ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 311
РІШЕННЯ
Іменем України
04.12.2008 | Справа №2-18/9193-2008 |
За позовом – Тайганського міжрайонного управління водного господарства, м. Білогірськ(вул. Запрудна, 19, м. Білогірськ, Автономна Республіка Крим, 97601)
До відповідача – Кримське республіканське підприємство «Виробниче підприємство Водопровідно-каналізаційного господарства м. Білогірська» (вул. Мірошниченко, 11-а, м. Білогірськ, Автономна Республіка Крим, 97600).
Про визнання укладеним договору
Суддя І.К. Осоченко
ПРЕДСТАВНИКИ:
Від позивача: – Онощенко С.М. – юрист, довіреність від 26.09.2008р.
Від відповідача: - Анісова Г.М. – юрист, дов. від 27.10.2008 р.
СУТЬ СПОРУ: Тайганське міжрайонне управління водного господарства, м. Білогірськ (далі - позивач) звернулося до господарського суду Автономної Республіки Крим із позовною заявою до Кримського республіканського підприємства «Виробниче підприємство Водопровідно-каналізаційного господарства м. Білогірська» (далі - відповідач), в якій просить суд визнати укладеним з 21.08.2008р. договір про надання послуг з подачі води із Балановського водосховища Білогірського району Автономної Республіки Крим від 23.07.2008р. на умовах Тайганського міжрайонного управління водного господарства відносно ціни надаваємих послуг – 0,12грн за 1м3, з урахуванням підписаного сторонами протоколу розбіжностей до договору, мотивуючи свої позовні вимоги тим, що між позивачем та відповідачем діяв договір №11 від 30.07.2007р. про надання послуг з постачання води, строк якого з урахуванням пролонгації закінчився 20.08.2008р.
20.08.2008р. позивачем по справі було скеровано на адресу відповідача проект нового договору від 23.07.2008р..
20.08.2008р. відповідачем було повернуто позивачу один екземпляр підписаного договору з протоколом розбіжностей до договору. У протоколі розбіжностей відповідач не погодився з позивачем на визначену суму у розмірі 0,12грн за 1м3 за договором про надання послуг з постачання води, а запропонував 0,06грн за 1м3 за надання послуг з постачання води.
Протокол розбіжностей позивачем було підписано та скеровано на адресу відповідача, але з визначенням ціни запропонованої відповідачем позивач не погоджується. Таким чином ціна за подачу 1м3 води залишається не узгодженою, що і стало підставою звернення позивача з позовною заявою до господарського суду.
Відповідач позовні вимоги не визнав, в своєму відзиві на позов пояснив, що Верховною Радою АР Крим 21.02.2007 року за № 367-5/07 була прийнята Постанова «Про питання керування майном, яке належить АР Крим», п. 3 якої передбачена передача із состава майна, яке належить АР Крим в комунальну власність територіальної громади поселка Зуя - внутріселищні розводящі сеті водопостачання з інженерними спорудами, які розміщені в смт Зуя.
На виконання даної Постанови на підставі Приказу Міністерства ЖКГ АРК за № 45 від 04.08.2008 року була складена комісія, в склад якої увійшли представники водоканалу та Зуйської селищної ради.
01.09.2008 року була завершена процедура прийому – передачі майна, що підтверджується підписаними актами прийому-передачі, які підписані між відповідачем по дійсній справі та селищною радою.
В процесі розгляду справи позивач надав суду Заяву від 25.11.2008 року про зміну позовних вимог, згідно яких позивач доповнив свої вимоги, та просить суд стягнути з відповідача заборгованість за послуги по постачанню води з Барановського водосховища з 21.08.2008 року по 30.09.2008 року у розмірі 15360, 00 грн.
Вивчивши таку Заяву, суд прийшов до висновку, що по суті позивач не змінює, а доповнює свої позовні вимоги ще однією вимогою про стягнення заборгованості.
Статтею 22 ГПК України, яка встановлює права та обов’язки сторін, такого права позивача як доповнювати свої вимоги, вказана норма права в собі не містить.
В зв’язку з чим суд відмовив позивачу в прийнятті до свого розгляду Заяви позивача від 25.11.2008 року № 411.
В порядку ст. 77 ГПК України розгляд справи відкладався, та судом була оголошена перерва з 25.11.08р по 04.12.2008 року.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд
В С Т А Н О В И В:
10 вересня 2008 року до Господарського суду АР Крим надійшла позовна заява Тайганського міжрайонного управління водного господарства, м. Білогірськ до Кримського республіканського підприємства «Виробниче підприємство Водопровідно-каналізаційного господарства м. Білогірська, в якої позивач просить суд визнати укладеним з 21.08.2008 року договір про надання послуг з подачі води із Балановського водосховища Білогірського району АР Крим.
Як вбачається із матеріалів справи, 21.02.2007 року Верховною Радою АР Крим за № 367-5/07 була прийнята Постанова «Про питання керування майном, яке належить АР Крим», п. 3 якої передбачена передача із состава майна, яке належить АР Крим в комунальну власність територіальної громади поселка Зуя - внутріселищні розводящі сеті водопостачання з інженерними спорудами, які розміщені в смт Зуя.
На виконання даної Постанови на підставі Приказу Міністерства ЖКГ АРК за № 45 від 04.08.2008 року була складена комісія , в склад якої увійшли представники водоканалу та Зуйської селищної ради.
01.09.2008 року була завершена процедура прийому – передачі майна, що підтверджується підписаними актами прийому-передачі, які підписані між відповідачем та Зуйською селищною радою.
Раніше, до моменту підписання таких Актів прийому - передачі, а саме 20.08.2008р., позивачем по справі був скерований на адресу відповідача проект договору від 23.07.2008р. про надання послуг на постачання води із Барановського водосховища Білогірського району АР Крим, в п.5 якого вказано, що строк дії такого договору встановлений з моменту його підписання сторонами та до 31 .12.2008 року.
20.08.2008р. відповідачем було повернуто позивачу один екземпляр підписаного договору з протоколом розбіжностей до договору. У протоколі розбіжностей відповідач не погодився з позивачем на визначену суму у розмірі 0,12грн за 1м3 за договором про надання послуг з постачання води, а запропонував 0,06грн за 1м3 за надання послуг з постачання води.
Як свідчать матеріали справи, протокол розбіжностей позивачем було підписано та скеровано на адресу відповідача, але з визначенням ціни запропонованої відповідачем позивач не погоджується.
Таким чином ціна за подачу 1м3 води залишається між сторонами не узгодженою.
Вивчивши матеріали справи та норми діючого законодавства України, суд прийшов до висновку, що предмет позову по даній справі, який був обраний позивачем, не відповідає передбаченим законом способам захисту прав та законних інтересів суб’єктів господарювання, при цьому суд виходить з наступного:
виходячи із змісту ст.16 Цивільного Кодексу України, цей Кодекс не передбачає такого способу захисту цивільних прав та інтересів, як визнання договору укладеним, і такий спосіб не встановлений будь-яким законом України.
Суд вважає та звертає увагу позивача на те, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб’єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов’язку зобов’язаною стороною.
Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб’єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв’язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
По суті, така позовна вимога носить декларативний характер, оскільки в майбутньому не може бути виконана шляхом державно-примусової діяльності, яка (діяльність) не може відбутись шляхом спонукання особи визнати певні обставини або не вчинювати певних дій, що фактично лежить в площині її особистого волевиявлення.
В даній ситуації способом захисту могло б бути ЗОБОВЯЗАННЯ ВІДПОВІДАЧА УКЛАСТИ ДОГОВІР НА ПЕВНИХ УМОВАХ за наявності передбачених законом обставин і за умови вчинення позивачем певних дій (зокрема, направлення відповідачу проекту договору, який позивач пропонує укласти на новий строк).
В разі якщо позивач вважає, що договір є укладеним, то це є юридичний факт, який підлягає встановленню за умови наявності спорів, які ініціюються у зв’язку з невизнанням відповідачем цього факту, наприклад, при розрахунках по умовам такого договору.
Визнання договору укладеним, по суті, є встановленням юридичного факту.
Отже, такий спосіб захисту цивільного права не передбачено законом, при тому що в господарському процесі справи розглядаються виключно у позовному провадженні.
Отже, як вбачається з матеріалів справи, позивач не вірно обрав спосіб захисту свого порушеного права.
Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 року № 01-8/482 - пункт 3 - викладається правова позиція, згідно з якою, дійшовши висновку про те, що предмет позову не відповідає встановленим законом або договором способом захисту прав, суд ПОВИНЕН ВІДМОВИТИ В ПОЗОВІ, а не припиняти провадження у справі за її непідвідомчістю суду.
В зв’язку з чим суд прийшов до висновку, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити.
Судові витрати відповідно до ст. 49 ГПК України суд відносить на позивача.
При цьому суд звертає увагу позивача на те, що він не позбавлений права звернуться з належним позовом до суду ПРО СПОНУКАННЯ відповідача укласти той чи інший господарський договір.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. 44, 49, 82-85 Господарського Процесуального кодексу України, суд
В И Р І Ш И В:
В позові відмовити.
Суддя Господарського суду
Автономної Республіки Крим Осоченко І.К.