Справа № 2-311/11

Провадження № 2/646/7/2014

ЧЕРВОНОЗАВОДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ХАРКОВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.01.2014 року м.Харків

Червонозаводський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого - судді Олізаренко С.М.,

при секретарях - Кочуковій О.П., Пономаренко М.О.,

розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення, зняття з реєстраційного обліку, визнання такими, що втратили право користування житловим будинком, а також за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_6, ОСОБА_5, третя особа приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_7 про визнання правочинів недійсними, визнання права власностіта витребування майна з чужого незаконного володіння -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом, який уточнив в ході судового розгляду та в остаточній його редакції просив усунути перешкоди в користуванні АДРЕСА_1 шляхом виселення відповідачів з вищевказаного будинку, зняття їх з реєстраційного обліку, визнання такими, що втратили право користування житловим будинком.

В обґрунтування позову послався на те, що 19.02.2009р. року між ОСОБА_1 та ОСОБА_8, від імені якого діяв ОСОБА_6, було укладено договір купівлі-продажу, за яким ОСОБА_1 за 200 000 грн. набув у власність АДРЕСА_1 (далі - спірний будинок). Оскільки після набуття ОСОБА_1 права власності на спірний будинок відповідачі всупереч волі ОСОБА_1 продовжували проживати в ньому, позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав в повному обсязі з підстав, наведених вище, та просив його задовольнити.

Відповідачі ОСОБА_3, ОСОБА_4 в судове засідання не з'явилися.

29.07.2010р. ОСОБА_8 звернувся до ОСОБА_1, ОСОБА_6, ОСОБА_5, третя особа приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_7, з зустрічним позовом, в якому просив визнати недійсною довіреність, посвідчену приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_7 16.04.2007р., зареєстровану в реєстрі за № 1784; визнати недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_7 19.02.2009р., зареєстрований в реєстрі № 1784; застосувати реституцію, визнавши на ним право власності на спірний будинок, витребувати спірний будинок з володіння ОСОБА_1, зобов'язавши КП «ХМ БТІ» скасувати правову реєстрацію будинку за ОСОБА_1, відновивши реєстрацію за ОСОБА_8

У зв'язку зі смертю ОСОБА_8 16.11.2010р., відповідно до ст..37 ЦПК України до участі у справі у якості його правонаступника вступили ОСОБА_2 та ОСОБА_9

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_9 померла, у зв'язку з чим ОСОБА_2, діючи як правонаступник ОСОБА_8 та ОСОБА_9, неодноразово уточнював зустрічний позов та в остаточній його редакції просив визнати недійсною довіреність, посвідчену приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_7 16.04.2007р., зареєстровану в реєстрі за № 1784; визнати недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_7 19.02.2009р., зареєстрований в реєстрі № 1784; застосувати реституцію, застосувавши наслідки недійсності правочину, передбачені ст..203 ЦКУкраїни, визнавши на ним право власності на спірний будинок в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_8, витребувати спірний будинок з володіння ОСОБА_1

В обґрунтування зустрічного позову зазначив, що спірний будинок належав ОСОБА_8 на праві власності. У вказаному будинку проживали батько та мати ОСОБА_2 - ОСОБА_8 та ОСОБА_9, які померли. Також в спірному будинку проживали і проживають на цей час ОСОБА_2 та його дружина ОСОБА_3

У 2007р. ОСОБА_8, будучи людиною похилого віку та маючи незадовільний стан здоров'я, вирішив скласти заповіт на спірний будинок своєму онуку ОСОБА_5 При цьому ОСОБА_5 запевнив його, що ОСОБА_6 є його товаришем і домовиться про посвідчення заповіту у знайомого нотаріуса без будь-яких черг та затримок, на що ОСОБА_8 погодився, оскільки на потязі тривалого часу його стан здоров'я значно погіршився внаслідок перенесеного інфаркту. Прибувши до нотаріуса зі своїм онуком ОСОБА_5, ОСОБА_8 підписав, як він на той час думав, заповіт. Але в подальшому виявилося, що 16.04.2007р. ОСОБА_8 підписав довіреність, якою уповноважив ОСОБА_6 бути його представником перед усіма третіми особами з питання експлуатації та розпорядження від його імені спірним житловим будинком.

