ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
23.01.2014Справа № 901/3999/13
за позовом Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»
до Комунального підприємства Ялтинської міської ради «Ялтакурорттеплоенерго»
про стягнення 50 850,74 грн.
Суддя С.С. Потопальський
Представники:
Від позивача - не з'явився ;
Від відповідача - Трунов В.В., довіреність № 1643 від 08.01.2014
СУТЬ СПОРУ: Дочірня компанія «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (далі - позивач) звернулась до Господарського суду Автономної Республіки Крим (далі - суд) з позовом до Комунального підприємства Ялтинської міської ради «Ялтакурорттеплоенерго» про стягнення основного боргу за поставлений природний газ в сумі 0, 25 грн., пені в сумі 36 515, 96 грн., трьох відсотків річних в сумі 14 334, 53 грн.
У судове засідання 23.01.2014 позивач - Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" не забезпечив явку свого представника, сповіщений належним чином, але, до дня слухання справи - 20.01.2014 від нього надійшла телеграма про розгляд справи без участі представника у зв'язку з неможливістю забезпечення явки.
Розглянувши надані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, заслухавши пояснення представника відповідача, суддя -
В С Т А Н О В И В :
20.12.2010 між Дочірньою компанією "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (постачальник за Договором) та Комунальним підприємством Ялтинської міської ради "Ялтакурорттеплоенерго" (покупець за Договором) було укладено Договір поставки природного газу для вироблення теплової енергії для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевого бюджетів, а також інших суб'єктів господарювання, ( а.с. 11-15).
Відповідно до пункту 1.1 договору постачальник взяв на себе зобов'язання поставити покупцеві імпортований природний газ, а покупець зобов'язався прийняти і оплатити природний газ в обсязі, зазначеному в пункті 1.2 цього Договору.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору, за період з січня - вересня 2011 постачальник (позивач) передав покупцю (відповідача) газ на загальну суму 1 154 593,96 грн., про що свідчать акти приймання - передачі природного газу (а. с. 23-32).
Судом встановлено, що відповідач свої зобов'язання щодо оплати природного газу виконав частково на суму 1 154 593,71 грн., у зв'язку з чим за відповідачем на момент пред'явлення позову залишилась не сплачена заборгованість у розмірі 0,25 грн, яка підлягає стягненню.
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання за договором поставки № 06/10-2312 ТЕ-19 від 20.12.2010 р., позивачем за період з 21.02.2011 р. по 21.04.2012 р. нарахована пеня в сумі 36515,96 грн., у зв'язку з порушенням строків оплати встановлених договором.
Пунктом 7.3.1. договору сторонами погоджено, що у разі порушення Покупцем умов п.4.1 Договору, Покупець зобов`язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
Відповідач проти стягнення пені заперечує посилаючись на те, що пеня нарахована позивачем з порушенням п. 9.3 Договору в частині, що стосується нарахування пені за шість місяців, що передують моменту звернення з претензією або позовом.
Так, у пункті 9.3 Договору сторони передбачили, що строк позовної давності за цим договором та до вимог про стягнення неустойки встановлюється тривалістю у 3 (три) роки. Неустойка нараховується постачальником за шість місяців, що передують моменту звернення з претензією або позовом.
Стаття 259 ЦК України надає сторонам право за взаємною домовленістю збільшувати позовну давність, яка встановлена законом, а не визначати початок перебігу позовної давності, що врегульовано ст. 261 ЦК України.
Статтею 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
При цьому, ч. 2 ст. 260 Цивільного кодексу України закріплено імперативну норму, відповідно до якої порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.
Зі змісту зазначеної норми слідує, що сторонам за договором надається право змінити лише строк, протягом якого управнена сторона може нараховувати штрафні санкції, тоді як момент виникнення права на нарахування відповідних штрафних санкцій є незмінним та пов'язується законом з днем, коли зобов'язання мало бути виконане, що, відповідно, кореспондується з положеннями ст.ст. 260, 261 ЦК України щодо початку перебігу позовної давності за вказаними вимогами з урахуванням імперативу встановленого ч. 2 ст. 260 ЦК України щодо заборони зміни порядку обчислення позовної давності.
Відповідна правова позиція визначена у інформаційному листі Вищого господарського суду України від 23.01.13 №01-06/85/2013 та у постанові Вищого господарського суду України від 24.11.2010р. у справі № 21/108-10.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що пунктом 9.3 договору поставки № 06/10-2312 ТЕ-19 від 20.12.2010 р. сторони фактично змінили порядок обчислення позовної давності за вимогами про стягнення неустойки (штрафу, пені) на прострочену суму, оскільки, застосовуючи вказаний пункт договору у спірних правовідносинах сторони визначили, що строк позовної давності за вимогами про стягнення неустойки починає свій перебіг не з моменту прострочення платежу, а з дати, що визначається шляхом зворотного відрахунку шести місяців від дати звернення виконавця з позовом, що не відповідає положенням ч. 2 ст. 260 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 217 ЦК України встановлено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Відповідно до п. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.
Оскільки, пункт 9.3 договору поставки № 06/10-2312 ТЕ-19 від 20.12.2010 р. суперечить вимогам ст. 260 ЦК України, ст. 261 ЦК України та ч. 6 ст. 232 ГК України цей пункт підлягає визнанню судом недійсним на підставі ч.1 ст. 203 та ч.1 ст. 215 ЦК України.
З матеріалів справи (розрахунку пені. а.с. 4) вбачається, що позивачем нараховується пеня з моменту прострочення платежу за період з 21.02.2011 по 21.04.2012.
У відповідності до положень пункту 4.1. договору поставки остаточний розрахунок за фактично спожиті обсяги газу здійснюється на підставі акта приймання-передачі газу до 20 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Зі змісту зазначеного пункту договору слідує, що момент прострочення відповідачем виконання зобов'язання встановлюється щодо кожного підписаного акту окремо, і як наслідок, пеня також має нараховуватись на суму боргу по кожному акту приймання-передачі газу окремо з урахуванням вимог ч. 6 ст. 232 ГК України.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 24.06.2008р. у справі № 15/360-07 та від 06.08.2009р. у справі № 5/634-08.
Враховуючи вищенаведене, а також те що розрахунок пені зроблений позивачем вірно, позовні вимоги в частині стягнення пені у розмірі 36515,96 грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню.
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання позивачем також нараховано 3 % річних, за період з 21.02.2011 по 28.11.2013, в сумі 14 334,53 грн., які також підлягають стягненню, з огляду на наступне.
Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд перевірив розрахунок 3 % річних здійснений позивачем у позовній заяві, (а.с.6) та вважає його обґрунтованим, в зв`язку з чим позовні вимоги в частині стягнення 3% річних за період з 21.02.2011 по 28.11.2013 в суми 14334,53 грн. підлягають задоволенню.
Щодо посилання відповідача на те, що розрахунок 3% річних здійснений з порушенням багатостороннього договору про організацію взаєморозрахунків від 03.08.12 № 73/517-ГУ слід зазначити наступне.
Зазначений Договір про організацію взаєморозрахунків не припиняє первісного зобов'язання по оплаті природного газу за Договором на постачання природного газу, а також не змінює строків виконання грошових зобов'язань за первісним договором.
Оскільки 3 % річних є платою за користування чужими грошовими коштами, то вони підлягають стягненню з моменти виникнення грошового зобов'язання.
Враховуючи вищенаведене, позовні вимоги щодо стягнення 3 % річних також підлягають задоволенню.
Витрати по судовому збору, відповідно до статей 44, 49 ГПК України, покладаються судом на відповідача.
В судовому засіданні 23.01.2014 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Повне рішення складено 27.01.2014
Приймаючи до уваги викладене, керуючись ст. ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
ВИРІШИВ:
1. Визнати недійсним п. 9.3 договору постачання № 06/10-2312 ТЕ-19 від 20.12.2010р., укладеного між Дочірньою компанією «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» та Комунальним підприємством Ялтинської міської ради «Ялтакурорттеплоенерго».
2. Стягнути з Комунального підприємства Ялтинської міської ради «Ялтакурорттеплоенерго», (вул.Блюхера, 4, м.Ялта, ЄДРПОУ 02648343) на користь Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», (вул.Шолуденка, 1, м.Київ, ЄДРПОУ 31301827) основного боргу за поставлений природний газ в сумі 0,25 грн., пені в сумі 36 515, 96 грн., трьох відсотків річних в сумі 14 334, 53 грн., 1720,50 грн. судового збору.
Наказ видати після вступу рішення в законну чинність.
Суддя С.С. Потопальський