АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/498 /14 Головуючий у 1-й інстанції - Кушнірчук Р.О.

Категорія - 21 Доповідач - Міхеєва В.Ю.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 січня 2014 року

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого Міхеєвої В.Ю.

суддів Свистунової О.В., Єлізаренко І.А.

при секретарі Бондаренко В.В.

розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську

апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 13 листопада 2013 року по справі

за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - Восьма Дніпропетровська державна нотаріальна контора про визнання недійсними договорів дарування, -

ВСТАНОВИЛА:

У серпні 2013 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до відповідачів про визнання недійсними договорів дарування 80/100 частини домоволодіння АДРЕСА_1, укладених 22 березня 2007 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та 26 серпня 2008 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посилаючись в обґрунтування своїх вимог на ті обставини, що договір дарування був вчинений нею під впливом помилки, оскільки вона вважала, що укладається договір довічного утримання.

Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 13 листопада 2013 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено у повному обсязі.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду - залишенню без змін з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з тих обставин, що підстави, передбачені ст. 229 ЦК України, для визнання оспорюваного договору дарування недійсним внаслідок помилки дарувальника, відсутні, оскільки дана угода укладена відповідно до вимог закону, за вільного волевиявлення позивачки, яке було направлено на відчуження частини домоволодіння на користь відповідачки ОСОБА_2 Відповідно відсутні підстави і для задоволення інших позовних вимог, які є похідними від першої вимоги.

Такі висновки суду узгоджуються із встановленими ним обставинами та дослідженими у судовому засіданні доказами.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач ОСОБА_1 є рідною матір'ю відповідачки ОСОБА_2 та бабусею відповідачки ОСОБА_3

Згідно Свідоцтва про право власності, виданого 11 квітня 2006 року виконавчим комітетом Самарської районної у місті Дніпропетровську ради на підставі рішення виконавчого комітету Самарської районної ради від 17 лютого 2006 року № 82 «Про введення в експлуатацію самочинно побудованого житлового будинку АДРЕСА_1, узаконення сараїв, веранди та оформлення права власності», ОСОБА_1 на праві власності належало домоволодіння АДРЕСА_1, яке складалося з двох житлових будинків та господарчих будівель і споруд (а.с.6,7).

Між ОСОБА_1 (як дарувальником) та ОСОБА_2 (як обдаровуваною) 22 березня 2007 року було укладено договір дарування 80/100 частини домоволодіння АДРЕСА_1, посвідчений державним нотаріусом Восьмої дніпропетровської державної нотаріальної контори та зареєстрований в реєстрі за № 3-916 (а.с. 15) (далі - Договір дарування №1).

В подальшому, 26 серпня 2008 року відповідачка ОСОБА_2 подарувала за договором дарування частини домоволодіння, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу, зареєстрованого в реєстрі за № 2698, ці 80/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1, своїй доньці ОСОБА_3 (далі - Договір дарування №2) (а.с.16).

Доводи апелянта, що при розгляді справи суд не взяв до уваги її боргову розписку на суму 6500 доларів США та пояснення свідків, що ці кошти були платою за частину спірної нерухомості, а також, що державний нотаріус Восьмої дніпропетровської державної нотаріальної контори не виконала свої обов'язки і не з'ясувала дійсну природу правовідносин між сторонами договору, не роз'яснила наслідки укладання договору дарування, колегія суддів вважає недоведеними та відхиляє, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Правові наслідки правочину, який вчинено під впливом помилки, встановлені ст. 229 ЦК України, ч.1 якої передбачає визнання судом правочину недійсним, якщо особа, яка його вчинила, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення.

Як убачається з п.п.10,17 Договору дарування №1, при його підписанні позивачка (дарувальник) та відповідачка ОСОБА_2 (обдаровувана), стверджували, що однаково розуміють умови цього договору та його правові наслідки, підтверджують дійсність намірів при його укладанні, а також те, що він не носить характеру фіктивного та удаваного правочину, а також, що зміст цього договору, зміст зазначених в п.16 статей Цивільного кодексу України та Сімейного кодексу України їм зрозумілий, питань, які залишилися б нез'ясованими і незрозумілими для них немає.

Умови щодо встановлення обов'язку обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-які дії майнового чи немайнового характеру, спірний договір не містить.

Під час розгляду справи як у суді першої інстанції, так і в апеляційній інстанції не було встановлено, що укладаючи договір дарування від 22 березня 2007 року, сторони мали намір, домовленість та бажання укласти договір довічного утримання.

Висновки суду першої інстанції про обізнаність позивачки на момент укладення договору дарування №1 щодо його природи та дійсність наміру подарувати частину належного їй домоволодіння, підтверджуються обставинами надання позивачкою нотаріусу правовстановлюючого документу на домоволодіння та витягу з Реєстру прав власності на нерухоме майно, який вона особисто замовила та отримала у КП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» для дарування 80/100 частини домоволодіння (а.с.54,55).

Оскільки підстави для визнання недійсним договору дарування від 22 березня 2007 року відсутні, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог в частині визнання недійсним договору дарування від 26 серпня 2008 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3

Справу розглянуто в межах заявлених позовних вимог та на підставі наданих сторонами доказів, досліджених у судовому засіданні. Рішення суду відповідає нормам матеріального та процесуального права, підстав для його зміни чи скасування немає.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 13 листопада 2013 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і протягом двадцяти днів може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді