УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 листопада 2007 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого - Громіка Р.Д.
суддів - Панасенкова В.О., Парапана В.Ф.
при секретарі - Щуровській О.Д. розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 27.06.2007р. по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу недійсним та визнання права власності,
встановила:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, в якому просив визнати договір купівлі-продажу від 10.10.2003 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, щодо відчуження 1/4 частини квартири АДРЕСА_1 недійсним та визнати за ним право власності на 1/4 частину квартири АДРЕСА_1. Свої вимоги позивач обґрунтував тим, що на підставі свідоцтва про право власності на житло йому належала 1/4 частина квартири АДРЕСА_1. В спірній квартирі також проживають його батьки - батько ОСОБА_2 та мати ОСОБА_4, а також сестра ОСОБА_3, кожному з яких належить також по 1/4 частині квартири. У вересні 2002 року позивач уклав з відповідачем ОСОБА_2 договір доручення, щодо користування та розпорядження всім належним йому майном. На підставі розладу в особистих стосунках, позивач влітку 2003 року повідомив відповідача ОСОБА_2 про рішення щодо розірвання укладеного між ними договору доручення, але на вимогу позивача повернути видану ним довіреність, відповідач повідомив, що він її загубив. У серпні 2005 року позивач випадково дізнався, що 10.10.2003 року між відповідачем ОСОБА_2 , який діяв на підставі довіреності від 21.09.2002 року та ОСОБА_3 на користь останньої було укладено договір купівлі-продажу спірної 1/4 частини квартири, що належить позивачу на праві власності. Позивач стверджує, що батько всупереч його бажанню та волевиявленню, після взаємної домовленості щодо розірвання договору доручення, пішов на зловмисну домовленість з ОСОБА_3 та неправомірно розпорядився частиною квартири, що належить позивачу, чим порушив його права та законні інтереси, неправомірно позбавивши його права власності на житло.
У судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити з наведених підстав.
Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні позов визнав та просив позов задовольнити.
Головуючий у суді першої інстанції: Андрухів В.В. Справа №22ц-4395/07р.
Доповідач: Громік Р.Д. Категорія ЦП 12
Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні позов не визнала, вказуючи на те, що у січні 1997 року вона разом з позивачем та ОСОБА_4, ОСОБА_2 приватизували у рівних частках 4-х кімнатну квартиру АДРЕСА_1. У 1998 року позивач разом з дружиною придбали квартиру АДРЕСА_2, де він мешкав до останнього часу. Частину грошей для придбання вищевказаної квартири у розмірі 4 тис. доларів США ОСОБА_3 передала позивачу на його прохання з її особистих заощаджень. Крім того, у 2003 році позивачу понадобилися гроші і він запропонував їй придбати у нього 1/4 частину квартири АДРЕСА_1, з чим вона погодилась, тому 10.10.2003р. року між відповідачем ОСОБА_3 та позивачем, інтереси якого представляв їх батько ОСОБА_2 був укладений договір купівлі-продажу 1/4 частки вказаної квартири. Відповідач також зазначала, що при цьому ОСОБА_2 отримав для передачі позивачу 26000 грн., про що зроблено відповідний запис у тексті договору купівлі-продажу.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 27.06.2007р. у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу від 10.10.2003 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, щодо відчуження 1/4 частини квартири АДРЕСА_1 недійсним та визнання права власності на 1/4 частину квартири АДРЕСА_1 було відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставиться питання про скасування рішення суду в зв'язку з тим, що воно постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповно були з'ясовані обставини, що мають значення для справи, та направлення справи на новий розгляд.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи скарг та заперечення проти неї, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних, лише формальних міркувань.
Судом першої інстанції при розгляді справи були правильно встановлені такі обставини.
Згідно свідоцтва про право власності на житло від 9.01.1997 року, ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_1 у рівних частках належить квартира АДРЕСА_1.
21.09.2002 року ОСОБА_1 згідно довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу за № 18432, уповноважив ОСОБА_2 користуватися та розпоряджатися своїм майном. 10.10.2003 року між ОСОБА_2, діючим від імені
ОСОБА_1, на підставі довіреності та ОСОБА_3 був укладений договір купівлі-продажу 1/4 частини квартири АДРЕСА_1.
Згідно ст. 1008 ЦК України договір доручення припиняється на загальних підставах, а також у разі відмови довірителя або повіреного від договору.
Суд першої інстанції правильно зробив висновок, що у встановленому законом порядку договір доручення припинено не було, позивач не надав ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції будь яких належних доказів того, що він дійсно бажав розірвати договір доручення до закінчення строку його дії.
Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які
встановлені ч. 1-3, 5 та 6 статті 203 ЦК України, а саме: зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасників правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Суд першої інстанції обґрунтовано зробив свій висновок, що позивач не надав доказів того, що відповідач ОСОБА_2 всупереч його бажанню та волевиявленню, після взаємної домовленості щодо розірвання договору доручення, пішов на зловмисну домовленість з ОСОБА_3 та неправомірно розпорядився частиною квартири, що належить позивачу, чим порушив його права та законні інтереси, неправомірно позбавивши його права власності на житло, суд правильно визнав, що твердження позивача, які він навів, як підстави для визнання недійсним договору купівлі-продажу, не підтверджені ніякими доказами та носять виключно теоретичний характер. Пояснення відповідача ОСОБА_2, який визнав позов свого сина, також не підтверджуються будь-якими доказами.
За таких обставин, розглянувши позов в межах заявлених позовних вимог та наданих сторонами доказів, виходячи з презумпції правомірності правочину ( ст. 204 ЦК України), суд першої інстанції дійшов до законного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Апелянт не надав суду апеляційної інстанції будь яких достовірних доказів по суті доводів своєї апеляційної скарги, тому судова колегія не приймає їх до уваги, вважає надуманими, такими, що не мають правового значення для даного спору.
З огляду на вищевказані обставини, судова колегія вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішені даної справи не допустив, а приведені в апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують.
За таких обставин, судова колегія не вбачає підстав для скасування оскарженого рішення.
При подачі апеляційної скарги ОСОБА_1 не сплатив судовий збір в сумі 25 грн. 50 коп. на користь держави, та 30 грн. за інформаційно - технічне забезпечення розгляду справ, у зв'язку з чим, ці кошти підлягають стягненню в примусовому порядку.
Керуючись ст. . 303-304, 307 ч.1 п.1, 308, 313-315, 317, 319, 324, 325 ЦПК України, судова колегія, -
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 27.06.2007р. по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу недійсним та визнання права власності, - залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 судовий збір в сумі 25 грн. 50 коп. на користь держави, та 30 грн. витрат на інформаційно - технічне забезпечення розгляду справи.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.