УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №287/477/13-ц Головуючий у 1-й інст. Волощук В.В.

Категорія 27 Доповідач Шевчук А. М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2014 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого судді: Шевчук А.М.,

суддів: Павицької Т.М., Заполовського В.Й.,

при секретарі судового засідання: Крижанівській М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі

цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики

за апеляційною скаргою ОСОБА_2

на рішення Олевського районного суду Житомирської області від 20 листопада 2013 року, -

в с т а н о в и л а:

У серпні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 Просив стягнути з відповідача заборгованість за договором позики від 18 січня 2002 року у сумі 15 554,17 грн., з яких: 13 000 грн. - основний борг, 1 382,03 грн. - інфляційні втрати, 1 172,14 грн. - три проценти річних. Свої вимоги обґрунтовував тим, що ОСОБА_2 не виконав зобов'язання за договором, а саме, не повернув борг до 31 березня 2002 року.

Рішенням Олевського районного суду Житомирської області від 20 листопада 2013 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 13 000 грн. основного боргу та три проценти річних у сумі 390 грн. У задоволенні решти вимог відмовлено. Вирішено питання судових витрат.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу. Просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі. Вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що договір позики він не підписував та грошових коштів не отримував; позивач пропустив загальний строк позовної давності; суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, поновивши строк на звернення до суду.

Розглянувши справу в межах доводів, викладених в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що вона не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що у письмовій формі між сторонами 18 січня 2002 року був укладений договір позики (а.с.6).

За умовами договору позивач (позикодавець) передав у власність відповідачу (позичальникові) грошові кошти в сумі 13 000 грн., а ОСОБА_2 зобов'язався повернути ОСОБА_1 до 31 березня 2002 року вище вказану суму.

Відповідач зобов'язання не виконав, гроші не повернув.

Грошове зобов'язання виражене у національній валюті.

Відповідно до ч.1 ст.374 Цивільного кодексу 1963 року за договором позики одна сторона (позикодавець) передає другій стороні (позичальникові) у власність (в оперативне управління) гроші або речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошей або рівну кількість речей того ж роду і якості.

Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності (абз.2 ч.4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України).

Згідно ч.1 ст.1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Статтею 60 ЦПК України на сторони покладається обов'язок довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Доводи апеляційної скарги відносно того, що відповідач договір позики не підписував та грошових коштів не отримував спростовуються матеріалами справи.

Так, з вимогами про визнання договору позики недійсним з тих підстав, що його не підписував, відповідач не звертався.

Натомість, не заперечується факт посвідчення у нотаріальному порядку договору застави, який укладається на забезпечення виконання саме основного зобов'язання(а.с.7).

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що у погоджений сторонами строк заборгованість за договором позики відповідачем не повернута, тому на підставі ст.625 ЦК України він зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та три відсотки річних.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач подав заяву про застосування позовної давності (а.с.30).

У свою чергу представник позивача, який не обмежений у повноваженнях, подав заяву про поновлення трирічного строку звернення до суду (а.с.31).

Відповідно до частини 5 ст.267 ЦК України, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що загальний строк позовної давності пропущено з поважних причин, а відтак законно його поновив.

За вище викладених обставин, доводи апеляційної скарги про вихід за межі позовних вимог не ґрунтуються на вимогах закону.

Інші доводи апеляційної скарги також не змінюють висновків суду першої інстанції.

Рішення законне та обґрунтоване. Колегія суддів не вбачає підстав для його скасування.

Керуючись ст.ст.209,303,304,307,308,313-315 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Олевського районного суду Житомирської області від 20 листопада 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий:

Судді: