Справа № 913/110/2012
Провадження № 22-ц/779/34/2014
Категорія 27
Головуючий у 1 інстанції Бейко А.М.
Суддя-доповідач Горейко М.Д.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 січня 2014 року м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:
Головуючої Горейко М.Д.
Суддів: Горблянського Я.Д., Девляшевського В.А.
Секретаря Турів О.М.
з участю представника апелянта Рокетської С.В., представника відповідача ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_5 про визнання договору іпотеки дійсним, звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 21 березня 2012 року, -
в с т а н о в и л а :
Рішенням Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 21 березня 2012 року відмовлено в задоволенні позову Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_5 про визнання договору іпотеки дійсним, звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення.
Не погодившись з рішенням суду, ПАТ КБ «ПриватБанк» подав апеляційну скаргу, в якій посилається на неповне з'ясування судом обставин справи, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права.
Зокрема, апелянт зазначає, що, ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції в порушення ст. 5, ч. 3 ст. 10, ч. 1 ст. 11, ст. 60, ч.ч. 1, 3 ст. 213 ЦПК України не взяв до уваги розрахунок заборгованості по кредитному договору та доводи позивача щодо направлення відповідачу повідомлення про збільшення процентної ставки. В мотивувальній частині рішення судом не зазначено мотивів та норм права, відповідно до яких ПАТ КБ «ПриватБанк» було відмовлено в задоволенні позову.
Апелянт також вказує, що суд помилково дійшов висновку про те, що відповідач належним чином виконує умови кредитного договору щодо розміру та строку сплати чергових місячних платежів.
Крім того, безпідставним, на думку апелянта, є твердження суду про те, що банк не надав жодного письмового доказу заборгованості відповідача, крім відповідного розрахунку заборгованості.
З наведених мотивів апелянт просить рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 21 березня 2012 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» задовольнити в повному обсязі.
У засіданні апеляційного суду представник апелянта доводи апеляційної скарги підтримала з наведених у ній мотивів.
Представник відповідача ОСОБА_4 в судовому засіданні доводи апеляційної скарги не визнала, рішення суду першої інстанції вважала законним і обґрунтованим.
Третя особа на стороні відповідача, не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_5 в засідання апеляційного суду не з'явився, про час та день розгляду справи повідомлявся у встановленому законом порядку.
З урахуванням положень ст. 305 ЦПК України колегія суддів ухвалила про розгляд справи за його відсутності.
Заслухавши доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків суду фактичним обставинам справи та правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права у вирішенні даного спору, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити з наступних підстав.
Відмовляючи в задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк», суд першої інстанції виходив з того, що відповідач належним чином виконує умови кредитного договору, а позивачем, крім розрахунку заборгованості, не надано жодного письмового чи іншого доказу на підтвердження позовних вимог.
З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погоджується, виходячи з наступного.
З матеріалів справи вбачається та встановлено судом першої інстанції, що 27.04.2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», і ОСОБА_5 укладено кредитний договір №IFR0GA00000005, за умовами якого останній отримав кредит в розмірі 87 137 грн. 50 коп. зі сплатою 14,04% річних на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення кредиту 27.04.2017 року (а.с. 6-8 в т. 1).
З метою забезпечення виконання зобов'язань за вищенаведеним кредитним договором 27.04.2007 року між ОСОБА_4 та позивачем укладено договір іпотеки квартири (а.с. 9-11 в т. 1), відповідно до якого відповідач ОСОБА_4 передав в іпотеку ЗАТ КБ «ПриватБанк» належне йому на праві власності нерухоме майно, а саме: однокімнатні квартири АДРЕСА_1.
В силу ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.
Згідно положень ст.ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Пунктом 16.7.1. договору іпотеки квартири передбачено право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку, якщо в момент настання термінів виконання якого-небудь із зобов'язань, передбачених кредитним договором, вони не будуть виконані.
Відповідно до ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
Згідно наданого ПАТ КБ «ПриватБанк» розрахунку заборгованості ОСОБА_5 за кредитним договором №IFR0GA00000005 від 27.04.2007 року станом на 25.08.2011 року за ним наявна заборгованість в сумі 104 609 грн. 75 коп. (а.с. 4 в т. 1).
