Головуючий суду 1 інстанції - Є.М. Акулов
Доповідач - В.М. Луганська
Справа № 414/2228/13-ц
Провадження № 22ц/782/5606/13
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27січня 2014 року Судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Луганської області в складі :
головуючого:Луганської В.М.,
суддів: Маляренко І.Б., Яреська А.В.
за участю секретаря: Веселова С.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луганську цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства Комерційний банк „Приватбанк" на рішення Кремінського районного суду Луганської області від 26 листопада 2013 року в справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк „Приватбанк" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
В С Т А Н О В И Л А :
У жовтні 2013 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк „Приватбанк" звернулося до суду з позовною заявою про стягнення кредитної заборгованості. В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що відповідно до договору № LCCORX05594506 від 15.07.2006 року відповідачу ОСОБА_3 було надано кредит у розмірі 1 991, 00 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12, 00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Позивач виконав умови відповідно до вказаного договору, однак відповідач свої обов'язки по поверненню кредиту не виконала, у зв'язку з чим за нею станом на 18.09.2013 року утворилася заборгованість за кредитним договором у розмірі 34 362, 36 грн., яка складається з наступного: -1 355, 56 грн. - заборгованість за кредитом; 10 706, 85 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 254, 88 грн. - заборгованість по комісії за користування кредитом; 10 932, 58 грн. - пеня за несвоєчасне виконання зобов'язання; 500, 00 грн. - штраф ( фіксована частина); 1 612, 49 грн. - штраф ( процентна складова). Позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь заборгованість у розмірі 34 362, 36 грн. за кредитним договором № LCCORX05594506 від 15.07.2006 року, судові витрати у розмірі 343, 62 грн.
Рішенням Кремінського районного суду Луганської області від 26 листопада 2013 року в задоволенні заявлених вимог позивачу відмовлено у зв'язку з пропуском строку давності.
У апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить суд скасувати зазначене рішення суду та ухвалити нове, яким його позов задовольнити.
У судове засідання представник апелянта та відповідач не з'явилися, про місце та час судового засідання повідомлені належним чином.
Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.
В ч. 1 статті 303 ЦПК України зазначено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених такими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Відмовляючи у задоволенні заявлених вимог ПАТ КБ „Приватбанк" суд першої інстанції виходив з того, що позивачем пропущено строк позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні заявлених вимог.
Однак з таким висновком суду погодитися не можна, виходячи з наступного .
В судовому засіданні встановлено, що відповідно до договору № LCCORX05594506 від 15.07.2006 року відповідачу ОСОБА_3 позивачем було надано кредит у розмірі 1 991, 00 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12, 00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.
Згідно зі ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова, установа зобов'язується надати грошові кошти /кредит/ позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно з п. 23 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» кошти, які надані кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції є споживчим кредитом.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України.
Згідно ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно п.3 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом: сплата неустойки.
Як вбачається із матеріалів справи, відповідач в порушення умов договору № LCCORX05594506 від 15.07.2006 року належним чином не виконала свої зобов'язання, у зв'язку з чим утворилася заборгованість станом на 18.09.2013 року у сумі - 34 362, 36 грн., яка складається з наступного:1 355, 56 грн. - заборгованість за кредитом; 10 706, 85 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 254,88 грн. - заборгованість по комісії за користування кредитом; 10 932, 58 грн. - пеня за несвоєчасне виконання зобов'язання; 500, 00 грн. - штраф ( фіксована частина); 1 612, 49 грн. - штраф ( процентна складова). За умовами договору споживчого кредиту відповідач зобов'язалася повернути кредит та проценти за користування ним щомісячними платежами згідно з обумовленим в договорі графіком. Останній такий платіж вона повинна була здійснити 13 липня 2007 року.
Відповідно до п.5.5. договору споживчого кредиту, встановлено термін позовної давності по вимогам про стягнення кредиту 5 років. З позовом до суду про стягнення з ОСОБА_3 сум неповернутого кредиту та процентів за користування ним позивач звернувся в жовтні 2013 року. Колегія суддів судової палати вважає, що суд першої інстанції правильно встановив, що позивачем пропущено строк позовної давності, однак судом першої інстанції не правильно застосовані норми матеріального права щодо позовної давності. Як вбачається із матеріалів справи, суд першої інстанції розглянув справу за відсутності відповідача, відповідач не надавав суду заяву про застосування наслідків пропущення строку, по справі ухвалено заочне рішення.
Статтею 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки.
Згідно з ч. 1 ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.
Сплив позовної давності є підставою для відмови в позові відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України, за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (ч. 5 ст. 267 ЦК України).
ЦК України не передбачає заборони пред'явлення окремих вимог у зв'язку з пропущенням позовної давності.
Відповідно ч. 1 ст. 3607 ЦПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.
Колегія суддів з урахуванням положень ч.2 ст.214 ЦПК України враховує правову позицію Верховного Суду України за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення із мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, яка викладена у постанові Верховного Суду України від 20 листопада 2013 року № 6-126 цс/ 3гідно якої, пункт 7 ч. 11 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», яким кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув, у системному зв'язку з самою ч. 11 ст. 11 зазначеного Закону стосується позасудового порядку повернення споживчого кредиту і спрямований на те, щоб встановити судовий контроль за вирішенням таких вимог кредитодавця з метою захисту прав споживача як слабшої сторони договору споживчого кредиту.
Таким чином у суду першої інстанції не було правових підстав для застосування наслідків пропущення строку позовної давності.
Згідно із п. 4 ч.1 ст. 309 ЦПК України неправильне застосування норм матеріального або процесуального права є підставою для скасування рішення суду з ухваленням нового рішення.
Відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України з відповідачки ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ „Приватбанк" підлягають стягненню підтверджені документально судові витрати.
На підставі наведеного, керуючись статтею 303, пунктом 2 частини 1 статті 307, пунктами 1 та 4 частини 1 статті 309, частиною 2 статті 314 та статтею 316 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк „Приватбанк" задовольнити.
Рішення Кремінського районного суду Луганської області від 26 листопада 2013 року скасувати, ухвалити нове рішення, яким заявлені вимоги Публічного акціонерного товариства Комерційний банк „Приватбанк" задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк „Приватбанк" заборгованість у розмірі 34 362, 36 грн. за кредитним договором № LCCORX05594506 від 15.07.2006 року.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк „Приватбанк" судовий збір у розмірі 515, 43 грн.
Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржене до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий:
Судді: