Справа № 161/17005/13-ц Головуючий у 1 інстанції: Олексюк А.В.

Провадження № 22-ц/773/169/14 Категорія: 30 Доповідач: Лівандовська-Кочура Т.В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 січня 2014 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого судді Лівандовської - Кочури Т.В.

суддів - Веремчук Л.М., Антонюк К.І.

при секретарі Кирилюку О.О.

з участю:

прокурора Супрунюк Т.А.

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

відповідача ОСОБА_3

представника відповідача ОСОБА_4

представника третьої особи Котельчука Б.Я.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Служба у справах дітей Ківерцівської районної державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав, за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 грудня 2013 року,

в с т а н о в и л а:

17 грудня 2013 року рішенням Луцького міськрайонного суду в позові ОСОБА_1 відмовлено в повному обсязі.

В поданій на вищеназване рішення апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 просить його скасувати, як незаконне та необгрунтоване через неповноту з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права, і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

В ході апеляційного розгляду справи позивач та її представник апеляційну скаргу із наведених у ній доводів підтримали, тоді як відповідач та його представник з огляду на безпідставність наведених у ній доводів, просили її відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін із наступних мотивів.

Так, відповідно до частини 1 статті 164 Сімейного кодексу України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Судом першої інстанції установлено і це відповідає наявним в матеріалах справи доказам, яким суд дав правильну правову оцінку, що відповідач ОСОБА_3 є батьком малолітнього ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується свідоцтвом про народження останнього (а.с. 11). Шлюб між сторонами по даній справі розірвано 11 квітня 2011 року рішенням Ківерцівського районного суду, що набрало законної сили (а.с. 12 зворот).

Із матеріалів справи убачається, що відповідач, починаючи з квітня 2011 року і по даний час сплачує аліменти на утримання малолітнього сина ОСОБА_7 в розмірі 500 грн. щомісячно. Заборгованість по сплаті аліментів станом на 01.11.2013 року відсутня, що стверджується відповідною довідкою відділу ДВС Луцького районного управління юстиції (а.с. 25).

Згідно висновку Ківерцівської районної державної адміністрації Волинської області від 12.12.2013 року № 73/2.18 позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 стосовно його малолітнього сина ОСОБА_6 є недоцільним та не відповідає інтересам дитини (а.с. 49).

Таким чином, судом встановлено, що відповідач не ухиляється від своїх обов'язків по вихованню дитини та надає їй матеріальне утримання.

Пленум Верховного Суду України в пунктах 15, 16 своєї постанови від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» роз'яснив, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей; особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених статтею 164 СК України. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

Обставини, на які посилається позивач не можуть бути підставами для позбавлення відповідача батьківських прав. Крім цього, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків.

З'ясувавши фактичні обставини справи та давши правильну оцінку всім зібраним у справі доказам, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в позові ОСОБА_1 про позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду.

Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини, схваленої резолюцією 44 сесії Генеральної Асамблеї ООН № 44/25 від 20 листопада 1989 року та ратифікованої постановою Верховної Ради України № 789-XII від 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно з принципом 6 Декларації прав дитини від 20 листопада 1959 року дитина для повного і гармонійного розвитку її особи потребує любові і розуміння. Вона повинна, якщо це можливо, зростати під опікою і відповідальністю своїх батьків.

Тому, за таких обставин суд першої інстанції, на переконання колегії суддів, прийшов до цілком правильного висновку про те, що позбавлення батьківських прав відповідача не відповідатиме інтересам дитини, та не знайшов, у зв'язку із цим підстав, для задоволення пред'явленого ОСОБА_1 до ОСОБА_3 позову про позбавлення батьківських прав.

У зв'язку з викладеним, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, повно і всебічно з'ясувавши всі дійсні обставини спору сторін ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстави для його зміни чи скасування відсутні.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313-315, 319 ЦПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 грудня 2013 року у даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий

Судді