З наведеного розрахунку заборгованості вбачається, що з 26.10.2008 року ПАТ КБ «ПриватБанк» збільшено розмір процентної ставки за кредитним договором №IFR0GA00000005 від 27.04.2007 року до 15,12% річних, а з 01.02.2009 року - до 26,88% річних.
Умовами пункту 2.3.1. кредитного договору передбачено право банку в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за користування кредитом при зміні кон'юнктури ринку грошових ресурсів в Україні, а саме: зміні курсу долара США до гривні більше ніж на 10% у порівнянні з курсом долара США до гривні, встановленого НБУ на момент укладення даного договору; зміні облікової ставки НБУ; зміні розміру відрахувань у страховий (резервний) фонд або зміні середньозваженої ставки по кредитах банків України у відповідній валюті (по статистиці НБУ).
Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в п. 28 постанови від 30 березня 2012 року №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» роз'яснив, що при підвищенні процентної ставки з'ясуванню підлягають визначена договором процедура підвищення процентної ставки (лише повідомлення позичальника чи підписання додаткової угоди тощо); дії позичальника щодо прийняття пропозиції кредитора тощо.
Пунктом 2.3.1. кредитного договору №IFR0GA00000005 від 27.04.2007 року встановлено, що банк надсилає позичальникові письмове повідомлення про зміну процентної ставки протягом 7 календарних днів з дати вступу в чинність зміненої процентної ставки.
З матеріалів справи, а саме розпорядження ПАТ КБ «ПриватБанк» від 25.12.2008 року (а.с. 125 в т. 1) вбачається, що 25.12.2008 року банком було прийнято рішення про зміну процентної ставки по діючих кредитах бізнесу «Іпотечне кредитування», «Авто в кредит», виданих в гривнях.
Також в матеріалах справи мається копія листа-повідомлення про підвищення процентної ставки від 31.12.2008 року, адресованого ОСОБА_5 (а.с. 96 в т. 1), та копія реєстру поштових відправлень №316 ір (а.с. 97 в т. 1). Разом з тим реєстр поштових відправлень не є доказом належного повідомлення боржника про підвищення процентної ставки, що відповідає положенням ЦПК України, що стосуються процедури направлення повісток і повідомлень та можуть використовуватися на підтвердження цього факту. Адже, як зазначив Верховний Суд України в узагальненні судової практики розгляду цивільних справ, що виникають з кредитних правовідносин від 07.07.2010 року (далі узагальнення) належним повідомленням боржника щодо підвищення процентної ставки за кредитом є спосіб, визначений сторонами у договорі. Банк має довести, що він повідомив боржника належним чином. На підтвердження доведеності цього факту суд може використовувати положення ЦПК, що стосується процедури направлення повісток і повідомлень (так званий локальний предмет доказування).
Більше того, як вбачається з копії реєстру №316 ір, такий складено КБ Приватбанк на рекомендовані листи відправлені 09.01.2009 року, а на поштовому штампі проставлено дату відправки 08.01.2009 року.
При цьому також враховується позиція Верховного Суду України в узагальненні про те, що якщо боржник сплачує проценти за новою ставкою, то пропозицію слід вважати прийнятою і правочин вчиненим, враховуючи частини 2, 3 ст. 205, ч. 2 ст. 642 ЦК України (навіть за відсутності доказів про належне повідомлення боржника), оскільки фактичні дії свідчать про прийняття пропозиції. А якщо боржник сплачує проценти за попередньою ставкою та не вчиняв інших дій щодо прийняття пропозиції, то це свідчить про відсутність домовленості й у такому випадку слід виходити з умов договору.
З наданих суду стороною відповідача копій квитанцій за 2009-2011 роки (а.с. 53-81 в т. 1) вбачається, що ОСОБА_5 сплачувалися кошти на погашення кредитної заборгованості в розмірі, що незначним чином перевищує розмір щомісячного платежу, визначеного п. 7.1. кредитного договору, який складає 1338,37 грн. І як пояснив представник відповідача з цього приводу, позичальник ОСОБА_5 погодився сплачувати щомісячні платежі за відсотковою ставкою 15,12% річних, піднятою з 26.10.2008 року.
