К/скарга №К-7178/06
ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
01010, м.Київ, вул.Московська, 8
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14.06.2006 р. Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:
головуючого Ланченко Л.В. (доповідач)
суддів Конюшка К.В.
Нечитайла О.М.
Пилипчук Н.Г.
Степашка О.І.
при секретарі: Ткачук Н.В.
за участю представників:
позивача: Михайлової В.П.
відповідача: Коломоєць О.М.
розглянувши касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Запорізький автомобільний завод»
на постанову Господарського суду Запорізької області від 10.10.2005 р. та ухвалу Запорізького апеляційного господарського суду від 13.12.2005 р.
у справі №18/236-АП
за позовом Відкритого акціонерного товариства «Запорізький автомобільний завод»
до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м.Запоріжжя
про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, -
ВСТАНОВИВ:
ВАТ «Запорізький автомобільний завод» звернулось з позовом про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення №0001862302/0 від 28.12.2004 р., яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість у сумі 19935 грн. (у т.ч. 13290 грн. основний платіж та 6645 грн. – штрафні санкції) та №0001182302/0 від 21.06.2005 р., яким визначено суму податкового зобов’язання з ПДВ в розмірі 9195 грн. та 4597,50 грн. штрафних санкцій.
Свої вимоги мотивує тим, що виявлені податковим органом порушення заповнення окремих граф податкових накладних є суто формальними та не можуть бути підставою для невизнання права позивача на податковий кредит.
Постановою Господарського суду Запорізької області від 10.10.2005 р., залишеною без змін ухвалою Запорізького апеляційного господарського суду від 13.12.2005 р., у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись із судовими рішеннями ВАТ «Запорізький автомобільний завод» подано касаційну скаргу, у якій ставиться питання про скасування судових рішення з прийняттям нового про задоволення позову, з підстав порушення норм матеріального права.
Доводи касаційної скарги обґрунтовані тим, що неправильне зазначення чи помилка на письмі при заповненні одного з реквізитів у податковій накладній не передбачено жодним нормативним актом у якості підстави для невизнання податкового кредиту по такій накладній. Позивачем надано докази, що спірні податкові накладні видані по реальним господарським операціям, що відбулися між позивачем та його контрагентами, та що виявлені в накладних помилки не призвели до втрат бюджету. Суду були надані докази, що підтверджують включення контрагентами позивача до складу податкових зобов’язань та про сплату до бюджету податку на додану вартість по спірним податковим накладним. Вважає, що судами неправильно застосовано пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» згідно якого визначальним є саме наявність податкової накладної яка дає підстави для включення покупцем зазначених в ній сум до податкового кредиту.
Відповідач у запереченнях на касаційну скаргу та його представник у судовому засіданні касаційної інстанції просив касаційну скаргу залишити без задоволення, судові рішення – без змін.
Перевіривши у відкритому судовому засіданні повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Як встановлено у справі, працівниками ДПІ у Жовтневому районі м.Запоріжжя була проведена комплексна планова документальна перевірка з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства позивачем, за результатами якої складено акт від 24.12.2004 р. №144/23-2/05808563 та прийнято оспорювані податкові повідомлення-рішення.
Відповідно до пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.
Відмовляючи в задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанції дійшли висновку, що позивачем неправомірно включені до податкового кредиту суми ПДВ на підставі податкових накладних, які виписані з порушенням законодавства про ПДВ, а тому податковий орган дійшов вірного висновку про завищення позивачем суми від’ємного значення з податку на додану вартість за серпень 2002 р. в розмірі 9195 грн. та заниження податку на додану вартість за грудень 20003 р.- вересень 2004 р. на суму 13290 грн.
Обов’язкові реквізити податкової накладної передбачені пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».
Позивач не скористався своїм правом, наданим пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», у разі порушення продавцем порядку виписування податкової накладної звернутись до кінця поточного податкового періоду з відповідною заявою до органу державної податкової служби за своїм місцезнаходженням. Своєчасно подана заява є підставою для включення до податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплачену у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг).
Однак, з такою позицією судів попередніх інстанцій не можна погодитись, оскільки вона є наслідком врахування лише самого факту невідповідності податкових накладних пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».
Поза увагою судів попередніх інстанцій залишились правові підстави відповідальності платника податку. Недотримання позивачем порядку, встановленого пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» не є підставою для висновку про неправомірність віднесення понесених позивачем витрат до податкового кредиту та не свідчить про обґрунтованість рішення податкової інспекції, так як згідно абз.2 пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», підставою для відповідальності платника податку є не підтвердження сум податку, включеного до податкового кредиту, на момент перевірки платника податку.
Самі по собі недоліки в заповненні податкових накладних, виявлені податковою інспекцією в результаті перевірки позивача, зокрема: невірне зазначення адреси покупця та індивідуального податкового номеру покупця або не зазначення даних про місцезнаходження покупця та ІПН, № свідоцтва платника ПДВ не роблять накладні недійсними та не свідчать про їх неналежність та недопустимість як доказів.
Крім того, судами попередніх інстанцій всупереч вимогам ст.86 КАС України, не дано оцінку доводам позивача, що спірні податкові накладні видані по реальним господарським операціям, що відбулися між позивачем та його контрагентами, та що виявлені в накладних помилки не призвели до втрат бюджету, а також наданим позивачем документам на підтвердження включення контрагентами позивача до складу податкових зобов’язань та сплату до бюджету податку на додану вартість по спірним податковим накладним, зокрема, витяги із книг обліку продажу товарів (робіт, послуг), копії податкових декларацій з ПДВ, копії платіжних доручень (банківських виписок) про сплату зобов’язань з ПДВ.
Таким чином, не встановлення судами попередніх інстанцій вищевказаних обставин, які мають суттєве значення у справі, виключає можливість для висновку суду касаційної інстанції щодо правильності застосування норм матеріального права при вирішенні спору.
Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з’ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об’єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті і, в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.
Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 227, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Запорізький автомобільний завод» задовольнити частково.
Постанову Господарського суду Запорізької області від 10.10.2005 р. та ухвалу Запорізького апеляційного господарського суду від 13.12.2005 р. скасувати.
Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.
Головуючий Л.В.Ланченко
Судді К.В.Конюшко
О.М.Нечитайло
Н.Г.Пилипчук
О.І.Степашко
Повний текст ухвали складено 16.06.2006 р.