ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" січня 2014 р. Справа № 917/1566/13

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Черленяк М.І., суддя Ільїн О.В. , суддя Камишева Л.М.

при секретарі Деппа-Крівіч А.О.,

за участю представників:

позивача - не з'явився

відповідача - Остроушко О.Л., Кочура С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційні скарги позивача (вх. №3344П/1-12) та відповідача (вх. №3345П/1-12) на рішення господарського суду Полтавської області від 15 жовтня 2013 року у справі №917/1566/13

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ,

до Публічного акціонерного товариства "Полтаваобленерго", м. Полтава,

про стягнення грошових коштів в сумі 43 620 472,66 грн.,

ВСТАНОВИЛА:

В липні 2013 року Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства "Полтаваобленерго", в якій просило стягнути з відповідача суму боргу у розмірі 11 253 098,34 грн., пеню у розмірі 8 623 306,93 грн., 3% річних у розмірі 1 724 661,39 грн., 7% штрафу у розмірі 21 181 808,85 грн. та інфляційні втрати у розмірі 837 597,15 грн., загалом 43 620 472,66 грн.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 15 жовтня 2013 року у справі №917/1566/13 (суддя Тимощенко О.М.) позовні вимоги задоволено частково. Стягнено з Публічного акціонерного товариства "Полтаваобленерго" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 8 623 306,93 гривень пені, 1 724 661,39 гривень 3% річних, 10 590 904,43 гривень 7% штрафу, 747 187,43 гривень інфляційних нарахувань, 50 923,35 грн. судового збору. В іншій частині позову - відмовлено в задоволенні позовних вимог.

Позивач з рішенням суду першої інстанції не погодився та подав до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду Полтавської області від 15 жовтня 2013 року у справі №917/1566/13 скасувати в частині зменшення 7% штрафу та прийняти в цій частині нове рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача 10 590 904,43 грн. - 7% штрафу. В іншій частині рішення господарського суду Полтавської області від 15 жовтня 2013 року у справі №917/1566/13 залишити без змін.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач посилається на те, що рішення суду першої інстанції в оскарженій частині є необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права. Крім того, зазначає, що зменшення судом розміру штрафу на 10 590 904,425 від нарахованої суми спричиняє позивачу додаткові збитки.

Відповідач з рішенням суду першої інстанції також не погодився та подав до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій, з урахуванням доповнень від 18.11.2013 року, просить рішення господарського суду Полтавської області від 15 жовтня 2013 року у справі №917/1566/13 в частині стягнення пені в розмірі 5 453 528,45 грн., 3% річних в розмірі 1 090 705,69 грн., 7% штрафу в розмірі 10 590 904,43 грн., інфляційних нарахувань в розмірі 747 187,43 грн. скасувати та прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. В частині позовних вимог про стягнення пені - зменшити розмір пені на 30% від розміру позовних вимог, які підлягають задоволенню.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на те, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим, прийнятим при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права. Крім того, зазначає, що позивачем в порушення вимог п. 3.4. договору не було своєчасно повернуто відповідачеві оригінальні примірники підписаних актів приймання-передачі, тому у відповідача були відсутні правові підстави здійснювати кінцевий розрахунок по спожитому газу у відповідному місяці.

Позивач надав відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому зазначає, що апеляційна скарга ПАТ "Полтаваобленерго" є безпідставною та не підлягає задоволенню. Посилається на те, що зі змісту відносин, які склались між сторонами, не вбачається підстав, що заважали або впливали б на виконання зобов'язання відповідачем стосовно оплати за газ у строки, встановлені п. 6.1 договору. Крім того, зазначає, що посилання відповідача на затримки в оформленні актів приймання-передачі газу не можуть бути підставою для звільнення його від відповідальності.

Відповідач 08.01.2014 р. та 16.01.2014 р. надав письмові пояснення по справі, в яких зазначає, що позивач невчасно повернув на адресу відповідача оригінальні примірники підписаних актів приймання-передачі газу, в зв'язку з чим відповідачем не було своєчасно здійснено остаточні розрахунки у відповідності до п.3.4 та 6.1 договору. Крім того, зазначає, що зі сторони позивача не було здійснено погодження (підтвердження) планових обсягів поставки газу, тому вони залишись неузгоджені сторонами і здійснювались за фактичним обсягом у звітному періоді в залежності від потреб відповідача.

