10.1

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

21 січня 2014 рокуЛуганськ№ 812/9768/13-а

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Кравцова Н.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за адміністративним позовом Державного підприємства «Антрацит» до Управління Пенсійного фонду України в м. Антрациті та Антрацитівському районі про скасування рішення №1462 від 30.07.2013 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску,-

ВСТАНОВИВ:

25 листопада 2013 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Державного підприємства «Антрацит» до Управління Пенсійного фонду України в м. Антрациті та Антрацитівському районі про скасування рішення №1462 від 30.07.2013 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що рішенням №1462 від 30.07.2013 УПФУ в м. Антрациті та Антрацитівському районі Луганської області на підставі п.2 ч.11 ст.25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» на ВП «Автобаза» ДП «Антрацит» накладено штраф та нарахована пеня за несвоєчасну сплату єдиного внеску.

Не погодившись з указаним рішенням, ДП «Антрацит» оскаржило його до Головного Управління Пенсійного фонду України. Рішенням про результати розгляду скарги скаргу ДП «Антрацит» залишено без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

ДП «Антрацит» вважає, що рішення Управління Пенсійного фонду України в м. Антрациті та Антрацитівському районі Луганської області про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску №1462 від 30.07.2013 винесено з порушенням норм діючого законодавства та є необґрунтованим.

Таким чином, позивач просив скасувати рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску №1462 від 30.07.2013.

У судове засідання прибув представник позивача.

Представник відповідача у судове засідання не прибув, про дату, місце та час розгляду справи був повідомлений належним чином.

Ухвалою суду від 21.01.2014 на підставі ст.128 КАС України справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст.69-72 КАС України, суддя виходить з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано.

Статтею 17 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в числі інших юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI) визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

У відповідності до пункту 1 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є: роботодавці - підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, зазначеним у свідоцтві про державну реєстрацію її як підприємця), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Однією з обов'язків Платника єдиного внеску, згідно Закону №2464-VI, являється своєчасність, повність нараховування, обчислення та сплата єдиного внеску.

Єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), 2, 3, 6, 7 і 8 частини першої статті 4 Закону №2464-VI, - на суму нарахованої заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

У відповідності до частини 8 статті 9 Закону №2464 платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.

Суддею встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Державне підприємство «Антрацит» зареєстроване у якості юридичної особи. «Автобаза» є відокремленим підрозділом Державного підприємства «Антрацит» з правовим статусом суб'єкта - без права юридичної особи.

Державне підприємство «Антрацит» зареєстроване в Управлінні Пенсійного фонду України в м. Антрациті та Антрацитівському районі Луганської області як платник внесків та з огляду на положення Закону України від 08 липня 2010 року №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» є платником єдиного внеску. Базовим звітним періодом для відокремленого підрозділу «Автобаза» Державного підприємства «Антрацит» є календарний місяць.

Матеріалами справи підтверджено, що відповідно до звіту про суми нарахованого єдиного внеску Державного підприємства «Антрацит» за лютий 2013 року платником нарахована до сплати сума єдиного внеску в розмірі 256896,54 грн. (а.с. 10-12).

Платіжними дорученнями №44 від 14.03.2013 на суму 51500,00 грн., №59 від 21.03.2013 на суму 84,84 грн., №46 від 21.03.2013 на суму 41,21 грн., №48 від 29.03.2013 на суму 205270,49 грн. позивачем сплачений єдиний внесок за лютий 2013 року, що зазначено у розділі «Призначення платежу» (а.с. 13-16).

Ухвалою Господарського суду Луганської області від 09 січня 2013 року в справі №913/124/13-г порушено провадження у справі про банкрутство Державного підприємства «Антрацит» та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Управлінням Пенсійного фонду України в м. Антрациті та Антрацитівському районі Луганської області 30.07.2013 винесено рішення №1462 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску, яким до позивача застосовано штраф у розмірі 25689,65 грн. та нараховано пеню в сумі 9511,55 грн. за період з 28.03.2013 по 31.05.2013 після порушення справи про банкрутство (а.с. 7).

Проблемою даного спору є наявність у органу Пенсійного фонду права на здійснення зарахування сплачених після введення мораторію на задоволення вимог кредиторів особою, відносно якої порушено справу про банкрутство та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, сум єдиного внеску в рахунок погашення недоїмки, штрафних санкцій та пені, які виникли до дати введення мораторію.

Частиною 4 статті 25 Закону №2464 встановлено, що орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.

Згідно з частиною 6 статті 25 Закону №2464 за рахунок сум, що надходять від платника єдиного внеску або від державної виконавчої служби, погашаються суми недоїмки, штрафних санкцій та пені у порядку календарної черговості їх виникнення. У разі якщо платник має несплачену суму недоїмки, штрафів та пені, сплачені ним суми єдиного внеску зараховуються в рахунок сплати недоїмки, штрафів та пені у порядку календарної черговості їх виникнення.

Разом з тим, суддя вважає, що приписи цього Закону до правовідносин, що розглядаються, повинні застосовуватися з урахуванням того, що відносно ДП «Антрацит» ухвалою господарського суду Луганської області від 09.01.2013 в справі №913/124/13-г порушено провадження у справі про банкрутство та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Відповідно до частини 1 статті 19 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію.

Статтею 1 Закону визначене поняття кредитора, за яким це є юридична або фізична особа, а також органи державної податкової служби та інші державні органи, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство; забезпечені кредитори - кредитори, вимоги яких забезпечені заставою майна боржника (майнового поручителя).

Частина 3 статті 19 вищезазначеного Закону містить норму відповідно до якої протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів:

- забороняється стягнення на підставі виконавчих та інших документів, що містять майнові вимоги, у тому числі на предмет застави, за якими стягнення здійснюється в судовому або в позасудовому порядку відповідно до законодавства, крім випадків перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від продажу майна боржника), перебування майна на стадії продажу з моменту оприлюднення інформації про продаж, а також у разі звернення стягнення на заставлене майно та виконання рішень у немайнових спорах;

Статтею 19 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» встановлено, що мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію (частина 1).

Частиною 3 цієї правової норми визначено, що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів:

- забороняється стягнення на підставі виконавчих та інших документів, що містять майнові вимоги, у тому числі на предмет застави, за якими стягнення здійснюється в судовому або в позасудовому порядку відповідно до законодавства, крім випадків перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від продажу майна боржника), перебування майна на стадії продажу з моменту оприлюднення інформації про продаж, а також у разі звернення стягнення на заставлене майно та виконання рішень у немайнових спорах;

- забороняється виконання вимог, на які поширюється мораторій;

не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань із задоволення всіх вимог, на які поширюється мораторій;

- зупиняється перебіг позовної давності на період дії мораторію;

не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання, три проценти річних від простроченої суми тощо.

Відтак, під час дії мораторію зупиняється виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів, в тому числі щодо сплати єдиного внеску, термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припиняються заходи, спрямовані на забезпечення виконання цих зобов'язань.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду у справі №812/8086/13-а від 21 листопада 2013 року встановлено, що ухвалою Господарського суду Луганської області від 09 січня 2013 року в справі №913/124/13-г порушено провадження у справі про банкрутство Державного підприємства «Антрацит» та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Заборгованість позивача з вказаних внесків виникла у зв'язку із здійсненням відповідачем зарахування сплачених позивачем коштів у лютому та березні 2013 року поточних платежів за січень та лютий 2013 року у рахунок погашення заборгованості, яка виникла за попередній період до порушення справи про банкрутство, тобто до 09 січня 2013 року, що потягло за собою виникнення заборгованості за лютий 2013 року.

Оскільки зарахування сплачених позивачем сум єдиного внеску як поточних платежів за січень та лютий 2013 року в рахунок наявної заборгованості, штрафів та пені за періоди до введення в дію мораторію, є заходом, спрямованим на забезпечення виконання позивачем зобов'язань щодо сплати єдиного внеску, термін виконання яких настав до введення в дію мораторію, таке зарахування після введення в дію мораторію ухвалою господарського суду від 09.01.2013 є протиправним.

Вказані обставини підтверджуються постановами Донецького апеляційного адміністративного суду від 04 вересня 2013 року по справі №812/3865/13-а та від 05 вересня 2013 року по справі №812/3875/13-а.

Отже відповідачем тим самим штучно створено поточну заборгованість за січень та лютий 2013 року, і у подальшому кожен поточний місячний платіж, який сплачувався позивачем у повному обсязі, зараховувався в рахунок погашення недоїмки, штрафних санкцій та пені створеної таким чином за попередній місяць, хоча в платіжних документах позивачем зазначалося цільове призначення платежів, внаслідок чого відповідно кожен поточний місяць таким чином, залишався не оплаченим, у тому числі таким чином відповідачем визначена і заборгованість за період з 28.03.2013 по 31.05.2013, що стало підставою для винесення оскаржуваного рішення.

Відповідно до ч.1 ст.72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином, враховуючи ст.72 Кодексу адміністративного судочинства України та обставини, які встановлені в постанові Луганського окружного адміністративного суду у справі №812/8086/13-а від 21 листопада 2013 року, суддя приходить до висновку, що відповідачем протиправно було зараховано сплачені платежі позивачем за лютий 2013 року в рахунок існуючої заборгованості, яка виникла до прийняття ухвали господарського суду Луганської області від 09.01.2013, а тому, безпідставно застосовано штрафні санкції за несвоєчасну сплату єдиного внеску за лютий 2013 року.

Внаслідок чого, позовні вимоги позивача є обґрунтованими, а прийняте відповідачем оскаржуване рішення підлягає скасуванню.

Питання щодо судових витрат вирішено у відповідності до вимог статті 94 КАС України.

Керуючись статтями 2, 9, 10, 11, 17, 18, 23, 69-72, 87, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Державного підприємства «Антрацит» до Управління Пенсійного фонду України в м. Антрациті та Антрацитівському районі про скасування рішення №1462 від 30.07.2013 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску задовольнити повністю.

Скасувати рішення Управління Пенсійного фонду України в м. Антрациті та Антрацитівському районі Луганської області про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску №1462 від 30.07.2013.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Державного підприємства «Антрацит» (94613, Луганська область, м. Антрацит, вул. Ростовська, 38; код ЄДРПОУ 32226065) судові витрати у розмірі 172,05 грн. (сто сімдесят дві гривні 05 копійок).

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Н.В. Кравцова