КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"23" січня 2014 р. Справа№ 910/19292/13
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Авдеєва П.В.
суддів: Куксова В.В.
Гончарова С.А.
За участю представників:
від позивача: представник не з'явився,
від відповідача: Мельник Р.М., Бєлий О.С. - представники за довіреностями.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного житло-комунального підприємства Національної академії наук України
на рішення Господарського суду м. Києва від 28.10.2013р.
у справі №910/19292/13 (суддя Трофименко Т.Ю.)
за позовом Державного житло-комунального підприємства Національної академії наук України
до Приватного підприємства фірма «Ольга»
про стягнення 218 160,87 грн.
ВСТАНОВИВ:
В жовтні 2013р. Державне житло-комунальне підприємство Національної академії наук України (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Приватного підприємства фірма «Ольга» (далі-відповідач) 218 160,87 грн. заборгованості.
Рішенням Господарського суду м.Києва від 28.10.2013р. у справі №910/19292/13 в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції від 28.10.2013р., відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач посилається на те, що судом при прийнятті оскаржуваного рішення неповно з'ясовано обставини, що мають значення для розгляду справи; визнано встановленими недоведені обставини, що мають значення для справи; неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.
Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.
Учасники процесу були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання засідання (про що свідчать наявні в матеріалах справи поштові повідомлення про вручення ухвали суду про порушення провадження у справі). Однак, позивач наданим йому процесуальним правом не скористався та в судове засідання не з'явився, своїх повноважних представників не направив.
23.01.2014р. через канцелярію суду від представника позивача надійшло клопотання, в якому просить розглянути справу за відсутністю представника позивача. Дане клопотання судовою колегією задоволено.
Враховуючи те, що матеріали справи містять докази повідомлення учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання з розгляду апеляційної скарги, вищезазначене клопотання судова колегія вважає за можливе розглянути подану апеляційну скаргу за відсутності представника позивача.
Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, заслухавши пояснення представників відповідача, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення суду, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню з наступних підстав.
У відповідності до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно із п.2 ст.11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 01.07.2006р. між Державним житлово-комунальним підприємством Національної академії наук України, як орендодавцем, та Приватним підприємством фірма "Ольга", як орендарем, був укладений договір оренди нерухомого майна, що належить на балансі організацій, які віднесені до відання НАН України (далі-Договір), відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування - нерухоме майно, а саме приміщення площею 324, 00 кв.м., що розташоване за адресою: м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 24, для розміщення об'єкту побутового обслуговування, громадського харчування, склад.
01.07.2016р. між сторонами був підписаний акт приймання - передачі нерухомого майна.
Строк дії Договору сторони визначили з 01.07.2006року по 31.12.2014р. (п.6.1 Договору).
Спір виник в зв'язку з тим, що позивач вважає, що відповідачем в порушення умов Договорів не було у повному обсязі сплачено орендні платежі, тому у відповідача виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 218 160,87 грн.
Відповідно до ч.1 та 2 ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Згідно із ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Згідно із ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст.759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
У відповідності до ст.765 Цивільного кодексу України наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк встановлений договором найму.
Пунктом 2.1 Договору сторони погодили, що право користування та зобов'язання за цим Договором з'являються у орендаря з моменту підписання акту приймання - передачі приміщення.
Згідно із ч.1 ст.763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.
Строк дії Договору сторони визначили з 01.07.2006 року по 31.12.2014р. (п.6.1 договору).
Відповідно до ч.3 ст.19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" строки внесення орендної плати визначаються у договорі.
У відповідності до п.1 ст.762 Цивільного кодексу України з наймача справляється плата, за користування майном, розмір, якої встановлюється договором оренди.
Пунктом 5.1 Договору передбачено, що орендна плата визначається в установленому законом подяку і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку - липень 2006р. 21,09 грн. за 1 кв.м., а за всю орендовану площу 6599,06 грн. та ПДВ - 1319, 81 грн., а всього: 7918,87 грн.
Матеріали справи свідчать про відсутність порушення відповідачем зобов'язання щодо своєчасної та повної сплати орендних платежів. Відповідно до наданих відповідачем та позивачем документів вбачається, що за період з вересня 2006року по серпень 2008р. відсутня заборгованість відповідача по оплаті орендних платежів відповідно до Договору оренди.
Згідно із ст.10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" однією із істотних умов договору оренди та основним обов'язком орендаря є сплата орендних платежів з урахуванням індексу інфляції.
Статтею 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначається, що орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Стаття 610 Цивільного кодексу України визначає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
В силу положень статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.
У відповідності до положень ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 1 ГПК України визначено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Згідно із ст. 2 ГПК України господарський суд порушує справи за позовними заявами: підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.
Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач права та охоронювані законом інтереси позивача не порушив, оскільки орендну плату в обумовленому в Договорі розмірі перераховував на рахунок позивача в повному обсязі.
З огляду на викладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача 218 160,87 грн. заборгованості, судовою колегією визнаються не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Посилання позивача, як на підставу нарахування заборгованості, на акт Головного контрольно-ревізійного управління України, відповідно до якого позивачем занижено розмір орендної плати не є підставою для нарахування орендної плати, оскільки відповідач відповідно до умов Договору сплачував орендну плату, зміни в договір в частині збільшення розміру орендної плати сторонами не вносились.
Стосовно заяви відповідача про застосування строків позовної давності судова колегія зазначає наступне.
Позовна давність, за визначенням статті 256 Цивільного кодексу України - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Отже, позовна давність є інститутом цивільного права і може застосовуватися виключно до вимог зі спорів, що виникають у цивільних відносинах, визначених у частині першій статті 1 ЦК України, та у господарських відносинах.
Частиною 3 статті 267 Цивільного кодексу України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом. Посилання сторони на сплив позовної давності в процесі касаційного перегляду судового рішення не вважається такою заявою. За змістом ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
З огляду на викладене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутності підстав для задоволення зазначеної вище заяви.
Згідно з положеннями ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Згідно із ч. 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Доказів, які б спростовували вище встановлені обставини, сторонами не надано.
Доводи, наведені позивачем в апеляційній скарзі, судовою колегією до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.
Виходячи з наведеного, судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції, яким відмовлено в задоволенні позовних вимог, відповідає чинному законодавству та матеріалам справи. Судова колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування чи зміні оскаржуваного рішення.
Судові витрати покладаються на підставі ст.49 ГПК України на апелянта.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 103-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд -
ПОСТАНОВИВ:
1.Апеляційну скаргу Державного житло-комунального підприємства Національної академії наук України на рішення Господарського суду м. Києва від 28.10.2013р. у справі №910/19292/13 залишити без задоволення.
2.Рішення Господарського суду м.Києва від 28.10.2013 року у справі №910/19292/13 залишити без змін.
3.Матеріали справи №910/19292/13 повернути до Господарського суду м.Києва.
Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку.
Дата підписання повного тексту постанови 27.01.2014р.
Головуючий суддя П.В. Авдеєв
Судді В.В. Куксов
С.А. Гончаров