Позивач, будучи належним чином повідомленим про місце та час розгляду справи, своїх представників у призначене судове засідання не направив.

16 січня 2014 року представник відповідача через канцелярію суду надав клопотання (вх. №398), в якому просив долучити до матеріалів справи додатково надані письмові докази по справі в обґрунтування апеляційної скарги ПАТ «Полтаваобленерго», а саме копії супровідних листів про направлення актів приймання-передачі природного газу з доказами їх направлення позивачу, які було надано відповідачем 27.12.2013 р. через канцелярію суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у ній і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються апеляційним судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Згідно із пунктом 1.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 17.05.2011 р. "Про деякі практики застосування розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України" у вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин.

Відповідач в якості причин неподання вищенаведених доказів в суді першої інстанції вказує на те, що обставини справи, на підтвердження яких було надано додаткові докази, були досліджені господарським судом, але не оспорювались жодною із сторін.

Колегія суддів, повно і всебічно з'ясувавши причини неподання додаткових доказів відповідачем суду першої інстанції, враховуючи конкретні обставини справи та об'єктивно оцінюючи поважність цих причин, вважає, що причини наведені представником відповідача є поважними в розумінні статті 101 Господарського процесуального кодексу України.

З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку про задоволення клопотання представника відповідача про долучення до матеріалів справи додатково наданих письмових доказів, а саме копій супровідних листів про направлення актів приймання-передачі природного газу з доказами їх направлення позивачу.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи позивача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу у відповідності до вимог статті 101 ГПК України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню, а апеляційна скарга відповідача підлягає частковому, зважаючи на наступне.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення, 31 липня 2012 року між Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" (продавець) та Публічним акціонерним товариством "Полтаваобленерго" (покупець) було укладено договір №2677-ПР купівлі-продажу природного газу (т.І а.с.9-14).

Згідно із ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору (ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до п. 1.1. договору продавець (позивач) зобов'язувався передати у власність покупцю (відповідачу) у 2012 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, або/та природний газ, видобутий на території України підприємствами, які не підпадають під дію статті 10 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу", а покупець зобов'язувався приймати та оплачувати цей природний газ (надалі - газ), на умовах цього договору.

Газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для власних потреб (п.1.2.).

Згідно із п. 2.1. продавець передає покупцеві з 01 серпня 2012 року по 31 грудня 2012 року природний газ обсягом до 136 933 тис. куб. м.

Обсяги газу, що планується передати за цим договором, можуть змінюватись сторонами протягом місяця продажу в установленому порядку. Допускається відхилення місячного обсягу переданого газу в розмірі плюс/мінус 5% від узгодженого сторонами згідно з п. 2.1 цього договору планованого обсягу продажу газу без коригування планового обсягу (п.2.1.1. та 2.1.2.).

У відповідності до п.5.1. ціна (граничний рівень ціни) на газ та послуги з його транспортування установлюється НКРЕ.

Пунктом 5.2. передбачено, що ціна за 1000 куб. м. газу становить 3 509,00 грн. До сплати за 1000 куб. м. природного газу - 3 884,78 грн., крім того ПДВ - 20% - 776,96 грн., всього з ПДВ - 4661,74 грн.

Відповідно до ст. 631 Цивільного кодексу України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права та виконати обов'язки відповідно до договору.

Пунктом 11.1. передбачено, що цей договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і діє в частині поставки природного газу з 01 серпня 2012 року до 31 грудня 2012 року, а в частині проведення розрахунків за газ та послуг його транспортування - до повного погашення заборгованості.

Положеннями ст. 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У відповідності із п.3.3. приймання - передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу.

31 серпня 2012 року сторони договору №2677-ПР купівлі-продажу природного газу від 31.07.2012 року склали акт приймання-передачі природного газу, відповідно до якого Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" передала, а Публічне акціонерне товариство "Полтаваобленерго" прийняло імпортований природний газ для власних потреб у серпні 2012 року в обсязі 20 172,000 тис. куб. м. на суму 94 036 538,59 грн. (т.І а.с.15).

З матеріалів справи вбачається, що аналогічні акти приймання-передачі було складено між позивачем та відповідачем також:

30.09.2012 р. щодо приймання-передачі імпортованого природного газу для власних потреб відповідача у вересні 2012 року в обсязі 16 945,000 тис. куб. м. на суму 78 993 116,52 грн. (т.І а.с.16);

31.10.2012 р. щодо приймання-передачі імпортованого природного газу для власних потреб відповідача у жовтні 2012 року в обсязі 19 394,000 тис. куб. м. на суму 90 409 707,98 грн. (т.І а.с.17);

30.11.2012 р. щодо приймання-передачі імпортованого природного газу для власних потреб відповідача у листопаді 2012 року в обсязі 28 291,00 тис. куб. м. на суму 131 886 173,18 грн. (т.І а.с.18);

31.12.2012 р. щодо приймання-передачі імпортованого природного газу для власних потреб відповідача у грудні 2012 року в обсязі 4 323,500 тис. куб. м. на суму 20 155 015,60 грн. (т.І а.с.19);

Таким чином, позивач поставив відповідачу протягом серпня - грудня 2012 року імпортований природний газ в обсязі 89 125,500 тис. куб. м. на загальну суму 415 479 551,87 грн.

Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором не встановлено інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (ст. 692 Цивільного кодексу України).

Згідно із п. 6.1. договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 30 відсоткової попередньої оплати вартості планових обсягів поставки природного газу за 5 днів до початку здійснення поставки. Решта 70 відсотків вартості планових обсягів поставки природного газу сплачується покупцем протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця наступного за місяцем поставки газу.

Відповідно до п. 3.4. договору не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов'язується надати продавцеві підписані та скріплені печатками покупця та газотранспортного підприємства три примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа зобов'язується повернути покупцеві та газотранспортному підприємству по одному примірнику оригіналу акта, підписаного уповноваженим представником та скріпленого печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Положеннями ст. 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

За приписами ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідач свої зобов'язання щодо оплати за поставлений газ виконав повністю, але при цьому порушив строки оплати, встановлені договором, тобто неналежно виконав зобов'язання за договором №2677-ПР купівлі-продажу природного газу від 31.07.2012 року, на підтвердження чого позивач надав бухгалтерську виписку з балансового рахунку сальдо по підприємству та виписку по операціях (т.І а.с.29-31).

В ст. 610 Цивільного кодексу України зазначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або неналежне виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Як стверджує позивач, внаслідок неналежного виконання прийнятих на себе зобов'язань щодо своєчасної оплати, у відповідача виникла заборгованість в сумі 11 253 098,34 грн., що і стало підставою для звернення позивача до господарського суду з відповідним позовом.

Однак, як встановлено судом першої інстанції, відповідач ще до подання позову до суду повністю розрахувався за поставлений природний газ і станом на липень 2013 року, тобто на момент звернення позивача до суду з позовом, заборгованість була сплачена ним у повному обсязі, що підтверджується платіжними дорученнями та актом звірки розрахунків, які містяться в матеріалах справи (т.І а.с.150-153).

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду Полтавської області стосовно відмови у задоволенні вимоги позивача про стягнення з відповідача 11 253 098,34 грн. основного боргу.

Також позивачем було заявлено вимоги про стягнення з відповідача пені у розмірі 8 623 306,93 грн. та 7% штрафу у розмірі 21 181 808,85 грн.

Місцевий господарський суд при прийнятті рішення дійшов висновку, що вищевказані вимоги є обґрунтованими, в зв'язку з чим вимога про стягнення пені у розмірі 8 623 306,93 грн. підлягає задоволенню у повному обсязі, а вимога про стягнення 7% штрафу підлягає зменшенню на 50 %, що становить 10 590 904 ,43 грн.

Проте, колегія суддів не погоджується з вищевикладеними висновками місцевого господарського суду, оскільки вважає, що розрахунок пені та 7% штрафу здійснений позивачем без врахування умов договору та фактичних правовідносин, що склалися між сторонами. Такий висновок суду апеляційної інстанції ґрунтується на наступному.

Відповідно до п.7.1. договору за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених чинним законодавством України, а також цим договором.

Згідно із ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України, право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Предметом неустойки, згідно зі ст. 551 Цивільного кодексу України, може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

У відповідності з п. 7.2. договору у разі невиконання покупцем, тобто відповідачем, умов пункту 6.1. цього договору, він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю (позивачу), крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 днів додатково сплатити штраф у розмірі 7 відсотків від суми простроченого платежу.

Згідно із ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України учасник господарських відносин зобов'язаний у разі невиконання або неналежного виконання ним господарського зобов'язання сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня).

Колегія суддів звертає увагу, що у п.6.1. договору сторони передбачили, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 30 відсоткової попередньої оплати вартості планових обсягів поставки природного газу за 5 днів до початку здійснення поставки. Решта 70 відсотків вартості планових обсягів поставки природного газу сплачується покупцем протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця наступного за місяцем поставки газу.

Стосовно оплати за газ шляхом 30% попередньої оплати вартості планових обсягів поставки природного газу за 5 днів до початку здійснення поставки та 70% протягом місяця поставки газу, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п. 3.1.2. покупець до 20 числа місяця, що передує місяцю поставки газу, надає продавцю належним чином оформлену заявку на планові обсяги споживання газу на наступний місяць, підписану уповноваженою особою. Плановий обсяг поставки підтверджується продавцем та доводиться до відома газотранспортних підприємств в електронному вигляді оператором ЄГТСУ на відповідний місяць поставки.

Таким чином, відповідач повинен подати заявку на плановий обсяг споживання на відповідний місяць поставки, а позивач підтвердити плановий обсяг поставки газу.

Як стверджує відповідач, за звітні періоди дії договору ним подавались заявки на планові обсяги споживання газу, але підтвердження планових обсягів поставки газу позивачем не було здійснено, тому вони залишись неузгоджені сторонами і здійснювались за фактичним обсягом у звітному періоді в залежності від потреб відповідача.

Отже, враховуючи відсутність згоди сторін щодо визначення планових обсягів поставки газу, колегія суддів дійшла висновку, що відповідач правомірно здійснював розрахунки за спожитий газ за результатами місячного фактичного споживання газу, без попередньої оплати 30%.

Стосовно твердження позивача, що остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється у строки, встановлені п. 6.1. договору, тобто до 14-го числа місяця наступного за місяцем поставки газу, з яким погодився суд першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно із п. 3.4. договору не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов'язується надати продавцеві підписані та скріплені печатками покупця та газотранспортного підприємства три примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа зобов'язується повернути покупцеві та газотранспортному підприємству по одному примірнику оригіналу акта, підписаного уповноваженим представником та скріпленого печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Таким чином, аналіз змісту наведених пунктів дає підстави дійти висновку, що сторони узгодили такий порядок проведення розрахунків, відповідно до якого відповідач не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, має надати позивачу належно оформлений акт приймання-передачі, а позивач не пізніше 8-го числа повинен повернути відповідачу один примірник оригіналу акта приймання передачі, після чого відповідач до 14-го числа мав здійснити остаточний розрахунок за фактично переданий газ.

Колегія суддів, аналізуючи зміст договору, бере до уваги однакове для всього змісту договору значення слів і понять та загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів, а також здійснює порівняння вищевказаних пунктів договору зі змістом інших його частин, усім його змістом та намірами сторін.

Отже, колегія суддів приходить до висновку, що вищенаведені пункти договору є взаємопов'язаними, оскільки своєчасне підписання уповноваженим представником позивача, скріплення печаткою акта приймання-передачі та його своєчасне повернення відповідачу дає змогу останньому здійснити своєчасний та остаточний розрахунок за поставлений газ.

Такий розрахунок відповідач мав здійснити на підставі первинних документів, в даному випадку актів приймання-передачі.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно із ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Колегія суддів вважає, що зобов'язання відповідача щодо оплати поставленого газу виникло після прийняття ним від позивача товаророзпорядчих документів на нього, що узгоджується з положеннями статті 692 Цивільного кодексу України та пункту 3.4. договору.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач своєчасно, тобто до 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, направляв позивачу акти приймання-передачі за серпень, вересень, жовтень, листопад та грудень 2012 року оформлені належним чином, що підтверджується листами про направлення актів приймання-передачі природного газу з доказами їх направлення позивачу (т.ІІ а.с.74-83).

Однак, матеріали справи свідчать, що позивач підписував вищезазначені акти, скріплював своєю печаткою та повертав відповідачу несвоєчасно.

Так, акт приймання-передачі природного газу від 31.08.2012 року повернувся відповідачу 24.10.2012 року за вхідним №9157, про що свідчить штамп вхідної кореспонденції ПАТ "Полтаваобленерго" (т.І а.с.191).

Акт приймання-передачі природного газу від 30.09.2012 року відповідач отримав 30.11.2012 року за вхідним №10400;

акт приймання-передачі природного газу від 31.10.2012 року відповідач отримав 26.12.2012 року за вхідним №11395;

акт приймання-передачі природного газу від 30.11.2012 року відповідач отримав 22.01.2013 року за вхідним №500;

акт приймання-передачі природного газу від 31.12.2012 року відповідач отримав 22.01.2012 року за вхідним №580, що підтверджується штампами вхідної кореспонденції ПАТ "Полтаваобленерго" (т.І а.с.192-195).

Позивач, в свою чергу, не довів належними доказами своєчасність повернення актів приймання-передачі відповідачу, тобто не пізніше 8-го числа місяця наступного за місяцем поставки газу, що призвело до неможливості здійснення відповідачем остаточного розрахунку за поставлений газ до 14-го числа місяця наступного за місяцем поставки газу, як того вимагає п.6.1. договору.

Статтею 613 Цивільного кодексу України передбачено, що кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку. Кредитор також вважається таким, що прострочив, у випадках, встановлених частиною четвертою статті 545 цього Кодексу. Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора. Боржник не має права на відшкодування збитків, завданих простроченням кредитора, якщо кредитор доведе, що прострочення не є наслідком його вини або осіб, на яких за законом чи дорученням кредитора було покладено прийняття виконання. Боржник за грошовим зобов'язанням не сплачує проценти за час прострочення кредитора.

У відповідності до статті 616 Цивільного кодексу України якщо порушення зобов'язання сталося з вини кредитора, суд відповідно зменшує розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника. Суд має право зменшити розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника, якщо кредитор умисно або з необережності сприяв збільшенню розміру збитків, завданих порушенням зобов'язання, або не вжив заходів щодо їх зменшення.

З матеріалів справи вбачається, що за газ поставлений в серпні 2012 року за актом приймання приймання-передачі природного газу від 31.08.2012 року, який повернувся до ПАТ "Полтаваобленерго" 24.10.2012 року, відповідач остаточно розрахувався 31.10.2012 року, тобто прострочення складає 7 днів, в зв'язку з чим підлягає нарахуванню пеня в розмірі 24 481,99 грн., що стосується нарахування 7% штрафу на цю суму боргу, то враховуючи, що прострочення не мало місце більш ніж 30 днів, як то передбачено п.7.2. договору, відсутні правові підстави для нарахування штрафу в розмірі 7%.

За газ поставлений у вересні 2012 року за актом приймання приймання-передачі природного газу від 30.09.2012 року, який повернувся 30.11.2012 року, остаточний розрахунок було здійснено відповідачем 11.12.2012 року, тобто прострочення складає 11 днів. Розмір пені складає 397,93 грн. Підстави для нарахування 7% штрафу відсутні.

Стосовно газу поставленого в жовтні 2012 року за актом приймання приймання-передачі природного газу від 31.10.2012 року, який було повернуто 26.12.2012 року, відповідач здійснив остаточний розрахунок 21.02.2012 року, тобто прострочення складає 57 днів. Розмір пені складає 924 272,25 грн., а 7% штрафу - 2 765 675,42 грн., оскільки прострочення було понад 30 днів.

Остаточний розрахунок за газ поставлений в листопаді 2012 року за актом приймання приймання-передачі природного газу від 30.11.2012 року, що повернувся до ПАТ "Полтаваобленерго" 22.01.2013 року, відповідач здійснив 21.02.2012 року, тобто з простроченням в 30 днів, тому нараховується пеня у розмірі 1 625 981,59 грн., але підстави для нарахування 7% штрафу відсутні.

Відповідач 19.04.2013 року здійснив остаточний розрахунок згідно акту приймання-передачі природного газу від 31.12.2012 року, який він отримав 22.01.2013 року, тобто прострочення склало 87 днів, в зв'язку з чим розмір пені складає 521 268,82 грн., а 7% штрафу - 823 727,33 грн.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня в розмірі 3 099 402,58 грн. та 7% штрафу в сумі 3 589 402,75 грн.

Однак, як вбачається з апеляційної скарги, відповідач просив зменшити розмір пені та 7% штрафу, що підлягають стягненню з нього на користь позивача до 30%, тобто на 70%.

Відповідно до п. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він перевищує розмір збитків, та за наявності обставин, які мають істотне значення.

Стаття 233 Господарського кодексу України передбачає, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

У відповідності до п. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Колегія суддів, проаналізувавши вищевказані норми статей, вважає, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду.

Тому, вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач частково здійснював платежі в рахунок погашення заборгованості та повністю сплатив суму основного боргу ще до подачі позову до суду. Також з матеріалів справи вбачається, що відповідач надає послуги споживачам, у зв'язку з чим у споживачів наявна значна заборгованість перед відповідачем, в свою чергу ПАТ "Полтаваобленерго" здійснюються всі заходи з повернення даної заборгованості та в якості доказів надано суду постанови про відкриття виконавчого провадження по боржникам відповідача (т.І а.с.167-178).

Крім того, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру пені та штрафу, яка підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність, у відповідності до п.6 ст.3 Цивільного кодексу України.

Колегія суддів звертає увагу, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором. Аналогічна позиція відображена в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 №7-рп/2013.

Враховуючи вищенаведені обставини та норми чинного законодавства, а також той факт, що прострочення відповідача не було тривалим, колегія суддів вважає даний випадок винятковим, в зв'язку з чим, дійшла висновку про необхідність зменшення належних до стягнення пені та 7% штрафу, але не на 70%, як просив відповідач, а на 50 %, що становить 1 549 701,29 грн. пені та 1 794 701,38 грн. 7% штрафу.

Такий висновок узгоджується з позицією Вищого господарського суду України викладеною в постанові від 26.12.2012 р. у справі №5004/635/12, в постановах від 28.02.2013 р. у справі №11/5025/641/12 та у справі №16/5005/8055/2012, в постанові від 05.08.2013 р. у справі №912/13/13-г, а також в постанові від 19.12.2013 р. у справі №917/1312/13.

З матеріалів справи вбачається, що позивач просив суд першої інстанції стягнути з відповідача інфляційні витрати в розмірі 837 597,15 грн. та 3% річних в сумі 1 724 661,39 грн.

Місцевий господарський суд при прийнятті рішення дійшов висновку, що вимога про стягнення інфляційних витрат в розмірі 837 597,15 грн. підлягає частковому задоволенню в сумі 747 187,43 грн., а вимога про стягнення з відповідача 1 724 661,39 грн. 3% річних є обґрунтованою та підлягає задоволенню у повному розмірі.

Колегія суддів не погоджується з вищевикладеними висновками місцевого господарського суду, оскільки вважає, що розрахунок інфляційних витрат та 3% річних здійснений позивачем не відповідає дійсним обставинам справи. Такий висновок суду апеляційної інстанції ґрунтується на наступному.

Положеннями ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць чи рік прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці, тобто мала місце не інфляція, а дефляція, у відповідності до рекомендацій зазначених у листі Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997 № 62-97р.

Також слід мати на увазі, що при застосуванні індексу інфляції він розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. Даний висновок узгоджується з положеннями інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 № 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права».

Враховуючи наведені норми та роз'яснення, колегія суддів дійшла висновку, що за вищевказаний період інфляційні процеси були відсутні, натомість мала місце дефляція, тобто позивач не зазнав матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, в зв'язку з чим вимога про стягнення 837 597,15 грн. інфляційних витрат є необґрунтованою та не підлягає задоволенню в повному обсязі.

Стосовно 3% річних, колегія суддів звертає увагу, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Прострочення виконання зобов'язання відбулося з наступного дня після повернення актів приймання-передачі природного газу, а саме щодо акту приймання-передачі природного газу від 31.08.2012 року з 25.10.2012 року до 31.10.2012 року, тобто прострочення становить 7 днів, а 3% річних - 5 496,40 грн.

Стосовно акту приймання-передачі природного газу від 30.09.2012 року прострочення виконання зобов'язання склало 11 днів - з 01.12.2012 року до 11.12.2012 року, тому 3% річних становлять 79,59 грн.

Прострочення щодо акту приймання-передачі природного газу від 31.10.2012 року відбулося з 27.12.2012 року до 21.02.2012 року, тобто протягом 57 днів, в зв'язку з чим, 3% річних становлять 184 854,45 грн.

Стосовно акту приймання-передачі природного газу від 30.11.2012 року прострочення було з 23.01.2013 року до 21.02.2013 року, тобто 30 днів, тому 3% річних складає 325 196,32 грн.

Прострочення щодо акту приймання-передачі природного газу від 31.12.2012 року склало 87 днів - з 23.01.2012 року до 19.04.2013 року, а 3% річних - 104 253,76 грн.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, позовна вимога про стягнення з відповідача 3% річних підлягає задоволенню лише в частині стягнення 619 880,52 грн.

З огляду на вищезазначені обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що заперечення позивача, викладені в його апеляційній скарзі, позбавлені фактичного та правового обґрунтування, не відповідають як матеріалам справи, так і нормам чинного законодавства, натомість апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню.

З урахуванням зазначеного, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня в розмірі 1 549 701,29 грн., 7% штрафу у сумі 1 794 701,38 грн. та 3% річних у розмірі 619 880,52 грн.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, а висновки, викладені в рішенні місцевого господарського суду, не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим рішення господарського суду Полтавської області від 15 жовтня 2013 року у справі №917/1566/13 підлягає частковому скасуванню, а саме в частині стягнення з відповідача 7 073 605,64 грн. пені, 8 796 203,05 грн. 7% штрафу, 1 104 780,87 грн. 3% річних та 747 187,43 грн. інфляційних втрат.

Керуючись статтями 99, 101, пунктом 2 статті 103, пунктами 3, 4 частини 1 статті 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу позивача - Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" - залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу відповідача - Публічного акціонерного товариства "Полтаваобленерго" - задовольнити частково.

Рішення господарського суду Полтавської області від 15 жовтня 2013 року у справі №917/1566/13 скасувати частково, а саме в частині стягнення з Публічного акціонерного товариства "Полтаваобленерго" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 7 073 605,64 грн. пені, 8 796 203,05 грн. 7% штрафу, 1 104 780,87 грн. 3% річних та 747 187,43 грн. інфляційних втрат.

В цій частині прийняти нове рішення.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Полтаваобленерго" (вул. Старий Поділ, 5, м. Полтава, Полтавська область, 36022, код ЄДРПОУ 00131819) на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (вул. Б. Хмельницького, 6, м. Київ, 01001, код 20077720) 1 549 701,29 грн. пені, 1 794 701,38 грн. 7% штрафу та 619 880,52 грн. 3% річних. В частині стягнення 837 597,15 грн. інфляційних втрат відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Повна постанова складена 22 січня 2014 року.

Головуючий суддя Черленяк М.І.

Суддя Ільїн О.В.

Суддя Камишева Л.М.