Справа № 750/12074/13-ц

Провадження № 2/750/229/14

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 січня 2014 року м.Чернігів

Деснянський районний суд міста Чернігова в складі:

головуючого - судді Коверзнева В. О.,

при секретарі - Дорошенко О. В.,

з участю: позивача, її представника - адвоката ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю «КАРТ ІНВЕСТ ГРУП» про поновлення на роботі, стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,

в с т а н о в и в:

25.11.2013 року позивач звернулася до суду з позовом про визнання незаконним і скасування наказу відповідача від 30.08.2013 року № 11/3, яким її звільнено з роботи на посаді кухаря, поновлення на роботі, стягнення з відповідача заборгованості по заробітній платі в розмірі 1772 грн та середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, стягнення 5000 грн у відшкодування завданої моральної шкоди.

В обґрунтування позову зазначила, що у відповідача не було законних підстав для її звільнення з роботи, в зв'язку з чим просила поновити її на посаді кухаря, стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі за липень - вересень 2013 року в розмірі 1772 грн та середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, розмір якого не визначила. Посилаючись на те, що порушенням трудових прав їй завдано моральних страждань, просила відшкодувати завдану відповідачем моральну шкоду.

У судовому засіданні позивач свої вимоги підтримала і наполягала на задоволенні. Будучи допитаною в якості свідка показала, що працювала у відповідача на посаді кухаря з 01 травня 2013 року. За графіком вона тиждень працювала, а тиждень відпочивала. Всього вона працювала по 13 - 14 днів на місяць. Згідно досягнутої з відповідачем домовленості, її денний заробіток складав 92 грн. Починаючи з липня 2013 року відповідач почав затримувати виплату заробітної плати. В липні та серпні 2013 року вона відпрацювала по 14 робочих днів, а у вересні - лише 2 дні. На початку вересня 2013 року керівник відповідача посилаючись на тимчасові фінансові труднощі на підприємстві запропонував не виходити на роботу до кінця місяця. Про дату виходу на роботу обіцяв попередити завчасно. В подальшому, відповідач почав відкладати дату виходу на роботу, а 08.11.2013 року в телефонному режимі повідомив її про звільнення з роботи 02.09.2013 року. При цьому просив з'явитися за отриманням трудової книжки не раніше 15.11.2013 року, пояснюючи це тим, що трудова книжка не оформлена. Тому трудову книжку вона фактично отримала 15.11.2013 року. За липень відповідач сплатив лише 800 грн, за серпень 700 грн, а за вересень 2013 року взагалі не розрахувався.

Представник відповідача не з'явився з підстав, що визнані судом неповажними.

Допитані судом в якості свідків ОСОБА_4 (працювала разом із позивачем у відповідача) та ОСОБА_5 (чоловік позивача) надали суду аналогічна покази.

Заслухавши пояснення позивача, допитавши свідків та дослідивши матеріали справи суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Позивач працювала у відповідача кухарем з 01.05.2013 року. Наказом від 30.08.2013 року № 11/3 її було звільнено з роботи на підставі пункту 2 статті 40 КЗпП України, яка передбачає розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в разі виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, які перешкоджають продовженню даної роботи.

Отже, зазначена норма закону передбачає можливість звільнення працівника з роботи за ініціативою власника в разі його невідповідності займаній посаді внаслідок недостатньої кваліфікації або, якщо за станом здоров'я працівник не може виконувати свою роботу. Вказані підстави є самостійними і не залежать одна від одної. Втім, у трудовій книжці не зазначено з якої із передбачених наведеною нормою закону підставою звільнено позивача, а лише вказано номер пункту та статті КЗпП України, що свідчить про необґрунтованість наказу про звільнення позивача з роботи.

Відповідно до частини 3 статті 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідач ці вимоги закону не виконав і не надав суду жодного доказу на підтвердження наявності правових підстав для звільнення позивача з роботи згідно пункту 2 статті 40 КЗпП України. Він також не спростував показання свідків щодо фактичного повідомлення позивача про звільнення з роботи лише 08 листопада та вручення їй трудової книжки 15 листопада 2013 року.

За таких обставин оскаржуваний позивачем наказ про звільнення слід визнати незаконним, а позивача поновити на роботі.

Враховуючи те, що скасування наказу про звільнення не належить до компетенції суду, в цій частині позов не підлягає задоволенню.

Як убачається з показань свідків та наданого позивачем розрахунку заборгованості по заробітній платі, денний заробіток позивача складав 92 грн. У липні та серпні 2013 року позивач працювала по 14 днів, а в вересні 2 дні. За липень відповідач сплатив 800 грн, а за серпень 700 грн. За фактично відпрацьовані дні у вересні 2013 року не сплатив. Виходячи з цього, заборгованість відповідача по заробітній платі складає: 1260 грн [(92 х 14 - 800) + (92 х 14 - 700) + (92 х 2)]. Оскільки відповідач не спростував правильність цього розрахунку, в силу положень статті 115 КЗпП України розрахована судом сума боргу підлягає стягненню з відповідача.

Відповідно до статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Середньомісячний заробіток позивача за липень - серпень 2013 року складає 1288 /((92 х 14) + (92 х 14) : 2/. Станом на день розгляду справи, час вимушеного прогулу позивача складає 4 місяці 25 календарних днів. Виходячи з наведеного, суд вважає необхідним стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 6190 грн 50 коп. [(1288 х 4) + (1288 : 31 х 25].

Статтею 2371 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

По справі доведено, що порушенням права на працю та права на належну оплату праці позивачеві завдано моральних страждань; крім того, зазначене змусило її докладати додаткових зусиль для організації свого життя, чим в сукупності завдано моральної шкоди.

Вирішуючи питання розміру грошового відшкодування завданої моральної шкоди, суд враховує характер правопорушення, глибину й тривалість завданих страждань, і виходячи із засад розумності та виваженості вважає достатньою сатисфакцією стягнення на користь позивача 1000 грн.

Керуючись статтями 10, 79, 88, 208, 209, 212 - 215, 367 Цивільного процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в:

позов задовольнити частково. Визнати незаконним наказ товариства з обмеженою відповідальністю «КАРТ ІНВЕСТ ГРУП» про звільнення з роботи ОСОБА_2 від 30.08.2013 року № 11/3.

Поновити ОСОБА_2 на роботі на посаді кухаря товариства з обмеженою відповідальністю «КАРТ ІНВЕСТ ГРУП».

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «КАРТ ІНВЕСТ ГРУП» на користь ОСОБА_2 заборгованість по заробітній платі в розмірі 1260 грн, середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 6190 грн 50 коп. та 1000 грн у відшкодування завданої моральної шкоди, а всього 8450 грн 50 коп. (вісім тисяч чотириста п'ятдесят грн 50 коп.).

У задоволенні решти вимог відмовити.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «КАРТ ІНВЕСТ ГРУП» судовий збір на користь держави в розмірі 487 грн 20 коп. (чотириста вісімдесят сім грн 20 коп.).

Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_2 на роботі та стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю «КАРТ ІНВЕСТ ГРУП» на її користь середньомісячного заробітку в розмірі 1200 грн підлягає негайному виконанню.

Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду Чернігівської області протягом 10 днів з дня його проголошення в порядку, встановленому статтею 294 ЦПК України.

Суддя В. О. Коверзнев