В лютому 2010р. з позовної заяви про їх виселення ОСОБА_8 та інші члени родини дізналися про існування договору-продажу житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_7 19.02.2009р., зареєстрованого в реєстрі № 1784, а також про те, що право власності на будинок зареєстровано на ОСОБА_1

Внаслідок викладеного, 29.07.2010р. ОСОБА_8 звернувся до суду з вищевказаним зустрічним позовом.

ОСОБА_5 в судовому засіданні проти первісного позову заперечував, зустрічний позов підтримав з підстав, в ньому наведених.

Третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_7 - в судове засідання не заявилася, надавши до суду письмові пояснення, в яких зазначила, що 16.04.2007р. вона посвідчила довіреність, видану ОСОБА_8 на ім'я ОСОБА_6

20.10.2008р. до неї звернувся ОСОБА_6, позикодавець за договором позики, посвідченим нею 16.04.2007р. та іпотекодержатель за договором іпотеки, посвідченим нею ж 16.04.2007р., у зв'язку з невиконанням боржником ОСОБА_5 своїх зобов'язань. 12.01.2009р. ОСОБА_6 звернувся до неї з заявою вчинити виконавчий напис на заяві про задоволення вимог іпотекодержателя, посвідченого нею 16.04.2007р.

20.10.2008р. після отримання заяви від ОСОБА_6 ОСОБА_5, позичальником за вказаним договором позики, повідомлення про звернення ОСОБА_6 з проханням звернути з ОСОБА_5 боргу за позикою. Повідомлення було отримано ОСОБА_5 особисто, про що свідчить його підпис. 09.12.2008р. ОСОБА_8 була направлена телеграма ОСОБА_6, в якій він повідомляв про свій намір звернутися за вчиненням виконавчого напису, якщо зобов'язання за договором позики не будуть виконані у 30-денний строк, однак телеграма не була отримана ОСОБА_8 особисто, а вручена його сину ОСОБА_2. На підставі вищевикладеного, 13.09.2009р. ОСОБА_7 було вчинено виконавчий напис про стягнення з ОСОБА_5 суми боргу на користь ОСОБА_6, а також 13.01.2009р. за реєстровим №17 було вчинено виконавчий напис про звернення стягнення на житловий будинок з надвірними будівлями, розташований за адресою: АДРЕСА_1, - на користь ОСОБА_6 (а.с.228-229, 254-274)

Представник третьої особи - Червонозаводського РВ у м.Харкові ГУ ДМС України в Харківській області - в судове засідання не з'явився, надав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності на підставі чинного законодавства (а.с.210).

Суд, вислухавши пояснення сторін, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов ОСОБА_1 задоволенню не підлягає, а зустрічний позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що житловий АДРЕСА_1, - належав ОСОБА_8 на підставі договору дарування, реєстровий №3828 від 16.12.1964р., посвідчений нотаріусом Шостої Харківськогої державної нотаріальної контори. Земельна ділянка площею 827 кв.м. передана на підставі рішення виконавчого комітету селища Жихор від 19.07.1956р. №1 (а.с.255-257)

16.04.2007р. ОСОБА_8 підписав довіреність, посвідчену приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_7, якою уповноважив ОСОБА_6 бути його представником перед усіма третіми особами з питання експлуатації та розпорядження від його імені спірним житловим будинком (а.с.212).

Діючи на підставі вказаної довіреності від імені ОСОБА_8, 19.02.2009р. ОСОБА_6 уклав з ОСОБА_1 договір купівлі-продажу АДРЕСА_1, за яким вказаний житловий будинок переданий у власність ОСОБА_1, а ОСОБА_6 отримав 200 000 грн. Також згідно п.13 вказаного договору до покупця перейшло право користування земельною ділянкою, площею 827 кв.м.

Згідно п.4 Договору купівлі-продажу, представник продавця свідчить, що вказаний в договорі житловий будинок з надвірними будівлями, що продається, не заставлений, не переданий в іпотеку, в спорі, у податковій заставі, під арештом та забороною не перебуває (а.с.254)

З доводів ОСОБА_8, викладених в його зустрічній позовній заяві, випливає, що у 2007р. з огляду на свій похилий вік та незадовільний стан здоров'я він пообіцяв своєму онуку ОСОБА_5 скласти заповіт на вказаний будинок. Онук пообіцяв домовитись через свого приятеля ОСОБА_6 про посвідчення заповіту у знайомого нотаріуса без будь-яких черг та затримок, на що ОСОБА_8 Прибувши до нотаріуса зі своїм онуком ОСОБА_5, ОСОБА_8 підписав, як він на той час думав, заповіт. Але в подальшому виявилося, що 16.04.2007р. ОСОБА_8 підписав довіреність, якою уповноважив ОСОБА_6 бути його представником перед усіма третіми особами з питання експлуатації та розпорядження від його імені спірним житловим будинком. В подальшому ОСОБА_8 стало відомо, що на підставі вказаної довіреності ОСОБА_6 уклав з ОСОБА_1 договір купівлі-продажу спірного будинку, за яким ОСОБА_6 отримав 200 000 грн., однак цих грошей ОСОБА_8 не передавав.

Суд вважає, що, що при укладенні оспорюваних довіреності та договору купівлі-продажу були порушені вимоги ст.ст.203, 230 ЦК України, у зв'язку з чим порушене право позивача за зустрічним позовом підлягає судовому захисту, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, в спірному житловому будинку проживали та були зареєстровані ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_9, ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 (а.с.7)

У 1998р. ОСОБА_8 захворів та йому встановлено діагноз: «гострий крупноочаговий інфаркт міокарда (а.с.40-41)

Таким чином, суд вважає доведеним, що на момент видачі довіреності на ім'я ОСОБА_6 ОСОБА_8 перебував у похилому віці та мав незадовільний стан здоров'я через тяжке захворювання. Крім ОСОБА_4, в спірному будинку проживали шість інших членів його родини.

У п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009р. № 9 зазначено: «Судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.».

Частиною 2 статті 202 ЦК України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч.1 ст. 209 ЦПК України, правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.

Видача довіреності, письмового документу, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами - є одностороннім правочином ( ст. 244 ЦК України).

Заповіт за своєю юридичною природою є також одностороннім правочином, як і договір доручення, а тому доводи ОСОБА_8 про те, що він вважав, що оформлює заповіт, з урахуванням його похилого віку та стану здоров'я, а також того, що на момент підписання довіреності він не мав підстав не довіряти своєму онуку ОСОБА_5, який був при цьому присутній, заслуговують на увагу.

При цьому суд також враховує відсутність посилання в оспорюваній довіреності від 16.04.2007р. записів нотаріуса про те, що під час підписання довіреності ОСОБА_8 при свідках оголошувався текст довіреності, розтлумачувався її зміст, та наслідки видачі такої довіреності.

Разом з тим, відповідно до ст. 5 Закону України «Про нотаріат» (в редакції станом на момент посвідчення спірної довіреності) нотаріус зобов'язаний: здійснювати свої професійні обов'язки відповідно до цього закону і принесеної присяги; сприяти громадянам, підприємствам, установам і організаціям у здійсненні їх прав та захисті законних інтересів, роз'яснювати права і обов'язки, попереджати про наслідки вчинюваних нотаріальних дій для того, щоб юридична необізнаність не могла бути використана їм на шкоду.

При цьому порядок вчинення нотаріальних дій регулювався Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженою наказом Міністерства юстиції України №20/5 від 03.03.2004р.

Згідно п. 36 Інструкції, нотаріуси зобов'язані роз'яснити сторонам зміст і значення поданих ними проектів правочинів і перевірити, чи відповідає зміст посвідчуваних правочинів вимогам закону і дійсним намірам сторін.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_10 під присягою та будучи попередженим про кримінальну відповідальність за давання завідомо неправдивих показань, підтвердив, що він був сусідом ОСОБА_8, з яким вони товаришували. Приблизно навесні 2007р. ОСОБА_8 розповідав йому, що він був у нотаріуса та склав заповіт на свого онука ОСОБА_5, виказував свою радість з цього приводу. З пояснень та поведінки ОСОБА_4 ОСОБА_10 зрозумів, що ОСОБА_8 був впевнений, що він склав саме заповіт на свого онука ОСОБА_5

Частиною 1 ст.237 ЦК України визначено, що представництвом є правовідносини, в яких одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

За змістом частини 1 статті 1000 ЦК України, за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя.

Відповідно до частини 3 ст.238 ЦК України, представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною ( сторонами ) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно ст. 203 ЦК України, загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно ч.3 ст. 203 ЦК України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Статтею 230 ЦК України визначено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч.1 ст.229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Оспорюючи договір купівлі-продажу будинку, позивач за зустрічним позовом ОСОБА_8, як вбачається із змісту позовних вимог, посилався на те, що ОСОБА_6, діючи на підставі отриманої від нього довіреності, про продаж будинку його не повідомив, при цьому ОСОБА_5 обманув свого діда, діючи всупереч його волі, щодо суті підписаного ним правовчину; укладення договору купівлі-продажу будинку було зроблено ОСОБА_6 без згоди ОСОБА_4, який не був повідомлений про не мав наміру його укладати чи надавати повноваження ОСОБА_6 на розпорядження будинком, як і не мав наміру передання вказаного будинку будь-кому, крім як за заповітом своєму онуку, іншого житла не мав.

Відповідно до роз'яснень п.20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в обман, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Таким чином, факт обману є суттєвою умовою для визнання правочину недійсним.

Враховуючи викладене, суд вважає доведеним, що позивач за зустрічним позовом ОСОБА_8 внаслідок похилого віку та стану здоров'я не вірно усвідомлював суть укладеного ним правочину. Однак, довірившись онукові, в силу необізнаності та похилого віку, він уклав довіреність на право управління та розпорядження належним йому будинком, хоча намірів відчужувати його ніколи не мав, оскільки інше житло у нього відсутнє та у спірному буднику проживали також інші члени його родини.

Відповідно до ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів; право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Оскільки, довіреність, на підставі якої ОСОБА_6 уклав договір купівлі-продажу від імені ОСОБА_4, визнається судом правочином, укладеним з вадою волі, ОСОБА_6 не мав права відчужувати майно ОСОБА_4, зокрема спірний будинок, і, відповідно, підписувати договір купівлі-продажу від 19.02.2009р., який внаслідок цього слід визнаним недійсним відповідно до вимог ч.2 ст.203 ЦК України, додержання яких є необхідним для чинності правочину, і їх недодержання згідно ст.215 ЦК України призводить до недійсності правочину.

На підставі викладеного суд приходить до висновку, що договір купівлі-продажу від 19.02.2009р. також слід визнати недійсним.

Крім того, при визнанні недійсним договору купівлі-продажу недійсним, суд також враховує, що спірний договір не відповідає вимогам типового договору, не містить посилань на правовий режим переданої за ним в користування земельної ділянки, площею 827 кв.м.; в наданій ОСОБА_6 довіреності від 16.04.2007р. відсутні посилання на надання йому повноважень щодо розпорядження вказаною земельною ділянкою.

Відповідно до п.3 договору продаж будинку здійснено за 200 000 грн., які ОСОБА_6 отримав для ОСОБА_4 від покупця повністю, ще до підписання договору.

Відповідно до ст..10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З метою реалізації принципу змагальності судом неодноразово роз'яснювалось особам, які беруть участь у справі, положення ст..10 ЦПК України, їх права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій.

Разом з тим, позивачем так і не було доведено суду факту передання ОСОБА_8 зазначених в п.3 Договору коштів.

При цьому представник позивача пояснив, що отримані за договором кошти були обернуті ОСОБА_6 на свою користь в рахунок погашення заборгованості, що малася перед ним онуком позивача - ОСОБА_5

Виходячи з викладеного, в діях відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_6 як представника ОСОБА_4 вбачається, що він усвідомлював, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання.

Крім того, відповідно до п.4 договору купівлі-продажу від 19.02.2009р., представник продавця свідчить, що вказаний в договорі житловий будинок з надвірними будівлями, що продається, не заставлений, не переданий в іпотеку, в спорі, у податковій заставі, під арештом та забороною не перебуває (а.с.254)

Разом з тим, як вбачається з витягу Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна № 22657409 від 19.02.2009р., на житловий будинок з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1, - накладена заборона відчуження за договором іпотеки від 16.04.2007р. (а.с.261-262)

Враховуючи встановлені судом при розгляді справи обставини та надані сторонами докази в обґрунтування та заперечення позовних вимог в їх сукупності, суд вважає, що при укладенні оспорюваних правочинів: довіреності та договору купівлі-продажу, - права ОСОБА_2 порушені як спадкоємця за законом ОСОБА_4, оскільки ОСОБА_8 не мав наміру надавати довіреність ОСОБА_6 та укладати договір купівлі-продажу свого будинку, укладення договору купівлі-продажу не бажав, про укладення угоди йому було невідомо, а також, що укладаючи спірний договір купівлі-продажу, ОСОБА_6 діяв не в інтересах ОСОБА_4, а у своїх особистих.

За таких обставин, суд вважає, що порушене право позивача за зустрічним позовм підлягає судовому захисту, та оспорювані правочини підлягають визнанню недійсними. На підставі викладеного суд не вбачає законних підстав для задоволення первісного позову, оскільки право власності позивача за первісним позовом було набуто з порушенням закону.

Разом з тим, суд не вбачає підстав для визнання за ОСОБА_2 права власності на спірний будинок, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до п.10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6.11.2009 N9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину.

Оскільки ОСОБА_2 не є стороною оспорюваного договору купівлі-продажу, вступив до участі у справі у якості правонаступника ОСОБА_4, суд, розглядаючи справу в межах заявлених позовних вимог, не вбачає законних підстав для визнання за ОСОБА_2 права власності на спірний будинок в порядку спадкування.

При цьому суд також враховує наявність не скасованого виконавчого напису нотаріуса від 13.01.2009р. про стягнення з ОСОБА_5 суми боргу на користь ОСОБА_6 та звернення стягнення на житловий будинок з надвірними АДРЕСА_1, який був переданий в іпотеку ОСОБА_6 для забезпечення договору позики від 16.04.2007р. (а.с.229)

Відповідно до п.10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року N9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», рішення суду про задоволення позову про повернення майна, переданого за недійсним правочином, чи витребування майна із чужого незаконного володіння, є підставою для здійснення державної реєстрації права власності на майно, що підлягає державній реєстрації, за власником, а також скасування попередньої реєстрації.

ОСОБА_8 раніше був власником спірного нерухомого майна, право власності відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_1 зареєстровано на підставі оспорюваного договору, тому підставою скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_1 є рішення суду про задоволення позову про визнання договору купівлі-продажу, на підставі якого зареєстровано його право власності на спірний будинок.

Реалізація права власності в порядку спадкування за законом ОСОБА_2 на спірний будинок, який постійно проживав у ньому та звернувся до нотаріуса заявою про прийняття спадщини (а.с.78), можлива в позасудовому порядку.

Сторонами визнано, що до теперішнього часу спірний будинок фактично не вибув з володіння ОСОБА_2, оскільки вся його родина та він сам в ньому продовжують проживати, а тому суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог за зустрічним позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 88, 212, 215, 226, 294 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

ПозовОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення, зняття з реєстраційного обліку, визнання такими, що втратили право користування житловим будинкомзалишити без задоволення.

Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_6, ОСОБА_5, третя особа приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_7, про визнання правочинів недійсними, визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння - задовольнити частково.

Визнати недійсною довіреність, посвідчену приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_7 16.04.2007р., зареєстровану в реєстрі за № 1784, видану ОСОБА_8 на ім'я ОСОБА_6

Визнати недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_7 19.02.2009р., зареєстрований в реєстрі № 1784.

В іншій частині в задоволенні зустрічного позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1, ОСОБА_6, ОСОБА_5 судові витрати по сплаті судового збору та витрат на інформаційно-технічного розгляду справи 242 (двісті сорок дві) грн. 67 коп. - з кожного.

Рішення може бути оскаржене.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом

Суддя: С.М. Олізаренко