УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №: 22-ц/191/46/14Головуючий суду першої інстанції:Кіт М.В.

Доповідач суду апеляційної інстанції:Самойлова О. В.

"21" січня 2014 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в м.Феодосія у складі:

головуючого суддіСамойлової О.В.

СуддівАвраміді Т.С. Приходченко А.П.

При секретаріБогданович О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про стягнення аліментів на утримання дітей та дружини, та за зустрічним позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6 про стягнення аліментів на дитину, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_7 - ОСОБА_8 на рішення Керченського міського суду АР Крим від 13 вересня 2013 року,

В С Т А Н О В И Л А:

У березні 2013 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_7, в якому, з урахуванням уточнень, просила суд стягнути з відповідача аліменти на утримання двох неповнолітніх дітей у твердій грошовій сумі у розмірі по 1000 грн. на кожну дитину та на утримання дружини до досягнення сином ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, трирічного віку, по 500 грн. щомісячно.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_6 перебувала з відповідачем у шлюбі з 1998 року, від якого сторони мають двох неповнолітніх дітей: сина ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_2 та сина ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1. Відповідач не виконує своїх обов'язків по утриманню дітей, кошти на забезпечення дітей не виділяє, на теперішній час знаходиться на заробітках в Російської Федерації та має достатній дохід для виплати аліментів на дітей та на утримання дружини, яка не працює і доглядає дитину - сина ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Не погодившись із позовними вимогами, ОСОБА_7 звернувся до суду із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_11 про стягнення з неї аліментів на утримання сина ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_2, у розмірі 1/4 частки заробітку, з дати подачі позову та до повноліття дитини.

Вимоги ОСОБА_7 мотивовані тим, що шлюбно-сімейні відносини між подружжям припинені з серпня 2012 року у зв'язку зі сварками та несумісністю характерів. Син ОСОБА_9 залишився проживати з матір'ю, а син ОСОБА_10 проживає з ним за адресою:м. Керч, АДРЕСА_1. ОСОБА_6 не оказує матеріальної допомоги на утримання сина ОСОБА_10, тому повинна сплачувати аліменти на користь ОСОБА_7 в розмірі ? частки доходу щомісячно.

Ухвалою Керченського міського суд від 29.04.2013 року первісний та зустрічний позови об'єднано в одне провадження (а.с.33).

Рішенням Керченського міського суду від 13 вересня 2013 року позовні вимоги ОСОБА_6 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 на утримання неповнолітніх синів ОСОБА_9 та ОСОБА_10, аліменти у розмірі 1/3 частки заробітку (доходу) щомісячно, але не менш, ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 25.03.2013 року та до повноліття дітей. Стягнуто на користь ОСОБА_6 з ОСОБА_7 аліменти на її утримання у розмірі 1/6 частки заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 25.03.2013 року та до досягнення дитиною трирічного віку, тобто до 10.02.2014 року. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено (а.с. 79).

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_7 про стягнення аліментів на утримання дитини - відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Не погодившись із рішенням суду, представник позивача за зустрічним позовом ОСОБА_7 - ОСОБА_8 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 відмовити, зустрічні позовні вимоги задовольнити в повному обсязі

Апелянт зазначає, що суд, відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_7 про стягнення аліментів на утримання сина ОСОБА_10 з моменту подання позову і до 10.08.2013 року - часу знаходження сина на утриманні батька, дійшов помилкового висновку про те, що дитина не проживала разом із батьком і не знаходилася на його утриманні, оскільки син проживав з ним до 10.08.2013 року, поки дитину не забрала позивачка. Таким чином, син знаходиться на утриманні матері лише з 10.08.2013 року, а тому й аліменти на його утримання необхідно стягувати з 10.08.2013 року, а не з дати звернення позивачки із позовом.

Крім того, апелянт не погоджується із стягненням з нього аліментів на утримання дружини, оскільки це суперечить вимогам ч.4 ст. 84 СК України, він не має можливості утримувати дружину у зв'язку з тяжким матеріальним становищем.

Судом апеляційної інстанції справа розглянута за відсутності сторін, які належним чином повідомлені про день, час та місце розгляду справи, від представника ОСОБА_7 надійшла заява про розгляд справи за її відсутністю. При таких обставинах, на думку колегії суддів, відсутні підстави, які б перешкоджали розглядові справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню.

Згідно з частиною 1 статті 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції, врахувавши те, що ОСОБА_6 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_7, від якого вони мають двох дітей, що вона не працює, отримує допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, стягнув з відповідача аліменти на утримання синів в розмірі 1/3 частки заробітку (доходу) щомісячно, але не менше, ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 25.03.2013 року і до повноліття дітей.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_6 та ОСОБА_7 перебували в зареєстрованому шлюбі з 10.10.1998 року, від якого мають синів: ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_2 і ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1. Після розірвання шлюбу за рішенням Керченського міського суду від 24 травня 2013 року, діти мешкають разом із матір'ю та знаходяться на її утриманні.

Статтею 180 СК України передбачено, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно ст. 181 СК України при відсутності укладеного в порядку, передбаченому ст. 189 СК України між батьками договору про сплату аліментів на неповнолітню дитину та ненадання дитині утримання, аліменти стягуються у судовому порядку на користь того з батьків з ким проживає дитина та хто її утримує.

Зазначене випливає також з п. 17 Пленуму Верховного Суду України "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" № 3 від 15 травня 2006 року, згідно якого за відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той з них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом.

Відповідно до вимог ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.

Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, за винятком випадків, передбачених ст. 184 цього Кодексу.

Визначаючи розмір аліментів, що стягуються на утримання дітей, місцевий суд врахував стан здоров'я дітей, стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів, втрату ним 20% працездатності, відсутність інвалідності та інші обставини, що мають істотне значення, і стягнув аліменти на утримання дітей у розмірі 1/3 частки заробітку (доходу) щомісячно, але не менш, ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, а також 1/6 частку заробітку (доходу) на утримання позивачки, яка доглядає за дітьми, до досягнення трирічного віку сином ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Виходячи з необґрунтованості та недоведеності зустрічних позовних вимог, суд першої інстанції дійшов до висновку про відмову в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_7 про стягнення аліментів з ОСОБА_6 на утримання сина ОСОБА_10 за період з 29.04.2013 року по 10.08.2013 року.

Рішення Керченського міського суду від 13.09.2013 року оскаржується апелянтом в частині стягнення з нього аліментів на утримання дружини та стягнення аліментів на утримання сина ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_2 за період з 25.03.2013 року по 10.08.2013 року, а також в частині відмови у задоволенні зустрічного позову про стягнення аліментів з ОСОБА_6 на утримання сина ОСОБА_10 починаючи з дня звернення до суду з позовом (29.04.2013 року) до 10.08.2013 року.

Апелянт посилається на те, що син ОСОБА_10 після розірвання шлюбу між сторонами знаходився на його утриманні до 10.08.2013 року, ОСОБА_6 не надавала матеріальну допомогу на утримання дитини і тому саме з неї, на думку апелянта, підлягають стягненню аліменти. Колегія суддів не погоджується з такими доводами апелянта, оскільки всупереч вимог статей 10, 60 ЦПК України вони не підтверджені належними та допустимими доказами. Тимчасове проживання дитини у матері ОСОБА_7 - ОСОБА_13 АДРЕСА_1 не може бути розцінено як безперечний доказ знаходження дитини на утриманні ОСОБА_7, який не має постійного місця проживання за указаною адресою і у спірний період часу був відсутній у м. Керчі, зареєстрований за місцем перебування у АДРЕСА_3 (а.с. 12). Крім того, чисельні звернення ОСОБА_6 з березня 2013 року до відповідних компетентних органів щодо безпідставного удержання сина ОСОБА_10 ОСОБА_13 (матір'ю ОСОБА_7.) і повернення дитини матері (а.с. 46, 47, 50-52), свідчать про те, що дитина знаходилася у ОСОБА_13 поза волею ОСОБА_6, без правових підстав, оскільки питання про визначення місця проживання дитини у встановленому порядку не вирішувалося. Зі змісту рішення Керченського міського суду від 24 травня 2013 року про розірвання шлюбу між сторонами (а.с. 45) слідує, що факт проживання дітей з ОСОБА_6 не спростований ОСОБА_7

З свідоцтва №1937 про реєстрацію за місцем перебування (а.с.72) та довідки муніципального бюджетного загальнонавчального закладу основної загальноосвітньої школи № 12 муніципального утворення Темрюкського району від 02.09.2013 року слідує, що ОСОБА_10, 2000 року народження, навчається в 7-му класі школи № 12 (а.с.74), що підтверджує проживання дітей разом з ОСОБА_6 за місцем її перебування в Темрюкському районі Краснодарського краю Російської Федерації.

На думку колегії суддів, судом першої інстанції враховані наведені обставини по справі, відповідно до ст. 212 ЦПК України надана оцінка наявним у справі доказам і прийнято обґрунтоване рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_6 про стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей і відмову у задоволенні зустрічних вимог ОСОБА_7

Задовольняючи частково вимоги ОСОБА_6 і стягуючи з ОСОБА_7 аліменти на утримання дружини, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка в силу статті 84 СК України вправі вимагати допомоги на її утримання до досягнення дитиною трьох років, а відповідач повинен надавати таку допомогу дружині, оскільки остання не працює, знаходиться на обліку в Керченському управлінні праці і соціального захисту населення та отримує допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку в сумі 638,20 грн. на місяць (а.с. 17) і не має самостійного джерела існування.

Колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта стосовно того, що він не працює, отримує страхову виплату у зв'язку з ушкодженням здоров'я і не має можливості надавати допомогу дружині, оскільки, виходячи зі змісту ст. 84 СК України, незалежно від працевлаштування, наявності постійного заробітку чи розміру доходу чоловік зобов'язаний утримувати дружину, з якою проживає дитина, до досягнення дитиною трьох років. Така особа не може бути визнана неспроможною сплачувати аліменти, якщо вона, будучи працездатною, не працює без поважних причин.

Відповідно до ч.ч.2,6 ст. 84 СК України дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка - батька дитини до досягнення дитиною трьох років. Право на утримання вагітна дружина, а також дружина, з якою проживає дитина, має і в разі розірвання шлюбу.

Як слідує з матеріалів справи і не заперечується ОСОБА_7, малолітня дитина - син ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1 проживає разом з ОСОБА_6, яка отримує допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, іншого доходу не має.

ОСОБА_7 перебуває на обліку у Відділенні виконавчої дирекції фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Керч АР Крим та одержує страхові виплати у розмірі 996,60 грн. (а.с.70). Одночасно, ОСОБА_7 після проходження огляду МСЕК у вересні 2008 року, інвалідом не визнаний, має 20% втрати працездатності безстроково (а.с. 68). Записи в трудовій книжці ОСОБА_7 свідчать про те, що він має середню спеціальну освіту за фахом «технік судозбірник», працював на посадах збірника корпусів металевих судів, зварника, 31.07.2012 року він був звільнений за власним бажанням з посади зварника ВАТ «Західна верф» (а.с. 27-28). Отже, ОСОБА_7 не може бути визнаний неспроможним сплачувати аліменти, оскільки втрата ним 20% працездатності не заважала йому працювати і не свідчить про відсутність у нього працездатності в повному обсязі. ОСОБА_7 не надано суду доказів стосовно того, що він знаходиться на обліку осіб, які шукають роботу, визнаний безробітним, не наведено інших поважних причин, з яких він не працює.

Враховуючи викладене, на думку колегії суддів, суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та належним чином оцінив надані докази, при визначенні розміру аліментів відповідно до статті 182 СК України правильно врахував матеріальне положення платника аліментів і зробив обґрунтований висновок про те, що відповідач не має інвалідності, часткова втрата ним працездатності суттєво не впливає на його здатність працювати, він спроможний платити аліменти як на утримання дітей, так і на утримання дружини. При цьому місцевий суд правильно послався на те, що загальний розмір аліментів на дітей (1/3 частка) і на дружину (1/6 частка) не буде перевищувати половину доходу ОСОБА_7

Доказів, надання яких могло б вплинути на правильність вирішення справи, та які б спростовували правильність висновків суду першої інстанції або свідчили про наявність обставин, що дійсно мають суттєве значення для правильного вирішення справи, апелянтом суду апеляційної інстанції не надано, клопотань про їх витребування не заявлено.

Таким чином, суд першої інстанції, правильно встановив обставини справи, правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального права і дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення місцевого суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України є підставою для відхилення апеляційної скарги та залишення без змін рішення суду.

На підставі викладеного і керуючись статтею 303, пунктом 1 частини 1 статті 307, частиною 1 статті 308, статтями 314, 315 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_7 на рішення Керченського міського суду АР Крим від 13 вересня 2013 року - відхилити.

Рішення Керченського міського суду АР Крим від 13 вересня 2013 року залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Судді:

О.В.Самойлова Т.С. Авраміді А.П. Приходченко