УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2014 року Справа № 876/5392/13

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії :

головуючого судді: Гуляка В.В.

суддів: Коваля Р.Й., Судової-Хомюк Н.М.

за участі секретаря судового засідання: Омеляновської Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Галицькому районі Івано-Франківської області ДПС на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24 січня 2013 року в адміністративній справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Західрембуд» до Державної податкової інспекції у Галицькому районі Івано-Франківської області ДПС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

У жовтні 2012 року позивач ТзОВ «Західрембуд» звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача ДПІ у Галицькому районі Івано-Франківської області ДПС (на даний час ДПІ у Галицькому районі ГУ Міндоходів в Івано-Франківської області), в якому, з врахуванням уточнених позовних вимог, просив : 1) визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Галицькому районі Івано-Франківської області від 22 серпня 2012 року № 0000302300, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств в розмірі 208099 грн.; 2) визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Галицькому районі Івано-Франківської області від 22 серпня 2012 року № 0000392300, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на додану вартість з вироблених на Україні товарів (робіт) в розмірі 183464,50 грн., в тому числі штрафних санкцій в розмірі 9036,5 грн..

Відповідач ДПІ у Галицькому районі Івано-Франківської області позову не визнав, у суді першої інстанції подав заперечення, просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24.01.2013 року адміністративний позов задоволено повністю. Скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Галицькому районі Івано-Франківської області № 0000302300 від 22.08.2012 року та № 0000392300 від 22.08.2012 року.

З цією постановою суду не погодився відповідач ДПІ у Галицькому районі Івано-Франківської області та оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що постанова суду першої інстанції прийнята з порушенням норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому оскаржена постанова суду від 24.01.2013 р. підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що посадовими особами ДПІ було проведено планову виїзну перевірку ТзОВ «Західрембуд» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2010 р. по 31.03.2012 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2010 р. по 31.03.2012 р., результати якої оформлені Актом від 08.08.2012 р. № 653/2200/32295170. Вказує апелянт, що за результатами перевірки було встановлено факти господарських відносин позивача із ТзОВ «Дормашавто», ТзОВ «Сана Групп», ПП «Ново-Ком», а саме укладення договорів з надання послуг. Однак, реальність укладення і виконання цих договорів не підтверджується належними документами, що вказує на те, що такі договори були укладені всупереч інтересам держави і суспільства, з метою приховування доходів від сплати податків. Суд першої інстанції не врахував наданих позивачем обгрунтувань щодо нікчемності вказаних господарських договорів і безпідставно задоволив позовні вимоги. На думку апелянта оскаржені позивачем податкові повідомлення-рішення прийнято у відповідності до вимог чинного законодавства і у суду не було підстав для їх скасування.

За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати постанову суду першої інстанції від 24.01.2013 р. та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивач ТзОВ «Західрембуд» подав заперечення на апеляційну скаргу, у якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржену постанову суду першої інстанції залишити без змін.

Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і які з'явились на апеляційний розгляд справи, перевіривши матеріали справи, обговоривши підстави і межі апеляційної скарги, вважає, що таку апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено і підтверджено матеріалами справи, що позивач ТзОВ «Західрембуд» зареєстровано юридичною особою 11.02.2003 року і є діючим суб'єктом господарської діяльності (а.с. 15, 150-152 Т.1).

Відповідачем ДПІ у Галицькому районі Івано-Франківської області в період з 19.07.2012 р. по 01.08.2012 р. було проведено планову виїзну перевірку позивача ТзОВ «Західрембуд» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2010 р. по 31.03.2012 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2010 р. по 31.03.2012 р.. Результати перевірки оформлені актом № 653/2200/32295170 від 08.08.2012 р. (а.с. 21-39 Т.1).

У вказаному акті перевірки зазначено, що позивачем порушено, зокрема, вимоги п. 198.2, 198.3 ст.198 ПК України, в результаті чого занижено ПДВ в розмірі 174428 грн. за період з 01.10.2010 року по 31.03.2012 року, в т.ч. за січень 2011 року - 63333 грн., лютий 2011 року - 1667 грн., березень 2011 року - 10063 грн., червень 2011 року - 63223 грн., вересень 2011 року - 36142 грн.; вимоги п.1.32 ст.1, п.5.1 ст.5, п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.9 ст.5, п.п.11.2.1 п.11.2 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та п.138.2 ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 208099 грн., у тому числі за перший квартал 2011 року в сумі 93829 грн., за другий квартал 2011 року в сумі 72707 грн., за 2-3 квартали 2011 року в сумі 114270 грн. (в т.ч. 3 квартал 2011 року в сумі 41563 грн.). Вказані висновки податкового органу обґрунтовуються тим, що позивачем безпідставно занижено податок на прибуток та віднесено до складу податкового кредиту з ПДВ показники від здійснення господарських операцій з придбання транспортних послуг по поставці піщано-гравійної суміші у ТзОВ «Дормашавто», ТзОВ «Сана-Групп» і ПП «Ново-Ком».

На підставі квазаного вище Акта перевірки від 08.08.2012 року відповідачем ДПІ у Галицькому районі Івано-Франківської області винесено 22.08.2012 р. відносно позивача податкові повідомлення-рішення : № 0000392300 про збільшення суми грошового зобов'язання з ПДВ на суму 183464,50 грн., в тому числі 174428 грн. за основним платежем і 9036,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, та № 0000302300 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 280100 грн., в тому числі 208099 грн. за основним платежем і 1 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с. 40, 41 Т.1).

Суд апеляційної інстанції погоджується із висновками суду першої інстанції щодо безпідставності тверджень ДПІ про безтоварний і нікчемний характер господарських договорів між ТзОВ «Західрембуд» та ПП «Ново-Ком», ТзОВ «Сана-Групп», ТзОВ «Дормашавто», щодо дотримання позивачем вимог податкового і цивільного законодавства та щодо протиправності винесених податкових повідомленнь-рішеннь від 22.08.2012 року, з врахуванням наступного.

Відносно питання щодо заниження позивачем податку на прибуток, суд апеляційної інстанції враховує, що відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (тут і надалі в редакції на час розглядуваних правовідносин), валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 цього Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Пунктом п.5.11 ст.5 цього Закону передбачено, що установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Відповідно до п.п 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 цього Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно ст. 3 вказаного Закону, об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Відповідно до п. 138.1 ст.138 ПК України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності.

Згідно п.п.138.1.1 п.138.1 ст.138 цього ж Кодексу, витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Пунктом 138.2 ст.138 ПК України, передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно п.138.4 ст.138 ПК України, витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Відповідно до п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 цього ж Кодексу, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відносно питання щодо заниження позивачем податку на додану вартість, суд апеляційної інстанції враховує, що відповідно до п.198.1 ст.198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно п.198.2 ст.198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.198.3 ст.198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього ж Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 ПК України, протягом такого звітного періоду у зв'язку з : придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.4 ст.198 ПК України, якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 ПК України.

Відповідно до п.201.1 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, яка повинна відповідати встановленим вимогам. Податкова накладна, згідно п.201.10 ПК України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», зокрема статтею 9, визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення, можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати визначені обов'язкові реквізити.

Із матеріалів адміністративної справи та змісту Акту податкової перевірки від 08.08.2012 року видно, що висновки податкового органу щодо порушення позивачем ТзОВ «Західрембуд» податкового законодавства ґрунтуються на твердженнях ДПІ про те, що товариством протягом перевіреного періоду безпідставно завищено валові витрати за господарськими договорами з придбання транспортних послуг по поставці піщано-гравійної суміші у ТзОВ «Дормашавто», ТзОВ «Сана-Групп» і ПП «Ново-Ком», та безпідставно віднесено до складу податкового кредиту суми ПДВ за цими договорами. На думку податкового органу вказані господарські операцій з придбання послуг не мали реального характеру і фактично не відбувались, мали безтоварний і нікчемний характер, не спричинили реального настання правових наслідків.

Суд апеляційної інстанції вважає об'єктивними висновки суду першої інстанції щодо безпідставності вищевказаних тверджень ДПІ.

З цього приводу суд апеляційної інстанції враховує, що реальність укладення, фактичне виконання та настання правових наслідків за розглядуваними господарськими договорами і об'єктивність інформації в первинних документах за цими договорами підтверджується матеріалами справи.

Зокрема, судом першої інстанції вірно враховано, що ТзОВ «Західрембуд», ТзОВ «Дормашавто», ТзОВ «Сана Групп», ПП «Ново-Ком» на час укладення і виконання договорів були діючими суб'єктами господарювання, що підтверджується матеріалами справи, в тому числі витягами та довідками з ЄДР.

Фактичне (реальне) здійснення позивачем господарських операцій із ТзОВ «Дормашавто» підтверджується : - договором підряду № 1-04-11 від 04.01.2011 р. про надання транспортних послуг по поставці піщаної суміші; - податковими накладними за червень-серпень 2011 року; - актами приймання виконаних робіт; - підсумковими відомостями ресурсів; - довідками про вартість виконаних робіт; - накладною на поставку піщано-гравійної суміші; - виписками банку та копіями квитанцій до прибуткових касових ордерів (а.с. 69-81, 220-226 Т.1).

Здійснення позивачем господарських операцій із ТзОВ «Сана Групп» підтверджується : - договором підряду № 1-02-11 від 12.01.2011 року про надання транспортних послуг; - податковими накладними за січень та березень 2011 року; - актами приймання виконаних робіт; - довідками про вартість виконаних робіт; - підсумковими відомостями ресурсів; - виписками банку та квитанціями до прибуткових касових ордерів (а.с. 47-68 Т.1).

Здійснення позивачем господарських операцій із ПП «Ново-Ком» підтверджується: - податковими накладними та видатковими накладними за лютий 2011 року; - платіжним дорученням від 18.02.2011 року (а.с.6-8 Т.2).

Використання позивачем отриманих послуг у власній господарській діяльності та настання правових наслідків за вказаними вище договорами також підтверджується: - протоколами огляду об'єктів контролю щодо ремонту покриття доріг; - актами контрольного огляду та опису виконаних робіт; - актами про прийняття в експлуатацію виконаних ремонтних робіт; - довідками про вартість робіт та актами приймання виконаних робіт за участі субпідрядника ТзОВ «Хорст» згідно договору субпідряду № 7-07/12-СП; - актом ревізії КРУ в Чернівецькій області № 24-06/297 від 25.10.2011 р. (а.с. 20, 40-46, 82-132, 153-201 Т.1, 55-105, 193-202 Т.2).

З врахування наведеного вище, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про необґрунтованість і бездоказовість тверджень податкового органу про те, що розглядувані договори мали нереальний (безтоварний) характер, виконання умов цих договорів не відбувалось.

Відповідно до ст. 71 ч.2 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд апеляційної інстанції вважає також безпідставними покликання апелянта на окремі матеріали кримінальної справи та листування з іншими податковими органами, як на обґрунтованість апеляційних вимог, оскільки у досліджуваних правовідносинах доказами реальності існування господарських відносин між позивачем ТзОВ «Західрембуд» та ПП «Ново-Ком», ТзОВ «Сана-Групп», ТзОВ «Дормашавто» являються належні первинні документи, з врахуванням вимог ст. 70 КАС України.

Суд апеляційної інстанції також звертає увагу на те, що право на податковий кредит у платників ПДВ не пов'язано із фактами сплати до бюджету податків контрагентами за господарськими договорами, а пов'язано лише із фактичною сплатою вартості товарів (робіт, послуг) та із наявністю відповідних первинних документів і податкових накладних. Визначальним є реальність існування господарських операцій та факт сплати податку в ціні придбаних товарів (послуг) їх постачальникам. Такий платник податків не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання обов'язків по сплаті податків іншими платниками податків, якщо це прямо не встановлено законом.

Щодо покликань відповідача про нікчемність розглядуваних правочинів, то суд апеляційної інстанції враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину визначені статтею 203 ЦК України, відповідно до якої: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину і вказано, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (стаття 215 ЦК України).

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Правові наслідки недійсності правочину визначені статтею 216 ЦК України, де вказано, що в разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Крім цього, відповідно до ст. 207 ГК України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно ч. 1 ст. 208 ГК України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

З наведених вище норм випливає, що наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного правочину та усвідомлювали суперечність його інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Відповідно до ст. 236 ЦК України, нікчемний правочин або правочин, визнаний недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

У зв'язку із цим, висновки про нікчемність правочину можуть бути зроблені лише за наявності доказів і встановлення фактів порушення обов'язкових вимог для чинності правочину в момент укладення такого правочину.

З цього приводу суд апеляційної інстанції враховує, що розглядувані договори між позивачем та ТзОВ «Дормашавто», ТзОВ «Сана Групп», ПП «Ново-Ком» на момент їх укладення відповідали усім вимогам необхідним для їхньої чинності, не суперечили вимогам чинного законодавства та моральним засадам суспільства, сторони договорів володіли необхідним обсягом цивільної дієздатності, волевиявлення були вільними і відповідали внутрішній волі сторін договору, договори були спрямовані на реальне настання правових наслідків і такі наслідки наступили.

З врахування наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції при розгляді адміністративної справи всебічно і об'єктивно встановлено обставини справи, висновки суду відповідають обставинам справи, постанова суду від 24.01.2013 р. винесена з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому немає підстав для її скасування.

Керуючись ст.ст. 160 ч.3, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд

ухвалив:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Галицькому районі Івано-Франківської області ДПС - залишити без задоволення.

Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24 січня 2013 року в адміністративній справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Західрембуд» до Державної податкової інспекції у Галицькому районі Івано-Франківської області ДПС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

На ухвалу протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: В.В. Гуляк

Судді: Р.Й. Коваль

Н.М. Судова-Хомюк

Повний текст ухвали виготовлено та підписано 24.01.2014 року.