У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
20 січня 2014 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Рівненської області в складі: головуючого судді - Боймиструка С.В., суддів: Буцяка З.І., Оніпко О.В.,
секретар судового засідання - Пиляй І.С.,
з участю ОСОБА_1, ОСОБА_2,Омельченко А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду від 13 листопада 2013 року в справі за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства „Укрнафта", відділення реалізації нафтопродуктів публічного акціонерного товариства „Укрнафта" по Рівненській області про стягнення недоотриманої заробітної плати, визнання незаконним та скасування наказу про звільнення з роботи, зміну дати та формулювання причини звільнення, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,
В С Т А Н О В И Л А:
Рішенням Рівненського міського суду від 13 листопада 2013 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства „Укрнафта" (ПАТ „Укрнафта"), відділення реалізації нафтопродуктів ПАТ „Укрнафта" по Рівненській області про стягнення недоотриманої заробітної плати, визнання незаконним та скасування наказу про звільнення з роботи, зміну дати та формулювання причини звільнення, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди відмовлено за безпідставністю.
У поданій на вказане рішення апеляційній скарзі ОСОБА_1 покликався на його незаконність та необґрунтованість через порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Доводив, що мав бути звільнений за ч.3 ст. 38 КЗпП України, оскільки відповідачем було порушено законодавство про працю, а саме: до січня 2013 року йому та іншим операторам АЗС щомісячно виплачували доплату до заробітної плати у вигляді премії „в конвертах ", яка не обліковувалася, а з січня 2013 року її виплата припинилася, крім того, відповідачем не оплачувалася двогодинна перерва на обід. З цього приводу він звертався до головного бухгалтера підприємства та начальника відділення, а тому висновок суду про те, що з 01.06.2007 року по 17.05.2013 року від позивача жодних заяв, скарг, претензій щодо оплати праці не надходило, вважав помилковим.
Вказував, що відповідач відмовив у задоволенні його заяви про звільнення за ст. 38 КЗпП України у зв'язку з відсутністю на заяві дати, з якої працівник просить його звільнити, хоча така вимога трудовим законодавством не передбачена, натомість звільнив його за прогул без поважних причин.
Стверджував, що відповідач його заяву про звільнення отримав 17 травня 2013 року, а тому з цього часу повинен рахуватися двотижневий термін попередження - до 31 травня 2013 року і саме з цієї дати він залишив роботу.
Доводив, що суд неправильно тлумачив положення ст. 66 КЗпП України, оскільки на роботах, де за умовами виробництва перерву для відпочинку і харчування встановити неможливо, працівникові має бути надано можливість приймання їжі протягом робочого часу і оплата праці у такому разі провадиться за весь фактично відпрацьований за графіком час.
______________________________________________________________________________________________________________
Справа № 569/14269/13-ц Головуючий у 1-й інст. - Денисюк П.Д.
Провадження №22-ц /787/176/2014 р. Доповідач - Боймиструк С.В.
Зазначав, що правилами ВТР ПАТ „Укрнафта" не встановлено часу відпочинку для операторів, робота носить безперебійний характер, а тому він не мав права залишати своє робоче місце впродовж всього чергування. З розпорядженням Відділення реалізації нафтопродуктів по Рівненській області від 03 січня 2007 року за №17/1-р11 „Про затвердження режиму роботи працівників відділення ", пунктом 1.2 якого для операторів передбачено перерва за зміну у 2 години за вибором працівника в період найменшого завантаження АЗС, його ознайомлено не було.
Стверджував, що не зважаючи на шкідливі фактори умов праці, відповідачем була встановлена вдвічі більша тривалість робочого часу, ніж передбачена Методичними рекомендаціями щодо застосування підсумкового обліку робочого часу, в результаті чого він періодично у 2011-2013 роках перебував на лікуванні.
Зазначав, що на підставі наданих відповідачем розрахунково-платіжних відомостей чіткі розрахунки провести неможливо.
Доводив, що відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України відповідач не надав своїх розрахунків щодо невиплати заробітної плати по 2 години за кожну зміну, одна година з яких нічна, а відтак не спростував розрахунку та суми, визначеної ним.
Вказував, що рішення суду побудоване виключно на поясненнях та доказах, наданих відповідачем, що свідчить про упереджене ставлення суду до нього. Крім того, значна частина рішення присвячена детальному опису факту відсутності його на роботі 03.06.2013 року, хоча цей факт ним не заперечувався.
Доводив, що діями відповідача йому завдано моральну шкоду, яка виразилась в грубому порушенні його конституційного права на працю, що призвело до погіршення стану здоров'я, втрати душевної рівноваги, зміни способу життя - пошуку нової роботи. Завдану моральну шкоду оцінює у 10 000 грн.
Просив рішення Рівненського міського суду від 13 листопада 2013 року скасувати та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.
В запереченні на апеляційну скаргу ПАТ „Укрнафта" зазначило, що рішення суду першої інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому просило залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримали та просили її задовольнити.
Представник ПАТ „Укрнафта" та відділення реалізації нафтопродуктів ПАТ „Укрнафта" Омельченко А.В. просив апеляційну скаргу відхилити, а рішення місцевого суду залишити без змін.
За результатами апеляційного розгляду колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Відмовляючи в позові про поновлення на роботі, суд першої інстанції виходив з того, що трудові права позивача не порушувались, розірвання трудового договору з ним з ініціативи власника є обґрунтованим і процедура звільнення ОСОБА_1 проведена з дотриманням норм трудового законодавства.
Такий висновок місцевого суду відповідає обставинам справи та вимогам закону.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 з 1 червня 2007 року перебував в трудових відносинах з відповідачем на умовах трудового договору, укладеного на невизначений строк (а.с.9-10).
14 травня 2013 року ОСОБА_1 цінним листом Голові правління ПАТ „Укрнафта" надіслав заяву про звільнення його з роботи за ч.3 ст.38 КЗпП України у зв'язку з порушенням роботодавцем трудового законодавства та умов трудового договору щодо оплати праці. Вказаний лист був отриманий відповідачем 17 травня 2013 року (а.с.21-23).
З 15 травня по 31 травня 2013 року включно ОСОБА_1 знаходився на стаціонарному лікуванні в Рівненській ЦМЛ і відповідно до лікарняного листка до роботи мав приступити з 1 червня 2013 року (а.с.24).
22 травня 2013 року на заяву про звільнення за ч.3 ст. 38 КЗпП України заступник Голови правління ПАТ „Укрнафта" надав ОСОБА_1 відповідь (яка була ним отримана 31 травня 2013 року) про відмову в задоволенні його заяви за відсутністю підстав на те, зокрема факту порушення адміністрацією трудового законодавства, умов колективного та трудового договору, а також не зазначення ним дати звільнення (а.с.25,96).
Відповідно до ч.3 ст.38 КЗпП України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.
Тобто, як слідує з аналізу диспозиції ч.3 зазначеної статті, при наявності порушень роботодавцем трудових прав найманого працівника законодавцем не покладається на нього обов'язок про попередження власника або уповноваженого ним органу письмово за два тижні про розірвання трудового договору за власним бажанням, а лиш визначення строку розірвання цього трудового договору.
В заяві про звільнення строку розірвання трудового договору та конкретних порушень його трудових прав та будь-яких доказів на їх підтвердження ОСОБА_1 не зазначив, відповідно роботодавець не погодився з поданою заявою і наведеною ним підставою розірвання трудового договору та обґрунтовано йому в цьому відмовив.
За таких обставин, трудовий договір з позивачем не був розірваний правомірно, а тому після закінчення лікування ОСОБА_1 мав приступити до виконання трудових обов'язків з дати, зазначеної в лікарняному листку - з 1 червня 2013 року або згідно позмінного графіку чергування на АЗС, тобто 3 червня 2013 року.
Однак, 3 та 5 червня 2013 року позивач на робочому місці на АЗС в м. Рівне по вул. Князя Володимира, 108-а не з'явився та до виконання трудових обов'язків не приступив, хоч достовірно знав, що трудові відносини з відповідачем не припинені. Змінними операторами АЗС №17/009 було подано службові записки про не вихід на роботу ОСОБА_1 та комісійно були складені відповідні акти про відсутність його на роботі (а.с.70-73).
З матеріалів справи та пояснень ОСОБА_1 вбачається, що факт невиходу на роботу в червні 2013 року він не заперечував, а пояснив це тим, що на той час він мав бути звільнений відповідно до поданої ним заяви.
Відповідно до п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин;
За попередньою згодою первинної профспілкової організації ПАТ „Укрнафта", наказом № 1536-зк по особовому складу, ОСОБА_1, оператора заправних станцій третього розряду АЗС № 17/009 відділення реалізації нафтопродуктів по Рівненській області управління реалізації нафтопродуктів департаменту роздрібної реалізації нафтопродуктів та розвитку автозаправних комплексів ПАТ „Укрнафта", 03 липня 2013 року було звільнено за прогул без поважних причин, п.4 ст.40 КЗпП України (а.с. 26-34).
Отже, місцевий суд прийшов до вірного висновку про законність звільнення позивача за прогул без поважних причин. Оскільки звільнення з роботи позивача проведене з дотриманням трудового законодавства, то суд першої інстанції обґрунтовано відмовив і в задоволенні вимог про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення з роботи, зміну дати та формулювання причини звільнення, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, вихідної допомоги та відшкодування моральної шкоди (а.с. 5,119).
Щодо вимог ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по недоплаченій йому заробітній платі за період з часу прийняття на роботу з 1 червня 2007 року по час припинення трудових відносин 31 травня 2013 року, за 2 години роботи в кожній добовій зміні, то в їх задоволенні місцевий суд також обґрунтовано відмовив.
Відповідно до ч.1 і 2 ст.66 КЗпП України, працівникам надається перерва для відпочинку і харчування тривалістю не більше двох годин. Перерва не включається в робочий час. Перерва для відпочинку і харчування повинна надаватись, як правило, через чотири години після початку роботи.
Час початку і закінчення перерви встановлюється правилами внутрішнього трудового розпорядку.
Відповідно до п.6.2 додатку до колективного договору ПАТ „Укрнафта" на 2007-2008 роки та Розпорядження № 17/1-р/1 від 03.01.2007 року „Про затвердження режиму роботи працівників відділення", яке погоджене з Головою цехового профспілкового комітету відділення реалізації нафтопродуктів ПАТ „Укрнафта", для операторів заправних станцій 2 та З розряду встановлена перерва за зміну - 2 год. за вибором працівника в період найменшого завантаження АЗС.
Отже, в добовій зміні тривалістю 24 години, оплата праці операторам АЗС нараховувалась за 22 години, без врахування 2 годин відпочинку.
Уклавши 1 червня 2007 року трудовий договір з відповідачем, ОСОБА_1 погодився на такі умови праці, її оплати та відпочинку, які існували на підприємстві та дотримувався їх до часу одностороннього припинення ним трудових відносин та звільнення в липні 2013 року.
Розірвання трудового договору з ініціативи адміністрації, з підстав з якими позивач не погоджується, тобто за прогул без поважних причин, не є підставою для перегляду його умов після фактичного його припинення.
Враховуючи, що рішення місцевого суду ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, наведених у ньому, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.
Керуючись п.1 ч.1 ст.307, 308, 313-315, 317, п.1 ч.1 ст.324 ЦПК України, колегія суддів,
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Рівненського міського суду від 13 листопада 2013 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з набрання нею законної сили.
Головуючий :
Судді: