КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" січня 2014 р. Справа№ 911/3076/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Гаврилюка О.М.

суддів: Іоннікової І.А.

Майданевича А.Г.

за участю секретаря судового засідання Шалівського В.О.

за участю представників

від позивача: Безпалюк О.Л. - дов. від 18.11.2013 року № 14-174

від відповідача: Колесник Т.А. - дов. від 04.07.2013 року № 49

від третьої особи: не з'явилися

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України" на рішення господарського суду Київської області від 14.10.2013 року

у справі № 911/3076/13 (суддя Щоткін О.В.)

за позовом Публічного акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України" (м. Київ)

до Комунального підприємства Білоцерківської міської ради „Білоцерківтепломережа" (м. Біла Церква Київської області)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача

Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації „Київоблгаз" (м. Боярка Києво-Святошинського району Київської області)

про стягнення 3 120 766 грн. 74 коп.

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду Київської області звернулося Публічне акціонерне товариство „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України" з позовом (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог) до Комунального підприємства Білоцерківської міської ради „Білоцерківтепломережа" про стягнення з відповідача на користь позивача втрати від інфляційних процесів за весь час прострочення, що складають 155 593 грн. 19 коп., 3% річних у розмірі 1 125 108 грн. 49 коп., пені у розмірі 1 840 065 грн. 06 коп.

Рішенням від 14.10.2013 року господарський суд Київської області позов задовольнив частково. Стягнув з КП БМР „Білоцерківтепломережа" на користь ПАТ „НАК „Нафтогаз України" 1 035 541 грн. 99 коп. 3% річних, 37 545 грн. 52 коп. інфляційних втрат, 21 461 грн. 75 коп. судового збору. В іншій частині позову відмовив.

Не погоджуючись з зазначеною ухвалою місцевого господарського суду ПАТ „НАК „Нафтогаз України" звернулося до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Київської області від 14.10.2013 року по справі № 911/3076/13 в частині відмови в стягненні 1 169 954 грн. 06 коп. пені та 89 566 грн. 50 коп. 3% річних.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.11.2013 року апеляційна скарга ПАТ „НАК „Нафтогаз України" була прийнята до провадження та призначено розгляд справи № 910/15056/13 у судовому засіданні за участю представників сторін.

Розпорядженням голови Київського апеляційного господарського суду від 05.12.2013 року склад судової колегії змінювався.

Ухвалою від 05.12.2013 року Київський апеляційний господарський суд залучив до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації „Київоблгаз".

В судове засідання 15.01.2014 року повноважні представники третьої особи не з'явилися та про причини неявки суд не повідомили, хоча про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином. Після обговорення судова колегія дійшла висновку, що неявка повноважних представників третьої особи не перешкоджає розгляду апеляційної скарги по суті.

В судовому засіданні 15.01.2014 року представник позивача підтримав вимоги апеляційної скарги. Представник відповідача проти вимог апеляційної скарги заперечувала з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу.

Дослідивши докази, що є у справі, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши застосування норм матеріального та процесуального права судом першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги судова колегія апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення господарського суду Київської області має бути скасовано в частині стягнення втрат від інфляції та відмови від стягнення 3% річних з прийняттям нового рішення про задоволення позову про стягнення 3% річних та відмови в стягненні втрат від інфляції, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно з'ясовано судом першої інстанції, 23.02.2012 року між Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації „Київоблгаз" (постачальник) та Комунальним підприємством Білоцерківської міської ради „Білоцерківтепломережа" (споживач) було укладено договір № 100100022-ТКЕ-ТЕ/12 на постачання природного газу за регульованим тарифом, відповідно до умов якого постачальник постачає природний газ споживачу в обсягах і порядку, передбачених договором для забезпечення потреб споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість газу і наданих послуг у розмірах, строках, порядку та на умовах, передбачених договором.

Згідно з п. 2.1 договору від 23.02.2012 року № 100100022-ТКЕ-ТЕ/12 договірні обсяги постачання газу споживачу наводяться в додатку 2 до договору.

Як визначає п. 2.6 договору від 23.02.2012 року № 100100022-ТКЕ-ТЕ/12 послуги з постачання газу підтверджуються підписаним сторонами актом приймання-передачі газу, що оформлюється за даними вузлів обліку, визначених у додатку 1 до договору.

Постачальник до 5-го числа, наступного за звітним місяцем, направляє споживачу два примірники акта приймання-передачі газу за звітний місяць, підписані уповноваженим представником та скріплені печаткою постачальника (п. 2.7).

Пунктом 2.8 договору від 23.02.2012 року № 100100022-ТКЕ-ТЕ/12 встановлено, що споживач протягом двох днів з дати одержання акта приймання-передачі газу зобов'язується повернути постачальнику один примірник оригіналу акта приймання-передачі газу, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою споживача.

Відповідно до п. 2.9 договору від 23.02.2012 року № 100100022-ТКЕ-ТЕ/12 акти приймання-передачі газу є підставою для остаточних розрахунків споживача з постачальником.

Розрахунки за реалізований споживачеві газ здійснюються за цінами, що встановлюються національною комісією, яка здійснює державне регулювання у сфері енергетики (п. 4.1).

Згідно з п. 4.2.1 договору від 23.02.2012 року № 100100022-ТКЕ-ТЕ/12 з 01.01.2012 року сума до сплати за 1 000 куб.м природного газу складає 1 309 грн. 20 коп.

Відповідно до п. 4.2.1 договору від 23.02.2012 року № 100100022-ТКЕ-ТЕ/12 (в редакції додаткової угоди № 1 від 07.05.2012 року) з 01.05.2012 року сума до сплати за 1 000 куб.м природного газу складає 1 309 грн. 20 коп.

Пунктом 4.6. договору від 23.02.2012 року № 100100022-ТКЕ-ТЕ/12 встановлено, що оплата вартості послуг з постачання газу здійснюється споживачем авансовими та/або плановими платежами із розрахунку договірного обсягу постачання газу протягом періоду оплати відповідно до додатка 2 до договору. Оплата за газ, послуги з його постачання та транспортування, проводиться виключно грошовими коштами в такому порядку: оплата в розмірі 34% від вартості запланованих місячних обсягів проводиться не пізніше 10 числа місяця поставки; оплата в розмірі 33% від вартості запланованих місячних обсягів проводиться до 20 та 30 (31) числа місяця поставки.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що у випадку недоплати вартості послуг з постачання газу за розрахунковий період споживач проводить остаточний розрахунок не пізніше 7 числа місяця, наступного за розрахунковим.

Відповідно до п. 10.1 договору від 23.02.2012 року № 100100022-ТКЕ-ТЕ/12 цей договір набирає чинності з дати його підписання та поширює дію на відносини, що фактично склалися між сторонами з 01.01.2012 року, та укладається на строк до 31.12.2012 року.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що 31.08.2012 року між відповідачем та третьою особою укладено додаткову угоду № 1 до договору № 100100022-ТКЕ-ТЕ/12 від 23.02.2012 року, відповідно до п. 1 якої вони дійшли згоди про припинення дії договору від 23.02.2012 року № 100100022-ТКЕ-ТЕ/12 в частині постачання природного газу з 01.09.2012 року.

Також матеріалами справи підтверджується та відповідачем і третьою особою не заперечується, що на виконання умов договору за період з січня 2012 року по травень 2012 року постачальник передав, а відповідач прийняв у власність 45 534 259 куб. м імпортованого природного газу на загальну суму 59 613 452 грн. 21 коп., відповідно до наступних актів приймання-передачі природного газу: № 100100022 за січень 2012 року від 31.01.2012 року на суму 18 772 761 грн. 52 коп., № 100100022 за лютий 2012 року від 29.02.2012 року на суму 20 538 915 грн. 66 коп., № 100100022 за березень 2012 року від 31.03.2012 року на суму 12 682 792 грн. 62 коп., № 100100022 за квітень 2012 року від 30.04.2012 року на суму 5 971 215 грн. 43 коп., № 100100022 за травень 2012 року від 31.05.2012 року на суму 1 647 766 грн. 98 коп.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків.

Ч. 1 ст. 275 Господарського кодексу України визначає, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Згідно ч. 1 ст. 714 Цивільного кодексу України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст. 691 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Згідно приписів статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого суду про те, що відповідач розрахувався за отриманий природний газ лише частково, з порушенням встановлених п. 4.6. договору строків, в зв'язку з чим, за ним утворилась заборгованість у розмірі 46 263 451 грн. 94 коп., що підтверджується підписаним відповідачем та третьою особою актом звірки взаємних розрахунків по оплаті за природний газ та його транспортування згідно договору від 23.02.2012 року № 100100022-ТКЕ-ТЕ/12 станом на 30.11.2012 року та не заперечується відповідачем.

Крім того, у рішенні суду першої інстанції вірно встановлений факт переходу прав вимоги за договором від 23.02.2012 року № 100100022-ТКЕ-ТЕ/12 від Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації „Київоблгаз" до Публічного акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України".

Так, 21.11.2012 року між Публічним акціонерним товариством „Київоблгаз" (первісний кредитор) та Публічним акціонерним товариством „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України" (новий кредитор) було укладено договір № 14/7114/12 про відступлення права вимоги, відповідно до умов якого первісний кредитор (третя особа) передає, а новий кредитор (позивач) приймає на себе право вимоги до боржника первісного кредитора КП БМР „Білоцерківтепломережа" за договором на постачання природного газу від 23.02.2012 року № 100100022-ТКЕ-ТЕ/12 у сумі 46 263 451 грн. 94 коп. Крім передачі права вимоги оплати спожитого природного газу за зобов'язанням, зазначеним в п. 1.1. договору, до нового кредитора переходять права вимоги стягнення всіх штрафних санкцій, інфляційних втрат та відсотків, пов'язаних з невиконанням або неналежним виконанням боржником своїх зобов'язань за зазначеним вище договором.

Відповідно до п. 2.2 договору від 21.11.2012 року № 14/7114/12 право вимоги вважається переданим після фактичної передачі документів, зазначених в п. 2.1 цього договору. Передача документів оформлюється актом приймання-передачі з зазначенням переліку переданих документів.

27.11.2012 року позивачем та третьою особою було підписано акт приймання-передачі документів, відповідно до якого первісний кредитор передав, а новий кредитор прийняв документи, зазначені в п. 2.1 договору про відступлення права вимоги.

Частиною 1 статті 516 ЦК України визначено, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого суду про те, що, право вимоги первісного кредитора до відповідача було передано позивачеві 27.11.2012 року відповідно до п. 2.2 договору від 21.11.2012 року № 14/7114/12.

Матеріалами справи підтверджується, що на підставі укладеного договору та акта приймання-передачі, первісний кредитор повідомив відповідача про уступку права вимоги листом від 27.11.2012 року № 12-4223.

Відповідно до платіжного доручення від 11.12.2012 року № 29 відповідач сплатив позивачу заборгованість у розмірі 46 263 451 грн. 94 коп.

Статтею 514 ЦК України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як вбачається зі змісту договору від 21.11.2012 року № 14/7114/12 його сторонами узгоджено, що до нового кредитора (позивача) переходить право вимоги стягнення всіх штрафних санкцій, інфляційних втрат та відсотків, пов'язаних з невиконанням або неналежним виконанням боржником своїх зобов'язань за договором на постачання природного газу від 23.02.2012 року № 100100022-ТКЕ-ТЕ/12.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені, 3% річних та втрат від інфляції, які були нараховані позивачем після 27.11.2012 року, місцевий суд зазначив про те, що в договорі від 21.11.2012 року № 14/7114/12 позивачем та третьою особою не визначено, що до нового кредитора переходить право стягнення штрафних санкцій, інфляційних втрат та відсотків, що будуть нараховані після укладення даного договору, в зв'язку з чим дійшов висновків, що в розумінні ст. 514 ЦК України до нового кредитора (позивача) перейшли права первісного кредитора у зобов'язанні (третьої особи) в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав (тобто до 27.11.2012 року).

Суд апеляційної інстанції не погоджується з висновками суду першої інстанції в цій частині з огляду на наступне.

Згідно зі статтею 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

З цього приводу колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що по суті договір відступлення права вимоги - це передання кредитором своїх прав у зобов'язанні іншій особі, що здійснюється за допомогою правочину, в результаті чого первісний кредитор перестає бути учасником зобов'язання і замість нього в зобов'язання вступає нова особа - новий кредитор (в даному випадку - позивач). При цьому міняється суб'єктний склад зобов'язання, але зміст його залишається тим, що був. Оскільки перехід прав відбувається у повному обсязі (з правом стягнення всіх штрафних санкцій, інфляційних втрат та відсотків, пов'язаних з невиконанням або неналежним виконанням боржником своїх зобов'язань за договором на постачання природного газу № 100100022-ТКЕ-ТЕ/12 від 23.02.2012р.), до нового кредитора переходить не тільки саме право вимоги, а й можливість використати засоби його забезпечення, передбачені колишніми суб'єктами зобов'язань (стягнення неустойки, тощо).

Оскільки в п. 1.2. договору 2 сторони погодили, що крім передачі права вимоги оплати спожитого природного газу за зобов'язанням, зазначеним в п. 1.1 договору, до нового кредитора переходять права вимоги стягнення всіх штрафних санкцій, інфляційних втрат та відсотків, пов'язаних з невиконанням або неналежним виконанням боржником своїх зобов'язань за зазначеним вище договором, доводи відповідача стосовно того, що передавалася лише дійсна вимога, є необґрунтованими з урахуванням узгодженого сторонами порядку.

На підставі викладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що в договорі уступки права вимоги було чітко визначено про перехід до нового кредитора права вимоги стягнення всіх штрафних санкцій, інфляційних втрат та відсотків, пов'язаних з невиконанням або неналежним виконанням боржником своїх зобов'язань. А тому обмеження такого нарахування певним періодом (датою укладання договору 2) є помилковим, з урахуванням передбаченого ст. 514 ЦК України правом сторін узгоджувати в договорі умови переходу таких прав.

Вищевказані обставини не були враховані місцевим господарським судом під час розгляду справи, а відтак безпідставно було відмовлено в стягненні пені, 3% річних та втрат від інфляції, нарахованих після 27.11.2012 року.

Статтею 611 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 4 статті 231 ГК України встановлюється, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Ч. 6 ст. 231 ГК України визначено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до п. 6.2.2 договору від 23.02.2012 року № 100100022-ТКЕ-ТЕ/12 у разі порушення споживачем строків оплати, передбачених розділом 4 договору, із споживача стягується пеня в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Позивачем було заявлено до стягнення з відповідача 1 840 065 грн. 06 коп. пені (а.с.77), нарахованої за період з 08.02.2012 р. по 21.12.2012 року.

Колегія суддів апеляційного господарського суду враховує пояснення позивача від 23.09.2012 року № 14/2-202, в яких позивач просить стягнути 1 169 954 грн. 06 коп. пені (а.с.108). Проте такі пояснення не можуть вважатися уточненнями до позовної заяви, оскільки не містять звернення до суду про стягнення нової суми пені.

Судом першої інстанції відмовлено у стягненні пені в розмірі 1 840 065 грн. 06 коп. в зв'язку з пропуском строку позовної давності.

Зважаючи на те, що розрахунки за отримані послуги відповідачем вчасно не здійснювались, а також зважаючи, що за договором про уступку права вимоги до позивача перейшло право вимоги стягнення всіх штрафних санкцій, інфляційних втрат та відсотків, пов'язаних з невиконанням або неналежним виконанням боржником своїх зобов'язань, звернення ПАТ „НАК „Нафтогаз України" з даним позовом, зокрема, щодо стягнення пені до 11.12.2012 року (дати погашення основного боргу) є правомірним. Нарахування пені з 12.12.2012 року до 21.12.2012 року є безпідставним, оскільки 11.12.2012 року платіжним дорученням від 11.12.2012 року № 29 відповідач погасив всю основну заборгованість.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом, з основного договору вбачається, що нарахування пені, у зв'язку з неналежною сплатою заборгованості за договором має бути здійснено починаючи з 07 числа наступного за розрахунковим місяцем з дотриманням вимог ч. 6 ст. 232 ГК України та виходячи з подвійної облікової ставки НБУ.

Відповідно до уточненого розрахунку пені, поданого позивачем, строк виконання зобов'язання у січні 2012 року настав 07.02.2012 року, а тому нарахування штрафних санкцій за 6 місяців закінчується 07.08.2012 року.

Таким ж чином позивачем здійснено нарахування пені за кожний наступний період з 19.06.2012 року до 07.09.2012 року (за лютий 2012 року), з 19.06.2012 року до 07.10.2012 року (за березень 2012 року), з 19.06.2012 року до 07.11.2012 року (за квітень 2012 року), з 19.06.2012 року до 07.12.2013 року (за травень 2012 року).

При цьому, місцевим господарським судом правомірно враховано, що відповідачем заявлено клопотання про застосування строків позовної давності з приводу стягнення пені, про що подано відповідну заяву.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Згідно з ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог, про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

У зобов'язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов'язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання мало бути виконане. (п. 4.2 Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 10).

Відповідно до ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Зобов'язання з оплати поставленого газу за січень 2012 року мало бути виконано до 07.02.2012 року (строк позовної давності минув 08.02.2013 року), за лютий 2012 року мало бути виконано до 07.03.2012 року (строк позовної давності минув 08.03.2013 року), за березень 2012 року мало бути виконано до 07.04.2012 року (строк позовної давності минув 08.04.2013 року), за квітень 2012 року мало бути виконано до 07.05.2012 року (строк позовної давності минув 08.05.2013 року), за травень 2012 року мало бути виконано до 07.06.2012 року (строк позовної давності минув 08.06.2013 року).

ПАТ „НАК „Нафтогаз України" звернулося до господарського суду з позовом 01.08.2013 року (відповідно до відбитку штемпеля поштового відділення на конверті - п. 4.4.2 Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 10), тобто з пропуском строку позовної давності.

Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Враховуючи, що відповідачем була подана заява про застосування строку позовної давності місцевий господарський суд правомірно відмовив у задоволенні позову про стягнення пені за період з 08.02.2012 року по 11.12.2012 року. Відмова у стягненні пені за період з 12.12.2012 року по 21.12.2012 року не пов'язана зі спливом строку позовної давності. В цій частині нарахування пені є необґрунтованим в зв'язку з погашенням основної заборгованості.

Крім того, позивач просив суд першої інстанції стягнути з відповідача 155 593 грн. 19 коп. втрат від інфляції, нарахованих за період з грудня 2011 року по березень 2012 року, та 1 125 108 грн. 49 коп. 3% річних за період з 08.02.2012 року по 21.12.2012 року.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом першої інстанції було частково задоволено вимогу позивача про стягнення 3% річних. При цьому зазначено, що стягненню підлягає виключно та сума 3% річних, яка була нарахована до 27.11.2012 року, та стягнуто 1 035 541 грн. 99 коп. за даною вимогою.

Враховуючи, встановлене у даній постанові (зокрема, правомірність нарахування всіх штрафних санкцій і після 27.11.2012 року в межах заявлених позивачем періодів), суд апеляційної інстанції, перевіривши наданий позивачем розрахунок суми 3% річних, дійшов висновку про правильність та обґрунтованість даного розрахунку, а відтак про те, що задоволенню підлягала вимоги про стягнення повної суми 3% річних у розмірі 1 125 108 грн. 49 коп. за заявлені позивачем періоди.

Рішення місцевого господарського суду підлягає скасуванню в цій частині з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог про стягнення 3% річних повністю.

Втрати від інфляції були нараховані позивачем за зобов'язаннями з оплати поставленого газу у січні 2012 року у розмірі 93 976 грн. 44 коп. за період з 16.01.2012 року по 15.03.2012 року, та за зобов'язаннями з оплати поставленого газу у лютому 2012 року у розмірі 61 616 грн. 75 коп. за період з 16.02.2012 року по 15.03.2012 року.

Місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, що розрахунок був проведений за період коли ще зобов'язання зі сплати не настало.

Так відповідно до п. 4.6 договору від 23.02.2012 року № 100100022-ТКЕ-ТЕ/12 прострочення відповідачем оплати отриманого природного газу за січень 2012 року починається з 08.02.2012 року, за лютий 2012 року з 08.03.2012 року.

При цьому відповідно до Листа Верховного Суду України „Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997 року № 62-97р, а також п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України „Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" від 17.07.2012 року № 01-06/928/2012 при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

Відтак для зобов'язання з оплати поставленого газу за січень 2012 року позивач врахував індекс інфляції за лютий 2012 року (100,2%) та березень 2012 року (100,3%), відтак розмір втрат від інфляції за цей період склав 93 976 грн. 44 коп.

А для зобов'язання з оплати поставленого газу за лютий 2012 року позивач врахував індекс інфляції за березень 2012 року (100,3%), відтак розмір втрат від інфляції за цей період склав 61 616 грн. 75 коп.

Втім позивачем та місцевим господарським судом не було враховано, що до дати погашення зобов'язання 11.12.2012 року заборгованість за січень 2012 року не знецінилася в зв'язку з дефляцією у розмірі 0,99% (лютий 2012 - листопад 2012: 100,2% (лютий 2012 року) * 100,3% (березень 2012 року) * 100,0% (квітень 2012 року) * 99,7% (травень 2012 року) * 99,7% (червень 2012 року) * 99,8% (липень 2012 року) * 99,7% (серпень 2012 року) * 100,1% (вересень 2012 року) * 100,0% (жовтень 2012 року) * 99,9% (листопад 2012 року)).

Так само позивачем та місцевим господарським судом не було враховано, що до дати погашення зобов'язання 11.12.2012 року заборгованість за лютий 2012 року не знецінилася в зв'язку з дефляцією у розмірі 0,995% (березень 2012 - листопад 2012: 100,3% (березень 2012 року) * 100,0% (квітень 2012 року) * 99,7% (травень 2012 року) * 99,7% (червень 2012 року) * 99,8% (липень 2012 року) * 99,7% (серпень 2012 року) * 100,1% (вересень 2012 року) * 100,0% (жовтень 2012 року) * 99,9% (листопад 2012 року)).

Відтак у задоволенні позову про стягнення втрат від інфляції слід відмовити повністю, а рішення місцевого господарського суду в частині задоволення позову про стягнення 37 545 грн. 52 коп. інфляційних втрат підлягає скасуванню.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України" підлягає частковому задоволенню, оскільки рішенням господарського суду Київської області від 14.10.2013 року у справі № 911/3076/13 неправомірно було відмовлено в задоволенні позовних вимог про стягнення 3% річних та неправомірно було стягнуто втрати від інфляції, що призвело до прийняття неправильного рішення у цій частині (ч. 1 п. 4 ст. 104 ГПК України), та є підставою для його часткового скасування (з відповідним розподілом судових витрат відповідно до ст. 49 ГПК України).

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 103, 104, 105 ГПК України Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України" на рішення господарського суду Київської області від 14.10.2013 року по справі № 911/3076/13 задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Київської області від 14.10.2013 року по справі № 910/3076/13 скасувати в частині відмови у стягненні 89 566 (вісімдесяти дев'яти тисяч п'ятисот шістдесяти шести) грн. 50 коп. 3% річних та в частині задоволення позову про стягнення 37 545 (тридцяти семи тисяч п'ятисот сорока п'яти) грн. 52 коп. втрат від інфляції, та прийняти нове рішення по справі в цій частині, яким задовольнити позов про стягненні 89 566 (вісімдесяти дев'яти тисяч п'ятисот шістдесяти шести) грн. 50 коп. 3% річних та відмовити в задоволенні позову про стягнення 37 545 (тридцяти семи тисяч п'ятисот сорока п'яти) грн. 52 коп. втрат від інфляції.

3. В іншій частині рішення залишити без змін.

4. Стягнути з Комунального підприємства Білоцерківської міської ради „Білоцерківтепломережа" (09109, Київська область, м. Біла Церква, вул. Мережна, 3, ідентифікаційний код 04654336) на користь Публічного акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України" (01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, ідентифікаційний код 20077720) 22 502 (двадцять дві тисячі п'ятсот дві) грн. 17 коп. судового збору за розгляд позовної заяви та 895 (вісімсот дев'яносто п'ять) грн. 67 коп. судового збору за розгляд апеляційної скарги.

5. Видачу виконавчих документів доручити господарському суду Київської області.

6. Справу № 910/3076/13 повернути до господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Повний текст постанови підписано__20.01.2014 р.__

Головуючий суддя О.М. Гаврилюк

Судді І.А. Іоннікова

А.Г. Майданевич