ст. 1049 ЦК України 8 травня 2013 року звернувся до ОСОБА_4 з вимогою про повернення позики (а. с. 24). У визначений строк кошти повернуті не були.

Оскільки, відповідно до ч. 2 ст. 59 ЦПК України саме письмові докази мають визначальне значення для правильного вирішення спору в частині доведеності позовних вимог, тому є необґрунтованими доводи апеляційної скарги про те, що позивач не довів отримання відповідачем коштів за зобов'язанням договору позики, а подана ним розписка не є підтвердженням укладення такого договору.

За положеннями ст. ст. 1046, 1047, 1051 ЦК України, ст. 60 ЦПК України саме позичальник має довести належними та допустимими доказами, що гроші йому не були передані позикодавцем.

Доводи відповідача про безгрошовість договору позики належними і допустимими доказами не доведені, тому суд дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновку суду.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції, повно і всебічно встановивши обставини справи та визначивши правовідносини, зумовлені встановленими фактами, правильно застосував правові норми і ухвалив законне й справедливе рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 307, 308, 313, 314, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а :

апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Яремчанського міського суду від 11 листопада 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення. Касаційна скарга на ухвалу може бути подана до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий: Васильковський В.М.

Судді: Меленко О.Є.

Проскурніцький П.І.