Водночас позивачем не надано суду жодних доказів про те, що позичальник ОСОБА_5 погодився чи вчинив будь-які дії, які б свідчили про прийняття пропозиції кредитора сплачувати щомісячні платежі за відсотковою ставкою 26,88% річних.
Як зазначив Верховний Суд України в узагальненні від 07.07.2010 року, вирішуючи спори з приводу задоволення вимог кредитора про звернення стягнення на предмет іпотеки, суду принципово необхідно встановити факт невиконання або неналежного виконання основного зобов'язання , лише за цієї умови суд й має право звернути стягнення на предмет іпотеки.
Оскільки позивачем не надано суду доказів дотримання банком порядку підвищення процентної ставки, зокрема, належного повідомлення позичальника ОСОБА_5 про підняття процентної ставки, то суд першої інстанції правильно дійшов висновку про неправомірне підвищення банком процентної ставки за користування кредитом, що в свою чергу вплинуло на правильність проведення розрахунків за кредитним договором №IFR0GA00000005 від 27.04.2007 року, а відповідно і на доведення факту невиконання чи неналежного виконання ОСОБА_5 умов кредитного договору.
Крім цього, при зверненні в суд з позовом до відповідача про звернення стягнення на предмет іпотеки, позивачем не дотримано умов іпотечного договору в п. 22, за яким звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється у випадках, передбачених п.п. 16.7.1, 16.7.2, 16.9 цього договору відповідно до розділу V Закону України «Про іпотеку».
Частиною 1 ст. 35 Закону «Про іпотеку» передбачено, що в разі порушення основного зобов'язання та (або) умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.
З матеріалів справи вбачається, що письмова вимога, передбачена ст. 35 Закону банком іпотекодавцю та боржнику не направлялася. Згідно роз'яснень Верховного Суду України в узагальненні від 07.07.2010 року недотримання іпотекодержателем процедури звернення стягнення на предмет іпотеки є однією з підстав для відмови в позові.
За наведених обставин суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що позов ПАТ КБ «ПриватБанк» є необґрунтованим.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновки суду першої інстанції, та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення.
В силу дії ч. 2 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Загальні засади цивільного законодавства визначені ст. 3 ЦК України, пунктом 6 якої визначено справедливість, добросовісність та розумність.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено право кожної особи на справедливий суд. А тому обов'язковим елементом справедливого судового розгляду є мотивація всіх доводів сторін у справі.
Представником відповідача надано суду копію посвідчення, відповідно до якого ОСОБА_4 являється інвалідом війни і 06.04.2011 року йому повічно встановлено другу групу інвалідності. За даними довідки Рожнятівської ЦРЛ від 17.04.2013 року (а.с. 35 в т. 2) ОСОБА_4 21.03.2013 року ампутовано 1-ший палець лівої стопи, 03.04.2013 року ампутовано ліву н/кінцівку на рівні с/З стегна та встановлено діагноз: облітеруючий атеросклероз судин обох кінцівок, ішемічна гангрена лівої стопи, гнійно-некротична рана лівої стопи, ампутаційна відсутність лівої нижньої кінцівки на рівні с/З стегна.
Нерухоме майно, передане ОСОБА_4 в іпотеку банку є його єдиним житлом. І у випадку задоволення позову ПАТ КБ «ПриватБанк» про звернення стягнення на предмет іпотеки, ОСОБА_4, будучи людиною з обмеженими можливостями, так як самостійно не пересувається, буде позбавлений єдиного житла.
Тому колегія суддів вважає, що позивачем обрано спосіб захисту цивільного права та інтересу, який спричинить значну шкоду відповідачу.
Приписами ч. 3 ст. 13 ЦК України встановлено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
В силу ч. 3 ст. 16 ЦК України суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.
Розглянувши справу в межах заявленого позову та в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що фактичні обставини справи судом першої інстанції з'ясовано, дано їм вірну правову оцінку, рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» слід відхилити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів,-
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» відхилити.
Рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 21 березня 2012 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуюча Горейко М.Д.
Судді: Горблянський Я.Д.
Девляшевський В.А.