Апеляційний суд Кіровоградської області

№ провадження 22-ц/781/233/14 Головуючий у суді І-ї інстанції Крімченко С.А.

Доповідач Кривохижа В. І.

УХВАЛА

Іменем України

15.01.2014 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області у складі:

Головуючої: Кривохижі В.І.

Суддів: Голованя А.М. Черниш Т.В.

при секретарі Дімановій Н.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кіровограді цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до АТ «Ощадбанк» про повернення строкового банківського вкладу та відшкодування моральної шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 20 листопада 2013 року,

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2013 року ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом до АТ «Ощадбанк» (далі-банк) про повернення строкового банківського вкладу та відшкодування моральної шкоди.

Збільшивши позовні вимоги, зазначала, що 21 вересня 2006 року між нею та банком, в особі контролера-касира ОСОБА_3, був укладений договір на вклад строковий пенсійний ощадного банку у національній валюті. На умовах цього договору на її депозитний рахунок НОМЕР_1 внесено грошові кошти в сумі 6 000 гривен строком на 1 рік 10 днів за відсотковою ставкою за депозитом 10.5 %. В подальшому даний договір було продовжено. Станом на 27 квітня 2012 року сума виплати за вкладом мала становити 12 890 грн. 95 коп. 1 серпня 2013 року вона звернулася з письмовою заявою до банку, але їй відмовили у видачі вкладу з посиланням на привласнення цих коштів працівниками банку. Вважаючи дану відмову неправомірною та її право на відшкодування матеріальної шкоди у вигляді доходів, які б могла реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода), вона і просила стягнути з відповідача матеріальну шкоду в сумі 32 567 грн. 30 коп. та моральну шкоду в сумі 16 000 грн.

Рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 20 листопада 2013 року у задоволенні позову відмовлено.

Суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення процентів з відповідача за період з 2 жовтня 2007 року по 27 квітня 2012 року, так як сторонами не укладалися додаткові угоди про продовження договору. Банк визнав договір між сторонами від 21 вересня 2006 року і виплатив позивачу внесений нею вклад в сумі 6 000 грн. і відсотки згідно даного договору. Оскільки вимоги про відшкодування збитків у вигляді втраченої вигоди належним чином не обґрунтовані, не підтверджені конкретними підрахунками і доказами на підкріплення реальної можливості отримання потерпілою стороною відповідних доходів у разі, якби друга сторона виконала свої зобов'язання належним чином, судом відмовлено у їх задоволенні, як і у стягненні моральної шкоди за безпідставністю та недоведеністю.

В апеляційній скарзі представник позивача ставить питання про скасування рішення суду через порушення судом норм матеріального і процесуального права, неповне встановлення обставин справи та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог. Зазначає, зокрема, що укладення договору банківського вкладу з фізичною особою, внесення грошових коштів на її рахунок за вкладом підтверджується ощадною книжкою. Також банк порушив умови договору, а саме п. 4, де він зобов'язується забезпечити зберігання ввірених йому коштів та повернути депозит і нараховані відсотки шляхом видачі готівки або перерахування на рахунок, що банк не зробив. Наслідками такої протиправної поведінки відповідача є шкода у формі упущеної вигоди. Посилається на те, що суд першої інстанції необґрунтовано відмовив у задоволенні вимог про відшкодування моральної шкоди, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 230 ЦК України, якщо сторона застосувала обман при вчиненні правочину, то зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.

У письмових запереченнях на апеляційну скаргу відповідач посилався, зокрема, на те, що банк відповідно до умов договору продовжував зберігати депозит та нараховані відсотки за 1 рік 10 днів, так як позивач їх не забрала, заяву щодо пролонгації договору до банку не подавала і додаткову угоду відносно цього сторони не укладали, виплативши їй грошові кошти та відсотки за період з 21 вересня 2006 по 1 жовтня 2007 року. При цьому ощадна книжка не є доказом, оскільки вона засвідчує лише факт укладання договору та не є платіжним документом, а позивач на підтвердження своїх вимог не надала ні заяву, ні квитанції про переказ готівки та відривного ордера, що передбачено п.5.1 Інструкції «Порядку, відкриття, ведення і закриття рахунків фізичних осіб у національній валюті установами ВАТ «Ощадбанк», затвердженої постановою правління банку від 16 лютого 2004 року №17-2. Нею також не надані докази щодо прийняття мір по отриманню доходу від банку, письмових заяв до банку щодо повернення вкладу у 2012 році не надходило. Крім того, позивачу виплачений вклад та відсотки і згідно заяви від 18 жовтня 2013 року вона претензій до банку не має.

Заслухавши доповідача, пояснення представника позивача, яка підтримувала доводи скарги, представника відповідача, який заперечував проти її доводів, перевіривши матеріали, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах, визначених ст.303 ЦПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

За положеннями ст.ст. 626, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, який є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Договір банківського вкладу укладається у письмовій формі, яка вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту (ст.1059 ЦК).

Статтею 1060 ЦК України передбачено, що договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).

Банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу (ч.1 ст.1061 ЦК).

Судом встановлено, що 21 вересня 2006 року між ОСОБА_2 та банком в особі контролера-касира ТВБВ №3070 /45 ОСОБА_3 було укладено договір №1 на вклад строковий пенсійний ощадного банку у національній валюті, відповідно до п.1.1, 1.2 якого - вкладник вносить, а банк приймає на депозитний рахунок НОМЕР_1 на умовах цього договору грошові кошти в сумі 6 000 грн. строком на 1 рік 10 днів за відсотковою ставкою за депозитом у розмірі 10.5 % річних, а днем повернення депозиту є 1 жовтня 2007 року.

Відповідно до п.2.8 договору після закінчення строку зберігання, вказаного в п.1.1 договору (1 рік 10 днів), депозит підлягає перерахуванню на рахунок вказаний в п.4.1.4 договору, а в разі відсутності такого рахунку - продовжує зберігатися на рахунку без подальшого нарахування відсотків до моменту вилучення вкладником депозиту.

Згідно п.2.9 договору після закінчення зберігання депозиту договір може бути пролонгований за згодою сторін, про що вкладник повідомляє банк за 5 робочих днів до спливу строку, зазначеного у п. 1.1 договору. Пролонгація договору оформлюється шляхом підписання додаткової угоди, яка є його невід»ємною частиною (а.с.6-7).

На підтвердження укладання такого договору позивач надала копію договору та копію ощадної книжки, а представник відповідача пояснив, що даний договір був виписаний в одному екземплярі і знаходився у позивача, другий екземпляр договору у банка відсутній, а кошти в сумі 6 000 грн. на рахунок банку не надходили.

Також судом встановлено, матеріалами справи підтверджується та не заперечується позивачем, що вона заяву щодо пролонгації договору до банку не подавала, додаткову угоду щодо пролонгації договору з банком не укладала.

Тому правильним є висновок суду, що банк відповідно до п.2.8 умов договору продовжував зберігати депозит та нараховані відсотки за 1 рік 10 днів, так як позивач з банку їх не забрала.

У судовому засіданні представник відповідача пояснив і матеріалами цивільної справи також підтверджується та не заперечується позивачем, що службовим розслідуванням, проведеним банком, були виявлені факти привласнення вкладів населення і за встановленими фактами слідчими органами порушені кримінальні справи відносно старшого контролера-касира ОСОБА_3 та контролера-касира ОСОБА_4, у яких позивач звернулася з цивільним позовом про стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням. На даний час кримінальне провадження відносно них у вчиненні правопорушень, передбачених ч.ч.3,4,5 ст.191 та ч.3 ст.358, ч.2 ст.200 КК України, знаходиться на розгляді в Олександрійському міськрайонному суді (а.с.45-48).

У зв'язку з цим постановою правління АТ «Ощадбанк» №660 від 26 вересня 2013 року за заявою, в тому числі і позивача, визнавши договір між сторонами від 21 вересня 2006 року, було поновлено залишок вкладу позивача в сумі 6 000 грн. та відсотки в сумі 645 грн.53 коп., а всього в сумі 6 645 грн.53 коп., які позивач отримала у повному обсязі 18 жовтня 2013 року, зазначивши про відсутність претензій до банку (а.с.28-31, 41-44).

Оскільки сторонами не укладалися додаткові угоди про продовження договору, суд дійшов правильного висновку про відсутність підстав для стягнення процентів з відповідача за період з 2 жовтня 2007 року по 27 квітня 2012 року.

Посилання представника позивача на наявність записів у ощадній книжці по нарахуванню процентів цих висновків не спростовує, оскільки ст.1058 ЦК України передбачено виплату грошової суми та процентів на неї на умовах та в порядку, встановлених договором. Позивач умови п.2.9 договору не виконала, заяву щодо пролонгації договору до банку не подавала, додаткова угода не укладалася. При цьому, ощадна книжка засвідчує лише факт укладання договору, та не є платіжним документом.

Відповідно до ч.1 ст.22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права має право на їх відшкодування.

Породжуючи настання цивільних прав та обов»язків згідно з ч.2 ст.11 ЦК України, відповідальність у вигляді відшкодування збитків вимагає для її застосування наявності складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки (дії чи бездіяльності особи), шкідливого результату такої поведінки, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та заподіяними збитками, вини особи, яка заподіяла збитки.

Відповідно до ч.2 ст.22 ЦК України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), а також доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).

Вказані обставини підлягають доведенню позивачем належними та допустимими у справі доказами.

Колегія суддів погоджується з висновком суду відносно вирішення питання щодо заявленої вимоги про стягнення з відповідача шкоди у вигляді упущеної вигоди в сумі 3 392 грн. 70 коп., яка полягає у сплаті процентів за період з 27 квітня 2012 року, які б мала отримати позивач, якби розмістила свій вклад в іншій установі банку, оскільки позивачем не надано будь-яких переконливих і безспірних доказів на підтвердження обставин, з якими як з юридичним фактом пов'язувались матеріально-правові вимоги, не містять їх і матеріали справи, а обставини, на які позивач посилалась, не є достатніми для висновку про наявність цивільно-правових підстав для стягнення з відповідача зазначеної суми упущеної вигоди.

Не ґрунтуються на законі і посилання позивача на ч.2 ст.230 ЦК України щодо застосування правових наслідків вчинення правочину під впливом обману, відповідно до якої сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.

Так ч.1 цієї статті передбачено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин визнається судом недійсним.

Однак такого судового рішення позивачем не надано, а тому судом першої інстанції обґрунтовано відмовлено у задоволені вимоги про стягнення з відповідача подвійної суми матеріальної шкоди в сумі 32 567 грн. 30 коп.

Згідно зі ст.611 ЦК України в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановленні договором або законом, зокрема, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Оскільки договором відшкодування моральної шкоди не передбачено, як і у спірних правовідносинах, з урахуванням викладеного, правильним по суті є і висновок суду про відсутність правових підстав щодо стягнення моральної шкоди з відповідача.

При цьому судом також зазначено, що позивач не позбавлена можливості пред'явити вимогу про стягнення моральної шкоди з ОСОБА_3 в рамках розгляду кримінальної справи, яка надійшла до цього ж суду.

Суд першої інстанції належним чином встановив обставини справи, дав правильну оцінку наданим доказам і відповідно до ст.ст.22, 611, 623, 626, 629, 1058-1061 ЦК України дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Тому не ґрунтуються на законі та є безпідставними доводи скарги, які не містять посилань на докази, які б спростовували висновки суду першої інстанції, вони були предметом розгляду в судовому засіданні і їм дана належна оцінка. Надані сторонами докази оцінені судом відповідно до вимог ст.ст.10, 60, 212 ЦПК України. Посилання у скарзі на наявність ощадної книжки цих висновків не спростовує, оскільки ощадна книжка засвідчує лише факт укладання договору, та не є платіжним документом, а додаткова угода щодо пролонгації договору не укладалась. Інші доводи скарги також не дають підстав для висновку про порушення або неправильне застосування судом норм матеріального або процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, вимоги матеріального і процесуального права при розгляді справи додержано, а доводи апеляційної скарги не є істотними. В межах доводів апеляційної скарги підстав для його скасування або зміни не встановлено (стаття 308 ЦПК).

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313, 315 ЦПК України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу відхилити, а рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 20 листопада 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуюча:

Судді: