АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД М. КИЄВА
Апеляційне провадження №22-ц/796/1224/2014 Головуючий в 1 інстанції - Куренков Є.С.
Доповідач - Желепа О.В.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 січня 2014 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого Желепи О.В.
суддів Кабанченко О.А., Іванченко М.М.
при секретарі Онищенко О.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2, яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_3 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 21 листопада 2013 року в справі за позовом ОСОБА_2, яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4, третя особа: Служба у справах дітей Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації про визнання недійсним договору іпотеки, виключення з державного реєстру іпотек запису про державну реєстрацію договору іпотеки, виключення з єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запису про державну реєстрацію заборони відчуження нерухомого майна за договором іпотеки, -
Заслухавши доповідь судді Желепи О.В., пояснення представника банку, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів,-
ВСТАНОВИЛА:
Позивачка звернулась до суду з позовною заявою до відповідачів про визнання недійсним договору іпотеки з посиланням на те, що договір був укладений без згоди органу опіки та піклування, з порушенням прав її малолітнього сина, який на час укладення договору проживав в квартирі, яка передавалась в іпотеку .
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 21.11.2013 року в задоволені позову ОСОБА_2, яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4, третя особа: Служба у справах дітей Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації про визнання недійсним договору іпотеки, виключення з державного реєстру іпотек запису про державну реєстрацію договору іпотеки, виключення з єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запису про державну реєстрацію заборони відчуження нерухомого майна за договором іпотеки - відмовлено.
Не погодившись з таким рішенням суду, ОСОБА_2, яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_3. подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
В скарзі вказувала на те, що рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Посилалася на те, що суд не взяв до уваги документи , які підтверджували вік дитини на момент укладення договору, а також докази, щодо реєстрації місця проживання дитини на час розгляду справи. Суд не врахував, що в довідці про осіб які проживали в квартирі, що передавалась в іпотеку, яка надавалась нотаріусу, який посвідчував договір іпотеки була відсутня дата, а тому нотаріус не повинен був посвідчувати такий договір без згоди органу опіки та піклування, через проживання в квартирі малолітньої дитини. Крім того, суд ухвалюючи рішення ототожнив поняття «користування» та «реєстрація» житловим приміщенням, що є не вірним з огляду на норми матеріального права.
В судове засідання апеляційного суду позивачка та її представник не з`явились, про розгляд справи були повідомлені, що підтверджується зворотним поштовим повідомленням, відповідно до якого, представник позивача ОСОБА_5 про дату судового засідання в апеляційному суді повідомлений 02.01.2014 року.
Представник відповідача заперечував поти задоволення апеляційної скарги.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою га шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Статтею 203 ЦК України встановлено вичерпний перелік підстав, яз яких правочин може бути визнаний недійсним. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Як вбачається з матеріалів справ та встановлено судом, 05 жовтня 2007 року між ОСОБА_6, з однієї сторони, та Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», з другої сторони, було укладено договір про надання споживчого кредиту №11229962000, відповідно до якого Банк надав ОСОБА_6 кредит в сумі 188539 доларів США 00 центів, що за курсом Національного банку України дорівнює еквіваленту 952121 гривня 95 копійок на споживчі цілі строком на 10 років, тобто з 05 жовтня 2007 року по 05 жовтня 2017 року зі сплатою за користування кредитними коштами 13,90% річних. Відповідно до п.2.1. Договору, з метою забезпечення виконання зобов'язань позичальника банком прийнято в заставу квартира АДРЕСА_1, яка є власністю позивачки, поручителя ( а. с. 87 - 96 ).
Згідно з договором поруки № 147776 від 05 жовтня 2007 року ОСОБА_2, позивач взяла на себе солідарне зобов'язання перед банком на підставі договору про надання споживчого кредиту №11229962000 ( а. с. 97 - 98).
25 жовтня 2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_2. був укладений договір іпотеки №66259 трикімнатної квартири АДРЕСА_1, який було посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 ( а. с. 9 - 11).
01 квітня 2004 року ОСОБА_2 придбала належну їй на праві приватної власності квартиру АДРЕСА_1 ( а. с. 12).
Відповідно до реєстраційного напису на правовстановлювальному документі квартира АДРЕСА_1 зареєстрована в Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна на праві приватної власності за ОСОБА_2 ( а. с. 13).
Згідно із довідкою за формою №3, виданою ОСОБА_6 без зазначення дати її видачі Об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку «Простір», він дійсно проживає та зареєстрований у АДРЕСА_1 з 2004 року і ця довідка була надана приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 при оформленні договору іпотеки ( а. с. 23).
Відповідно до довідки за №752, виданої 10 жовтня 2012 року Житлово-
експлуатаційною дільницею №204 Комунального підприємства «Дирекція замовника
з управління житловим господарством Дарницького району міста Києва», ОСОБА_2 дійсно проживає та зареєстрована в АДРЕСА_2 з 25 грудня 1990 року, син - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3 за даною адресою зареєстрований ніколи не був ( а. с. 55).
Згідно з довідкою за формою №3 за №1-24, виданою ОСОБА_6 09 листопада 2010 року Об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку «Простір», він дійсно проживає та зареєстрований у АДРЕСА_1 з 2004 року, а син ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3 зареєстрований по цій адресі з 2009 року, Дана довідка надана суду представницею позивачки. Цією довідкою підтверджується те, що місце проживання малолітнього сина позивача за місцем проживання батька було зареєстровано, лише в 2009 році, тобто після укладання зазначеного іпотечного договору ( а. с. 81).
Відмовляючи в задоволені позову суд першої інстанції виходив з того, що оскільки іпотекодавець зобов'язаний до укладення іпотечного договору попередити іпотекодержателя про всі відомі йому права та вимоги інших осіб на предмет іпотеки, при посвідченні договору іпотеки приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 виконала вимоги Закону України «Про нотаріат» посвідчила договір іпотеки №66259 на підставі документів, наданих сторонами, тому права дитини не порушила.
Колегія суддів погоджується з таким висновком районного суду, так як він в повній мірі відповідає встановленим обставинам справи та вимогам Закону виходячи з наступного.
Положеннями ЦК України визначено чіткий перелік підстав визнання правочину недійсним, проте, неправильне розуміння позивачем умов договору при його укладенні не є підставою для визнання правочину недійсним у цій частині.
Відповідно до п.19 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією із сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 10 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно з вимогами ст.ст. 57-60 ЦПК України засобами доказування в цивільній справі є пояснення сторін і третіх осіб, показання свідків, письмові докази, речові докази і висновки експертів. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Кожна сторона має довести ті обставини, на які посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (ст. 317 ЦК України).
Згідно із ст.1 Закону України «Про іпотеку» іпотека це вид забезпечення виконання зобов'язання.
Стаття 224 ЦК України установлює, що правочин вчинений без дозволу Органу опіки та піклування є нікчемним. Відповідно до ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Відповідно до ч.3 ст.17 Закону України «Про охорону дитинства», у редакції чинній на час укладення оспорюваного договору, батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.
Стаття 177 СК України також містить положення про заборону у вчиненні правочинів, які стосуються майнових прав дитини.
За змістом ст.3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», у редакції чинній на час укладення оспорюваного договору, реєстрація - внесення відомостей до паспортного документа про місце проживання або місце перебування із зазначенням адреси житла особи та внесення цих даних до реєстраційного обліку відповідного органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань реєстрації.
Згідно із ч.2 ст.2 цього Закону реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Реєстрація місця проживання особи за тією чи іншою адресою дає їй право на проживання за такою адресою. Наявність реєстрації або її відсутність у контексті ч.2 ст.2 цього Закону не перешкоджає в реалізації прав, проте у зносинах з іншими особами, яким за необхідності надаються відомості про склад зареєстрованих у квартирі осіб, презумується, якщо стосовно кого-небудь відомості відсутні, вважається, що вони не проживають у квартирі, якщо тільки таке не підтверджено іншим документом (договором найму тощо), який не залишився прихованим.
Як роз'яснено у п.44 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» згідно зі статтею 32 ЦК України, статтею 177 СК України та статтею 17 Закону України від 26 квітня 2001 року № 2402-III«Про охорону дитинства» батьки не мають права без дозволу органу опіки і піклування укладати договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.
У зв'язку з наведеним суди повинні виходити із того, чи мала дитина право власності на предмет іпотеки чи право користування предметом іпотеки на момент укладення договору іпотеки. Будь-які дії, вчинені без згоди іпотекодержателя після укладення договору іпотеки (наприклад, реєстрація неповнолітньої дитини в житловому будинку, народження дитини після укладення договору іпотеки) не є підставою для визнання такого договору недійсним із підстави невиконання вимог закону про отримання згоди органу опіки та піклування.
Як вбачається з матеріалів справи, квартира АДРЕСА_1, що є предметом іпотеки, належить ОСОБА_2 на праві приватної власності на підставі договору купівлі продажу, укладеного 01 квітня 2004 року між нею, як покупцем, та ОСОБА_8, як продавцем.
З умов договору іпотеки слідує, що ОСОБА_2, передаючи квартиру в іпотеку засвідчила, що предмет іпотеки до цього часу жодним способом не відчужений, у спорі та під арештом (забороною) не перебуває, в оренду/лізінг/довірче управління не переданий. Іпотекодавець свідчить, що укладанням цього Договору не порушені права та/або
інтереси третіх осіб, а також у разі якщо предметом іпотеки є житлова нерухомість в тому числі не порушені права дітей. (п. 1.5 Договору іпотеки).
Згідно даних довідки форми №3 виданою ОСОБА_6 без зазначення дати її видачі Об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку «Простір», він дійсно проживає та зареєстрований у АДРЕСА_1 з 2004 року і ця довідка була наданим приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 при оформленні договору іпотеки.
Згідно з довідкою за формою №3 за №1-24, виданою ОСОБА_6 09 листопада 2010 року Об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку «Простір», він дійсно проживає та зареєстрований у АДРЕСА_1 з 2004 року, а син ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3 зареєстрований по цій адресі з 2009 року., тобто після укладення спірного договору іпотеки.
Таким чином, на час укладення договору іпотеки, що оспорюється, неповнолітня дитина не мала права власності чи права користування предметом іпотеки. Подальша реєстрація неповнолітньої дитини позивача у квартирі, яка передана в іпотеку без згоди іпотекодержателя на чинність договору іпотеки не впливає.
Окрім того, визнання договору недійсним є мірою, яка застосовується у разі порушення вимог законів при його укладенні. Як вбачається з матеріалів справи при укладенні договору його сторонами були вжиті заходи щодо запобігання наслідків недійсності правочину. Так, банку були надані відомості від житлового органу, правдивість яких також підтвердила іпотекодавець, щодо відсутності прав (власності та/або проживання) третіх осіб та дітей на майбутній предмет іпотеки.
Враховуючи викладені обставини, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про відсутність законних підстав для висновку про наявність майнових прав малолітнього ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1 або про порушення його прав на користування майном батьків.
Реєстрація малолітнього ОСОБА_3 у спірній квартирі після укладення договору іпотеки не може бути підставою для визнання недійсним даного договору, так як при вирішенні спорів про визнання договорів недійсними судом перевіряються обставини укладення даного договору та не досліджуються події, які відбувалися після укладення даного договору.
Посилання апелянта на те, що даним договором порушуються права малолітнього на користування майном, так як він проживає у квартирі, не може бути підставою для визнання договору недійсним, так як такі підстави не передбачені діючими нормами матеріального права, а ОСОБА_2 не надано доказів проживання малолітнього у спірній квартирі на момент укладення договору. Крім того укладаючи спірний договір ОСОБА_2 засвідчила, що укладанням договору не порушені права та/або інтереси третіх осіб, в тому числі не порушені права дітей.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Суд повно і об'єктивно з'ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін зібраними у справі доказами, яким дав належну правову оцінку.
Рішення суду першої інстанції ухвалене без порушення норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2, яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 21 листопада 2013 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20-ти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий Судді: