УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №287/559/13-ц Головуючий у 1-й інст. Стратович О.В.

Категорія 27 Доповідач Борисюк Р. М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2014 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого судді Борисюка Р.М.,

суддів Галацевич О.М., Широкової Л.В.

з участю секретаря

судового засідання Ходаківської О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики

за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Олевського районного суду Житомирської області від 29 листопада 2013 року, -

в с т а н о в и л а :

У жовтні 2013 року ОСОБА_2 звернувся з даним позовом, в якому просив стягнути з відповідача ОСОБА_3 на його користь борг в сумі 66071.72 грн. за договором позики та 660.71 грн. понесених судових витрат.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 05.07.2012 року в м. Олевськ між сторонами було укладено письмовий договір позики, відповідно до умов якого відповідач позичив у позивача 44 925,00 гривень, що еквівалентно 5622,00 доларів США, у відповідності до офіційного курсу гривні до долару США, встановленого НБУ станом на 05.07.2012 року і зобов'язався повернути зазначену суму до 05.07.2013 року.

10 грудня 2012 року в м. Олевськ між сторонами було укладено повторно письмовий договір позики, відповідно до умов якого ОСОБА_3 позичив у ОСОБА_2 4360,20 гривень, що еквівалентно 547,50 доларів США, у відповідності до офіційного курсу гривні до долару США, встановленого НБУ станом на 05.07.2012 року і зобов'язався повернути зазначену суму до 05.07.2013 року.

Відповідно до умов вище зазначених договорів, позичальник ( боржник ) у разі неналежного виконання умов договорів повинен сплатити відсотки за користування кредитом та штраф за неналежне виконання умов договору.

Однак, в зазначені у договорах строки боржник не повернув боргу, тобто добровільно відмовляється виконати свої зобов'язання по поверненню коштів за договорами позики, ухиляється від зустрічі з позивачем, що зумовило останнього звернутися за захистом своїх прав до суду.

Рішенням Олевського районного суду Житомирської області від 29 листопада 2013 року позов задоволено повністю.

Не погоджуючись із судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Посилається на незаконність рішення суду, на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що акти прийому-передачі коштів та розписки про їх отримання не складалися. Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт реальної передачі йому коштів. Вважає, що судом не було взято до уваги той факт, що він не отримував будь-яких коштів за спірними договорами позики.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах, передбачених ст. 303 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду Житомирської області приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню із наступних підстав.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно ст. 1047 ЦК України договір позики укладається в письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 05.07.2012 року та 10.12.2012 року сторони уклали договори позики, згідно яких відповідач позичив у позивача 44925.00 грн. та 4360.20 грн., що еквівалентно 5622,00 доларів США та 547,50 доларів США, відповідно які він зобов'язався повернути в строк до 05.07.2013 року. Ця обставина підтверджується договорами позики (а.с.6, 7).

Стаття 1049 ЦК вказує, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Вимогами ч. 2 ст. 10, ч.1 ст. 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ч.4 ст. 60 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що фактично вказані кошти ним не були отримані є безпідставними, оскільки відповідач не заперечує, що саме ним були підписані вказані договори, а у п. 1 вказаних правочинів зазначено, що передачу грошей здійснено до підписання цього договору. Факт підписання договору позичальником буде свідчити про отримання ним усієї вказаної у договорі суми та про відсутність будь-яких претензій до позикодавця, які б стосувалися цього питання (передачі грошей).

Також є необґрунтованими доводи апеляційної скарги щодо неправильного нарахування позивачем процентів за договорами позики.

Зокрема, із змісту договорів вбачається (пункт 1), що позичальник зобов'язується повернути позику без процентів у встановлений строк. Проте, нічого не зазначено щодо безпроцентності позики при її поверненні у випадку пропущення строку виконання зобов'язання.

Враховуючи, що зобов'язання за договором позики відповідачем належним чином у визначений строк не виконано, кошти позивачу не повернуто, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про задоволення позову.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду та не впливають на правильність прийнятого рішення, оскільки суду не було надано інших доказів, на які апелянт посилається на підтвердження обставин, крім тих, на які суд послався в своєму рішенні.

Рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 209, 303, 304, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Олевського районного суду Житомирської області від 29 листопада 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий Судді