Справа № 106/8968/13-ц
2/106/262/14
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 січня 2014 року м. Євпаторія
Євпаторійський міський суд Автономної Республіки Крим у складі
Головуючого судді Абзатовой Г.Г.
при секретарі Марафурової О.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Євпаторія цивільну справу по позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, скасування реєстрації
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, скасування реєстрації. Свої вимоги мотивує тим, що відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 31.03.1998 року вона є власником квартири АДРЕСА_1. Крім неї у квартирі прописані: її чоловік - ОСОБА_3, син - ОСОБА_4 і мати - ОСОБА_2 З 1995 року ОСОБА_2 постійно проживає за адресою: АДРЕСА_2, що належить їй на праві власності, а з 20.11.2009 року звільнила квартиру повністю та вивезла всі свої речі. Наявність зареєстрованої у квартирі відповідачки перешкоджає їй, як власнику житла, користуватись та розпоряджатись належним їй майном. У зв'язку з чим просить визнати відповідачку такою, що втратила право користування житлом розташованим за адресою: АДРЕСА_1 та скасувати її реєстрацію за вказаною адресою.
В судовому засіданні позивака ОСОБА_1 і її представник ОСОБА_3 позовні вимоги підтримали повністю, надали пояснення аналогічно викладеному в позовній заяві. Просили вимоги задовольнити в повному обсязі.
Відповідачка та її представник адвокат ОСОБА_5 у судовому засідання позовні вимоги заперечують, посилаючись на те, що ОСОБА_2 є членом родини позивачки, постійно, до останнього часу проживає у АДРЕСА_1. Вона дійсно має на праві власності будинок АДРЕСА_2, але цей будинок не пригідний для проживання, у ньому вона не проживає, використовує його як дачу, та буває у ньому не тривалий час, в літку. У квартирі вона проживала постійно, там знаходяться її речи, одяг, меблі, посуд. Її тимчасове не проживання у квартирі, пов'язане з поведінкою чоловіка її доньки, який перешкоджає її проживанню у квартирі, він постійно змінює замки на вхідних дверях, у зв'язку з чим вона вимушена звертатися до міліції та ночувати у сусідів та знайомих. Просять у задоволенні позову відмовити.
Суд вислухавши доводи сторін,їх представників, пояснення свідків, вивчивши матеріали справи, прийшов до наступного.
Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.
В судовому засіданні встановлено, що відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 31.03.1998 року ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 (а.с. 4).
З матеріалів справи встановлено, що крім позивачки у квартирі прописані: її чоловік - ОСОБА_3, син - ОСОБА_4 і мати - ОСОБА_2, що підтверджується довідкою КП «Екологія - Н» № 1708 від 02.12.2013 року (а.с. 6).
Суд вважає, що позовні вимоги позивачки про визнання ОСОБА_2 такою, що втратила право користування квартиро, задоволенню не підлягають з таких підстав.
Об'єктом власності особи може бути, зокрема, житло - житловий будинок, садиба, квартира (ст. ст. 379, 382 ЦК України).
Права власника житлового будинку, квартири визначені ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.
Обмеження чи втручання у право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.
Право на житло (користування ним, усунення перешкод у користуванні ним) підлягає захисту у випадку порушення прав власника.
Статтею 41 Конституції України, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року, ст. ст. 316, 317, 319, 321 ЦК України закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд, вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами ст. ст. 16, 386, 391 ЦК України.
Відповідно до ст. 405 ЦК України члени сімї власника житла мають житловий сервітут на проживання у житлі, який втрачається у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік.
Відповідно до ч. 1 ст. 156 ЖК України з урахуванням положень ст. 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням в обсязі, визначеному відповідно до угоди з власником.
Встановлено, що відповідач по справі є матір'ю позивачки, та проживала у квартирі, як член родини позивача, з моменту реєстрації 1979 року та продовжувала проживати у квартирі з моменту виникнення права власності позивачці на квартиру у 1998 році.
Позивач визнавала, що погоджувалась на проживання відповідача в квартирі і після набуття нею права власності, як члена родини.
Відповідно до ч.1 ст. 156 ЖК України з урахуванням положень ч.1 ст. 405 ЦК України члени сім'ї власника житлового будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири). Припинення сімейних стосунків з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користуватися займаним приміщенням. Таке право вони втрачають лише в разі вибуття на інше постійне місце проживання і припинення внаслідок цього сімейних стосунків із власником.
Члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Сервітутне правовідношення виникає в силу закону, згідно з ч. 1 ст. 402 ЦК України за наявності факту проживання особи разом із власником, обтяженого сервітутом житла та спільне з ним користування цим житлом. У ЦК України право членів сім'ї власника житла на користування ним визнається сервітутним правом. Це право є особистим сервітутом, оскільки виникає в інтересах певної особи - члена сім'ї власника житла. Таким чином, суб'єктами даного сервітутного правовідношення є, з одного боку, власник житла, а з іншого - член його сім'ї. Згідно з положеннями ЖК України до членів сім'ї власника житлового приміщення віднесено дружину (чоловіка) власника житла (якщо стосовно цього житла у подружжя не виникло право спільної власності), їх дітей та батьків, а також інших осіб, якщо вони постійно проживають спільно з власником житла та ведуть з ним спільне господарство (ч. 2 ст. 64, ч. З ст. 156 ЖК України). Об'єктом цього сервітуту є право обмеженого користування частиною житлового приміщення, визначеною власником житла.
ОСОБА_2 ? мати ОСОБА_1, заперечує, що вона проживає окремо від своєї доньки та членів її сім'ї.
Заявляючи позовні вимоги про визнання ОСОБА_2 такою, що втратила право користування квартирою, позивач повинна довести, що відповідач протягом року до дня звернення до суду, не проживає у квартирі без поважних причин.
На підтвердження цих обставин, позивачка посилається на акт перевірки проживання від 2.12.2013 року, складений КП «Екологія-Н» про те, що ОСОБА_2 не проживає у квартирі з 20.11.2009 року ( а.с.5), акт о проживанні на території Веселівської сільської Ради, згідно якого ОСОБА_2 проживає у АДРЕСА_2 ( а.с.70). Ці докази не можуть бути прийняти до уваги суду оскільки відомості, що містяться у актах не конкретизовані, носять загальний характер.
Пояснення свідка ОСОБА_6 про те, що вона двічі, протягом тривалого часу, як до одруження позивачки так і після, приходила у квартиру, протягом місяці робила там ремонт до народження дитини, але ніколи не бачила там ОСОБА_2, суд не може прийняти, як належний доказ, оскільки її пояснення не конкретні. Інших доказів відсутності відповідачці у спірній квартирі понад рік без поважних причин, позивачем не надано.
Таким чином,у порушення вимог ч. 3 ст. 10, ч. 2 ст. 27, ч. 1 ст. 57, ст. 60 ЦПК України позивачем не надано належних доказів, на підтвердження того, що відповідач відсутня у квартирі понад рік, без поважних причин.
Напроти, доводи відповідача про те, що ОСОБА_2 тільки останній, нетривалий час, не проживає в квартирі з поважних причин, оскільки чоловік позивача чинить їй перешкоди в користуванні жилим приміщенням у зв'язку з неприязними стосунками та змінив замки на вхідних дверях квартири, а після народження дитини и її донька - власниця квартири також вимагає покинути квартиру, знайшли своє підтвердження у судовому засіданні.
Судом встановлено, що з моменту виникнення права власності ОСОБА_1 на квартиру, її мати ОСОБА_2 була зареєстрована та проживала в квартирі разом із позивачкою на правах члена сім'ї власника квартири, у визначеному нею жилому приміщенні - кімнаті площею 11.4 кв.м. та вони вели спільне господарство, що фактично не заперечувалося сторонами в ході розгляду справи.
Сторони у судовому засіданні не заперечували, що між відповідачкою та її донькою разом з чоловіком останньої, виникли неприязні стосунки.
Судом встановлено, що у зв'язку з поганими стосунками, ОСОБА_2 іноді залишалася проживати тимчасово у будинку АДРЕСА_2, який вона використовувала як дачу, у літний період.
Встановлено, що в осені 2013 року, відповідачка після тимчасової відсутності, намагалася увійти у квартиру АДРЕСА_1, але не змогла туди потрапити, оскільки замки на вхідних дверях були поміняні. Після втручання робітників міліції, ОСОБА_2 зашла у квартиру, ночувала там протягом 12 днів, але чоловік позивачки знову змінив замки, тому ОСОБА_2 змушена була ночувати у своїх сусідів.
Ці обставини встановлені у судовому засіданні з пояснень свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 Ці ж свідки підтвердили також , що у спірній квартирі досі знаходяться особисті речи відповідачки - одяг, білизна, меблі та інше, але відповідачка не може їх використовувати, оскільки знову не може потрапити до квартири.
Таким чином, судом встановлено, тимчасова відсутність відповідача у квартирі, пов'язана з поважними причинам, тобто з причин, які виникли поза її волею.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 знаходиться на лікувальному обліку у КУ «Новоозернівська амбулаторія загальної практики сімейної медицини» ( а.с.67)
Відповідно до матеріалів справи ОСОБА_2, 1934 року народження, іншого, пригодного для проживання житла, не має. Факт наявності у відповідачці на праві власності житлового будинку, який потребує ремонту, є сирим, на стінах плісень та грибок, який не має опалення ( а.с.68), не може бути підставою для висновку про наявність підстав для задоволення позову про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням.
За таких обставин, в силу діючого законодавства, а саме: 156 ЖК України, ст. 405 ЦК України, з урахуванням того, що встановлених законом підстав для визнання відповідача таким,що втратив право користування жилим приміщенням не має, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання її такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
Що стосується позовних вимог ОСОБА_1 про скасування реєстрації ОСОБА_2 суд приходить до наступного.
Відповідно до вимог частини 2 ст. 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, припинення дії, яка порушує право.
Частиною 3 цієї ж статті також передбачено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Статтею 3 Закону України «Про свободу пересування і вільний вибір місця проживання в Україні» визначено, що реєстрація - це внесення відомостей до паспортного документа про місце проживання або місце перебування із зазначенням адреси житла особи та внесення цих даних до реєстраційного обліку відповідного органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань реєстрації.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням , визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть. Зазначена норма закону визначає порядок зняття з реєстрації з підстав визнання особи такою, що втратив право користування жилим приміщення. Тобто зазначена норма закону визначає порядок зняття з реєстрації з підстав визнання таким, що втратив право користування жилим приміщення як самостійну норму.
Таким чином, дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, виходячи з принципів розумності, виваженості та справедливості, суд дійшов висновку що позовні вимоги в частині скасування реєстрації ОСОБА_2 задоволенню не підлягають.
На підставі, ст. 41 Конституції України, ст. ст. 64, 156 ЖК України, Закону України «Про свободу пересування і вільний вибір місця проживання в Україні», керуючись ст. 405, 319, 321 ЦК України, ст. 8, 10, 60, 88, 208, 212,213,214, 215 ЦПК України, суд
ВИРИШИВ:
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, скасування реєстрації, відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду АР Крим через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.
Суддя Абзатова Г.Г.